Постанова № 141371532 у справі № 520/4621/26 від 09.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 р. Справа № 520/4621/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 30.07.26 по справі № 520/4621/26

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( далі відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у відмові ОСОБА_1 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області оновлену довідку про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2026 для проведення перерахунку основного розміру його пенсії з 01.02.2026;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2026 року у відповідності до вимог статей 43 та 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262- ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" щодо визначення посадового окладу, окладу за військовим званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри фактично виплачених надбавки за особливості проходження служби відповідно до п.п.1 п.5 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 та премії відповідно до п.п.2 п.5 постанови КМУ від 30.08.2017 №704, за відповідною (або прирівняною) посадою з урахуванням окремого доручення Міністра оборони України № 38/уд від 04.01.2026, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.02.2026 року пенсії ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо відмови у виготовленні довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2026 для здійснення обчислення та перерахунку його пенсії з 01.02.2026. Позивача зазначає, що з 1 січня 2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб склав 3328,00 грн, що є підставою для перерахунку пенсії з 01.02.2026 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) у редакції після 18.06.2025. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що відмовляючи у задоволені позову, суд використав правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №320/29450/24 від 16.07.2026 (далі постанова КАС ВС від 16.07.2026р. у справі №320/29540/24) як універсальну підставу для відмови, без аналізу предмета спору, меж її висновків та без оцінки моменту виникнення спірного права. Звертає увагу, що суд не визначив належним чином предмет спірних правовідносин станом на 01.01.2026 року. Отже, для правильного вирішення спору суд першої інстанції мав встановити, яке право позивача підлягало реалізації на 01.01.2026 року, які норми матеріального права регулювали відповідні правовідносини на цю дату та який саме розмір грошового забезпечення повинен бути зазначений у довідці. Натомість суд обмежився посиланням на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29540/24, не встановивши яким чином правовий висновок, сформульований у цій постанові, співвідноситься з конкретними правовідносинами позивача. Сам по собі факт ухвалення Верховним Судом постанови у справі №320/29450/24 від 16.07.2026 року не звільняє суд від обов`язку визначити предмет спору, встановити момент виникнення відповідного права та надати оцінку всім нормам права і правовим висновкам Верховного Суду, які мають значення для його реалізації.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до вимог частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 308, пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ), що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі.

Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо підготовки та надсилання до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ГУ ПФУ в Харківській області) довідки про розмір його грошового забезпечення станом на 01.01.2026 для перерахунку пенсії.

Відповідач листом від 09.02.2026 №ФХ-114017/1468/с повідомив позивача про відсутність правових підстав для виготовлення та направлення довідки про розмір грошового забезпечення.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутні права на отримання довідки про розмір грошового забезпечення, яке враховується для перерахунку його пенсії, визначеного станом на 01.01.2026 для здійснення обчислення та перерахунку з 01.02.2026 основного розміру його пенсії, оскільки судом не встановлено, що станом на 01.01.2026 за рішенням Уряду відбулись зміни розміру грошового забезпечення за відповідною посадою, як обов`язкової передумови для виникнення у відповідача обов`язку видати довідку.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом, що визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, є Закон № 2262-XII.

Згідно із Законом № 2262-XII держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до пункту 3 статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) (European Social Charter (Revised), ETS No. 163) держави зобов`язуються прагнути поступового підвищення рівня системи соціального забезпечення. Зазначене положення, прийняте Україною як обов`язкове, підлягає врахуванню під час тлумачення національного законодавства у сфері пенсійного забезпечення.

Частиною третьою статті 43 Закону №2262-XII передбачено, що пенсії особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, оклади та/чи доплати за військове (спеціальне) звання, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку (доплату) за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною вісімнадцятою статті 43 Закону № 2262-XII у разі, якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премії у розмірах, установлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.

Відповідно до частини першої статті 63 Закону №2262-XII перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, у зв`язку із введенням у дію цього Закону, проводиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.

Частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-XII встановлено, що усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

За змістом частини другої статті 51 Закону № 2262-XII перерахунок пенсій, призначених особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

Механізм проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, визначено Порядком проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 (далі - Порядок № 45).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 45 пенсії, призначені відповідно до Закону № 2262-XII, у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та інших осіб, які мають право на пенсію згідно із зазначеним Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 45 Пенсійний фонд України після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики повідомляє своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку (далі - списки), та надсилає відповідну інформацію Міноборони, МВС, Національній поліції, Мін`юсту, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, ДФС, Управлінню державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, Адміністрації Держприкордонслужби, ДСНС, Службі судової охорони (далі - державні органи). Головні управління Пенсійного фонду України у десятиденний строк з моменту надходження зазначеного повідомлення складають списки за формою згідно з додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи) видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.

Пунктом 3 Порядку № 45 передбачено, що на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України.

Підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, може бути як відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи, так і рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України, про що державні органи, визначені Порядком № 45, повідомляють орган ПФУ.

Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 22.04.2014 у справі № 21-484а13 та у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 553/3619/16-а, від 15.07.2020 у справі № 520/3360/19.

Отже, системний аналіз наведених положень законодавства свідчить, що правовою підставою для перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, є зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців або запровадження нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій у встановлених законодавством розмірах. При цьому необхідним документом для проведення такого перерахунку відповідним органом Пенсійного фонду України є довідка про розмір грошового забезпечення, підготовлена уповноваженим органом, із зазначенням складових грошового забезпечення, що підлягають урахуванню під час перерахунку пенсії.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704, відповідно до якої, серед іншого, затвердив тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Пунктом 2 Постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 704, в первинній редакції від 30.08.2017 станом на дату її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

З 24.02.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103), якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)" передбачено використання "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018".

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 Постанови № 103, яким пункт 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції.

Унаслідок скасування пункту 6 Постанови № 103 відновилося застосування попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704, яка передбачала визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, та відповідного тарифного коефіцієнта.

Верховний Суд, зокрема у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24 та інших вказував, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103, а саме до пункту 4 Постанови № 704, визнано у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року", а не "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018".

У цих та інших постановах Верховний Суд виходив з того, що положення пункту 4 Постанови № 704 у частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018", не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Отже, з 29.01.2020 чинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року", а не "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018".

Водночас, з 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції:

" 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Постанова № 481 набрала чинності 20.05.2023.

Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України запровадив нову розрахункову величину для визначення посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням - фіксовану суму 1762 грн, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року.

Разом із тим, суд бере до уваги, що законність Постанови № 481 була предметом судового розгляду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, пункт 2 Постанови № 481 у частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 визнано протиправним та нечинним.

Статтею 265 КАС України передбачено наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним. Так, частиною першою цієї статті передбачено, що резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Верховний Суд у постанові від 04.04.2024 у справі № 320/2796/23 зазначив, що нормативно-правовий акт, на відміну від індивідуального акта, у разі визнання його протиправним втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням. Такий підхід спрямований, зокрема, на забезпечення принципу правової визначеності та стабільності правового регулювання.

Отже, з набранням 18.06.2025 законної сили судовим рішенням у справі № 320/29450/24 настали передбачені частиною другою статті 265 КАС України наслідки визнання нечинним пункту 2 Постанови № 481, яким передбачалося застосування фіксованої розрахункової величини 1762 грн для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями.

Водночас постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. У цій постанові Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що Кабінет Міністрів України відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII наділений повноваженнями визначати розміри грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі базову величину для обчислення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями.

Разом із тим Суд наголошує, що предметом судового розгляду у справі № 320/29450/24 була правомірність дій Кабінету Міністрів України під час прийняття Постанови № 481 та обраного позивачем способу захисту. Натомість у справі, що переглядається, вирішується питання правомірності відмови уповноваженого державного органу в оформленні довідки про розмір грошового забезпечення станом на 18.06.2025.

Отже, висновки Верховного Суду у справі № 320/29450/24 підлягають урахуванню під час вирішення цього спору, проте зазначеною постановою безпосередньо не вирішувалося питання про наявність у пенсіонера права на отримання довідки про розмір грошового забезпечення станом на 18.06.2025.

Отже, вирішуючи цей спір, колегія суддів виходить із необхідності забезпечення правової визначеності та ефективного судового захисту особи, яка звернулася за реалізацією права на отримання документа, необхідного для вирішення питання про подальший перерахунок пенсії.

У постанові від 29.10.2026 у справі № 420/29013/25 Верховний Суд зауважив, що судове рішення у справі № 320/29450/24 не встановлювало нового державного соціального стандарту та не змінювало розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом. Отже, незмінність розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році порівняно з 2024 роком не спростовує наявності підстав для оформлення оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 18 червня 2025 року, оскільки такі підстави пов`язані не з підвищенням прожиткового мінімуму законом про Державний бюджет України, а з правовими наслідками набрання у зазначену дату законної сили судовим рішенням у справі № 320/29450/24, з урахуванням його подальшого касаційного перегляду.

Такий підхід також відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 12 червня 2026 року у справі № 420/34153/25 та від 14 жовтня 2026 року у справі № 520/32962/25.

Суд звертає увагу, що оформлення довідки про розмір грошового забезпечення та здійснення перерахунку пенсії є різними за своїм правовим змістом діями, які належать до компетенції різних суб`єктів владних повноважень.

Довідка засвідчує відомості про складові грошового забезпечення, які можуть бути використані органом Пенсійного фонду України під час вирішення питання про перерахунок пенсії. Її оформлення не означає автоматичного виникнення права на виплату пенсії в певному розмірі протягом необмеженого періоду та не звільняє пенсійний орган від обов`язку застосувати нормативне регулювання, чинне й належне до застосування у відповідних правовідносинах.

Відповідно до статей 43, 51 і 63 Закону № 2262-XII питання щодо наявності підстав для перерахунку пенсії, його розміру та строків проведення вирішуються з урахуванням установлених законом умов і нормативного регулювання, що підлягає застосуванню до відповідного періоду. При цьому орган Пенсійного фонду України повинен враховувати правові наслідки судових рішень, які мають значення для визначення застосовного нормативного регулювання.

Отже, вирішення у цій справі питання щодо обов`язку ІНФОРМАЦІЯ_2 підготувати та направити довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2026 не передбачає визначення судом остаточного розміру його пенсії або встановлення періоду її виплати в перерахованому розмірі, у тому числі з огляду на подальший касаційний перегляд справи № 320/29450/24.

Такий підхід забезпечує реалізацію права особи на отримання необхідного документа та не допускає підміни судом повноважень органу Пенсійного фонду України, який зобов`язаний вирішувати питання пенсійних виплат відповідно до законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 20.10.2026 у справі № 420/30726/25.

Повертаючись до вирішення спірних правовідносин, колегія суддів вказує, що у постанові від 22.11.2024 у справі № 380/9113/23 Верховний Суд дійшов висновку, що зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік, є підставою для перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, виходячи з розміру складових грошового забезпечення, розрахованих згідно з Постановою № 704 та відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-XII, на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення.

Крім того, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24 сформулював правовий висновок щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481.

Судова палата зазначила, що заміна прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини на фіксований показник 1762 грн не відповідає меті правового регулювання, запровадженого Постановою № 704, яка полягала, зокрема, у встановленні залежності розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 1 січня відповідного календарного року.

При цьому судова палата виходила з того, що положення пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції відповідали вимогам Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким запроваджено використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини для визначення посадових окладів окремих категорій працівників.

У постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, вирішуючи спір щодо оформлення довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2024, дійшов висновку про необхідність застосування під час визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями положень пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції, яка передбачає використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не фіксованої розрахункової величини 1762 грн, запровадженої Постановою № 481.

Також, колегія суддів зазначає, що у постанові від 12.06.2026 у справі № 420/34153/25 Верховний Суд розглянув спір за позовом особи, яка отримувала пенсію відповідно до Закону № 2262-XII, до Управління СБУ в Одеській області щодо відмови у підготовці та направленні до органу Пенсійного фонду України оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 18.06.2025.

Вирішуючи зазначений спір, Верховний Суд виходив з того, що внаслідок визнання нечинним пункту 2 Постанови № 481 усунуто нормативне обмеження щодо застосування фіксованої розрахункової величини 1762 грн для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями.

За висновком Верховного Суду, застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2025, замість зазначеної фіксованої величини зумовлює збільшення розрахункових розмірів відповідних складових грошового забезпечення, а отже, виникнення підстав для оформлення оновленої довідки відповідно до статей 43 і 63 Закону № 2262-XII.

Аналогічний підхід до застосування положень статей 43, 63 Закону України № 2262-XII та пункту 4 Постанови № 704 у правовідносинах, що виникли після 18.06.2025, застосовано Верховним Судом у постанові від 17.09.2026 у справі № 520/33178/25.

Колегія суддів ураховує наведені правові висновки Верховного Суду, оскільки вони сформульовані у правовідносинах, подібних до тих, що є предметом розгляду в цій справі, за змістом спірних прав та обов`язків, підставами їх виникнення, предметом судового захисту та застосовним нормативним регулюванням. Підстав для застосування іншого правового підходу, враховуючи також постанову Верховного Суду від 14.10.2026 у справі № 520/32962/25, ухвалену після касаційного перегляду справи № 320/29450/24, у справі, що переглядається, колегія суддів не вбачає.

Оцінюючи правові підстави для оформлення оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, колегія суддів ураховує як правові наслідки набрання 18.06.2025 законної сили судовим рішенням у справі № 320/29450/24, так і подальше скасування цього рішення постановою Верховного Суду від 16.07.2026. Водночас зазначений касаційний перегляд не стосувався безпосередньо обов`язку уповноваженого державного органу оформити довідку для перерахунку пенсії відповідно до статей 43 і 63 Закону України № 2262-XII.

У цьому контексті колегія суддів ураховує правовий підхід Європейського суду з прав людини, викладений у рішенні від 08.10.2026 у справі «Cherkasov and Kuzin v. Ukraine» (заяви № 72982/17 і № 74407/17, п. 38, 42- 45), відповідно до якого вимога законності втручання у пенсійні права передбачає достатню чіткість і передбачуваність правового регулювання, зокрема належне вирішення судами суперечностей між положеннями закону та підзаконного нормативно-правового акта.

Колегія суддів зазначає, що прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Так, станом на 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений у статті 7 Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (далі - Закон України № 4695-IX) і становить 3 328.00 грн, що перевищує фіксовану величину 1 762.00 грн, передбачену постановою КМУ № 481.

Отже, застосування належної розрахункової величини зумовлює збільшення розрахункових розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які є складовими грошового забезпечення, що враховуються під час перерахунку пенсії відповідно до статей 43 і 63 Закону України № 2262-XII.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про правомірність застосування фіксованої розрахункової величини 1 762.00 грн та відсутність підстав для підготовки оновленої довідки про розмір грошового забезпечення позивача є помилковими.

Відповідно, відмова ІНФОРМАЦІЯ_2 у підготовці та направленні до ГУ ПФУ в Харківській області оновленої довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2026 не ґрунтується на належному застосуванні норм матеріального права.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у постанові від 09.02.2026 у справі № 560/10644/24 Верховний Суд зазначив, що видача уповноваженим державним органом довідки про розмір грошового забезпечення не створює нового права на перерахунок пенсії, а є документальним підтвердженням складових грошового забезпечення, які підлягають урахуванню органом Пенсійного фонду України під час реалізації передбаченого законом обов`язку щодо перерахунку пенсії.

Ураховуючи наведене, колегія суддів приймає доводи апелянта про те, що з 01.01.2026 виникли правові підстави для визначення складових грошового забезпечення позивача за відповідною посадою із застосуванням положень пункту 4 Постанови № 704 та прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня 2026 року.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем протиправно не виготовлено та не надано позивачу оновлену довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку його пенсії у зв`язку з підвищенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01.01.2026.

Судом першої інстанції не враховано вищенаведених обставин та помилково зазначено, що з 01.01.2026 не настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії військовослужбовців, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що позивач має право на отримання оновленої довідки станом на 01.01.2026, існує лише один вид правомірної поведінки ІНФОРМАЦІЯ_2 видати позивачу таку довідку.

Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Тобто, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_4 підготувати та надати до ГУ ПФУ в Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2026 відповідно до вимог ст. ст. 43, 63 Закону № 2262-ХІІ, Постанови №704, щодо визначення посадового окладу, окладу за військовим званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Водночас, не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов`язання відповідача включити в таку довідку відомості про розміри фактично виплачених надбавки за особливості проходження служби відповідно до п.п.1 п.5 Постанови №704 та премії відповідно до п.п.2 п.5 Постанови №704, за відповідною (або прирівняною) посадою з урахуванням окремого доручення Міністра оборони України № 38/уд від 04.01.2026, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.02.2026 року пенсії ОСОБА_1 , оскільки оновлена довідка про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2026 ще не складалась, а тому у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем будуть порушені права позивача при визначенні розмірів усіх основних, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є передчасними і не підлягають задоволенню.

Також колегія суддів зазначає, що у постанові від 9 лютого 2026 року у справі №560/10644/24 Верховний Суд зазначив, що видача уповноваженим державним органом довідки про розмір грошового забезпечення не створює нового права на перерахунок пенсії, а є документальним підтвердженням складових грошового забезпечення, які підлягають урахуванню органом Пенсійного фонду України під час реалізації передбаченого законом обов`язку щодо перерахунку пенсії.

Враховуючи вищенаведений підхід, оскільки спірні правовідносини стосуються видачі довідки уповноваженим органом, а не перерахунку пенсії органом Пенсійного фонду, колегія суддів дійшла висновку, що також не підлягають задоволенню позовні вимоги шляхом зазначення в резолютивній частині рішення мети видачі довідки - для проведення перерахунку основного розміру його пенсії з 01.02.2026 р.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та, враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.079.2026 із прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 по справі № 520/4621/26 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у відмові ОСОБА_1 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області оновлену довідку про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2026.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2026 року відповідно до вимог ст. ст. 43, 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262- ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", щодо визначення посадового окладу, окладу за військовим званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло