Постанова № 141371538 у справі № 520/18761/26 від 09.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 р. Справа № 520/18761/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2026, головуючий суддя І інстанції: Пасечнік О.В., м. Харків, повний текст складено 01.09.26 по справі № 520/18761/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому просив суд:

- Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 по 10 червня 2026 року, відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

- Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 по 10 червня 2026 року відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 10.06.2026 відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 2050-III), є протиправним.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2026 адміністративний ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 по 10 червня 2026 року, відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 по 10 червня 2026 року відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що відповідно до пункту 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159 (далі - Порядок № 159), компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення). Тобто, вимога позивача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 по 10 червня 2026 відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон №2050-III) цілком не обґрунтованою та безпідставною.

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до вимог частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 308, пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач по 27 серпня 2021 року проходив військову службу в Державній прикордонній службі України та у відповідності до наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) від 27 серпня 2021 року № 161-ОС.

Відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі № 520/27674/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпуски, за період проходження військової служби з 29.01.2020 по 27.08.2021 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпуски, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 27.08.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 122439,38 грн, які виплатив 10.06.2026.

Позивач зазначив, що відповідачем було порушено строки виплати грошового забезпечення, однак не було виплачена йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що як вбачається з матеріалів адміністративної справи, що донарахування та виплата позивачу заборгованості з грошового забезпечення згідно з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 по справі № 520/27674/25, яке 30.04.2026 набрало законної сили, була здійснена відповідачем 10.06.2026 у розмірі 122439,38 грн, тобто з порушенням строків такої виплати. При цьому, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. Обставини несвоєчасної виплати грошового забезпечення встановлено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 по справі № 520/27674/25, яке набрало законної сили, а відтак не підлягають доказуванню у даній справі згідно з ч.4 ст.78 КАС України. З огляду на зазначене, в межах спірних правовідносин усі умови, визначені чинним законодавством для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, дотримані, проте, відповідач всупереч нормам чинного законодавства не виконав вимоги закону щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, чим припустив протиправну бездіяльність у відношенні позивача.

Частково погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (абзаци 2, 5, 6, 7, 8 частини другої статті 2 Закону № 2050-ІІІ).

Згідно статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону №2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ, Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1.01.2001.

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Пунктом 3 Порядку № 159 встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення);

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З огляду на вказане, правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.

Відтак, саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Так, у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 є формулювання, що сума компенсації обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць.

Це означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

При цьому, основною умовою для виплати позивачу, передбаченої статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Отже, за наявності визначених Законом № 2050-ІІІ умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

Враховуючи вищенаведене, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.05.2022 у справі № 815/3998/16.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України № 2011-XIІ.

Частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Згідно з пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за № 854/32306, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам (далі - Інструкція № 558).

Пунктом 2 Розділу I Інструкції № 558 визначено, що у цій Інструкції термін "грошове забезпечення" означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.

Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).

Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату (пункт 3 Розділу I Інструкції № 558).

Згідно з розділом ІІ Інструкції № 558 до основних видів грошового забезпечення віднесені, зокрема оклади за військовим званням та посадові оклади осіб офіцерського, рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.

Надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби військовослужбовцями (крім військовослужбовців строкової військової служби) та премія включені у розділ ІІІ Інструкції № 558, яким визначено порядок, умови та розміри виплати щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Винагорода за бойове чергування, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та допомога для оздоровлення включені у розділ ІV Інструкції № 558, яким визначено порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Так, відповідно до пункту 1 глави 3 розділу ІV Інструкції № 558 військовослужбовцям, які входять за розрахунком до складу прикордонних нарядів, передбачених Інструкцією про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19.10.2015 № 1261, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1391/27836; екіпажів літаків, вертольотів, кораблів, катерів, що виконують завдання з охорони державного кордону територіального моря та виключної (морської) економічної зони України, за час бойового чергування (бойової служби) виплачується винагорода в розмірі до 20 відсотків посадового окладу, обчисленого в установленому порядку за 13 тарифним розрядом, установленим у додатку 1 до постанови № 704 на місяць.

Винагорода за бойове чергування (бойову службу) виплачується за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказів відповідного начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Підставою для видання наказу є рапорти відповідних начальників (командирів) підрозділів, у яких зазначаються посада, прізвище та ініціали військовослужбовців, які залучалися до несення бойового чергування (бойової служби), кількість чергувань (вилітів) та загальний відсоток для встановлення розміру винагороди (пункт 3 глави 3 розділу ІV Інструкції № 558).

Відповідно до пункту 1 глави 6 розділу ІV Інструкції № 558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Розмір матеріальної допомоги щороку встановлюється Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення.

Згідно із пунктом 1 глави 7 розділу ІV Інструкції № 558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення.

Отже, зі змісту вище наведених норм слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу, який не має разового характеру, у встановлені строки його виплати.

Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

Наведена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 815/3998/16, від 20.05.2020 у справі № 815/2454/18, від 31.03.2020 у справі № 817/621/18 та від 26.02.2020 у справі № 826/8319/16.

За таких обставин право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24, від 12.09.2024 у справі № 240/18489/23, від 12.09.2024 у справі № 400/5837/23, які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.07.2019 у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Як встановлено судом рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі № 520/27674/25 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпуски, за період проходження військової служби з 29.01.2020 по 27.08.2021 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпуски, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 27.08.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 по справі № 520/27674/25, набрало законної сили : 30.04.2026.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, що донарахування та виплата позивачу заборгованості з грошового забезпечення згідно з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 по справі № 520/27674/25, яке 30.04.2026 набрало законної сили, була здійснена відповідачем 10.06.2026 у розмірі 1222439,38 грн, тобто з порушенням строків такої виплати.

Враховуючи, що невиплачені позивачу суми заборгованості з грошового забезпечення з 29.01.2020 по 27.08.2021, які були нараховані на підставі судового рішення 10.06.2026, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням відповідачем строків їх нарахування та виплати за період з 29.01.2020 по 10.06.2026.

Всупереч вище вказаних положень Закону України № 2050-ІІІ, Порядку № 159 відповідачами у місяці виплати донарахованої на виконання рішення суду суми грошового забезпечення не проведено позивачу компенсацію втрати частини доходів на такі несвоєчасно виплачені суми грошового забезпечення.

Відповідачами не заперечується факт нездійснення ними нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Однак, відповідач заперечує право позивача на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, оскільки вважає, що у даному випадку відсутня затримка у виплаті грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення суду.

Проте суд відхиляє такі твердження відповідача як безпідставні.

Так, суд зауважує, що здійснення відповідачем перерахунку належного позивачу за період з 29.01.2020 по 27.08.2021 грошового забезпечення тільки на виконання рішення суду № 520/27674/25, яке 30.04.2026, набрало законної сили, не змінює тих обставин, що позивач мав право на своєчасне отримання місячного грошового забезпечення в належному розмірі, а відповідача таке право позивача порушувалося до дня здійснення відповідної виплати. Суд вважає, що факт вирішення судом спору на користь позивача навпаки зумовив обов`язок відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за весь період прострочення виплати позивачу грошового забезпечення в належному розмірі.

Вище описаними нормативно-правовими актами, якими врегульовано спірні правовідносини, не визначено, що компенсація втраченого доходу здійснюється до дня звільнення з роботи (військової служби). Навпаки визначено, що компенсація здійснюється за весь час затримки у виплаті доходу у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Застосовуючи вище вказані правові висновки, суд зазначає, що компенсація втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку його виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є різними виплатами, тому існування права на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку його виплати не нівелює права на отримання середнього заробітку і навпаки. Суд вважає, що за умови існування визначених законодавством підстав, особа одночасно може мати право, як на компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку його виплати, так і на середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Виходячи з встановлених судом обставин справи, колегія суддів вважає вірним загальний висновок суду першої інстанції, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням відповідачами строків виплати належного йому за період з 29.01.2020 по 27.08.2021 грошового забезпечення за весь період такої затримки.

У свою чергу, відповідач, здійснивши на виконання рішення суду виплату позивачу частини несвоєчасно нарахованого та виплаченого грошового забезпечення без проведення компенсації втрати частини доходу та таке грошове забезпечення, допустили протиправну бездіяльність.

Однак при розгляді справи судом установлено, що відповідачем нарахування та виплата позивачу такої компенсації втрати частини доходу має здійснюватися не на всі виплачені на виконання рішення суду від 19.01.2026 по справі № 520/27674/25 суми, а тільки на місячне грошове забезпечення, яке не має разового характеру.

З огляду на наведені положення пункту 3 розділу І Інструкції № 558, природу винагороди за бойове чергування, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а також віднесення цих виплат до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які не входять до місячного грошового забезпечення, суд дійшов висновку, що нарахування та виплата позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 27.08.2021, право на отримання якого підтверджено рішенням від 19.01.2026 по справі № 520/27674/25, має бути здійснена відповідачем на місячне грошове забезпечення, що складається з основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії) видів грошового забезпечення.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до частково неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів (без урахування виплачених сум перерахованих грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки ) у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 по 10 червня 2026 року, відповідно до Закону № 2050-III (зі змінами та доповненнями) та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів (без урахування виплачених сум перерахованих грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки ) у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 по 10 червня 2026 року відповідно до Закону № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

На підставі викладеного колегія суддів частково погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2026 по справі № 520/18761/26 - змінити, виклавши абзац другий та третій резолютивної частини у наступній редакції:

«Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів (без урахування виплачених сум перерахованих грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки ) у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 по 10 червня 2026 року, відповідно до Закону № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів (без урахування виплачених сум перерахованих грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки ) у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 по 10 червня 2026 року відповідно до Закону № 2050-III (зі змінами та доповненнями)».

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2026 по справі № 520/18761/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий