Постанова № 141371650 у справі № 520/10622/26 від 09.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 р. Справа № 520/10622/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 17.08.26 по справі № 520/10622/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області(далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Донецькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного трудового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку та скасувати рішення № 205150004658 від 10.02.2026 року.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу роботи для обчислення пенсії за віком ОСОБА_1 період роботи з 03.04.1979 року по 18.06.1979 року, з 13.12.1979 року по 04.05.1980 року, та здійснити призначення і виплату пенсії з врахуванням даного страхового стажу з дня звернення до територіального управління ПФУ.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ГУ ПФУ в Донецькій області протиправно не зараховано страховий стаж ОСОБА_1 в період роботи з 03.04.1979 по 18.06.1979, з 13.12.1979 по 04.05.1980, та як наслідок прийнято рішення № 205150004658 від 10.02.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо незарахування до страхового стажу роботи для обчислення пенсії за віком ОСОБА_1 період роботи з 03.04.1979 по 18.06.1979 та з 13.12.1979 по 20.02.1980.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 205150004658 від 10.02.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу роботи для обчислення пенсії за віком ОСОБА_1 період роботи з 03.04.1979 року по 18.06.1979 року, з 13.12.1979 року по 20.02.1980 року, та здійснити призначення і виплату пенсії з врахуванням даного страхового стажу з 20.03.2025.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області суму сплаченого судового збору у розмірі 1331,20 грн.

ГУ ПФУ в Донецькій області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач-1 посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Донецькій області посилається на те, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 по справі №520/14023/25, ГУ ПФУ в Донецькій області було повторно розглянуто заяву від 20.03.2025 про призначення пенсії за віком, зараховано до страхового стажу періоди роботи з 18.06.1984 по 27.06.1985, з 06.11.1985 по 04.12.1985. До страхового стажу загалом зараховано наступні періоди: з 01.09.1974 по 16.07.1975 (навчання), з 18.07.1975 по 14.12.1976, з 03.01.1977 по 21.03.1977, з 18.01.1978 по 19.01.1979, з 19.06.1979 по 15.11.1979, з 21.02.1980 по 05.05.1980, з 16.05.1980 по 21.05.1982 (військова служба), з 20.08.1982 по 18.09.1982, з 25.01.1983 по 26.04.1984, з 18.06.1984 по 27.06.1985, з 21.08.1985 по 08.10.1985, з 06.11.1985 по 04.12.1985, з 04.02.1986 по 15.05.1986, з 01.09.1986 по 23.02.1988, з 21.09.1988 по 22.06.1990, з 01.11.1990 по 20.03.1991 (навчання), з 13.10.1992 по 10.11.1993, з 04.08.1997 по 24.07.1998 (безробіття). Страховий стаж роботи позивача склав 14 років 8 місяців 6 днів. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 по справі № 520/14023/25 за результатом повторного розгляду заяви від 20.03.2025, ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення від 10.02.2026 № 205150004658 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років.

Звертає увагу, що періоди роботи з 03.04.1979 по 15.11.1979, з 13.12.1979 по 05.05.1980 не зараховано до страхового стажу, оскільки згідно трудової книжки позивача від 25.07.1975 дата прийому на роботу (03.04.1979) зазначена пізніше дати наказу про прийом (19.06.1979), дата поновлення на роботі (13.12.1979) зазначена раніше дати наказу про поновлення на роботі (21.02.1980).

Крім того, на думку ГУ ПФУ в Донецькій області зобов`язання останнього здійснити призначення пенсії є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, оскільки позивач має право звернутися до відповідача із документами підтверджуючими його стаж і останній, у межах своєї компетенції, здійснивши розрахунок стажу позивача прийме відповідне компетентне рішення.

Також відповідач звертає увагу на те, що органом, який приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії було визначено ГУ ПФУ в Донецькій області, натомість електронна пенсійна справа ОСОБА_1 була передана до ГУ ПФУ в Харківській області, тобто до органу ПФУ, за місцем фактичного проживання/перебування особи. Тому, в даному випадку, на думку відповідача, питання виплати пенсії відноситься до компетенції ГУ ПФУ в Харківській області.

Позивач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу позивача. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обгунтованого висновку про задоволення позову. У зв`язку з чим, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся із заявою від 20.03.2025 про призначення пенсії за віком відповідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).

Заяву від 20.03.2025 було опрацьовано за принципом екстериторіальності, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 №339/35961, ГУ ПФУ в Донецькій області.

Необхідний страховий стаж відповідно до частини 3 статті 26 Закону №1058-IV становить з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років. Вік позивача на дату звернення 66 років 3 місяці. Страховий стаж позивача склав 13 років 6 місяців 27 днів. До страхового стажу зараховано наступні періоди: з 01.09.1974 по 16.07.1975 (навчання), з 18.07.1975 по 14.12.1976, з 03.01.1977 по 21.03.1977, з 18.01.1978 по 19.01.1979, з 19.06.1979 по 15.11.1979, з 21.02.1980 по 05.05.1980, з 16.05.1980 по 21.05.1982 (військова служба), з 20.08.1982 по 18.09.1982, з 25.01.1983 по 26.04.1984, з 21.08.1985 по 08.10.1985, з 04.02.1986 по 15.05.1986, з 01.09.1986 по 23.02.1988, з 21.09.1988 по 22.06.1990, з 01.11.1990 по 20.03.1991 (навчання), з 13.10.1992 по 10.11.1993, з 04.08.1997 по 24.07.1998 (безробіття).

За наданими документами до страхового стажу не зараховано період з 18.06.1984 по 27.06.1985 згідно трудової книжки від 25.07.1975, оскільки наявне виправлення в даті звільнення, яке не завірене належним чином; період з 06.11.1985 по 04.12.1985 згідно трудової книжки від 25.07.1975, оскільки відсутня назва організації. За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 20.03.2025, ГУ ПФУ в Донецькій області було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 27.03.2025 № 205150004658 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 по справі №520/14023/25 визнано протиправним та скасовано рішення від 27.03.2025 №205150004658 про відмову в призначенні пенсії за віком, зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву від 20.03.2025, зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 18.06.1984 по 27.06.1985, з 06.11.1985 по 04.12.1985.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 по справі №520/14023/25, ГУ ПФУ в Донецькій області було повторно розглянуто заяву від 20.03.2025 про призначення пенсії за віком, зараховано до страхового стажу періоди роботи з 18.06.1984 по 27.06.1985, з 06.11.1985 по 04.12.1985.

До страхового стажу загалом зараховано наступні періоди: з 01.09.1974 по 16.07.1975 (навчання), з 18.07.1975 по 14.12.1976, з 03.01.1977 по 21.03.1977, з 18.01.1978 по 19.01.1979, з 19.06.1979 по 15.11.1979, з 21.02.1980 по 05.05.1980, з 16.05.1980 по 21.05.1982 (військова служба), з 20.08.1982 по 18.09.1982, з 25.01.1983 по 26.04.1984, з 18.06.1984 по 27.06.1985, з 21.08.1985 по 08.10.1985, з 06.11.1985 по 04.12.1985, з 04.02.1986 по 15.05.1986, з 01.09.1986 по 23.02.1988, з 21.09.1988 по 22.06.1990, з 01.11.1990 по 20.03.1991 (навчання), з 13.10.1992 по 10.11.1993, з 04.08.1997 по 24.07.1998 (безробіття).

Страховий стаж роботи позивача склав 14 років 8 місяців 6 днів.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 по справі № 520/14023/25 за результатом повторного розгляду заяви від 20.03.2025, ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення від 10.02.2026 № 205150004658 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років.

Вважаючи рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від № 205150004658 від 10.02.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком незаконним і протиправним та таким, що порушує охоронювані чинним законодавством України права та інтереси позивача, останній звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в оскаржуваній ГУ ПФУ в Донецькій області частині, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, що відповідач звертався до відповідного підприємства для отримання інформації щодо заповнення трудової книжки позивача, зокрема, щодо спірних періодів. Суд звернув увагу, що позивач не повинен нести відповідальність у вигляді позбавлення права на призначення пенсії за неточності в трудовій книжці, в тому числі, за незазначення в трудовій книжці записів, підписів, оскільки остання заповнюється виключно роботодавцем, а не самим працівником.

З огляду на це, суд першої інстанції дійшов висновку, що Пенсійним органом безпідставно та необґрунтовано відмовлено позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 03.04.1979 по 15.11.1979 та з 13.12.1979 по 20.02.1980.

При цьому, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до страхового стажу роботи для обчислення пенсії за віком ОСОБА_1 період роботи з 03.04.1979 по 18.06.1979, з 13.12.1979 по 20.02.1980, та здійснити призначення і виплату пенсії з врахуванням даного страхового стажу з 20.03.2025.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон № 1058-IV.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 № 22-1, (далі - Порядок № 22-1) зокрема, встановлено, що заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Відповідно до пункту 1.7 Порядку № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви (пункт 1.8 Порядку № 22-1).

За змістом пункту 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу);

3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01.07.2000 орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення). За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30.06.2000 (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам... у разі якщо страховий стаж починаючи з 01.07.2000 становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 (додаток 5) ;

4) відомості про місце проживання особи.

Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Відповідно до пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Отже, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. До заяви про призначення пенсії додаються документи відповідно до встановленого Переліку. За результатами розгляду заяви про призначення пенсії та поданих документів органом, що призначає пенсію, визначеним за принципом екстериторіальності, приймається відповідне рішення (про призначення або відмову у призначенні пенсії). При цьому рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії приймається органом, що призначає пенсію, на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Як встановлено з матеріалів справи, 20.03.2025 позивач звернувся до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно статті 26 Закону №1058-IV.

Заяву від 20.03.2025 було опрацьовано за принципом екстериторіальності, ГУ ПФУ в Донецькій області.

За наданими документами до страхового стажу не зараховано період з 18.06.1984 по 27.06.1985 згідно трудової книжки від 25.07.1975, оскільки наявне виправлення в даті звільнення, яке не завірене належним чином; період з 06.11.1985 по 04.12.1985 згідно трудової книжки від 25.07.1975, оскільки відсутня назва організації. За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 20.03.2025, ГУ ПФУ в Донецькій області було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 27.03.2025 № 205150004658 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 по справі №520/14023/25 визнано протиправним та скасовано рішення від 27.03.2025 №205150004658 про відмову в призначенні пенсії за віком, зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву від 20.03.2025, зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 18.06.1984 по 27.06.1985, з 06.11.1985 по 04.12.1985.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 по справі №520/14023/25, ГУ ПФУ в Донецькій області було повторно розглянуто заяву від 20.03.2025 про призначення пенсії за віком, зараховано до страхового стажу періоди роботи з 18.06.1984 по 27.06.1985, з 06.11.1985 по 04.12.1985.

До страхового стажу загалом зараховано наступні періоди: з 01.09.1974 по 16.07.1975 (навчання), з 18.07.1975 по 14.12.1976, з 03.01.1977 по 21.03.1977, з 18.01.1978 по 19.01.1979, з 19.06.1979 по 15.11.1979, з 21.02.1980 по 05.05.1980, з 16.05.1980 по 21.05.1982 (військова служба), з 20.08.1982 по 18.09.1982, з 25.01.1983 по 26.04.1984, з 18.06.1984 по 27.06.1985, з 21.08.1985 по 08.10.1985, з 06.11.1985 по 04.12.1985, з 04.02.1986 по 15.05.1986, з 01.09.1986 по 23.02.1988, з 21.09.1988 по 22.06.1990, з 01.11.1990 по 20.03.1991 (навчання), з 13.10.1992 по 10.11.1993, з 04.08.1997 по 24.07.1998 (безробіття).

Страховий стаж роботи позивача склав 14 років 8 місяців 6 днів.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 по справі № 520/14023/25 за результатом повторного розгляду заяви від 20.03.2025, ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення від 10.02.2026 № 205150004658 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років.

При цьому, зі змісту оскаржуваного рішення не встановлено підстав та мотивів не зарахування спірного періоду роботи позивача з 03.04.1979 по 18.06.1979 та з 13.12.1979 по 04.05.1980.

З відзиву на позовну заяву та з апеляційної скарги ГУ ПФУ в Донецькій області встановлено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 03.04.1979 по 15.11.1979 та з 13.12.1979 по 05.05.1980, оскільки, згідно трудової книжки позивача від 25.07.1975 дата прийому на роботу (03.04.1979) зазначена раніше дати наказу про прийом (19.06.1979), дата поновлення на роботі (13.12.1979) зазначена раніше дати наказу про поновлення на роботі (21.02.1980).

При цьому, з Форми РС-право (а.с. 24) колегією суддів встановлено, зокрема, незарахування періодів з 03.04.1979 по 18.06.1979, та з 13.12.1979 по 20.02.1980. Отже саме незарахування цих періодів у справі є спірним.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Статтею 62 Закону № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 01.01.2004.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно із пунктами 23 - 27 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку.

Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі.

У тих випадках, коли періоди роботи зараховуються до стажу роботи на підставі показань свідків, один із яких свідчить про роботу заявника за більший період, ніж інші, встановленим вважається період, який підтверджений двома або більше свідками.

Якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.

У тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця.

З аналізу наведених норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування є трудова книжка, а у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній або в трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

З дослідженої, колегією суддів копії трудової книжки ОСОБА_1 встановлено наявність запису №5 про прийняття учнем гірника забою І розряду з 03.04.1979 на підставі наказу №256к від 19.06.1979, запису №7 з 15.11.1979 про звільнення за ст. 36 п. 3 КЗоТ УССР у зв`язку з призовом на військову службу, наказ №616 від 16.06.1979, запису №8 з 13.12.1979 поновлено на попереднє місце підземним гірника очисного забою V розряду, наказ №103/к від 21.02.1980, запису №9 з 05.05.1980 звільнено за ст. 36 п. 3 у зв`язку з призовом у Радянську Армію, наказ №259/к від 12.05.1980.

Крім того, в матеріалах справи також міститься довідка архівного відділу адміністрації міста Горлівка №16/02-07-06/246 від 06.03.2019, яка містить в собі аналогічні записи тим, що зазначені в трудовій книжці.

Однак, записи в трудовій книжці позивача ГУ ПФУ в Донецькій області визнало недостатніми для підтвердження трудового стажу.

У спірний період роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162), положення якої діяли до 29.07.1993, а з 29.07.1993 - Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

Відповідно до п. 2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться зокрема, відомості, про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (распорядження), а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) п. 2.3 Інструкції №162.

Згідно п. 4.1 Інструкції №162 при звільненні робочого або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції №58).

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Колегія суддів зауважує на тому, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У постанові Верховного Суду від 11.05.2022 року у справі № 120/1089/19-а, викладена правова позиція, суть якої полягає в тому, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 17.09.2024 у справі № 440/4164/23.

Наявність недоліків в оформленні трудової книжки не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що особа жодним чином не впливає на дотримання/недотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, та підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, про що також зазначив Верховний Суд в постанові від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів враховує й те, що за частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

У даному випадку матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ в Донецькій області до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу.

Відтак, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача певного періоду роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні його трудової книжки, відповідач переклав тягар доказування на позивача, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. По суті, як орган Пенсійного фонду, вирішуючи цей спір, свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо не підтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу у певний період.

Колегія суддів зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов`язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі №120/8471/23.

Спірні періоди роботи позивача та їх записи у трудовій книжці є чіткими та зрозумілими.

До матеріалів справи відповідачем-2 не надано доказів того, що спірні записи в трудовій книжці позивача є сфальсифікованими або мають підробний характер, а отже, колегія суддів доходить висновку, що у відповідача відсутні підстави для неврахування спірних періодів роботи, відображених в трудовій книжки позивача.

Щодо посилання відповідача на недоліки заповнення трудової книжки позивача (дата прийому на роботу - 03.04.1979 зазначена раніше дати наказу про прийом - 19.06.1979, дата поновлення на роботі - 13.12.1979 зазначена раніше дати наказу про поновлення на роботі - 21.02.1980), колегія суддів зазначає, що вказані обставини не можуть слугувати підставою для неврахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача, оскільки обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що пенсійним органом безпідставно та необґрунтовано відмовлено позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 03.04.1979 по 15.11.1979 та з 13.12.1979 по 20.02.1980.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо незарахування до страхового стажу роботи для обчислення пенсії за віком ОСОБА_1 період роботи з 03.04.1979 по 18.06.1979 та з 13.12.1979 по 20.02.1980. Крім того у спірних правовідносинах ГУ ПФУ в Донецькій області, при прийнятті спірного рішення № 205150004658 від 10.02.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у з`язку з чим вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо дискреційних повноважень, колегія суддів зазначає таке.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право глави держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуду рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності не безпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України.

За приписами ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до страхового стажу роботи для обчислення пенсії за віком ОСОБА_1 період роботи з 03.04.1979 по 18.06.1979, з 13.12.1979 по 20.02.1980, та здійснити призначення пенсії з врахуванням даного страхового стажу з 20.03.2025.

Щодо позовної вимоги про виплату пенсії за віком, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1, заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області виплатити з 20.03.2025 ОСОБА_1 пенсію за віком, є саме ГУ ПФУ в Харківській області, структурний підрозділ органу, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання позивача.

За таких обставин, судом першої інстанції не враховано вищенаведених обставин та помилково зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 20.03.2025.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 по справі № 520/10622/26 - скасувати в частині задоволення позову про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії з врахуванням даного страхового стажу з 20.03.2025.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії з врахуванням даного страхового стажу з 20.03.2025.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 у справі №520/10622/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий