Постанова № 141372075 у справі № 440/5266/26 від 09.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 р. Справа № 440/5266/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, повний текст складено 15.07.26 по справі № 440/5266/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 третя особа: ОСОБА_2

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - ОСОБА_2 , в якому просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини щодо включення ОСОБА_2 до кола осіб, які отримують грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 ;

- зобов`язати військову частину виключити ОСОБА_2 з наказів (рішень), на підставі яких здійснюється виплата грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 ;

- зобов`язати військову частину припинити виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 ;

- зобов`язати військову частину здійснити перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 відповідно до вимог законодавства та визначити належних отримувачів, а саме: позивачку - ОСОБА_1 та неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як єдиних осіб, які відповідають вимогам законодавства як члени сім`ї військовослужбовця.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що основною підставою для відмови у задоволенні позову став висновок суду першої інстанції про те, що з 01.02.2025, у зв`язку з набранням чинності новою редакцією пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», мати військовослужбовця набула право на отримання відповідної частини його грошового забезпечення. Разом з тим, суд першої інстанції не врахував визначальної для цієї справи обставини: ОСОБА_3 зник безвісти 08.06.2024, тобто задовго до запровадження законодавцем нового механізму особистого розпорядження на випадок полону або зникнення безвісти. Саме ця часова послідовність подій має істотне значення для правильного застосування норм матеріального права та оцінки правомірності дій відповідача. Вказує, що Закон України №3995-IX, який істотно змінив пункт 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та запровадив можливість складання особистого розпорядження на випадок полону або зникнення безвісти, був прийнятий лише 08.10.2024, а відповідне правове регулювання почало застосовуватися з 01.02.2025. Після запровадження такого механізму скористатися ним ОСОБА_3 також об`єктивно не міг, оскільки на той час уже тривалий час мав статус військовослужбовця, зниклого безвісти, а його місцезнаходження залишалося невідомим. Звертає увагу, що до свого зникнення ОСОБА_3 скористався передбаченим чинним на той час законодавством правом на складання особистого розпорядження на випадок своєї загибелі (смерті). У цьому розпорядженні він персонально визначив коло осіб, на користь яких має бути здійснена передбачена державою одноразова грошова допомога. Такими особами ОСОБА_3 визначив позивачку як дружину та спільну неповнолітню дитину. Апелянт не стверджує, що особисте розпорядження на випадок загибелі за своїми правовими наслідками є тотожним особистому розпорядженню на випадок полону або зникнення безвісти, однак дана обставина не позбавляє наявне особисте розпорядження доказового значення. Наголошує, що за наявності передбачених сімейним законодавством умов обов`язок щодо утримання непрацездатних батьків покладається на повнолітніх дітей і не є виключним обов`язком лише однієї дитини. Тому наявність у ОСОБА_2 іншої рідної доньки додатково свідчить про необхідність комплексної оцінки фактичних сімейних обставин, особливо з огляду на те, що спірний розподіл грошового забезпечення одночасно зменшує частку, яка виплачується в інтересах неповнолітнього сина зниклого військовослужбовця. При цьому, зазначений довід має допоміжний характер та не є самостійною підставою апеляційного оскарження.

Учасники по справі не скористались правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_5 зареєструвала шлюб 15.09.2017 з ОСОБА_3 і змінила прізвище після державної реєстрації шлюбу на ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 15.09.2017.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 07.11.2017.

ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 12.11.2025.

Сповіщенням ІНФОРМАЦІЯ_3 від 11.06.2024 №194 повідомлено позивачку про те, що її чоловік старший солдат ОСОБА_3 зник безвісти 08.06.2024 в районі н.п. Іванівське Бахмутського району Донецької області в результаті ворожого артилерійського обстрілу, гідно виконуючи свій обов`язок, беручи участь в обороні держави та стримуванні збройної агресії російської федерації.

У матеріалах справи міститься особисте розпорядження на випадок загибелі (смерті) про виплату одноразової грошової допомоги, складене ОСОБА_3 07.06.2024, завірене приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області, в якому зазначено, що одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті) виплатити особам: ОСОБА_1 (розмір частки 50% одноразової грошової допомоги) та ОСОБА_4 (розмір частки 50% одноразової грошової допомоги).

В особистому розпорядженні вказано, що ОСОБА_3 відомо про те, що незалежно від змісту особистого розпорядження право на одноразову грошову допомогу мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження, право у будь-який час скасувати особисте розпорядження або скласти нове.

Мати ОСОБА_3 - ОСОБА_2 подала до Військової частини НОМЕР_1 заяву від 18.11.2025 про виплату їй грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.12.2025 №345 старшому солдату ОСОБА_3 , який перебуває у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 , зниклому безвісти 08.06.2024, відновлено виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди у розмірі 16,67% на ім`я матері - ОСОБА_2 , з 01.02.2025.

ОСОБА_1 звернулася до Військової частини НОМЕР_1 із заявою від 04.03.2026 №7069 щодо проведення службової перевірки законності визначення кола осіб, яким виплачується грошове забезпечення військовослужбовця та надання роз`яснень щодо прядку здійснення таких виплат.

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 06.03.2026 №1776/1/3572 позивачку повідомлено про те, що Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти». Виплати грошового забезпечення здійснюються відповідно до вимог зазначеної постанови Кабінету Міністрів України. За результатами розгляду звернення підстав для проведення службової перевірки не встановлено. Разом з тим повідомлено, що Військова частина НОМЕР_1 не уповноважена надавати юридичні консультації щодо застосування норм чинного законодавства.

У подальшому ОСОБА_1 звернулася до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, зареєстрованою у Військовій частині НОМЕР_1 за вх. №Т-249 від 17.03.2026, щодо надання роз`яснення стосовно кола осіб, які мають право на отримання виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди, належних старшому солдату ОСОБА_3 , який перебуває у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 , зниклому безвісти 08.06.2024.

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 18.03.2026 №1776/1/4248 позивачку повідомлено про те, що відповідно до абзацу другого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (зі змінами від 19.04.2025) «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти», виплата грошового забезпечення здійснюється рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені). Враховуючи вищенаведене, виплата грошового забезпечення та додаткової винагороди у розмірі 16,67% на ім`я матері - ОСОБА_2 підпадає під критерії вищезгаданої постанови.

Не погоджуючись з діями військової частини щодо включення ОСОБА_2 до кола осіб, які отримують грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 , позивачка ініціювала даний спір.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що до переліку осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, належать батьки військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені).

Суд першої інстанції зазначив, що враховуючи, що ОСОБА_2 є матір`ю військовослужбовця ОСОБА_3 , яка надала документи, зазначені у пункті 4 Порядку №884 (в редакції, чинній на час подання заяви), а також зважаючи на те, що у ОСОБА_3 є ще члени сім`ї (дружина - ОСОБА_1 та син - ОСОБА_4 ), ОСОБА_2 має право на отримання 16,67% грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 .

За таких обставин нарахування та виплата належного військовослужбовцю військової частини ОСОБА_3 грошового забезпечення здійснюється в Порядку №884 визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

При цьому, суд першої інстанції врахував, що надане ОСОБА_1 особисте розпорядження ОСОБА_3 від 07.06.2024, складене на випадок своєї загибелі (смерті), про виплату одноразової грошової допомоги особі (особам) за його вибором, може бути використане виключно у випадку загибелі військовослужбовця і не може бути використане при визначенні кола осіб, які мають право на виплату грошового забезпечення при зникненні безвісти військовослужбовця, передбаченого пунктом 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту - Закон №2232-XII).

Згідно з ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст.40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон №2011-XII).

Згідно зі ст.1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.п. 1-4 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 6 ст.9 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент зникнення старшого солдата ОСОБА_3 безвісти) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими.

У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації.

Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №3995-ІХ від 08.10.2024 щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» зазначену правову норму викладено в наступній редакції:

«6. За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення».

Цей Закон набирає чинності через два місяці з дня його опублікування та вводиться в дію з першого числа місяця, що настає за місяцем набрання ним чинності, крім пункту 2 цього розділу, який набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

Кабінету Міністрів України протягом двох місяців з дня опублікування цього Закону:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Дані зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» введені в дію 01.02.2025.

Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (далі по тексту - Порядок №884; в редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_2 із заявою від 18.11.2025 про виплату їй грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця).

Відповідно до п.1 Порядку №884 цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки, розвідувального органу Міноборони, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти (далі - військовослужбовці), особі (особам), визначеній (визначеним) військовослужбовцем в особистому розпорядженні, складеному на випадок захоплення в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, про виплату грошового забезпечення особі (особам) за його вибором із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону), та особам, зазначеним в абзацах четвертому і п`ятому пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - визначені особи).

Згідно з п.п. 2, 3 Порядку №884 за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

Заява про виплату та додані до неї документи подаються у паперовій формі особисто чи на поштову адресу або в електронній формі (за технічної можливості) на адресу електронної пошти чи засобами інформаційно-комунікаційних систем.

Пунктом 6 Порядку №884 встановлено, що виплата грошового забезпечення здійснюється:

особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

У разі неподання визначеними особами заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям:

виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;

включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.

З аналізу вищенаведених норм встановлено, що до 01.02.2025 першочергове право на виплату грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця мали дружина (чоловік), а в разі її (його) відсутності - повнолітні діти, які проживають разом з нею (ним), або законні представники (опікуни, піклувальники) чи усиновлювачі неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батьки військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Натомість, Законом №3995-ІХ внесено зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та визначено, що у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Колегія суддів звертає увагу, що Закон №3995-ІХ був прийнятий на виконання Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і його метою є удосконалення норми та порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, з урахуванням численних запитів від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, командирів військових частин та особисто від членів сімей військовослужбовців.

Проєкт Закону розроблено на виконання доручення Віце-прем`єр міністра України - Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.10.2023 №8785/8/1-23, оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення. Оскільки, коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата).

Нова редакція повністю узгоджується із Конституцією України та правовим висновкам Конституційного Суду, адже завдяки цьому законопроекту після повернення зниклий безвісти військовослужбовець зберігає за собою 50% чи 80% належного йому грошового забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов`язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.

Зазначений закон прийнято саме згідно вимог принципу соціальної справедливості, так як 50% чи 20% його грошового забезпечення повністю розподіляється між найближчими родичами зниклого безвісти військовослужбовця та 50% чи 80% залишається на його рахунках з метою забезпечення йому гідного рівня для життя після повернення додому та забезпечення його базових потреб. Так як у разі виплати 100% грошового забезпечення його найближчим родичам, військовослужбовець залишається ні з чим по поверненню додому. Водночас, родичі та сім`я зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошові кошти у разі визнання його загиблим. А отже, жодного звуження прав позивача не відбулося.

При цьому, Закон №3995-ІХ не визнано неконституційним у встановленому законом порядку, не скасовано, він є чинним, а отже, обов`язковим до виконання на всій території України.

Колегія суддів зауважує, що дія нормативно-правових актів у часі є, як правило, перспективною, тобто розрахованою на поведінку суб`єктів права, що виникає після набрання чинності актом.

Позицію щодо дії законів та інших нормативно-правових актів в часі неодноразово висловлював Конституційний Суд України.

Так, апеляційний суд враховує, що у рішенні від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зробив висновок, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, у разі безпосередньо (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Відтак, колегія суддів зазначає, що правовідносини, які виникли раніше і тривали на момент набрання чинності Законом №3995-IX, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

Колегія суддів звертає увагу, що є чинними положення статті 9 Закону №2011-ХІІ в редакції з 01.02.2025, через набрання чинності Законом №3995-IX, а отже вони не дозволяють застосовувати положення статті 9 Закону №2011-ХІІ у попередній редакції.

Щодо посилання позивачки на звуження Законом №3995-IX її прав та прав її сина - ОСОБА_4 на належний розмір грошового забезпечення, колегія суддів враховує, що у змісті рішення від 25.01.2012 №3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі №554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Отже, колегія суддів зазначає, що правовідносини щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, які виникли до внесення Законом №3995-IX змін до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», після набрання чинності таких змін, тобто з 01.02.2025, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

Аналізуючи вищенаведені норми права, колегія суддів доходить висновку про те, що у ОСОБА_2 , як матері зниклого безвісті військовослужбовця - ОСОБА_3 , з 01.02.2025 виникло право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісті сина у відповідній частині.

За матеріалами справи, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.12.2025 №345 старшому солдату ОСОБА_3 , який перебуває у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 , зниклому безвісти 08.06.2024, відновлено виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди у розмірі 16,67% на ім`я матері - ОСОБА_2 , з 01.02.2025.

За цим, дії Військової частини НОМЕР_1 щодо включення ОСОБА_2 до кола осіб, які отримують грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 , є правомірними, що обґрунтовано враховано судом першої інстанції.

Щодо посилання апеляційної скарги позивачки на те, що до свого зникнення ОСОБА_3 скористався передбаченим чинним на той час законодавством правом на складання особистого розпорядження на випадок своєї загибелі (смерті), колегія суддів зазначає, що особисте розпорядження на випадок загибелі (смерті) про виплату одноразової грошової допомоги, складене ОСОБА_3 07.06.2024, завірене приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області, може бути використане виключно у випадку загибелі військовослужбовця і не може бути використане при визначенні кола осіб, які мають право на виплату грошового забезпечення при зникненні безвісти військовослужбовця, передбаченого пунктом 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що ОСОБА_3 не міг скласти особисте розпорядження на випадок полону або зникнення безвісти, оскільки такий механізм виник лише з 01.02.2025, колегія суддів вважає такими, що не впливають на правове регулювання виплати грошового забезпечення членам сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця станом на момент його зникнення, оскільки, як встановлено судом, відповідач визначив коло осіб, які мають право на відповідну виплату, включивши до них мати військовослужбовця, що зник безвісті, у відповідності до вимог чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Щодо посилання апеляційної скарги позивачки на те, що наявність у ОСОБА_2 іншої рідної доньки додатково свідчить про необхідність комплексної оцінки фактичних сімейних обставин, особливо з огляду на те, що спірний розподіл грошового забезпечення одночасно зменшує частку, яка виплачується в інтересах неповнолітнього сина зниклого військовослужбовця, колегія суддів зазначає, що положення Закону №2011-XII та Порядку №884 не містять жодного застереження щодо виключення з кола отримувачів грошового забезпечення належного військовослужбовцю, який зник безвісти, зокрема, батьків, які мають інших дітей, які повинні їх утримувати у випадку непрацездатності.

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивачки, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 по справі № 440/5266/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло