Постанова № 141372565 у справі № 520/11205/26 від 09.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 р. Справа № 520/11205/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 23.07.26 по справі № 520/11205/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (4 прикордонний зангін) (далі по тексту - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із листопада 2016 року по день її фактичної виплати 16 квітня 2026 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із листопада 2016 року по день її фактичної виплати 16 квітня 2026 року;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) щодо утримання військового збору у розмірі 5 % з суми, виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 520/19245/25;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого військового збору з суми, виплаченого грошового забезпечення у розмірі 1982,68 грн на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 520/19245/25.

В обґрунтування позовних вимог зазначила про протиправність дій відповідача, що полягають в утриманні з грошового забезпечення ОСОБА_1 , виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 у справі № 520/19245/25, військового збору за ставкою 5 % замість належних 1.5%, що порушує законні інтереси позивача.

Стверджувала, що право на отримання грошового забезпечення у належному розмірі позивач набула під час проходження військової служби, а тому, втрата нею статусу військовослужбовця станом на дату здійснення виплат на виконання рішення суду, не звільняє відповідача від обов`язку застосовувати ставку податку 1.5%.

Крім того, враховуючи наявний факт невиплати позивачу грошового забезпечення в належному розмірі, стверджувала про наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати у відповідності до приписів Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та «Порядку проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) за період з 01.11.2016 по 16.04.2026 включно (день фактичної виплати) за весь час затримки виплати.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2026 по справі № 520/11205/26 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми індексації грошового забезпечення, виплаченої ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі №520/19245/25.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) повернути надлишково утриманий військовий збір у розмірі 1982,68 грн (3,5%) з індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі №520/19245/25.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2016 по 16.04.2026, що нарахована та виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі № 520/19245/25.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2016 по 16.04.2026, що нарахована та виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі №520/19245/25.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/11205/26 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджував про відсутність підстав для застосування ставки військового збору 1.5% при оподаткуванні грошового забезпечення ОСОБА_1 , оскільки позивач набула право на дану грошову компенсацію після звільнення з військової служби за рішенням суду, тобто звернулася за захистом своїх прав до суду як громадянин України без статусу військовослужбовця, а тому, відповідно до приписів Податкового кодексу України, відповідач правомірно здійснив утримання військового збору в розмірі 5 відсотків з виплаченого грошового забезпечення.

Крім того, зазначив, що всі обов`язкові основні та додаткові види грошового забезпечення нараховувались та виплачувались позивачу своєчасно та в повному обсязі, у зв`язку з чим, вимога позивача нарахування та виплату їй компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати у відповідності до приписів Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 є необґрунтованою та безпідставною.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін).

Витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.10.2022 №3586-ОС позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 03.11.2022 (а.с.7-8).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі №520/19245/25, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.11.2016 по 28.02.2018 включно із урахуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та виплатити з відрахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб. Зобов`язано військову частину НОМЕР_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по 03.11.2022 включно у розмірі 4 463,15 грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2026 по справі №520/19245/25 апеляційну скаргу залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі №520/19245/25 залишено без змін.

На виконання зазначеного рішення суду відповідачем розраховано суму, що підлягала виплаті позивачу та 16.04.2026 сплачено заборгованість у загальному розмірі - 53815,78 грн, що підтверджується відповідним скріншотом (а.с.32).

При виплаті позивачу заборгованості відповідачем було утримано з розрахованої суми військовий збір у розмірі 2832,41 грн (5%), що підтверджується листом ВЧ НОМЕР_1 від 29.04.2026 та розрахунковим листом за квітень 2026 (а.с.29, 31).

Також, за доводами позивача, під час виплати індексації грошового забезпечення відповідачем не було виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку виплати із 01.11.2016 по день її фактичної виплати 16.04.2026.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_1 щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми індексації грошового забезпечення, виплаченої ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі №520/19245/25, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки до доходів (їх частини), які нараховані (виплачені, надані) податковими агентами платникам податку у вигляді заробітної плати за податкові періоди до 01 грудня 2024, застосовується ставка військового збору 1,5% незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), а відтак, відповідач безпідставно надмірно утримав 3,5 відсотки військового збору (5% замість 1,5%) з виплаченої індексації грошового забезпечення позивача.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2016 по 28.02.2018, що нарахована та виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі №520/19245/25, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем несвоєчасно (16.04.2026) виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.11.2016 по 03.11.2022, ОСОБА_1 набула право на отримання компенсації втрати частини доходу одночасно з виплатою таких сум, яке було порушено відповідачем.

Як наслідок, з метою ефективного поновлення порушених прав позивача у спірних відносинах, суд вважав за необхідне зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 повернути надлишково утриманий військовий збір у розмірі 1982,68 грн (3,5%) з індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі №520/19245/25 та нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2016 по 16.04.2026, що нарахована та виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі №520/19245/25.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Як слідує з підпункту 163.1.1 пункту 163.1 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Так, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" № 4015-IX від 10.10.2024 (набрав чинності 01.12.2024) збільшено ставку військового збору з 1,5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» № 4113 від 04.12.2024 (далі - Закон № 4113) уточнено перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4113 зміни до пунктів 16-1 і 25 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України застосовуються з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX (далі - Закон № 4015-IX).

З огляду на те, що Закон № 4015-IX набрав чинності 01.12.2024, то зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України внесені Законом № 4113 щодо ставки військового збору у розмірі 1,5 відсотка застосовуються з 01.12.2024.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4015-ІХ встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення суду у справі №520/19245/25 відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.11.2016 по 28.02.2018 з утриманням з нарахованого доходу військового збору за ставкою 5% (2832,41 грн від 56648,19 грн).

Однак, до такого доходу позивача, в силу вищенаведених положень Податкового кодексу України, має застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка, що складає 849,72 грн, а не 5 % (2832,41 грн), як здійснено відповідачем.

Отже, утримання відповідачем при виконанні рішення суду по справі № 520/19245/25 з нарахованого позивачу грошового забезпечення (56648,19 грн) суми військового збору у розмірі 1982,68 грн (3,5 %), є протиправним, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_1 щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми індексації грошового забезпечення, виплаченої ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі №520/19245/25.

Щодо права позивача на отримання компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати у відповідності до приписів Закону № 2050-ІІІ, колегія суддів зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до положень статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За визначенням частини 1 статті 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок № 159).

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

Необхідно врахувати, що Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року по справі № 240/11882/19, зазначив, що з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум грошового забезпечення за заявлений період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину заробітної плати, особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Отже, враховуючи те, що невиплачені позивачу суми належного грошового забезпечення за період з 01.11.2016 по 28.02.2018 надійшли на банківський рахунок позивача 16.04.2026, що підтверджується наявною у матеріалах справи інформацією з банківського рахунку ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням відповідачем строків їх нарахування та виплати за вказаний період.

Беручи до уваги, що відповідач за наслідками нарахування позивачу сум грошового забезпечення на виконання рішення суду не прийняв владно-управлінського рішення, спрямованого на виплату сум компенсації втрати частини доходів, слід дійти висновку про допущення ВЧ НОМЕР_1 протиправної бездіяльності в цій частині.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведені висновки, колегія суддів вважає, що відповідачем не було доведено правомірність оскаржуваних дій, що є предметом оскарження у даній справі.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що позивач має право на повернення військового збору у розмірі 1982,68 грн, що надмірно утриманий з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 у справі № 520/19245/25, а також компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2016 по 16.04.2026, існує лише один вид правомірної поведінки ВЧ НОМЕР_1 - нарахувати та виплатити позивачу такі виплати.

Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Таким чином, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 повернути надлишково утриманий військовий збір у розмірі 1982,68 грн (3,5%) з індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі №520/19245/25 та нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2016 по 16.04.2026, що нарахована та виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі №520/19245/25.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд прийшов до вичерпних юридичних висновків на підставі встановлених фактичних обставин справи та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2026 по справі № 520/11205/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко