Постанова № 141372575 у справі № 520/19745/25 від 10.11.2026

Головуючий І інстанції: Бідонько А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 р. Справа № 520/19745/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Мінаєвої К.В. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 04.09.26 по справі № 520/19745/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі № 520/19745/25, в якому просить суд зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про повне виконання судового рішення у справі № 520/19745/25, що набрало законної сили 03.03.2026, а саме щодо:

- здійснення фактичної виплати нарахованої пенсії без обмеження її максимальним розміром в десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.01.2025 та надалі;

- проведення виплати пенсії без застосування будь-яких понижуючих коефіцієнтів до сум перевищення пенсії, зокрема тих, що визначені Постановою КМУ № 1 від 03.01.2025 та Постановою КМУ № 1778 від 30.12.2025;

- проведення виплати пенсії з урахуванням індексації, нарахованої згідно з Постановами КМУ № 185 (2024 р.), № 232 (2025 р.) та № 236 (2026 р.), у повному обсязі без штучного обмеження сум такої індексації.

Попередити начальника ГУ ПФУ в Харківській області Баєву Г.В. про можливість накладення штрафу, передбаченого ч. 2 ст. 382 КАС України, у разі неподання звіту у встановлений судом строк або доведення факту неналежного (неповного) виконання рішення суду.

В обґрунтування заяви позивач зазначав, що відповідачем у відповідь на його звернення щодо виконання рішення суду повідомили, що відповідачем було проведено перерахунок з 01.03.2024 та з 01.03.2025 без обмежень і встановили підсумок у 27 650,40 грн. Однак, незважаючи на здійснений перерахунок пенсія у належному розмірі не виплачена, а тому судове рішення не може вважатися виконаним.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2026 року заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати у місячний термін звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 року по справі №520/19745/25.

На виконання ухвали суду Головним управлінням ПФУ в Харківській області подано звіт про виконання рішення суду від 20.10.2025 року по справі №520/19745/25.

Від позивача надійшло заперечення на звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 року прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання рішення по справі №520/19745/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області новий строк для подання звіту про виконання рішення суду від 20.10.2025 у справі 520/19745/25 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України Харківській області у строк протягом трьох місяців з дня отримання цієї ухвали подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі 520/19745/25.

На виконання ухвали суду Головним управлінням ПФУ в Харківській області подано звіт про виконання рішення суду від 20.10.2025 року по справі №520/19745/25.

Від позивача надійшло заперечення на звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 року прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання рішення по справі №520/19745/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області новий строк для подання звіту про виконання рішення суду від 20.10.2025 у справі 520/19745/25 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України Харківській області у строк протягом трьох місяців з дня отримання цієї ухвали подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі 520/19745/25.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та прийняти рішення, яким у прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовити. Накласти на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області ОСОБА_2 судовий штраф відповідно до частини другої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за триваюче невиконання рішення суду в частині виплати належної щомісячної пенсії у розмірі 30 245,40 грн та заборгованості та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати звіт про фактичне повне виконання судового рішення, а саме щодо реальної щомісячної виплати пенсії у розмірі 30 245,40 грн та повної виплати накопиченої заборгованості, у скорочений розумний строк - не більше одного місяця.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав поважною причиною відсутність фінансування, пославшись на статті 23, 116 Бюджетного кодексу України. Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що начальник Головного управління ОСОБА_2 свідомо вводить суд в оману.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Приймаючи звіт про виконання судового рішення та встановлюючи новий строк для подання звіту, суд першої інстанції виходив з того, що звіт містить наведення обґрунтованих обставин, які ускладнюють виконання судового рішення (відсутність фінансування) та заходи, які вжиті відповідачем для виконання судового рішення (обліковано заборгованість в Пенсійному фонді).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Згідно з частиною другою та третьою статті 14 КАС України постанови і ухвали суду в адміністративній справі, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine) №29439/02 від 26 квітня 2005 року та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine) №1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частинами першою-шостою статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника суб`єкта владних повноважень.

Якщо суб`єктом владних повноважень є колегіальний орган і судовим рішенням такого суб`єкта владних повноважень зобов`язано вчинити певні дії, суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення кожного з членів такого колегіального органу, до чиїх повноважень, завдань чи функцій належить забезпечення виконання такого судового рішення.

Ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали є остаточною і оскарженню не підлягає.

Ухвала суду про задоволення заяви та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 382-3 цього Кодексу.

У силу вимог частин першої-п`ятої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.

Суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Згідно з частиною десятою статті 382-3 КАС України у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини сьомої статті 382-3 КАС України ухвалу суду про накладення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції за правилами статті 149 цього Кодексу.

Таким чином, у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, на суд покладається обов`язок вжити заходи реагування шляхом накладення штрафу на особу, відповідальну за виконання рішення суду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 23.04.2020 у справі №560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.

Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює.

Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.

Аналогічний висновок наведено Верховним Судом у постанові від 10.02.2022 у справі №160/13013/19.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Головного Управління Пенсійного Фонду України в Харківській області щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 , з 01.01.2025 року, її індексації з 01.03.2024 та 01.03.2025 року, в межах максимального розміру в десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб які втратили працездатність, з урахуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 ЗУ «Про державний бюджет України на 2025 рік» та пункту 1 Постанови КМУ № 1 від 03.01.2025 року, а також проведення перерахунку щодо індексації пенсії в межах максимального розміру, відповідно до пункту 3 Постанови КМУ№ 209 від 25.02.2025 року, та статті 43 ЗУ №2262-XII.

Зобов`язано Головне Управління Пенсійного Фонду України в Харківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , пенсії, з 01.01.2025 року, з урахуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/659/24 від 13.03.2024 року, без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії передбачених статтею 46 ЗУ «Про державний бюджет України на 2025 рік» та Постановою КМУ № 1 від 03.01.2025 року, та провести індексацію пенсії з 01.03.2024 та 01.03.2025 року, відповідно до Постанови КМУ № 185 від 23.02.2024 та пункту 1 Постанови КМУ № 209 від 25.02.2025 року з її нарахуванням без обмеження пенсії максимальним розміром, та без застосування пункту 3 постанови, з урахуванням фактично виплачених сум.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2026, рішення від 20.10.2025 залишено без змін.

Рішення набрало законної сили - 03.03.2026 року.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 по справі №520/19745/25, головним управлінням проведено перерахунок пенсії, ОСОБА_1 , без обмеження загальної суми пенсії максимальним розміром з 01.03.2024, 01.01.2025, 01.03.2025, без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсії деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» з 01.01.2025.

За результатом проведеного перерахунку нараховано різницю в пенсії за період 01.03.2024 по 31.03.2026 у розмірі 56793.00 грн. та внесено до Реєстру судових рішень.

У звіті зазначено, що з метою повного виконання рішення суду Головне управління зверталося до Пенсійного фонду України щодо виділення коштів на виплату різницю в пенсії на суму 57643,20 грн.

Розмір пенсії з квітня 2026 року з урахуванням перерахунку становить 26800,20 грн., з якого до виплати - 25950,00 грн., а поточний борг за період з 01.04.2026 по 31.08.2026 - 4251,00 грн. обліковано в Реєстрі судових рішень. З травня 2026 року розпочато погашення заборгованості за зазначеним судовим рішенням та виплачено 1645 гривень 55 копійок.

Для виконання рішення суду по справі № 520/19745/25 в повному обсязі Головним управлінням 04.08.2026 за вих. № 2000-0510-5/134234 зроблено запит до Пенсійного фонду України для виділення коштів на виплату різниці в пенсії за відповідний період в розмірі 59398 гривень 45 копійок.

Для забезпечення виплат за рішеннями суду, виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України (далі БК) будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному згаданим Кодексом.

Згідно з пунктами 20, 29 статті 116 БК порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених згаданим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме: взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених згаданим Кодексом чи законом про Державний бюджет України; здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України.

Таким чином, фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення відповідачем можливе за умови наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 373/436/17, від 15 травня 2020 року у справі № 812/1813/18, від 21 травня 2020 року у справі № 310/6910/16-а та від 19 лютого 2020 року у справі № 821/1491/17, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Суд першої інстанції вірно встановив, що звіт ГУ ПФУ в Харківській області складений з дотриманням статті 382-2 КАС України.

Також, звіт містить наведення обґрунтованих обставин, які ускладнюють виконання судового рішення (відсутність фінансування) та заходи, які вжиті відповідачем для виконання судового рішення (обліковано заборгованість в Пенсійному фонді).

Отже, у суду першої інстанції були наявні підстави для прийняття звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Разом з тим, рішення суду не виконано в повному обсязі, оскільки виплата заборгованості не проведена.

Згідно з частиною одинадцятою статті 382-3 КАС України, якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів зауважує, що положення статті 382-3 КАС України не визначають встановлення умислу керівника суб`єкта владних повноважень самостійною та обов`язковою передумовою застосування штрафу. Вирішальне значення для застосування частини п`ятої цієї статті має оцінка конкретних дій керівника, спрямованих на виконання судового рішення, їх достатності та вичерпності, а у справах щодо здійснення бюджетних виплат - також наявності бюджетних асигнувань та вжиття всіх необхідних заходів для їх встановлення. Відсутність ознак умисного ухилення від виконання судового рішення може враховуватися судом у сукупності з такими обставинами при оцінці поведінки відповідного керівника.

Отже, накладення штрафу за статтею 382-3 КАС України не може бути автоматичним наслідком неповного виконання судового рішення. З огляду на персональний, примусовий та істотно обтяжливий характер такого заходу суд має надати належну оцінку поведінці конкретного керівника, обсягу його повноважень, наявності об`єктивної можливості забезпечити виконання судового рішення, достатності та вичерпності вжитих ним заходів, а у справах про бюджетні виплати - також фактичній наявності відповідних бюджетних асигнувань та можливості керівника впливати на їх встановлення. Водночас не накладення штрафу на керівника не є безстроковим: під час розгляду кожного наступного звіту суд оцінює правомірність дій керівника, а не лише факт відсутності бюджетних асигнувань.

Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.09.2026 року у справі № 420/31439/24.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, про відсутність обставин, які б свідчили про умисне ухилення керівника відповідача від виконання судового рішення, недобросовісність його поведінки або невжиття ним необхідних заходів, спрямованих на забезпечення виконання судового рішення.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача відповідно до резолютивної частини судового рішення, визначено суму заборгованості, відображено її в облікових реєстрах та вживалися заходи щодо отримання необхідного фінансування для здійснення відповідних виплат.

За таких обставин колегія суддів вважає, що на момент розгляду звіту відсутні достатні правові підстави для застосування до керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області заходу процесуального примусу у вигляді судового штрафу, оскільки сам факт неповного виконання судового рішення за відсутності встановлених обставин недобросовісної поведінки керівника та з урахуванням вжитих ним заходів не є безумовною підставою для накладення такого штрафу.

Водночас колегія суддів наголошує, що прийняття звіту не свідчить про повне виконання судового рішення та не звільняє відповідача від обов`язку забезпечити його виконання у повному обсязі. Встановлення нового строку для подання звіту спрямоване на продовження судового контролю за виконанням судового рішення та надання можливості суду першої інстанції перевірити подальші дії відповідача щодо усунення порушень прав позивача.

При цьому доводи апеляційної скарги щодо невідповідності фактично виплачуваного розміру пенсії належному, правильності визначення суми заборгованості, фактичного отримання позивачем коштів у розмірі 1 645,55 грн, а також достовірності відомостей, наведених відповідачем у звіті, підлягають перевірці судом першої інстанції під час подальшого здійснення судового контролю та розгляду наступного звіту про виконання судового рішення.

Саме суд першої інстанції, який здійснює судовий контроль за виконанням рішення у цій справі, уповноважений надати оцінку новим доказам, перевірити фактичний стан виконання судового рішення, з`ясувати обставини здійснення поточних пенсійних виплат та погашення заборгованості, а також встановити достатність і результативність заходів, вжитих відповідачем та його керівником у період, що мине до подання наступного звіту.

У разі встановлення за результатами розгляду наступного звіту обставин, які свідчитимуть про недостатність заходів, вжитих відповідачем для повного виконання судового рішення, відсутність обґрунтованих причин подальшого невиконання або неналежне виконання керівником покладених на нього обов`язків, суд першої інстанції не позбавлений можливості застосувати передбачені статтею 382-3 КАС України заходи процесуального примусу, у тому числі відмовити у прийнятті звіту та накласти судовий штраф на керівника суб`єкта владних повноважень за наявності встановлених законом підстав.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про наявність підстав для прийняття звіту про виконання судового рішення та встановлення нового строку для подання звіту.

Отже , ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 по справі № 520/19745/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 по справі № 520/19745/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді К.В. Мінаєва В.В. Катунов