Постанова № 141372846 у справі № 520/8085/26 від 10.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 р. Справа № 520/8085/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 11.06.26 по справі № 520/8085/26

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання незаконною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просила:

-визнати незаконним та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №086333 від 24.03.2026 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 та ухвалити постанову, якою позов задовільнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зазначає що автомобіль MERCEDES-BENZ SPRІNTER 516 CDI із номерним знаком НОМЕР_1 було передано за договором оренди транспортного засобу та використовувався ФОП ОСОБА_2 , тому ФОП ОСОБА_1 у спірних правовідносинах не є перевізником у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт" , та беручи до уваги відсутність достеменних та беззаперечних доказів здійснення перевезення позивачем, як автомобільним перевізником, застосування до нього штрафу на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 цього Закону , як до суб`єкта господарювання, є протиправним, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що на підставі направлення на перевірку Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (далі Управління) № ОНР 002356 від 27.02.2026, 03.03.2026 співробітниками Управління проводилась рейдова перевірка на а/д М-03.

Державними інспекторами зупинено транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 .

У ході перевірки зазначеного транспортного засобу було встановлено, що він належить та використовується позивачем у господарській діяльності.

На момент проведення перевірки було встановлено відсутність товарно-транспортної накладної встановленої форми на вантаж або інший визначений законодавством документ; індивідуальної контрольної книги водія.

У зв`язку з виявленням вищезазначеного порушення, виконуючи функції покладені на них державою, державними інспекторами було складено акт № ОАР 064808 проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 03.03.2026 (далі Акт), зі змістом якого водій був ознайомлений, проте від надання пояснень та отримання копії відмовився.

Повідомленням №17945/40.1/24-26 від 09.03.2026, направленим поштою рекомендованим повідомленням № r067115520064, позивача було викликано для розгляду справи на 24.03.2026 з 9.00 до 10.00.

Згідно з даними АТ «Укрпошта», повідомлення про розгляд справи було відправлено 10.03.2026 та вручено позивачу 13.03.2026, що свідчить про належне та своєчасне повідомлення останнього про дату, час і місце розгляду справи.

За результатами розгляду акту винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №086333 від 24.03.2026.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час проведення рейдової перевірки 03.03.2026 водієм транспортного засобу не було пред`явлено посадовим особам Укртрансбезпеки жодного документа, який би підтверджував передачу транспортного засобу в користування іншій особі або містив відомості про іншого автомобільного перевізника. Крім того, зазначені документи не подавалися позивачем і під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, хоча позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце її розгляду, що підтверджується матеріалами справи. Зазначає, що саме лише подання відповідних документів під час судового розгляду не свідчить про протиправність дій відповідача та не спростовує висновків, покладених в основу оскаржуваної постанови, з огляду на обсяг інформації, яка була наявна у відповідача на момент її прийняття.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Суд апеляційної інстанції перевіривши оскаржуване рішення на відповідність критеріям, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України, приходить до висновку, що таке рішення прийнято незаконно, виходячи з наступного.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

В силу частини сьомої статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно з частинами сімнадцятої двадцятої статті 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі;використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку;супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів;використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю;використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі;у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред`являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства;здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.

Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Відповідно до частини 21 статті 6 Закону № 2344-III порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 затверджено Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (далі - Порядок № 1567), який визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно:, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Згідно з частинами першою другою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При цьому, колегія суддів зазначає, що перелік документів, визначених ст. 48 Закону № 2344-III не є вичерпним.

Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення внутрішніх перевезень.

В силу п. 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Приписами пункту 25 Порядку № 1567 визначено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

В силу частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

При цьому, передбачена Законом № 2344-ІІІ відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу застосовується саме до автомобільних перевізників.

З матеріалів справи слідує, що Транспортний засіб MERCEDES-BENZ SPRІNTER 516 CDI із номерним знаком НОМЕР_1 , на момент перевірки перебував у законному користуванні ФОП ОСОБА_2 , на підставі договору оренди транспортного засобу від 01.01.2026 року.

Також, на підтвердження того, що автомобіль MERCEDES-BENZ SPRІNTER 516 CDI із номерним знаком НОМЕР_1 було передано за договором оренди транспортного засобу та використовувався ФОП ОСОБА_2 свідчить також, подорожній лист вантажного автомобіля від 03.03.2026 року, трудовий договір між працівником та фізичною особою від 23.12.2024 року (щодо наявності трудових відносин з водієм ОСОБА_3 ), видаткова накладна №102 від 03.03.2026 р., замовлення покупця №3883 від 02.03.2026 р., товарні чеки.

Саме ФОП ОСОБА_2 фактично здійснював господарську діяльність використанням цього транспортного засобу, організовував перевезення та був автомобільним перевізником у розумінні статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III.

Колегія суддів зазначає, що, у рамках цієї справи, спірні правовідносини обмежені питанням правильності визначення саме позивача автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт» та накладення на нього адміністративно-господарських санкцій.

Так, абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону N 2344-III, визначено, що суб`єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - є автомобільний перевізник.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Своєю чергою згідно з вказаною нормою права водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка, а послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - це перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Згідно з частинами першою, другою статті 50 Закону № 2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст.33 Закону №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

При цьому, відомості щодо перевізника зазначаються в товарно-транспортній накладній, яка надається працівникам Укртрансбезпеки для перевірки, оскільки під час руху основним документом, який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу, є товарно-транспортна накладна, яка використовується для внутрішніх перевезень в межах України.

Приписами пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв`язку № 363 від 14 жовтня1997 року, визначено:

перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;

товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу;

товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

За підпунктами 11.1, 11.3, 11.5 пункту 11 Правил перевезення вантажів основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.

Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.

У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Аналізуючи наведені вище положення законодавства, з урахуванням обставин справи, суд виходить з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників.

Автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III).

Відповідачем не доведено належними доказами, що саме позивачем надавалися послуги з перевезення вантажу.

Колегія суддів зазначає, що відповідальною особою є саме автомобільний перевізник, визначити якого можна на підставі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Достеменних та беззаперечних доказів в спростування наведених вище обставин відповідачем не надано.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах відповідач є суб`єктом владних повноважень й суд в рамках розгляду справи в порядку адміністративного судочинства оцінює правомірність його рішень/дій через призму критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

Як зауважив Верховний Суд у постанові від 28.12.2023 у справі №300/4673/22 обов`язок із встановлення дійсного автомобільного перевізника має Укртрансбезпека, яка, у випадку встановлення порушення законодавства про автомобільний транспорт, зобов`язана притягнути до адміністративної відповідальності лише винну в указаних порушеннях особу. При цьому притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не була в момент перевезення автомобільним перевізником є недопустимою, а тягар наслідків у такому випадку несе компетентний контролюючий орган - Укртрансбезпека.

Враховуючи, що спірну постанову відповідач виніс щодо особи, яка не є автомобільним перевізником вантажу, то відповідно позивач не може нести відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Зважаючи на викладене, застосування до позивача штрафу на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 цього Закону, як до суб`єкта господарювання, є протиправним.

За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку, що відповідач помилково визначив позивача в акті проведення перевірки як перевізника, отже, наявні підстави для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №086333 від 24.03.2026 року, що зумовлює прийняття рішення про задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи те, що суд першої інстанції не належним чином встановив фактичні обставини у даній справі, що призвело до прийняття невірного рішення, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Приписи ч. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи те, що суд першої інстанції не належним чином встановив фактичні обставини у даній справі, що призвело до прийняття невірного рішення, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 по справі № 520/8085/26 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 по справі № 520/8085/26 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №086333 від 24.03.2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич