Рішення № 141372948 у справі № 607/485/26 від 29.10.2026

РІШЕННЯ

Іменем України

29.10.2026 Справа №607/485/26 Провадження №2/607/2576/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючої судді Марциновської І.В.,

за участю: секретаря судового засідання Хавщ Я.А.,

представника позивача адвоката Ярмуся В.Д.,

представника ГУНП в Тернопільській області Дзюбатого А.В.,

представника Тернопільської обласної

прокуратури Безкоровайної О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,

УСТАНОВИВ:

І. Описова частина

1. Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до Держави Україна про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07.07.2014 СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №1201421[телефон приховано] стосовно ОСОБА_1 .

11.07.2014 у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України (в редакції статті 2001 року), ч. 1, 2 ст. 200 КК України.

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.07.2014 у справі № 607/11593/14 задоволено клопотання старшого слідчого СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області про арешт майна у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано] та накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_1 , а саме: на частку 1/1 двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 16706546.

01.08.2014 у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано] ОСОБА_1 вручено обвинувальний акт з реєстром досудового розслідування, який також було скеровано до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області для судового розгляду.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.02.2015 у справі № 607/13121/14-к ОСОБА_1 визнано невинним та виправдано за ч. 2 ст. 190 КК України (в редакції статті 2001) (по епізоду 09.08.2007), ч. 2 ст. 190 КК України (в редакції статті 2001 року) (по епізоду 15.08.2007), ч. 1 ст. 200 КК (по епізоду 15.08.2007) у зв`язку із недоведеністю вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень.

Цивільний позов ТзОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» про стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди в сумі 234624,78 грн залишено без розгляду.

Накладений арешт на належну ОСОБА_1 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , - скасувати після набрання вироком законної сили.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 27.05.2015 у справі № 607/13121/14-к вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.02.2015 скасовано та призначено новий судовий розгляд в суді першої інстанції в іншому складі суду із стадії підготовчого судового засідання.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.09.2015 у справі № 607/13121/14-к обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано] від 07.07.2014 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України (в редакції статті 2001 року), ч. 1, 2 ст. 200 КК України повернуто прокурору.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 21.10.2015 у справі № 607/13121/14-к апеляційне провадження за апеляційною скаргою старшого прокурора прокуратури міста Тернополя Гульовської О.Г. на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.09.2015 - закрито.

Позивач зазначив, що протягом тривалого часу після повернення обвинувального акта прокурору слідчі дії з позивачем не проводились, хоча він постійно перебував під слідством. Так само позивача не було повідомлено про прийняті у цьому кримінальному провадженні процесуальні рішення, зокрема про закриття кримінального провадження, скасування постанови про закриття кримінального провадження тощо, а також про припинення чи здійснення слідчих дій для встановлення усіх обставин справи.

Також уповноваженою особою не знято арешт з належної позивачеві квартири.

16.02.2023 за наслідками розгляду клопотання позивача про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 1201421[телефон приховано] від 07.07.2014 позивача повідомлено про закриття цього кримінального провадження відносно підозрюваного ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.

28.03.2023 ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області зі скаргою на бездіяльність слідчого, в якій просив скасувати арешт, накладений на належну ОСОБА_1 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою слідчого судді від 31.03.2023 у справі № 607/5821/23 в задоволенні клопотання представника власника майна ОСОБА_1 - адвоката Ярмуся В.Д. про скасування арешту майна відмовлено.

03.04.2023 позивач звернувся до керівника Тернопільської окружної прокуратури з клопотанням про зняття арешту з належного йому нерухомого майна.

Постановою прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами бюро економічної безпеки Тернопільської обласної прокуратури Левчук А.О. від 12.04.2023 у задоволенні клопотання відмовлено з тих підстав, що у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано] ще здійснюється досудове розслідування.

25.04.2023 ОСОБА_1 повторно звернувся до слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із клопотанням про скасування арешту майна.

Ухвалою слідчого судді від 02.05.2023 у справі № 607/7342/23 клопотання задоволено та скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.07.2014 у справі № 607/11593/14 на частку 1/1 двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 16706546, що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу ВЕА750850 від 29.08.2006, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Денисюк І.Л. за реєстровим номером № 8141.

Позивач зазначив, що у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано] були порушені основоположні права та свободи позивача, а саме: конституційні гарантії недоторканості житла внаслідок проведення незаконного арешту квартири, право на свободу та особисту недоторканість внаслідок безпідставного арешту, право приватної власності у зв`язку із його обмеженням протягом тривалого періоду часу внаслідок необґрунтованого накладення арешту, а також порушення конституційних прав позивача та принципу презумпції невинуватості, передбачених ст. 62 Конституції України.

Позивач також зауважив, що під час судового розгляду кримінального провадження стороною захисту було заявлено ряд клопотань щодо визнання доказів недопустимими. Однак суд без належного мотивування відхилив ці клопотання, чим порушив право позивача на справедливий судовий розгляд та підірвав довіру у справедливість правосуддя.

З огляду на викладене позивач зазначив, що йому було завдано шкоду незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Всього позивач перебував під слідством та судом (підозрюваним, обвинуваченим та власником нерухомого майна квартири, щодо якої накладено арешт у межах кримінального провадження № 1201421[телефон приховано] від 07.07.2014 та не знято арешт з квартири), в період з 11.07.2014 (вручення підозри) до 02.05.2023 (зняття арешту з майна), тобто 105 місяців та 23 дні липня 2014 року і 2 дні травня 2023 року).

Позивач зазначив, що внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягає в моральних та фізичних стражданнях, які внесли негативні зміни у його життя.

Позивач був вимушений захищатися від незаконного обвинувачення, не мав можливості вести звичайний спосіб життя у зв`язку з необхідністю відвідувати правоохоронні органи, брати участь у допитах та інших слідчих (розшукових) діях. Протиправністю своїх дій представники органу досудового розслідування проявили неповагу до гідності позивача.

Позивач змушений був звертатись за захистом своїх прав до суду та за правничою допомогою до адвоката. Увесь цей час позивач жив у повній невизначеності щодо власного майбутнього.

Про відкриття кримінального провадження відносно позивача стало відомо його знайомим, друзям та членам сім`ї. Авторитет позивача як добропорядного та чесного громадянина серед сусідів та мешканців населеного пункту за місцем проживання було підірвано.

Притягнення до кримінальної відповідальності залишило свій негативний відбиток й на членах сім`ї позивача, які за нього дуже переживали. Правовий захист інтересів позивача від необґрунтованого обвинувачення потребував значних матеріальних ресурсів, що спричинило додаткові обтяження для його сім`ї.

Тривала нервова напруга призвела до негативних змін у здоров`ї позивача: часті головні болі, швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, образливість, чутливість, замикання в собі, фіксованість на негативних переживаннях, невпевненість у собі, нічні жахіття.

Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і арешту майна протягом 10 років у позивача погіршилось здоров`я, а саме: 26.04.2024 встановлено діагноз - гіпертонічна хвороба ІІст., ст. АГ 2, з частими гіпертензивними кризами. Неускладнений кардіальний гіпертивний криз. Гіпертрофія ЛШ. З діастолічною дисфункцією за І типом. Метаболічна кардіопатія з кардіалгіями та синусовою тахікардією, транзиторною екстрасістолічною аритмією. Цукровий діабет тип 2, вперше виявлений, стадія декомпенсації. Діабетична ретинопатія, геморагічна форма, КМН. Обох очей. Подагра: хронічний подагричний артрит ф.н. ремісії з первинним ураженням І плесно-фалагових суглобів, ФНС1 (першого) ст. СКХ: конкремент лівої нирки.

Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 263/25/1838/Р від 18.06.2025 позивачу встановлено інвалідність ІІІ групи з 12.06.2025. У п. 17.1.10 «Причина інвалідності» зазначено - загальне захворювання, причина основний діагноз - цукровий діабет типу 2; - астигматизм; міопія; ускладнена катаракта; дегенерація макули та заднього полюса; фонова ретинопатія та ретинальні судинні зміни; хронічна хвороба нирок.

Позивач визначив мінімальний гарантований розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 914351,51 грн, виходячи із заявленої ним тривалості перебування під слідством і судом та мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2026. Водночас позивач вважає, що з урахуванням характеру та обсягу заподіяних йому страждань належний розмір компенсації становить 3000000 грн.

За таких підстав позивач просить стягнути з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України, що обліковуються на Єдиному казначейському рахунку, на користь позивача компенсацію за моральну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури, під час знаходження під слідством і судом, у сумі 3000000 грн.

04.02.2026 позивач подав відповідь на відзив Держави Україна в особі ГУНП в Тернопільській області. Позивач додатково зазначив, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито з реабілітуючої підстави, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» надає право на відшкодування шкоди.

Позивач вважає, що доводи відповідача про те, що періоди закриття кримінального провадження мають виключатися з розрахунку строку перебування під слідством, суперечать правовій позиції Верховного Суду. Позивач зауважив, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що формальне закриття кримінального провадження, яке згодом скасовується, не припиняє стан правової невизначеності та психологічного тиску на особу. Фактично з 2014 року до 2023 року позивач перебував у безперервному стані очікування кримінального переслідування, що саме по собі є джерелом моральної шкоди, незалежно від процесуальних «перерв».

Також позивач не погодився з доводами відповідача про відсутність установлених протиправних дій працівників поліції, зазначивши, що право на відшкодування шкоди за ст. 1176 ЦК України не залежить від встановлення вини конкретних посадових осіб органу досудового розслідування, притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності.

Зазначив, що відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, у даному випадку - Головне управління поліції в Тернопільській області, на яке покладається обов`язок здійснення досудового розслідування кримінальних справ. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Також вважає, що розрахунок мінімальної компенсації за завдану шкоду здійснено вірно.

05.02.2026 позивач подав відповідь на відзив Держави Україна в особі Державної казначейської служби України.

Позивач не погодився з доводами відповідача щодо застосування розрахункової величини 1600 грн, зазначивши, що ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачає компенсацію в розмірі не менше однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Позивач зауважив, що станом на 01.01.2026 мінімальна заробітна плата становить 8647 грн.

На підтвердження своєї позиції послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц, у якій зроблено висновок про визначення гарантованого мінімального розміру відшкодування виходячи з мінімальної заробітної плати на час розгляду справи.

16.02.2026 позивач подав відповідь на відзив Держави Україна в особі Тернопільської обласної прокуратури.

Позивач зазначив, що кримінальне провадження № 1201421[телефон приховано] щодо нього закрито постановою прокурора Тернопільської окружної прокуратури від 30.11.2021 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливостей їх отримання.

На думку позивача, зазначена підстава є реабілітуючою та відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» надає йому право на відшкодування шкоди.

На підтвердження своєї позиції позивач послався на постанову Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 236/893/17.

Позивач не погодився з доводами відповідача про необхідність виключення з розрахунку періодів, протягом яких діяли постанови про закриття кримінального провадження. Зазначив, що Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачає переривання строку перебування особи під слідством у випадку подальшого скасування постанов про закриття кримінального провадження.

На підтвердження зазначеної позиції позивач послався, зокрема, на постанову Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 205/4113/21.

Позивач вважає, що наявність постанов про закриття кримінального провадження, які в подальшому були скасовані, не може бути підставою для зменшення загального періоду кримінального переслідування та відповідної компенсації.

Також позивач зазначив, що моральна шкода у справах про незаконне кримінальне переслідування презюмується самим фактом такого переслідування, а визначений законом мінімальний розмір компенсації не може бути зменшений через відсутність окремих доказів психологічних страждань.

2. Стислий виклад заперечень відповідачів

2.1. Стислий виклад заперечень Головного управління Національної поліції в Тернопільській області

30.01.2026 Держава Україна в особі Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - ГУНП в Тернопільській області) подала відзив на позовну заяву, у якому позов не визнала та просила у позові відмовити повністю.

Відзив мотивовано тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» прийнято рішення про ліквідацію Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області та створення Головного управління Національної поліції в Тернопільській області.

Територіальний орган Національної поліції - Головне управління Національної поліції в Тернопільській області - державний орган, який діє на території України з 07.11.2015.

Засновником Тернопільського МВ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області було Міністерство внутрішніх справ України, яким приймались рішення про створення та припинення вказаної юридичної особи публічного права. Відтак завдання і функції, які виконувало Тернопільське МВ УМВС України в Тернопільській області, перейшли до Міністерства внутрішніх справ України.

Головне управління Національної поліції в Тернопільській області не є правонаступником Тернопільського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, а тому не може відповідати за дії працівників вказаного органу.

Кримінальне провадження № 1201421[телефон приховано] від 07.07.2014 слідчими ГУНП в Тернопільській області не розпочиналося, клопотання щодо обтяження на майно слідчим ГУНП в Тернопільській області не виносилося.

Усі подальші дії ГУНП в Тернопільській області були спрямовані на встановлення об`єктивної істини та виражались у закритті справи та жодним чином не стосувались погіршення становища позивача.

Відповідач вказав, що позивач не надав переконливих доказів, які б свідчили про причинно-наслідковий зв`язок між діями органу досудового розслідування поліції та завданою йому шкодою. В матеріалах позову відсутні будь-які докази у вигляді висновків фахівців, які б підтверджували наявність у позивача моральної шкоди.

Також відповідач зауважив, що в ході проведення досудового розслідування до позивача не застосовувалися жодні обмежувальні заходи, він не позбавлявся волі, не обмежувався в пересуванні, не відсторонювався від роботи по місцю праці. Позивач не надав жодних доказів понесення ним репутаційних втрат (наприклад, негативний розголос в засобах масової інформації, погіршення матеріального становища, відмови осіб від співпраці з ним через проведення відносно нього досудового розслідування тощо). Твердження позивача про порушення нормальних життєвих зв`язків та значних майнових втрат є безпідставним.

Відповідач вважає, що позивач не довів розміру заподіяної йому шкоди та не надав належного розрахунку. Наведена в тексті позовної заяви формула є суперечливою та неточною.

Також відповідач зауважив, що обрахована позивачем сума моральної шкоди становить 914351, 50 грн, а заявлений в позові розмір відшкодування моральної шкоди зафіксований в сумі 3000000 грн та взагалі не обґрунтовується належним чином.

Крім цього, сам факт закриття кримінального провадження не є беззаперечним доказом заподіяння позивачу моральної шкоди. При цьому під час судового провадження у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано] від 07.07.2014 не було встановлено жодного факту протиправної чи незаконної дії чи бездіяльності зі сторони органу досудового розслідування у відношенні особи позивача.

Також відповідач не погодився зі строком, за який позивач просить стягнути компенсацію за завдану шкоду. У відзиві зазначено, що 16.12.2015 кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 було закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України.

30.01.2017 ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області вказану постанову про закриття скасовано та поновлено провадження.

16.03.2017 винесено нову постанову про закриття провадження за п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, яка була скасована судом 14.12.2017.

20.09.2018 кримінальне провадження знову було закрито постановою за п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України та надалі вказану постанову скасовано першим заступником прокурора Тернопільської області 04.04.2019.

Відповідач зазначив, що хронологія розслідування не становить цілісного відрізку часу та містить в собі перериви у провадженні досудового розслідування, в період яких позивач не вважався підозрюваною особою та процесуальні норми на нього не поширювалися.

З врахуванням наведеного відповідач вважає, що термін перебування позивача під слідством повинен бути обчислений з врахуванням переривів в проведенні досудового розслідування.

10.02.2026 Держава Україна в особі ГУНП в Тернопільській області подала заперечення на відповідь позивача на відзив.

Відповідач зазначив, що для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити факт її заподіяння, протиправність поведінки відповідного органу та причинний зв`язок між ними. При цьому не вимагається доведення вини конкретної посадової особи, однак позивач повинен підтвердити факт заподіяння моральної шкоди та обґрунтувати заявлений розмір її відшкодування.

На думку відповідача, матеріали справи не містять належних доказів заподіяння позивачу моральної шкоди в заявленому розмірі, а також рішень компетентних органів, якими встановлено протиправність дій органу досудового розслідування щодо ОСОБА_1 .

Відповідач також не погодився з уточненим розрахунком компенсації моральної шкоди, зазначивши, що вимога про стягнення 3000000 грн не має належного обґрунтування конкретними обставинами справи.

Крім цього, відповідач зауважив, що позивач, посилаючись на практику Верховного Суду щодо правової невизначеності внаслідок скасування постанов про закриття кримінального провадження, не зазначив конкретних судових рішень, у яких сформульовано відповідний висновок.

2.2. Стислий виклад заперечень Тернопільської обласної прокуратури

05.02.2026 Держава Україна в особі Тернопільської обласної прокуратури подала відзив на позовну заяву, у якому позов не визнала та просила у позові відмовити повністю.

Відзив мотивовано тим, що належним відповідачем у справі про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, є Держава Україна, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади. Залучення або незалучення до участі у справі Державної казначейської служби України не впливає на правильність визначення належного відповідача, оскільки казначейство не є органом, діями якого завдано шкоду.

Відповідач зазначив, що закриття кримінального провадження не звільняє позивача від обов`язку довести факт заподіяння моральної шкоди, її характер, обсяг, причинний зв`язок між відповідними діями та негативними наслідками, а також обґрунтувати заявлений розмір відшкодування.

На думку відповідача, позивач не надав належних та достатніх доказів того, що внаслідок кримінального переслідування відбулися істотні негативні зміни у його житті, порушилися нормальні життєві зв`язки чи погіршився стан здоров`я. Зокрема, надані позивачем медичні документи за 2024-2025 роки не підтверджують причинного зв`язку між встановленими захворюваннями та перебуванням під слідством і судом.

Не надано також висновку судово-психологічної експертизи або інших належних доказів на підтвердження глибини та характеру заявлених моральних страждань.

Відповідач не погодився і з визначеним позивачем періодом перебування під слідством та судом з 11.07.2014 до 02.05.2023. Зазначив, що цей період не може охоплювати час після закриття кримінального провадження щодо позивача, оскільки після прийняття відповідного процесуального рішення він не перебував у статусі підозрюваного чи обвинуваченого.

Також відповідач вказав на відсутність доказів незаконності накладення арешту на квартиру позивача та зауважив, що позивач скористався передбаченим КПК України порядком оскарження відповідного процесуального рішення.

2.3. Стислий виклад заперечень Державної казначейської служби України

10.02.2026 Держава Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - казначейство) подала відзив на позовну заяву, у якому позов не визнала та просила у позові відмовити повністю.

Відзив мотивовано тим, що казначейство діє відповідно до повноважень, визначених Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, та здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету на підставі судових рішень.

Відповідач зазначив, що казначейство не є органом, діями чи бездіяльністю якого позивачу заподіяно шкоду, не вступало з ним у спірні правовідносини та не порушувало його прав. Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок державного бюджету є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, діями якого завдано шкоду.

На підтвердження зазначеної позиції відповідач послався, зокрема, на постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17 та постанову Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 641/4272/19.

Зауважив, що залучення або незалучення казначейства до участі у справі не впливає на визначення належного відповідача, а казначейство зобов`язане виконати відповідне судове рішення незалежно від участі в його розгляді.

Відповідач зазначив, що період перебування особи під слідством та судом має визначатися з моменту повідомлення про підозру до прийняття остаточного процесуального рішення, яким припинено кримінальне переслідування.

Також відповідач зауважив, що з 01.01.2026 розмір мінімальної заробітної плати становить 8647 грн, однак для обчислення виплат за судовими рішеннями законодавством встановлено спеціальну розрахункову величину у сумі 1600 грн.

Відповідач вважає, що визначений позивачем розмір моральної шкоди не відповідає вимогам розумності та справедливості.

Казначейство зазначило, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставин заподіяння йому моральної шкоди в заявленому розмірі, зокрема характеру та обсягу душевних страждань, погіршення стану здоров`я та причинного зв`язку між цими наслідками й діями органів досудового розслідування та прокуратури.

3. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

13.01.2026 позовну заяву залишено без руху та позивачеві надано строк для усунення недоліків позовної заяви. 20.01.2026 позивач усунув недоліки позовної заяви.

21.01.2026 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання та визначено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

20.05.2026 задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

20.05.2026 протокольною ухвалою закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду.

4. Процедура та позиції сторін

23.06.2026 у судовому засіданні представник позивача адвокат Ярмусь В.Д. позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та відповідях на відзиви, і просив позов задовольнити повністю. Додатково зазначив, що після повернення обвинувального акта прокурору у 2015 році та до остаточного закриття кримінального провадження у 2023 році орган досудового розслідування фактично не здійснював досудового розслідування, не проводив слідчих дій, а також протягом тривалого часу не приймав остаточного процесуального рішення за результатами кримінального провадження, зокрема про його закриття або направлення обвинувального акта до суду. На думку представника позивача, така бездіяльність органу досудового розслідування призвела до тривалого перебування ОСОБА_1 у стані правової невизначеності.

Також представник позивача зауважив, що прийняття прокурорами постанов, якими вирішувалося питання про скасування арешту належної ОСОБА_1 квартири, саме по собі не забезпечувало належного захисту його права власності, оскільки постанови не виконувались та відомості про відповідне обтяження з державних реєстрів не були вилучені. Зазначив, що визначений законом мінімальний розмір компенсації не є достатнім для відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди. Обґрунтовуючи необхідність стягнення компенсації у більшому розмірі, послався на тривалість кримінального переслідування, пов`язані з ним душевні страждання, обмеження можливості позивача вільно пересуватися та користуватися належним йому майном, а також погіршення стану його здоров`я.

23.06.2026 у судовому засіданні представник Держави Україна в особі ГУНП в Тернопільській області - Дзюбатий А.В. позов не визнав з підстав, викладених у відзиві та запереченнях, та просив у позові відмовити повністю. Додатково зазначив, що позивач не довів, що наявні у нього хвороби виникли саме унаслідок здійснення кримінального провадження. Пояснив, що у період з 2015 року до 2023 року орган досудового розслідування вчиняв слідчі та розшукові дії. Зауважив, що частину цього періоду кримінальне провадження було закрито. Також вказав, що позивач не надав доказів того, що мав намір відчужити належну йому квартиру, а відтак відсутні підстави вважати, що його право власності було порушено. При цьому користуватися квартирою позивач мав можливість.

23.06.2026 у судовому засіданні представник Держави Україна в особі Тернопільської обласної прокуратури Марцун А.А. позов не визнала з підстав, викладених у відзиві, та просила у позові відмовити повністю.

01.07.2026 у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав та просив позов задовольнити. Додатково пояснив, що між ним та банком існували кредитні правовідносини, однак у зв`язку зі зростанням курсу долара США він втратив можливість належним чином виконувати свої кредитні зобов`язання. За словами позивача, у подальшому банк висунув йому звинувачення у підробленні документів, пов`язаних із отриманням кредитних коштів, та звернувся до правоохоронних органів, унаслідок чого було розпочато кримінальне провадження. Позивач зазначив, що у зв`язку з кримінальним переслідуванням зазнавав постійних переживань та стресу, його викликали до органу досудового розслідування, проводили допити. Крім цього, на належну йому квартиру було накладено арешт, що обмежувало можливість розпоряджатися своїм майном.

Також пояснив, що на час початку кримінального провадження він здійснював підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець у сфері пасажирських перевезень, зокрема організовував надання послуг таксі із залученням найманих водіїв. За твердженням позивача, у зв`язку з кримінальним переслідуванням він не мав можливості належним чином продовжувати підприємницьку діяльність, а водії, які в нього працювали, звільнилися.

Крім цього, через наявність кримінального провадження він, за його словами, не міг виїхати за кордон для працевлаштування та отримання доходів, які мав намір використати для погашення кредитної заборгованості.

Водночас на уточнювальні запитання суду позивач пояснив, що водії припинили працювати в нього приблизно у 2014-2015 роках, оскільки він не мав достатніх коштів для виплати їм заробітної плати. Відсутність коштів пов`язував також зі зростанням курсу долара США, наявністю кредитних зобов`язань та неможливістю отримати додаткове кредитування. Позивач зазначив, що банки відмовляли йому в наданні нових кредитів, зокрема через накладення арешту на належне йому майно. Разом із тим під час уточнення цих обставин пояснив, що мав значну кількість кредитних зобов`язань, які своєчасно не виконував, унаслідок чого сформувалася негативна кредитна історія, що також було причиною відмов банків у кредитуванні.

Позивач також не заперечував факту погашення кредитної заборгованості перед банком, у зв`язку з якою виникли правовідносини, що стали предметом кримінального провадження.

Щодо погіршення стану здоров`я позивач зазначив, що внаслідок кримінального переслідування постійно хвилювався, перебував у стресовому стані, у нього підвищувався тиск та погіршувалося загальне самопочуття.

Разом із тим пояснив, що вперше звертався по медичну допомогу з приводу захворювань ще у 2008 році, тобто до початку кримінального провадження, та в подальшому періодично проходив відповідне лікування.

Стосовно виникнення цукрового діабету позивач зазначив, що, на його думку, захворювання могло бути спричинене як неправильним харчуванням, так і тривалими переживаннями та стресом, пов`язаними з кримінальним переслідуванням.

Також позивач пояснив, що за психологічною чи психотерапевтичною допомогою у зв`язку з переживаннями, спричиненими кримінальним провадженням, не звертався, діагноз депресії йому не встановлювався.

Крім цього, ОСОБА_1 зазначив, що про закриття кримінального провадження щодо нього дізнався ще у 2021 році, однак арешт належної йому квартири було скасовано лише у 2023 році.

01.07.2026 у судовому засіданні представник відповідача Держави Україна в особі Державної казначейської служби України Вуїв С.В. позов не визнала з підстав, викладених у відзиві, та просила у позові відмовити повністю.

ІІ. Мотивувальна частина

1.Фактичні обставини, встановлені судом, та докази на їх підтвердження

Відповідно до матеріалів кримінального провадження № 1201421[телефон приховано], оглянутих у судовому засіданні, 07.07.2014 слідчим відділом Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області розпочато досудове розслідування за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 1, 2 ст. 200 КК України.

11.07.2014 у цьому кримінальному провадженні старшим слідчим СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області Шелінгович Л.В. за погодженням із прокурором Дьоріну Володимиру Віталійовичу вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України (у редакції статті 2001 року), ч. 1, 2 ст. 200 КК України.

Відповідно до інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 23372747 від 24.06.2014 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на частку 1/1 двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна 16706546. Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу серії ВЕА № 750850 від 29.08.2006, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Денисюк І.Л. за реєстровим № 8141.

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.07.2014 у справі № 607/11593/14 задоволено клопотання старшого слідчого СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області про арешт майна у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано] та накладено арешт на належну ОСОБА_1 частку 1/1 двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна 16706546.

Згідно із зазначеною ухвалою від 16.07.2014 арешт майна застосовано з метою забезпечення можливого цивільного позову у кримінальному провадженні. При цьому обмеження стосувалося права відчуження квартири.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо належної ОСОБА_1 квартири зареєстровано обтяження на підставі ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.07.2014 у справі № 607/11593/14.

31.07.2014 старшим слідчим СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області Шелінгович Л.В. за погодженням із прокурором прокуратури міста Тернополя Василенко О.М. складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано] від 07.07.2014 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 1, 2 ст. 200 КК України.

01.08.2014 ОСОБА_1 вручено обвинувальний акт із реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано], після чого обвинувальний акт направлено до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області для судового розгляду.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.02.2015 у справі № 607/13121/14-к ОСОБА_1 визнано невинним та виправдано за пред`явленим йому обвинуваченням у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.

Цивільний позов ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» про стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди у сумі 234624,78 грн залишено без розгляду. Також постановлено скасувати арешт належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 після набрання вироком законної сили.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 27.05.2015 у справі № 607/13121/14-к апеляційну скаргу прокурора задоволено, апеляційну скаргу представника потерпілого задоволено частково, вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.02.2015 щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду зі стадії підготовчого судового засідання.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.09.2015 у справі № 607/13121/14-к обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано] від 07.07.2014 щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 190, ч. 1, 2 ст. 200 КК України повернуто прокурору у зв`язку з невідповідністю вимогам ст. 291 КПК України.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 21.10.2015 у справі № 607/13121/14-к апеляційне провадження за апеляційною скаргою старшого прокурора прокуратури міста Тернополя ОСОБА_2 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.09.2015 закрито.

15.12.2015 старшим слідчим СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області Шелінгович Л.В. за погодженням із прокурором Гульовською О.Г. у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано] складено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

Відповідно до протоколу допиту підозрюваного ОСОБА_1 від 16.12.2015 у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано] допит проводився за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

Постановою слідчого від 16.12.2015 кримінальне провадження № 1201421[телефон приховано] щодо підозрюваного ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 190 КК України закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.01.2017 постанову слідчого від 16.12.2015 про закриття кримінального провадження № 1201421[телефон приховано] щодо ОСОБА_1 скасовано.

Постановою прокурора Тернопільської місцевої прокуратури від 16.03.2017 кримінальне провадження № 1201421[телефон приховано] щодо підозрюваного ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 190 КК України закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відмовою потерпілої від підтримання обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Цією ж постановою прокурора від 16.03.2017 прийнято рішення про скасування арешту частки 1/1 двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 , накладеного ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.07.2014 у справі № 607/11593/14.

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.12.2017 постанову прокурора Тернопільської місцевої прокуратури від 16.03.2017 про закриття кримінального провадження № 1201421[телефон приховано] щодо ОСОБА_1 скасовано.

Постановою слідчого від 20.09.2018 кримінальне провадження № 1201421[телефон приховано] щодо ОСОБА_1 закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення.

Постановою першого заступника прокурора Тернопільської області від 04.04.2019 постанову слідчого від 20.09.2018 про закриття кримінального провадження № 1201421[телефон приховано] щодо ОСОБА_1 скасовано.

Постановою прокурора Тернопільської окружної прокуратури від 30.11.2021 кримінальне провадження № 1201421[телефон приховано] від 07.07.2014 щодо підозрюваного ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 1, 2 ст. 200 КК України, закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливостей їх отримання.

Цією ж постановою прокурора від 30.11.2021 вирішено продовжити досудове розслідування за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 1, 2 ст. 200 КК України.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_2 у реєстрі містилися відомості про обтяження належного ОСОБА_1 нерухомого майна, внесене на підставі ухвали слідчого судді від 16.07.2014 у справі № 607/11593/14.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 07.02.2023 у реєстрі були наявні відомості про арешт належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 .

28.03.2023 представник власника майна ОСОБА_1 - адвокат Ярмусь В.Д. звернувся до слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з клопотанням про скасування арешту квартири, накладеного ухвалою слідчого судді від 16.07.2014 у справі № 607/11593/14. У клопотанні від 28.03.2023 представник Дьоріна В.В. зазначив, що кримінальне провадження щодо власника квартири закрито постановою прокурора від 30.11.2021, однак відомості про арешт нерухомого майна залишаються у відповідному державному реєстрі, у зв`язку з чим просив скасувати зазначений арешт.

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31.03.2023 у справі № 607/5821/23 у задоволенні клопотання адвоката Ярмуся В.Д. про скасування арешту майна відмовлено. В ухвалі зазначено, що ухвала слідчого судді від 16.07.2014 про накладення арешту на квартиру припинила дію після прийняття прокурором Тернопільської місцевої прокуратури постанови від 16.03.2017 про закриття кримінального провадження, якою також вирішено питання про скасування арешту нерухомого майна.

03.04.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Ярмусь В.Д. звернувся до керівника Тернопільської окружної прокуратури з клопотанням про скасування арешту належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 .

Постановою прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки Тернопільської обласної прокуратури Левчук А.О. від 12.04.2023 у задоволенні клопотання про скасування арешту майна відмовлено. Підставою для відмови у задоволенні клопотання зазначено те, що у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано] від 07.07.2014 на час розгляду клопотання продовжувалося досудове розслідування.

25.04.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Ярмусь В.Д. повторно звернувся до слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з клопотанням про скасування арешту належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 .

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.05.2023 у справі № 607/7342/23 клопотання адвоката Ярмуся В.Д. задоволено.

Указаною ухвалою від 02.05.2023 скасовано арешт частки 1/1 двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу серії ВЕА № 750850 від 29.08.2006, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Денисюк І.Л. за реєстровим № 8141, накладений ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.07.2014 у справі № 607/11593/14.

Згідно з матеріалами кримінального провадження постановою слідчого СВ Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області Барнич В.В. від 21.09.2023 кримінальне провадження № 1201421[телефон приховано] закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень.

10.11.2025 адвокат Ярмусь В.Д. звернувся до слідчого відділу Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області з клопотанням про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 1201421[телефон приховано] від 07.07.2014.

Листом слідчого відділу Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області від 17.11.2025 № 161639-2025, підписаним заступником начальника М. Вербовським, адвоката Ярмуся В.Д. повідомлено про розгляд його клопотання від 10.11.2025, зареєстрованого за вхідним № Я-16902 від 13.11.2025.

У зазначеному листі від 17.11.2025 № 161639-2025 повідомлено, що 30.11.2021 прокурором прийнято постанову про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. При цьому досудове розслідування у кримінальному провадженні продовжувалося, а ОСОБА_1 не був його учасником у статусі підозрюваного.

Також у листі від 17.11.2025 № 161639-2025 зазначено, що 21.09.2023 слідчим СВ Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області Барничем В.В. кримінальне провадження № 1201421[телефон приховано] закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень.

Відповідно до витягу з медичної карти стаціонарного хворого № 05185 Тернопільської міської поліклініки № 2 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у цьому медичному закладі з 26.04.2024 до 08.05.2024.

Згідно із зазначеним витягом із медичної карти № 05185 у ОСОБА_1 діагностовано гіпертонічну хворобу ІІ ступеня з частими гіпертензивними кризами, неускладнений кардіальний гіпертензивний криз від 26.04.2024, гіпертрофію лівого шлуночка з діастолічною дисфункцією за І типом, метаболічну кардіопатію, цукровий діабет 2 типу, вперше виявлений, у стадії декомпенсації, діабетичну ретинопатію, подагру та інші супутні захворювання.

Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 08694 КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у цьому медичному закладі з 16.07.2024 до 25.07.2024.

У виписці № 08694 зазначено діагноз: цукровий діабет 2 типу, середньої важкості, стадія субкомпенсації, з ускладненнями у вигляді діабетичної полінейропатії та ретинопатії, а також гіпертонічну хворобу, метаболічну кардіопатію, подагру та інші супутні захворювання.

Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 12922 КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у цьому медичному закладі з 25.10.2024 до 05.11.2024.

У виписці № 12922 зазначено діагноз: цукровий діабет 2 типу, середньої важкості, у стадії субкомпенсації, діабетична полінейропатія, діабетична ретинопатія, діабетична ангіопатія, гіпертонічна хвороба, метаболічна кардіопатія, а також інші супутні захворювання.

Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 01860 КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у цьому медичному закладі з 12.02.2025 до 21.02.2025.

У зазначеній виписці № 01860 вказано, що у ОСОБА_1 діагностовано цукровий діабет 2 типу, важка форма, стадія субкомпенсації, діабетичну макроангіопатію, діабетичну полінейропатію, діабетичну ретинопатію, гіпертонічну хворобу, метаболічну кардіопатію та інші супутні захворювання.

Відповідно до витягу з медичної карти стаціонарного хворого № 03405 Тернопільської міської поліклініки № 2 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у цьому медичному закладі з 19.03.2025 до 01.04.2025.

У витягу з медичної карти № 03405 зазначено діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ ступеня з частими гіпертензивними кризами, кардіальний гіпертензивний криз від 19.03.2025, гіпертрофія лівого шлуночка, ішемічна хвороба серця, кардіосклероз, порушення серцевого ритму, цукровий діабет 2 типу, важка форма, стадія декомпенсації, та інші супутні захворювання.

Згідно з результатами лабораторних досліджень КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» від 20.03.2025 у ОСОБА_1 проведено дослідження крові та сечі, біохімічні дослідження, визначення рівня глікованого гемоглобіну та інші лабораторні обстеження.

Відповідно до протоколу ультразвукового дослідження серця від 20.03.2025, проведеного у КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2», у ОСОБА_1 виявлено гіпертрофію стінок лівого шлуночка, діастолічну дисфункцію за І типом, фракція викиду лівого шлуночка становила 52%.

Згідно зі звітом добового спостереження ЕКГ КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» за період з 25.03.2025 до 26.03.2025 у ОСОБА_1 проведено моніторування серцевого ритму. За результатами дослідження зафіксовано епізоди тахікардії, надшлуночкові екстрасистоли та інші особливості серцевого ритму, наведені у звіті.

Відповідно до консультативного висновку спеціаліста КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» від 29.04.2025, складеного лікарем-кардіологом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звертався зі скаргами на головний біль, відчуття важкості голови, нудоту, дискомфорт за грудиною, серцебиття, задишку, підвищення артеріального тиску та набряки нижніх кінцівок.

У консультативному висновку від 29.04.2025 наведено результати ЕКГ від 19.03.2025, ультразвукового дослідження серця від 20.03.2025 і добового моніторування ЕКГ від 25.03.2025, відомості про діагностовану гіпертонічну хворобу, серцево-судинні порушення, цукровий діабет 2 типу та призначене лікування.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 263/25/1838/Р від 18.06.2025, складеного за результатами оцінювання ОСОБА_1 у КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги», йому встановлено інвалідність ІІІ групи з 12.06.2025 строком на один рік.

У витягу з рішення експертної команди № 263/25/1838/Р від 18.06.2025 зазначено, що підставою для встановлення інвалідності є цукровий діабет 2 типу з ускладненнями, серцево-судинні захворювання та інші захворювання, перелічені у рішенні. У пункті 17.1.10 причиною інвалідності визначено загальне захворювання.

2. Норми права, які застосував суд

Частина 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (п. 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частини 1, 5 ст. 81 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

У наведених в ст. 1 Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода (п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ст. 4 Закону відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно зі ст. 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

3. Оцінка доказів та мотиви, з яких виходить суд

Суд встановив, що 07.07.2014 слідчим відділом Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано] за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 1, 2 ст. 200 КК України.

11.07.2014 ОСОБА_1 у цьому кримінальному провадженні повідомлено про підозру у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень, а 01.08.2014 обвинувальний акт щодо нього скеровано до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

За результатами судового розгляду вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.02.2015 у справі № 607/13121/14-к ОСОБА_1 визнано невинним та виправдано за пред`явленим обвинуваченням. Однак ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 27.05.2015 цей вирок скасовано з призначенням нового судового розгляду, а ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.09.2015 обвинувальний акт повернуто прокурору.

У подальшому кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 неодноразово закривалося постановами слідчого та прокурора, які згодом скасовувалися, після чого досудове розслідування поновлювалося.

Постановою прокурора Тернопільської окружної прокуратури від 30.11.2021 кримінальне провадження № 1201421[телефон приховано] щодо підозрюваного ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 1, 2 ст. 200 КК України, закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді та вичерпанням можливостей їх отримання.

Вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на відшкодування моральної шкоди, суд виходить із положень ст. 23, 1176 ЦК України, п. 1 ч. 1 ст. 1, п. 2 ч. 1 ст. 2, п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону, зміст яких наведено вище.

Зазначеними положеннями законодавства передбачено право особи на відшкодування шкоди, зокрема у випадку закриття кримінального провадження у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення її винуватості в суді та вичерпанням можливостей їх отримання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 236/893/17 сформульовано висновок, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які не потрібно додатково визнавати незаконними в судовому порядку.

Отже, закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 постановою прокурора від 30.11.2021 з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, є реабілітуючою підставою, з якою Закон пов`язує виникнення у позивача права на відшкодування завданої моральної шкоди.

Суд враховує, що протягом кримінального провадження позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, щодо нього складено обвинувальний акт, який передавався на розгляд суду, а після скасування виправдувального вироку та повернення обвинувального акта прокурору кримінальне переслідування тривало ще протягом значного часу.

Такі обставини були пов`язані з необхідністю захищатися від пред`явленого обвинувачення, брати участь у процесуальних діях, звертатися по правничу допомогу, а також перебувати в невизначеності щодо наслідків кримінального провадження.

При цьому суд бере до уваги пояснення ОСОБА_1 у судовому засіданні про те, що у зв`язку з кримінальним переслідуванням він хвилювався, переживав стрес, був змушений відвідувати правоохоронні органи та брати участь у допитах.

На переконання суду, такі переживання за своїм характером є закономірними наслідками перебування особи під слідством та судом, особливо з урахуванням тривалості кримінального провадження та неодноразового прийняття і скасування процесуальних рішень про його закриття.

При цьому положення Закону не ставлять виникнення права на гарантоване відшкодування моральної шкоди в залежність від встановлення вини конкретного слідчого чи прокурора або наявності рішення суду про визнання кожної окремої процесуальної дії незаконною.

Відтак доводи представників відповідача про відсутність установлених фактів протиправності дій конкретних працівників органів досудового розслідування, а також про ненадання позивачем висновку судово-психологічної експертизи самі по собі не спростовують його права на відшкодування моральної шкоди у гарантованому законом розмірі.

За таких обставин суд вважає встановленим, що внаслідок незаконного кримінального переслідування ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню Державою Україна.

Разом із тим для визначення належного розміру такого відшкодування необхідно встановити період, протягом якого позивач перебував під слідством та судом.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності є стадією кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 повідомлено про підозру 11.07.2014, а тому саме з цієї дати суд обчислює період перебування позивача під слідством та судом.

При цьому суд не погоджується з доводами позивача про те, що такий період тривав до 02.05.2023, тобто до постановлення слідчим суддею ухвали про скасування арешту належної йому квартири.

Суд встановив, що постановою прокурора від 30.11.2021 кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито за всіма кримінальними правопорушеннями, які йому інкримінувалися. Відомостей про скасування цієї постанови матеріали справи не містять.

Хоча досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано] після цього продовжувалося за фактом вчинення кримінальних правопорушень, безпосередньо щодо ОСОБА_1 кримінальне переслідування було припинене.

Та обставина, що остаточне рішення про закриття кримінального провадження за фактом вчинення кримінальних правопорушень було прийнято слідчим 21.09.2023, не змінює дати припинення кримінального переслідування безпосередньо щодо позивача.

Суд також зауважує, що скасування арешту квартири ухвалою слідчого судді від 02.05.2023 стосувалося обмеження майнових прав ОСОБА_1 , однак саме по собі не свідчить про продовження його перебування у статусі підозрюваного до цієї дати.

Відтак кінцевою датою перебування позивача під слідством та судом суд визначає 30.11.2021.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 205/4113/21, у якій зазначено, що завершальним днем строку перебування особи під слідством та судом для цілей визначення гарантованого розміру відшкодування моральної шкоди є день закриття кримінального провадження. При цьому Верховний Суд не погодився з висновком апеляційного суду про продовження такого строку у зв`язку з тим, що після закриття кримінального провадження залишався нескасованим арешт майна особи. Зазначений правовий висновок є релевантним до обставин цієї справи та підтверджує, що збереження обмеження майнових прав ОСОБА_1 після 30.11.2021 саме по собі не є підставою для продовження строку його перебування під слідством та судом до 02.05.2023.

Разом із тим суд враховує, що в межах зазначеного проміжку часу кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 не було безперервним, оскільки неодноразово приймалися постанови про його закриття, які в подальшому скасовувалися.

Зокрема, постановою слідчого від 16.12.2015 кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 190 КК України закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення. Ухвалою слідчого судді від 30.01.2017 зазначену постанову скасовано.

У подальшому постановою прокурора від 16.03.2017 кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 повторно закрито з аналогічної підстави, однак ухвалою слідчого судді від 14.12.2017 цю постанову також скасовано.

Крім цього, постановою слідчого від 20.09.2018 кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 знову закрито, а постановою першого заступника прокурора Тернопільської області від 04.04.2019 зазначене процесуальне рішення скасовано.

Таким чином, протягом часу з 11.07.2014 до 30.11.2021 існували окремі періоди, коли щодо позивача діяли постанови про закриття кримінального провадження.

Вирішуючи питання про включення цих періодів до строку перебування під слідством та судом, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.02.2025 у справі № 333/8394/23.

У зазначеній постанові Верховний Суд погодився з невключенням до строку перебування особи під слідством періоду, протягом якого діяла постанова про закриття кримінального провадження, що в подальшому була скасована слідчим суддею.

При цьому суд бере до уваги, що в цій справі постанови про закриття кримінального провадження від 16.12.2015 та 16.03.2017 скасовано слідчим суддею, тоді як постанову від 20.09.2018 скасовано прокурором вищого рівня.

Питання врахування проміжку між закриттям кримінального провадження та його поновленням у зв`язку зі скасуванням постанови прокурором вищого рівня потребує окремої оцінки, оскільки процесуальні наслідки такого скасування для обчислення строків досудового розслідування можуть відрізнятися від наслідків скасування постанови слідчим суддею.

Суд зауважує, що у цій справі суд вирішує питання не про дотримання органом досудового розслідування процесуальних строків, передбачених ст. 219 КПК України, а про визначення фактичної тривалості перебування конкретної особи під слідством та судом для цілей відшкодування моральної шкоди.

При цьому суд виходить із того, що визначальним для обчислення строку перебування особи під слідством та судом у розумінні ч. 3 ст. 13 Закону є не лише формальна тривалість існування кримінального провадження, а й наявність щодо конкретної особи кримінального переслідування, яке становить підставу для гарантованого законом відшкодування моральної шкоди.

Закриття кримінального провадження безпосередньо щодо підозрюваного є процесуальним рішенням, спрямованим на припинення його кримінального переслідування. До моменту скасування такого рішення воно залишається чинним та породжує відповідні правові наслідки. Подальше скасування постанови про закриття кримінального провадження створює підстави для відновлення кримінального переслідування, однак саме по собі не означає, що протягом усього попереднього часу, коли зазначена постанова була чинною, особа безперервно перебувала під слідством.

Суд враховує, що постанови про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 від 16.12.2015, 16.03.2017 та 20.09.2018 у подальшому були скасовані, причому остання з них - постановою прокурора вищого рівня від 04.04.2019. Однак відмінність суб`єктів, які скасували відповідні процесуальні рішення, сама по собі не змінює оцінки періодів їх чинності для цілей відшкодування моральної шкоди. Правила обчислення строків досудового розслідування та визначення тривалості перебування особи під слідством і судом мають різне правове призначення, а тому процесуальні наслідки скасування постанови прокурором вищого рівня не можуть автоматично визначати тривалість періоду, за який нараховується гарантована законом компенсація.

Суд не залишає поза увагою доводи позивача про те, що він не був своєчасно повідомлений про прийняття постанов про закриття кримінального провадження та продовжував перебувати у стані правової невизначеності. Разом з тим відсутність належного інформування особи про прийняті процесуальні рішення не є тотожною фактичному здійсненню щодо неї кримінального переслідування протягом усього часу чинності цих рішень. Пов`язані з такою невизначеністю переживання можуть враховуватися під час оцінки характеру завданої моральної шкоди, однак самі по собі не змінюють юридичних наслідків прийнятого рішення про закриття кримінального провадження.

Таким чином, суд виходить не з формального застосування правил обчислення строків досудового розслідування, а з установлених обставин припинення та подальшого відновлення персонального кримінального переслідування ОСОБА_1 . Саме тому періоди чинності постанов про закриття кримінального провадження від 16.12.2015, 16.03.2017 та 20.09.2018 суд не включає до строку перебування позивача під слідством та судом для визначення гарантованого розміру відшкодування моральної шкоди.

Окремо суд вважає за необхідне надати оцінку доводам сторін щодо повідомлення ОСОБА_1 про підозру за ч. 1, 2 ст. 200 КК України, оскільки відповідачі посилалися на те, що окремого рішення про закриття кримінального провадження за цими правопорушеннями до 30.11.2021 не приймалося.

Як встановив суд, 15.12.2015 ОСОБА_1 у порядку ст. 279 КПК України (у редакції, чинній на час вчинення відповідної процесуальної дії) повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри.

Відповідно до цього повідомлення ОСОБА_1 підозрювався лише у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. Зазначене також узгоджується зі змістом протоколу допиту підозрюваного від 16.12.2015, у якому вказано підозру саме за ч. 2 ст. 190 КК України.

Таким чином, після повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 15.12.2015 її зміст був визначений за ч. 2 ст. 190 КК України.

Матеріали справи не містять іншого повідомлення про підозру, яке після 15.12.2015 було б вручено ОСОБА_1 за ч. 1 або ч. 2 ст. 200 КК України.

Тому сама по собі відсутність окремої постанови про закриття кримінального провадження за ст. 200 КК України не свідчить про збереження щодо позивача відповідної підозри після її зміни у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку.

За таких обставин суд виходить із того, що прийняття постанов про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 190 КК України припиняло його перебування у статусі підозрюваного в цьому кримінальному провадженні на відповідні періоди.

Ураховуючи наведене, суд визначає, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано] у такі періоди: з 11.07.2014 до 16.12.2015, з 30.01.2017 до 16.03.2017, з 14.12.2017 до 20.09.2018 та з 04.04.2019 до 30.11.2021.

Водночас періоди з 16.12.2015 до 30.01.2017, з 16.03.2017 до 14.12.2017 та з 20.09.2018 до 04.04.2019 суд не включає до строку перебування позивача під слідством та судом, оскільки протягом цих проміжків часу діяли процесуальні рішення про закриття кримінального провадження щодо нього.

Отже, період з 11.07.2014 до 16.12.2015 становить 17 місяців 5 днів, з 30.01.2017 до 16.03.2017 - 1 місяць 16 днів, з 14.12.2017 до 20.09.2018 - 9 місяців 6 днів, а з 04.04.2019 до 30.11.2021 - 31 місяць 26 днів.

Загальна тривалість перебування позивача під слідством та судом, яка підлягає врахуванню для визначення мінімального розміру компенсації, становить 58 повних місяців та відповідні частини чотирьох неповних місяців.

Суд вважає за необхідне обчислити тривалість кожного із зазначених періодів окремо, оскільки саме такий спосіб дозволяє врахувати фактичний час перебування позивача під слідством та судом без включення проміжків, протягом яких кримінальне провадження щодо нього було закрито, а також забезпечує точність подальшого розрахунку компенсації.

Визначаючи розмір моральної шкоди за цей час, суд виходить із положень ч. 3 ст. 13 Закону, якими встановлено гарантований мінімальний розмір її відшкодування за кожен місяць перебування під слідством та судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц зазначено, що мінімальний розмір компенсації визначається виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на час розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Такий розмір є гарантованим законом і не може бути зменшений, однак залежно від встановлених обставин справи компенсація може визначатися судом у більшому розмірі.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» мінімальна заробітна плата з 01.01.2026 у місячному розмірі становить 8647 грн.

Суд враховує доводи Державної казначейської служби України щодо застосування для обчислення компенсації розрахункової величини в розмірі 1600 грн, передбаченої Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», однак не погоджується з ними.

З цього приводу суд зазначає, що порядок визначення гарантованого розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом спеціально врегульований ч. 3 ст. 13 Закону. Застосування іншої розрахункової величини, меншої за встановлений законом місячний розмір мінімальної заробітної плати, призвело б до зменшення гарантованого спеціальним законом розміру компенсації.

Такий правовий підхід щодо незастосування спеціальної розрахункової величини у сумі 1600 грн викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі № 607/24623/24.

Також у постанові Верховного Суду від 01.07.2026 у справі № 554/410/25 застосовано пропорційний розрахунок компенсації за неповний місяць перебування під слідством та судом з урахуванням кількості календарних днів відповідного місяця.

Зважаючи на наведене, суд обчислює компенсацію за кожен із встановлених періодів перебування позивача під слідством та судом із розрахунку 8647 грн за повний місяць та пропорційно кількості днів, які не становлять повного місяця.

У цьому випадку загальна кількість повних місяців становить 58, а кількість днів неповних місяців - 5 днів грудня 2015 року, 16 днів березня 2017 року, 6 днів вересня 2018 року та 26 днів листопада 2021 року.

Таким чином, мінімальний гарантований розмір відшкодування моральної шкоди становить:

8647 грн ? 58 місяців + (8647 грн / 31 день ? 5 днів) + (8647 грн / 31 день ? 16 днів) + (8647 грн / 30 днів ? 6 днів) + (8647 грн / 30 днів ? 26 днів) = 516607,11 грн.

Отже, мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 за час його перебування під слідством та судом, становить 516607,11 грн.

Водночас позивач просить стягнути компенсацію моральної шкоди в сумі 3000000 грн, вважаючи, що саме такий розмір є достатнім для відшкодування завданих йому моральних страждань.

У зв`язку з цим суд вважає за необхідне оцінити доводи позивача та надані ним докази щодо наявності підстав для визначення компенсації в розмірі, більшому за гарантований законом мінімум.

При вирішенні цього питання суд виходить із того, що визначений ч. 3 ст. 13 Закону розмір компенсації є мінімальною державною гарантією, яка враховує сам факт незаконного перебування особи під слідством та судом і пов`язані з цим моральні страждання.

Разом із тим визначення більшого розміру компенсації потребує оцінки характеру та глибини страждань, істотності порушення звичайного способу життя особи, тривалості негативних наслідків та інших обставин, які дають підстави вважати, що гарантований законом мінімум не забезпечує належного відшкодування завданої моральної шкоди.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц, а також Верховного Суду у постанові від 01.07.2026 у справі № 554/410/25.

Обґрунтовуючи заявлений розмір компенсації, позивач, зокрема, посилався на значне погіршення стану його здоров`я внаслідок тривалого кримінального переслідування.

Суд дослідив надані позивачем медичні документи за 2024-2025 роки, зокрема витяги з медичних карт стаціонарного хворого, консультативні висновки спеціалістів, результати лабораторних та інструментальних досліджень, а також витяг із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 18.06.2025 № 263/25/1838/Р, відповідно до якого ОСОБА_1 встановлено інвалідність ІІІ групи з 12.06.2025.

Зазначеними медичними документами підтверджено наявність у позивача низки захворювань, зокрема гіпертонічної хвороби, цукрового діабету другого типу, порушень зору та інших супутніх захворювань.

Разом із тим ці документи не містять відомостей про те, що зазначені захворювання виникли саме внаслідок кримінального переслідування у провадженні № 1201421[телефон приховано] або що тривалість цього провадження стала причиною їх розвитку чи істотного погіршення.

Крім цього, у витягу з рішення експертної команди від 18.06.2025 № 263/25/1838/Р причиною встановлення інвалідності зазначено загальне захворювання.

Суд враховує також пояснення самого позивача, надані у судовому засіданні, відповідно до яких він вперше звертався по медичну допомогу у зв`язку із захворюваннями ще у 2008 році, тобто задовго до початку кримінального провадження, та в подальшому періодично проходив лікування.

При цьому щодо причин виникнення цукрового діабету ОСОБА_1 зазначив, що захворювання, на його думку, могло бути пов`язане як із неправильним харчуванням, так і з переживаннями та стресом.

Такі пояснення позивача мають характер його власних припущень щодо причин виникнення захворювання та не підтверджують наявності безпосереднього причинного зв`язку між його станом здоров`я і кримінальним переслідуванням.

Суд не ставить під сумнів сам факт наявності у ОСОБА_1 зазначених захворювань, необхідність проходження лікування та встановлення йому інвалідності. Однак надані докази не дають достатніх підстав для висновку про те, що саме незаконне кримінальне переслідування спричинило ці захворювання або їх істотне погіршення.

При цьому суд зауважує, що для відшкодування моральної шкоди у гарантованому законом розмірі встановлення такого причинного зв`язку не вимагається. Водночас позивач посилається на погіршення здоров`я як на самостійну обставину, що обґрунтовує необхідність значного збільшення компенсації, а тому відповідні твердження підлягають доказуванню.

Суд також враховує пояснення ОСОБА_1 про те, що за психологічною чи психотерапевтичною допомогою він не звертався, а діагноз депресії йому не встановлювався. Зазначені обставини не заперечують факту моральних переживань, пов`язаних із кримінальним переслідуванням, однак також не підтверджують наявності таких додаткових негативних наслідків для психічного здоров`я, які б обґрунтовували заявлений розмір компенсації.

Крім погіршення стану здоров`я, позивач пов`язував із кримінальним провадженням припинення своєї підприємницької діяльності та погіршення матеріального становища.

Так, у судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що здійснював підприємницьку діяльність у сфері пасажирських перевезень, зокрема із залученням найманих водіїв, однак у зв`язку з кримінальним переслідуванням не зміг належним чином продовжувати таку діяльність, а водії припинили з ним працювати.

Разом із тим на уточнювальні запитання суду позивач пояснив, що водії припинили працювати в нього приблизно у 2014-2015 роках, оскільки він не мав достатніх коштів для виплати їм заробітної плати.

Відсутність коштів позивач пов`язував, зокрема, зі зростанням курсу долара США, наявністю кредитних зобов`язань та неможливістю отримати додаткові кредити.

Також ОСОБА_1 пояснив, що мав значну кількість кредитних зобов`язань, які своєчасно не виконував, унаслідок чого сформувалася негативна кредитна історія. Саме ці обставини, за його поясненнями, також були причиною відмов банків у подальшому кредитуванні.

За таких обставин суд звертає увагу, що з пояснень самого позивача вбачається наявність інших обставин, не пов`язаних безпосередньо з кримінальним переслідуванням, які могли впливати на здійснення ним підприємницької діяльності та його матеріальне становище.

При цьому матеріали справи не містять належних доказів, які б дозволяли встановити, що саме кримінальне провадження стало причиною припинення підприємницької діяльності позивача, звільнення найманих працівників, втрати ним конкретних доходів або неможливості виконувати свої кредитні зобов`язання.

Зокрема, позивачем не надано документів, які б підтверджували розмір доходів від підприємницької діяльності до початку кримінального провадження, обсяг їх зменшення внаслідок конкретних процесуальних дій або обставини припинення трудових чи інших правовідносин із водіями саме через кримінальне переслідування.

Суд також враховує, що відмова банків у наданні нових кредитів могла бути пов`язана з негативною кредитною історією позивача, про наявність якої він сам повідомив у судовому засіданні. Доказів того, що вирішальною підставою для таких відмов було саме кримінальне провадження або накладення арешту на квартиру, суду не надано.

Так само не підтверджено належними доказами доводи позивача про те, що внаслідок кримінального переслідування він не мав можливості виїжджати за кордон для працевлаштування та отримання доходів.

Як встановив суд, під час кримінального провадження до ОСОБА_1 не застосовувалися запобіжні заходи, які передбачали б заборону залишати територію України чи інші обмеження свободи пересування. Доказів відмови йому у перетинанні державного кордону або існування інших установлених законом перешкод для виїзду за кордон матеріали справи не містять.

Відтак суд не має підстав вважати доведеним, що саме кримінальне переслідування позбавило ОСОБА_1 можливості працювати за кордоном та отримувати відповідний дохід.

Щодо тверджень позивача про погіршення ділової репутації та порушення звичайних життєвих зв`язків суд зазначає таке.

Суд не заперечує, що повідомлення особі про підозру, пред`явлення обвинувачення та тривале кримінальне переслідування можуть негативно впливати на її моральний стан, стосунки з близькими та сприйняття іншими особами.

Разом з тим позивач не навів конкретних обставин втрати ділових зв`язків, відмови певних осіб від співпраці з ним або поширення інформації, яка спричинила істотне погіршення його ділової репутації. Належних доказів на підтвердження таких обставин матеріали справи не містять.

Таким чином, доводи позивача про втрату можливості здійснювати підприємницьку діяльність, істотне погіршення матеріального становища, ділової репутації та стану здоров`я саме внаслідок кримінального провадження не знайшли достатнього підтвердження під час судового розгляду.

Оцінюючи наведені обставини у сукупності, суд враховує тривалість кримінального переслідування, характер пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення, необхідність захищатися від нього, неодноразове прийняття та скасування постанов про закриття кримінального провадження, а також пов`язані з цим моральні переживання.

Водночас суд не встановив таких додаткових негативних наслідків кримінального переслідування, які б обґрунтовували необхідність визначення компенсації у розмірі, що істотно перевищує гарантований законом мінімум.

На переконання суду, визначена відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону компенсація в розмірі 516607,11 грн у цьому випадку є достатньою для відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 безпосередньо перебуванням під слідством та судом, відповідає характеру встановленого порушення, його тривалості, а також засадам розумності, справедливості та співмірності.

Разом із тим суд враховує, що позивач обґрунтовував позовні вимоги не лише незаконним перебуванням під слідством та судом, але й тривалим обмеженням його права власності внаслідок накладення арешту на належну йому квартиру.

Як встановив суд, ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.07.2014 у справі № 607/11593/14 у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано] накладено арешт на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 з метою забезпечення можливого цивільного позову. Застосований захід передбачав обмеження права позивача розпоряджатися зазначеним майном.

Відповідно до ст. 170, 173, 174 КПК України арешт майна є тимчасовим обмеженням права власності, застосування якого має відповідати меті забезпечення кримінального провадження та бути співмірним із завданнями, для досягнення яких його накладено. Зокрема, ч. 1 ст. 174 КПК України передбачає можливість скасування арешту, якщо в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.

Суд враховує, що постановою прокурора Тернопільської місцевої прокуратури від 16.03.2017 одночасно із закриттям кримінального провадження щодо ОСОБА_1 було скасовано арешт належної йому квартири. Однак ухвалою слідчого судді від 14.12.2017 зазначену постанову прокурора скасовано.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що постанова прокурора про скасування арешту була направлена до відповідного органу державної реєстрації та на її підставі з державних реєстрів вилучено відомості про обтяження нерухомого майна. Навпаки, із досліджених відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що станом на 07.02.2023 інформація про арешт квартири продовжувала міститися у відповідному реєстрі.

Суд також враховує, що ухвалою слідчого судді від 31.03.2023 у справі № 607/5821/23 відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про скасування арешту з тих підстав, що його дію було припинено постановою прокурора від 16.03.2017, хоча зазначену постанову в подальшому скасовано.

Наведені обставини свідчать про існування правової невизначеності щодо наслідків прийнятих процесуальних рішень, оскільки відомості про обтяження квартири залишалися у державному реєстрі, а питання про їх остаточне усунення належним чином вирішене не було.

При цьому постановою прокурора від 30.11.2021 кримінальне провадження безпосередньо щодо ОСОБА_1 було закрито з реабілітуючої підстави. Хоча досудове розслідування за фактом кримінальних правопорушень продовжувалося, кримінальне переслідування позивача було припинене, а тому подальше збереження обмеження його права власності потребувало належного обґрунтування.

У подальшому, після звернення позивача з клопотанням від 03.04.2023, постановою прокурора Тернопільської обласної прокуратури від 12.04.2023 у скасуванні арешту квартири відмовлено з посиланням на те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано] продовжується.

Однак суд звертає увагу, що на час прийняття зазначеної постанови кримінальне переслідування безпосередньо щодо ОСОБА_1 вже було припинене, а продовження розслідування за фактом вчинення кримінальних правопорушень саме по собі не свідчило про збереження необхідності обмежувати право власності позивача. При цьому у постанові прокурора від 12.04.2023 не наведено конкретних обставин, які б обґрунтовували подальшу необхідність забезпечення цивільного позову саме шляхом обмеження права розпорядження квартирою ОСОБА_1 .

Лише ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.05.2023 у справі № 607/7342/23 арешт належної позивачу квартири скасовано.

Суд зауважує, що припинення кримінального переслідування щодо особи не означає в усіх випадках автоматичного припинення кожного заходу забезпечення кримінального провадження. Однак подальше обмеження права власності повинно мати належне правове обґрунтування та відповідати меті, для досягнення якої такий захід застосовано.

У цьому випадку після закриття кримінального провадження безпосередньо щодо ОСОБА_1 належного обґрунтування необхідності подальшого обмеження права розпорядження його квартирою не наведено, тоді як відомості про відповідне обтяження продовжували міститися у державному реєстрі.

Зазначені обставини суд оцінює з урахуванням положень ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які гарантують право особи на мирне володіння своїм майном.

За встановлених обставин суд доходить висновку, що після припинення кримінального переслідування ОСОБА_1 держава не забезпечила належного вирішення питання про усунення обтяження його нерухомого майна. Збереження відповідного запису в державному реєстрі, неоднозначність процесуальних рішень щодо арешту та необхідність неодноразового звернення позивача за захистом права власності свідчать про непропорційне обмеження його майнових прав, яке спричинило додаткові моральні переживання.

Таке порушення за своїм змістом відрізняється від моральної шкоди, завданої безпосереднім перебуванням під слідством та судом, оскільки стосується періоду після припинення кримінального переслідування щодо позивача.

Ураховуючи характер зазначеного порушення, суд вважає, що пов`язані з ним моральні страждання підлягають окремому відшкодуванню на загальних підставах, передбачених ст. 23, 1173, 1174 ЦК України. Такий підхід узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 07.02.2023 у справі № 610/3221/19, щодо можливості відшкодування моральної шкоди, завданої тривалим неправомірним нескасуванням арешту майна, за загальними положеннями цивільного законодавства.

Визначаючи розмір компенсації за зазначене порушення, суд бере до уваги тривалість збереження зареєстрованого обтяження після закриття 30.11.2021 кримінального провадження щодо позивача, необхідність звернення за захистом свого права власності до прокурора та слідчого судді, а також пов`язані з цим моральні переживання.

Поряд з цим суд враховує пояснення самого ОСОБА_1 у судовому засіданні, відповідно до яких про закриття кримінального провадження щодо нього він дізнався ще у 2021 році, однак із клопотанням про скасування арешту квартири до слідчого судді звернувся лише 28.03.2023. Така обставина сама по собі не звільняє державу від відповідальності за неналежне вирішення питання щодо обтяження нерухомого майна, однак підлягає врахуванню при визначенні характеру та інтенсивності моральних страждань позивача і справедливого розміру їх компенсації.

Крім цього, суд враховує, що накладений арешт не позбавляв ОСОБА_1 права володіти та користуватися належною йому квартирою, проживати в ній, а передбачав обмеження можливості розпорядження цим майном. При цьому позивач не надав доказів того, що протягом зазначеного періоду мав конкретний намір відчужити квартиру, укласти щодо неї певний правочин чи іншим способом реалізувати своє право розпорядження, однак не зміг цього зробити через наявність зареєстрованого арешту. Не доведено також інших істотних негативних наслідків зазначеного обмеження, які б обґрунтовували необхідність визначення значного розміру компенсації.

Оцінивши наведені обставини у сукупності, суд вважає, що справедливим та співмірним відшкодуванням моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 внаслідок неналежного вирішення питання про усунення обтяження належної йому квартири після припинення кримінального переслідування, є компенсація в розмірі 10000 грн.

На переконання суду, зазначена сума враховує характер обмеження права власності позивача, його тривалість, необхідність вжиття додаткових заходів для захисту порушеного права, а також відсутність доказів істотніших негативних наслідків.

При цьому суд зауважує, що компенсація в розмірі 10000 грн стосується саме періоду після закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 30.11.2021 і до скасування арешту квартири ухвалою слідчого судді від 02.05.2023. Моральні переживання, пов`язані з обмеженням права власності під час перебування під слідством та судом, уже враховані судом при визначенні гарантованого законом розміру відшкодування моральної шкоди за відповідний період. Тому окрема компенсація не призводить до повторного відшкодування одних і тих самих негативних наслідків.

Окремої оцінки потребують також заперечення відповідачів щодо належного суб`єктного складу учасників справи.

Зокрема, ГУНП в Тернопільській області посилалося на те, що не є правонаступником Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області, працівники якого розпочинали досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1201421[телефон приховано], а тому не може нести відповідальність за їхні дії.

Суд не погоджується з цими доводами, оскільки відповідно до ст. 1176 ЦК України та Закону обов`язок відшкодування шкоди, завданої незаконним кримінальним переслідуванням, покладається на Державу Україна, а не на конкретного слідчого, орган досудового розслідування чи інший державний орган, у штаті якого перебувала відповідна посадова особа.

Відтак обставини створення ГУНП в Тернопільській області та ліквідації територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України не припиняють і не змінюють обов`язку держави щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок здійснення її владних повноважень.

При цьому суд ураховує, що позов у цій справі пред`явлено саме до Держави Україна в особі відповідних державних органів, а не до ГУНП в Тернопільській області як самостійного суб`єкта цивільно-правової відповідальності.

Щодо доводів Державної казначейської служби України про те, що вона не є належним відповідачем у справі, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 2, 167, 170 ЦК України держава Україна є самостійним учасником цивільних відносин та здійснює свої права й обов`язки через відповідні органи державної влади в межах їхньої компетенції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц зазначено, що належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідні державні органи. При цьому залучення або незалучення до участі у справі Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача.

Суд погоджується з доводами Казначейства в тій частині, що воно безпосередньо не вчиняло дій, якими порушено права позивача, та не є самостійним боржником у зобов`язанні з відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Разом із тим зазначене не є підставою для відмови в позові, оскільки належним відповідачем у цій справі є Держава Україна, до якої позивач і пред`явив вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Відтак зазначення Державної казначейської служби України серед органів, через які держава бере участь у справі, не впливає на вирішення спору по суті та не змінює особи, на яку покладається обов`язок відшкодування шкоди.

Суд також враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, відповідно до якого в резолютивній частині судового рішення про стягнення коштів із держави немає необхідності зазначати конкретний казначейський рахунок або визначати порядок списання коштів, оскільки такі питання стосуються виконання судового рішення.

Таким чином, у цій справі компенсація моральної шкоди підлягає стягненню з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

ІІІ. Висновки суду щодо заявлених вимог

Ураховуючи встановлені обставини справи, досліджені докази та наведені мотиви, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню компенсація за моральну шкоду в розмірі 516607,11 грн за час незаконного перебування під слідством та судом і 10000 грн за порушення його майнових прав у зв`язку з неналежним вирішенням питання про скасування арешту належної йому квартири після припинення кримінального переслідування.

Отже, загальний розмір компенсації моральної шкоди, який підлягає стягненню з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , становить 526607,11 грн.

Позов у частині, що перевищує зазначений розмір компенсації, є необґрунтованим, оскільки належними та достатніми доказами не підтверджено існування таких додаткових негативних наслідків незаконного кримінального переслідування й обмеження майнових прав позивача, які б обґрунтовували необхідність відшкодування моральної шкоди в заявленому розмірі 3000000 грн.

За таких підстав, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

IV. Розподіл судових витрат

Відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору на підставі.

Наявність інших судових витрат, які б підлягали розподілу між сторонами, суд не встановив.

Керуючись ст. 4, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , компенсацію за завдану моральну шкоду у сумі 526607 (п`ятсот двадцять шість тисяч шістсот сім) гривень 11 копійок.

У іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Представник позивача: адвокат Ярмусь Віктор Дмитрович, місцезнаходження: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, місцезнаходження: вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37567646.

Відповідач: Держава Україна в особі Тернопільської обласної прокуратури, місцезнаходження: вул. Листопадова, буд. 4, м. Тернопіль; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02910098.

Відповідач: Держава Україна в особі Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, місцезнаходження: вул. Валова, буд. 11, м. Тернопіль; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40108720.

Суддя І. В. Марциновська

Повне судове рішення складено 09.11.2026.