Рішення № 141372997 у справі № 953/2662/26 від 02.11.2026

Справа № 953/2662/26

н/п 2/953/2393/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

02 листопада 2026 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

судді Єфіменко Н.В.,

за участі секретаря Лущан В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних,

встановив:

06 березня 2026 року ТОВ «Аналітик Фінанс» (далі: позивач) звернулось до ОСОБА_1 (далі: відповідач-1), ОСОБА_2 (далі: відповідач-2) про стягнення трьох відсотків річних за час невиконання судового рішення у розмірі 133 790 грн. за період з 24.02.2019 до 23.02.2026.

Обґрунтовуючи заявлену позовну вимогу позивач посилався на ухвалення 05.09.2014 Київським районним судом м. Харкова заочного рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором №6/4/2008/840-К/849 від 23.09.2008 у розмірі 636 845,15 грн., набуття права вимоги за вказаним договором та не виконання відповідачами вказаного рішення.

До судового засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не з`явились. Позивач просив розгляд справи здійснювати за своєї відсутності. Відповідачі причину неявки не сповістили.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстави передбачені ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи судом не встановлені.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце даного судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Зважаючи на повторну неявку відповідача до судового засідання, відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд ухвалює рішення на підставі наявних у справі даних та доказів, при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 223, 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини:

23.09.2008 між ВАТ КБ «Надра» та відповідачем-1 укладений кредитний договір №6/4/2008/840-К/849.

23.09.2008 між ВАТ КБ «Надра» та відповідачем-2, з метою забезпечення умов виконання вищезазначеного кредитного договору, укладений договір поруки №6/4/2008/840-П/850.

05.09.2014 заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова у справі № 640/15741/13-ц солідарно стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №6/4/2008/840-К/849 від 23.09.2008 у розмірі 636 845,15 грн.

09.10.2015 постановою державного виконавця Комiнтернiвського ВДВС ХМУЮ Бєляєвим М.В. відкрите ВП №49037517 з виконання виконавчого листа №640/15741/13-ц, виданого 22.01.2015 Київським районним судом м. Харкова про стягнення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість у розмірі 636 845,15 грн.

26.10.2022 ухвалою Київського районного суду м. Харкова замінений стягувач ТОВ «ФК «Гефест» на його правонаступника ТОВ «Аналітік Фінанс» у виконавчому провадженні з виконання заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 05.09.2014 у цивільній справі №640/15741/13-ц про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Дослідивши матеріали справи, суд висновує:

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом цієї норми зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), про що зазначено у ч.1 ст.530 ЦК України.

У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в ч.1 ст.598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в ст. 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, ст.599 ЦК України.

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом що передбачено ч.1 ст.612 ЦК України.

Згідно з ч.2 ст.615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у п. 64 постанови від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (провадження 12-302гс18).

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

При тому, факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.

Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13.12.2012 у справі №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є не відокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Виконавче провадження, як завершальна стадія судового процесу, має встановлені законом строкові межі. Така стадія починається після видачі виконавчого документу стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання. За п.1 ч.1 ст.26 Закону України від 21.04.1999 №606-XIV «Про виконавче провадження», у редакції, яка діяла до набрання 05.10.2016 чинності Законом України від 02.02.2016 №1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався, як підстава відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто поза межами, строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово.

У разі пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмови суду у поновленні цього строку, стягувач з огляду на принцип добросовісності учасників цивільного процесу у користуванні своїми процесуальними правами, втрачає право на вжиття стосовно боржника заходів, визначених ч.2 ст.625 ЦК України. Позивач, обізнаний про наявність судового рішення та отримавши право вимоги за договором знав і про власне право

пред`явлення виконавчого документа до виконання. Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача). Можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №754/511/23).

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних, визначене частиною другою ст.625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного зобов`язанням, тобто залежить від основного, поділяє його долю, нерозривно пов`язане з ним. Відповідно й вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є додатковою до основної вимоги.

Оскільки судове рішення про відмову у поновленні строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання засвідчує факт остаточної втрати стягувачем права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу, то до основної грошової вимоги, щодо якої вичерпана можливість стягнення у примусовому порядку, не підлягають застосуванню правила ч.2 ст.625 ЦК України. Факт неперебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду у задоволенні заяви стягувача про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання унеможливлює застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки зазначена норма застосовується судом виключно за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №754/511/23).

Тож, вирішуючи питання про стягнення заборгованості на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, суд перевіряє наявність невиконаного грошового зобов`язання відповідачами, докази отримання позивачем виконавчих листів, відкриття виконавчого провадження, дотримання строку пред`явлення виконавчого листа до виконання або його поновлення, тощо.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» №2120-IX від 15.03.2022, серед іншого, внесені зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК та доповнено його п.18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Здійснюючи тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, Верховний Суд у постанові від 12.06.2024 у справі №910/10901/23 виснував, що у період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення повернення коштів.

Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.10.2023 у справі № 706/68/23.

Отже, на період дії воєнного стану позичальники звільняються від сплати неустойки.

У постанові Верховного суду від 12.02.2025 у справі №758/5318/23 зазначено, що до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням поручителем грошових зобов`язань, що випливають із кредитного договору, наявність яких та розмір констатовано рішенням Подільського районного суду м. Києва від 23.06.2011, підлягають застосуванню вимоги п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Так, за змістом ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що 05.09.2014 заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова у справі №640/15741/13-ц солідарно стягнута з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №6/4/2008/840-К/849 від 23.09.2008 у розмірі 636 845,15 грн.

09.10.2015 постановою державного виконавця Комiнтернiвського ВДВС ХМУЮ Бєляєвим М.В. відкрите ВП №49037517 з виконання виконавчого листа №640/15741/13-ц, виданого 22.01.2015 Київським районним судом м. Харкова про стягнення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість у розмірі 636 845,15 грн.

Відповідача докази виконання заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 05.09.2014 у справі №640/15741/13-ц не надані.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Наданий позивачем розрахунок не відповідає заявленим вимогам, оскільки охоплює період з 24.02.2022 по 23.02.2026.

За розрахунками суду, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних за невиконання заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 05.09.2014 у справі №640/15741/13-ц за період з 24.02.2019 до 23.02.2022 у сумі 57 316,06 грн. (636 845,15*3*1095/365/100=57 316,06).

З урахуванням викладеного позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову становить 133 790 грн., з яких задоволено - 57 316,06 грн.

При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволених вимог у розмірі 1 140,58 грн.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі, у відповідності до вимог ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється.

Керуючись ст. 12, 13, 19, 81, 141, 247, 263-265, 268, 272, 273-276 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних, - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» 3 % річних за час невиконання заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 05.09.2014 у справі №640/15741/13-ц за період з 24.02.2019 до 23.02.2022 у розмірі 57 316 (п`ятдесят сім тисяч триста шістнадцять) грн. 06 коп.

Стягнути у рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» витрати зі сплати судового у розмірі 1 140 (одна тисяча сто сорок) грн. 58 коп., - тобто по 570 (п`ятсот сімдесят) грн. 29 коп.

В іншій частині позову, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його складення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс», ЄДРПОУ 43520972, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд.56-А, офіс 26.

Відповідач-1: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач-2: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складений 09.11.2026.

Суддя Н.В. Єфіменко