Постанова № 141373091 у справі № 520/31029/26 від 10.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 р. Справа № 520/31029/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Горшкова О.О.) від 02.10.2026 року по справі № 520/31029/26

за позовом ОСОБА_1

до Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС)

про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:

визнати протиправними дії Регіонального сервісного центру Головного Сервісного Центру Міністерства Внутрішніх Справ в Харківській, Полтавській та Сумській областях щодо відмови ОСОБА_1 , у проведенні державної перереєстрації за ним транспортного засобу марки VOLKSWAGEN, модель PHAETON, тип - легковий седан - В, VIN-код: НОМЕР_1 , № шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , рік випуску 2004, об`єм двигуна, 3189 см.куб, колір - чорний, тип палива - бензин, державний номерний знак НОМЕР_2 на підставі Заяви № [номер приховано] від 08.09.2026 року;

зобов`язати Регіональний сервісний центр Головного Сервісного Центру Міністерства Внутрішніх Справ в Харківській, Полтавській та Сумській областях (код ЄДРПОУ: 45329727) провести державну перереєстрацію транспортного засобу марки VOLKSWAGEN, модель PHAETON, тип - легковий седан - В, VIN-код: НОМЕР_1 , № шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , рік випуску 2004, об`єм двигуна, 3189 см.куб, колір - чорний, тип палива - бензин, державний номерний знак НОМЕР_2 за ОСОБА_1 .

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2026 року по справі № 520/31029/26 відмовлено у відкритті провадження у справі.

Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що спір по даній справі виник не стосовно визнання права власності на транспортний засіб за позивачем, а стосовно державної реєстрації такого права. Позивач перед зверненням до відповідача вже оформив всі документи які належним чином підтверджують його право власності.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23 квітня 2026 року в електронній торговій системі "Прозорро.Продажі" відбувся електронний аукціон № SPD001-UA-20260414-62252 з продажу об`єкта малої приватизації - транспортного засобу VOLKSWAGEN PHAETON (державний номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 ), переможцем якого визначено ОСОБА_1 .

За придбаний об`єкт позивачем у повному обсязі сплачено кошти в сумі 67422,76 грн.

На підтвердження набуття права власності між позивачем та організатором аукціону оформлено такі правовстановлюючі документи: протокол про результати електронного аукціону № SPD001-UA-20260414-62252, затверджений наказом Управління забезпечення реалізації повноважень у Черкаській області Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях № 152.10-вс від 30.04.2026; договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації, державної власності, окремого майна - транспортного засобу VOLKSWAGEN PHAETON від 22.05.2026 № 1/2026 (місцезнаходження об`єкта: Черкаська обл., м. Черкаси, бульв. Шевченка, 185); акт приймання-передачі об`єкта малої приватизації від 22.05.2026 та акт приймання-передачі транспортного засобу.

З метою перереєстрації права власності на придбаний транспортний засіб позивач звернувся до Територіального сервісного центру № 6350 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (далі - ТСЦ № 6350).

08.09.2026 позивач подав заяву № [номер приховано], до якої долучив увесь пакет необхідних документів, у тому числі копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 .

Проте, рішенням суб`єкта владних повноважень у перереєстрації транспортного засобу було відмовлено.

Відповідно до відмітки на заяві № [номер приховано] від 08.09.2026, підставою для відмови зазначено пункт 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, про що вчинено запис адміністратором ТСЦ № 6350 С. Івахненком.

Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси як добросовісного набувача, оскільки ним повністю дотримано вимог чинного законодавства щодо порядку придбання майна на приватизаційному аукціоні через систему "Прозорро" та оформлення відповідних прав на нього, позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції дійшов висновку, що остання не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись відповідним місцевим загальним судом, за правилами ЦПК України, оскільки спірні правовідносини фактично пов`язані із захистом порушеного права на володіння, користування і розпорядження транспортним засобом, суд приходить до висновку, що даний спір не є публічно-правовим і має вирішуватися з урахуванням суб`єктного складу учасників справи за правилами цивільного судочинства.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до пунктів 1, 2, 7, 8 та 9 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2).

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7).

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду (пункт 8).

Відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункт 9).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.

Згідно ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Крім того, ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

При визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб`єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб`єкта владних повноважень.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

В свою чергу, ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З матеріалів справи судом встановлено, що предметом спору у цій справі є визнання протиправними дій Регіонального сервісного центру Головного Сервісного Центру Міністерства Внутрішніх Справ в Харківській, Полтавській та Сумській областях щодо відмови ОСОБА_1 , у проведенні державної перереєстрації за ним транспортного засобу марки VOLKSWAGEN, модель PHAETON, тип - легковий седан - В, VIN-код: НОМЕР_1 , № шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , рік випуску 2004, об`єм двигуна, 3189 см.куб, колір - чорний, тип палива - бензин, державний номерний знак НОМЕР_2 на підставі Заяви № [номер приховано] від 08.09.2026 року.

При цьому, судовим розглядом також встановлено, що 23 квітня 2026 року в електронній торговій системі "Прозорро.Продажі" відбувся електронний аукціон № SPD001-UA-20260414-62252 з продажу об`єкта малої приватизації - транспортного засобу VOLKSWAGEN PHAETON (державний номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 ), переможцем якого визначено ОСОБА_1 .

За придбаний об`єкт позивачем у повному обсязі сплачено кошти в сумі 67422,76 грн.

На підтвердження набуття права власності між позивачем та організатором аукціону оформлено такі правовстановлюючі документи: протокол про результати електронного аукціону № SPD001-UA-20260414-62252, затверджений наказом Управління забезпечення реалізації повноважень у Черкаській області Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях № 152.10-вс від 30.04.2026; договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації, державної власності, окремого майна - транспортного засобу VOLKSWAGEN PHAETON від 22.05.2026 № 1/2026 (місцезнаходження об`єкта: Черкаська обл., м. Черкаси, бульв. Шевченка, 185); акт приймання-передачі об`єкта малої приватизації від 22.05.2026 та акт приймання-передачі транспортного засобу.

З метою перереєстрації права власності на придбаний транспортний засіб позивач звернувся до Територіального сервісного центру № 6350 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (далі - ТСЦ № 6350).

08.09.2026 позивач подав заяву № [номер приховано], до якої долучив увесь пакет необхідних документів, у тому числі копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 .

Проте, рішенням суб`єкта владних повноважень у перереєстрації транспортного засобу було відмовлено та відповідно до відмітки на заяві № [номер приховано] від 08.09.2026, підставою для відмови зазначено пункт 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, про що вчинено запис адміністратором ТСЦ № 6350 С. Івахненком.

За змістом ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок i моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 визначено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, які посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність).

За обставинами цієї справи, при зверненні до відповідача із заявою щодо перереєстрації права власності на придбаний транспортний засіб, позивач надав правовстановлюючі документи, які оформлені між ОСОБА_1 та організатором аукціону, у тому числі копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , що свідчить про те, що в межах спірних правовідносин відсутній спір про право власності на транспортний засіб.

В свою чергу, аналіз зазначених обставин справи та норм права дає підстави вважати, що спір у цій справі пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а не стосується захисту його приватного інтересу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20, проаналізувавши положення статті 34 Закону України «Про дорожній рух» у взаємозв`язку з приписами статті 334 Цивільного кодексу України, виснувала, що реєстрація транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах не впливає на набуття особою права власності на нього.

Отже позивач, звертаючись до суду з цим позовом, мав на меті оскарження дій суб`єктів, наділених владними управлінськими функціями, що свідчить про виникнення цього спору у зв`язку із виконанням ними своїх повноважень, а тому такий спір є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 280/3647/19.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач у цій справі вчиняє лише державну реєстрацію (перереєстрацію) та зняття з обліку транспортних засобів, а між позивачем та відповідачем не існує будь-яких цивільно-правових відносин, у зв`язку з чим сервісний центр не може бути особою, яка не визнає, порушує або оспорює право позивача на транспортний засіб.

Зазначений висновок відповідає позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 21.01.2021 у справі № 161/19385/19. Також Верховний Суд у згаданій постанові зазначив, що у разі незгоди з діями працівників сервісного центру позивач не позбавлений права звернутися до суду з адміністративним позовом в порядку адміністративного судочинства, що підтверджує те, що дана справа повинна розглядатися саме за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів також звертає увагу, що реєстраційні дії щодо транспортних засобів здійснюються з метою державного обліку та контролю за використанням автомобілів, а не посвідчення права власності та користування рухомим майном.

За таких обставин помилково ототожнювати різні за своєю правовою природою інститути - реєстрацію транспортного засобу та право власності на рухоме майно, що відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 18.11.2021 у справі № 320/3884/20.

Враховуючи те, що предметом доказування в цій справі є обставини, що підтверджують правомірність/неправомірність прийнятими відповідачем як державним реєстратором рішень про перереєстрацію транспортного засобу, яке за своєю юридичною природою є рішенням суб`єкта владних повноважень та повинно прийматися в порядку, на підставі та у спосіб, визначені законом, то колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що заявлені вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір виник внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій та має публічно-правовий характер.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 127/16433/17, від 15.05.2019 у справі № 127/19267/17.

Судом першої інстанції не було враховано наведених вище обставин, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Згідно із статтею 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Враховуючи наведені вище правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі, а тому ухвалене судове рішення на підставі вимог ст. ст. 312, 320 КАС України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Підстави для розподілу судових витрат в порядку ст. 139 КАС України відсутні, оскільки це питання вирішується судом за наслідками розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2026 року по справі № 520/31029/26 скасувати.

Справу № 520/31029/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис) І.С. Чалий

Судді (підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло

Повний текст постанови складений 10.11.2026 року