Постанова № 141373135 у справі № 520/14219/2020 від 10.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 р. Справа № 520/14219/2020

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2026 (головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі №520/14219/2020

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст заяви та її обґрунтування.

27.08.2026 до Харківського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, в якій він просив суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування заяви представник позивача зазначав, що відповідачем проведено лише перерахунок пенсії за період з 18.08.2020 по 31.01.2022, яким встановлено різницю в пенсії в сумі 1519389,08 грн, але сама заборгованість виплачена не була. На письмове звернення щодо виплати заборгованості Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області направило відповідь із зазначенням про виконання рішення суду. Надання такої відповіді та відчуття безкарності в чергове підтверджує зухвалість дій посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що відображається в повному нехтуванні виконання рішень суду, умисному введенні суду в оману, нехтуванні законами та правами громадян України.

ІІ. Зміст ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2026 залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконання судового рішення по справі № 520/14219/2020.

Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою від 06.06.2026 р. змінено спосіб виконання рішення суду зі зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області призначити, виплачувати в повному обсязі без обмеження граничного розміру виплати пенсію ОСОБА_1 на новий - шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області на користь ОСОБА_1 нараховану суму доплати з 01.08.2020 по 31.01.2022 в розмірі 1 518 291,03 грн у порядку ч.3 ст. 378 КАС України.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2026 року у справі № 520/14219/2020 та встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 по справі № 520/14219/2020.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції під час розгляду заяви про встановлення судового контролю встановлено, що рішення суду відповідачем не виконано у повному обсязі, разом з тим відмовлено у задоволені заяви позивача. Вважає вказану ухвалу суду першої інстанції незаконною, необґрунтованою, ухваленою із порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим вона підлягає скасуванню.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу положень частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 та частини першої статті 312 КАС України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.

Учасники справи повідомлені про перегляд ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом отримання ними копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Відповідно до частини четвертої статті 229, частини першої статті 308 КАС України справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною першою статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Згідно з частиною другою та третьою статті 14 КАС України постанови і ухвали суду в адміністративній справі, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine) №29439/02 від 26 квітня 2005 року та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine) №1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.

Статтею 372 КАС України визначений порядок виконання судових рішень в адміністративних справах.

Відповідно до частин другої та четвертої вказаної статті судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Аналіз наведеного вище вказує, що рішення суду в адміністративних справах може бути виконане добровільно, з моменту набрання рішенням законної сили, та примусово, після відкриття відповідного виконавчого провадження. При цьому, виконання судового рішення, у якому порядку воно б не відбувалось, є невід`ємною складовою права на судовий захист.

Питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано статтями 382-382-3 КАС України.

За приписами частини першої-другої, четвертої, п`ятої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

У заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).

Відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.

За письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.

Згідно зі статтею 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника суб`єкта владних повноважень.

Якщо суб`єктом владних повноважень є колегіальний орган і судовим рішенням такого суб`єкта владних повноважень зобов`язано вчинити певні дії, суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення кожного з членів такого колегіального органу, до чиїх повноважень, завдань чи функцій належить забезпечення виконання такого судового рішення.

Таким чином, КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 у справі №520/14219/2020, яке набрало законної сили 05.01.2021, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 :

визнано незаконним та скасовано рішення №3855 від 19.08.2019 року Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ) в призначенні пенсії за вислугою років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити, виплачувати в повному обсязі без обмеження граничного розміру виплати пенсію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ) за вислугою років з 18.08.2020 року з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно довідки Головного управління Національної поліції в м. Києві про доходи №1003 від 17.08.2020 року, без обмеження розміру заробітної плати для розрахунку пенсії, відповідно до «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 (в редакції на момент вступу на службу, до внесення змін Законом № 3668-VІ від 08.07.2011).

Надалі ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 задоволено частково заяву ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання рішення по справі про зміну способу та порядку виконання рішення по справі №520/14219/2020; змінено спосіб і порядок виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 р. у справі № 520/14219/2020 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області на користь ОСОБА_1 нараховану суму доплати з 01.08.2020 по 31.01.2022 в розмірі 1 518 291 (один мільйон п`ятьсот вісімнадцять тисяч двісті дев`яносто одна) грн. 03 коп.

Отже, в межах даної справи, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 у справі №520/14219/2020 за період виконання пенсійним органом покладених на нього судом зобов`язань з 01.08.2020 по 31.01.2022 було змінено з зобов`язання вчинити певні дії на стягнення грошових коштів.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

У розумінні частини першої статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Приписами частин 2, 4 вказаної статті Закону № 4901-VI передбачено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 4901-VI закріплено, що заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 845 безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Водночас, пунктами 24, 49 Порядку встановлено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку. У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.

Міністерство фінансів України відповідає за складання Бюджетної декларації та проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, що використовуються для розроблення Бюджетної декларації та проекту Державного бюджету України (частина друга статті 32 БК України).

Пунктом 9 розділу VI Прикінцевих положень БК України передбачено, що безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) на виконання рішень судів здійснюється з часу встановлення щодо таких видатків бюджетних призначень у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) або у змінах до них.

Таким чином, передбачена статтями 382-382-3 КАС України форма судового контролю не може бути застосована до рішення суду у цій справі, оскільки його виконання здійснюється шляхом безспірного списання коштів з відповідного рахунку державного бюджету, а не в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів, оцінюючи підстави для застосування інституту судового контролю, виходить з того, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється з метою забезпечення реального та ефективного поновлення порушених прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 вважала хибним висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про неналежність та неефективність судового контролю як способу забезпечення виконання судового рішення, оскільки такий прямо суперечить положенням статей 382-382-3 КАС України, якими врегульовано застосування інструментів судового контролю, адже зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення жодним чином не замінює (не відкладає) строку його виконання, який настав з моменту набрання рішенням законної сили. Водночас постановлення ухвали про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення лише встановлює процесуальний строк для інформування суду про стан виконання такого рішення, в тому числі надає суб`єкту владних повноважень відповідно до пункту 6 частини другої статті 382-2 КАС України можливість зазначити заходи та орієнтовні строки виконання судового рішення безпосередньо у звіті про його виконання.

Велика Палата Верховного Суду врахувала, що в державі, що керується принципом верховенства права, виконання судового рішення не може залишатися формальністю та є логічним завершенням судового захисту. На державу в особі її органів влади покладається позитивний обов`язок забезпечити ефективну реалізацію цього права, гарантувати, що жодне судове рішення не залишиться невиконаним (див. mutatis mutandis постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 червня 2026 року у справі № 300/657/25).

Також у згаданій вище постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що інститут судового контролю є ключовою гарантією реальності судового захисту та юридичним механізмом діяльності суду, який покликаний забезпечити виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист та який реалізовується за допомогою комплексу нормативно визначених правових засобів і процедур у межах окремих форм судочинства.

Судовий контроль передбачає активну роль суду у забезпеченні остаточного виконання судового рішення. Відмова від активного застосування процесуальних інструментів судового контролю фактично нівелює право заявника на виконання судового рішення, що суперечить практиці ЄСПЛ щодо недопустимості «ілюзорності» правосуддя та позитивного обов`язку держави забезпечити виконання остаточного рішення.

Отже, ефективність застосування інституту судового контролю має оцінюватися з огляду на його здатність забезпечити реальне поновлення порушених прав особи, а не лише формальне дотримання суб`єктом владних повноважень процесуальних обов`язків.

У вказаному аспекті суд апеляційної інстанції враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 28.10.2025 у справі №380/7706/22, в якій суд наголосив, що «..застосування процесуального механізму, передбаченого абзацом другим частини третьої статті 378 КАС України, про зміну способу і порядку виконання судового рішення із зобов`язання вчинити дії на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахованої суми (313587,00 грн) є єдиним дієвим та ефективним заходом, спрямованим на реальне поновлення порушених соціальних прав громадянина, а не на формальне завершення виконавчого провадження.

Позиція Верховного Суду, відображена, зокрема, в ухвалі від 03 березня 2025 року у справі №160/5259/20, послідовно підкреслює, що формальне виконання зобов`язань без реального відновлення прав особи є неприпустимим, особливо у справах щодо пенсійних виплат. Судовий контроль має гарантувати ефективний захист соціальних прав.

Вищенаведений правовий підхід Верховного Суду полягає в тому, що метою судового контролю за виконанням рішення суду є не лише перевірка звіту боржника, а й забезпечення фактичного поновлення прав. Якщо виконання рішення про зобов`язання вчинити дії блокується неправомірною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, суд зобов`язаний обрати інший спосіб виконання, який забезпечить безумовне і реальне поновлення прав, а саме - стягнення коштів.».

У контексті спірних правовідносин колегія суддів враховує, що з моменту зміни способу та порядку виконання судового рішення його подальше виконання в зазначеній частині здійснюється не шляхом вчинення Пенсійним фондом певних дій щодо нарахування та виплати пенсії, а в порядку стягнення грошових коштів.

При цьому виконання судових рішень про стягнення коштів з державних органів урегульовано спеціальними положеннями Закону №4901-VI та Порядку №845, відповідно до яких таке виконання покладено на органи Казначейства шляхом безспірного списання коштів з рахунків відповідного боржника, а в разі відсутності необхідних бюджетних призначень - за рахунок коштів, передбачених за відповідною бюджетною програмою.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що фактичне виконання судового рішення в цій частині не залежить від подальшого вчинення певних дій Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, виконання яких могло б бути забезпечене засобами судового контролю, а забезпечується уповноваженим органом Казначейства в межах передбаченої законодавством процедури.

Відтак, встановлення судового контролю шляхом зобов`язання Пенсійного фонду подати звіт про виконання судового рішення в частині стягнення визначеної судом грошової суми не забезпечить його фактичного виконання та не матиме впливу на ефективне поновлення порушених прав позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в частині стягнення заборгованості з пенсійних виплат, оскільки порядок та механізм такого виконання вже визначені судом і врегульовані спеціальними нормами законодавства.

Між тим, колегія суддів зауважує, що у своїй заяві (за наслідками розгляду якої судом першої інстанції постановлено ухвалу, що оскаржується) позивач просив встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 по справі №520/14219/2020, водночас рішення у вказаній справі датується 01.12.2020, а 06.07.2026 Харківським окружним адміністративним судом постановлено ухвалу про зміну способу та порядку виконання рішення. Водночас указані обставини не впливають раніше викладені висновки суду про відсутність підстав для встановлення судового контролю.

Інші доводи апеляційної скарги позивача висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді заяви неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване судове рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2026 по справі №520/14219/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.В. Мінаєва

Судді Л.О. Фоміна І.М. Ральченко