Постанова № 141373648 у справі № 160/9113/21 від 05.11.2026

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 листопада 2026 року м. Дніпро справа № 160/9113/21 (суддя Кучма К.С., м. Дніпро)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А.,

за участю секретаря судового засідання Перетятько К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року у справі №160/9113/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 04 червня 2021 року звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області згідно з яким, просить: визнати бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури, яка відповідно до ст.52 КАС України з 11.09.2020 року є правонаступником прокуратури Дніпропетровської області, щодо неналежного розрахунку з ним, а саме невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 01.07.2015 року по 12.03.2021 року протиправною та стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 1653821 грн.

З урахуванням уточненої позовної заяви від 19.03.2026 року та доповнення від 24.03.2026 року, свої вимоги виклав у новій редакції та просить:

1. визнати дії відповідача щодо нарахування йому в період з 01.07.2015 по 12.03.2021 заробітної плати зі всіма її складовими, виходячи із посадового окладу, визначеного постановою КМУ № 268 від 09.03.2006 року (з послідуючими змінами), зокрема із застосуванням положень пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України протиправними;

2. зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату йому заробітної плати за період з 01.07.2015 по 12.03.2021, яка має складатися:

- з посадового окладу, визначеного відповідно до ст.81 Закону України "Про прокуратуру" із застосуванням коефіцієнту 1,4 та 1,5 від розміру окладу прокурора місцевої прокуратури у відповідні періоди;

- надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10% від посадового окладу, визначеного згідно із ст.81 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою КМУ від 15.06.1994 р. № 414;

- надбавки за роботу по організації та безпосередньому здійсненню нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян у розмірі 10% від посадового окладу, визначеного відповідно до ст.81 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до чинного на той час наказу Генерального прокурора України № 86 від 18.06.2015 року;

- премій, матеріальних допомог, розмір яких у відповідні періоди визначити згідно зі статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII та вищезазначені виплати провести з урахуванням раніше виплачених сум заробітної плати;

- надбавки за вислугу років, нарахованої відповідно до приписів ч.7 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII, наявної у відповідні періоди роботи.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що Законом України від 28.12.2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, згідно із яким норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, чим порушено право власності позивача на майно, а саме: на отримання заробітної плати у розмірі, встановленому ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру". Рішенням від 26.03.2020 року №6-р/2020 Конституційний Суд України визнав положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України неконституційними.

З огляду на це, посилаючись на ч.3 ст.152 Конституції України, вказує, що він має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої прийняттям закону, який згодом визнаний неконституційним. Шкоду позивач визначив у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме: посадового окладу, визначеного за ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 01.07.2015 року по 12.03.2021 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року, позов задоволено частково.

Суд стягнув з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 965 893,96 грн у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме: посадового окладу, визначеного за ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 року по 12.03.2021 року.

У задоволенні іншої частини позовної заяви - відмовив.

Рішення суду мотивовано тим, що матеріальна шкода завдана позивачу за період з 01.07.2015 року по 12.03.2021 року виходячи із посадового окладу, за фактично відпрацьований позивачем час, із виключенням із загальної суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності в загальній сумі становить 965 893,96 грн.

З огляду на це, матеріальна шкода, завдана позивачу дією пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, який було визнаний неконституційним, становить 965 893,96 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач зазначаючи про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю його вимоги викладені в уточненій позовній заяві від 19.03.2026 року та доповненні від 24.03.2026 року.

Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував те, що позивач уточнив позов та розглянув його в «первісній редакції» тим самим порушивши його права визначені ст. 47 КАС України.

Судом протиправно в період з 15.07.2015 року по 15.12.2015 року не застосовано коефіцієнт 1,5 посадового окладу прокурора місцевої прокуратури та з 15.12.2015 року до 12.03.2021 року коефіцієнт 1,4.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач зазначаючи про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає про неврахування судом першої інстанції при розрахунку суми матеріальної шкоди виплачених позивачу сум премій та інших доплат здійснених з 01.07.2015 року по 12.03.2021 року.

Посилається на те, що з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року неможливо здійснити розрахунок та нарахування заробітної плати прокурора прокуратури Межівського району Дніпропетровської області, відповідно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури, оскільки останні ще не були створені; суд безпідставно стягнув матеріальну шкоду з відповідача, а не з Державного бюджету України, оскільки статус прокуратури як відповідача в суді не свідчить про обов`язок відшкодування шкоди; позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з позовом, передбачений ч.5 ст.122 КАС України, оскільки рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року опубліковане у «Віснику Конституційного Суду України» № 3/2020 17.06.2020 року, а з позовом до суду він звернувся 03.06.2021 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги позивача та відповідача підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури, зокрема, в період з 01.07.2015 року по 12.03.2021 року.

За вказаний період заробітна плата позивачу нараховувалась та виплачувалась відповідно до пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, та на підставі постанови КМУ від 31.05.2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Конституційний Суд України Рішенням від 26.03.2020 року №6-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Правомірність вказаної бездіяльності відповідача щодо виплати позивачу належних йому сум заробітної плати та зобов`язання вчинити певні дії щодо її виплати є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, згідно з якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Спірні відносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 1697-VІІ прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Статтею 16 Закону № 1697-VІІ визначені гарантії незалежності прокурора, однією з яких є належне матеріальне, соціальне та пенсійне забезпечення прокурора.

Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VІІ (в редакції Закону України від 02.07.2015 № 578-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень» (далі - Закон № 578-VIII)) заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Розмір посадового окладу прокурорів визначений частиною третьою статті 81 Закону, яка протягом спірного в цій справі періоду (2015-2019 роки) передбачала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.07.2015 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2016 - 11 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2017 - 12 мінімальних заробітних плат.

При цьому з 01.01.2017 року посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлювався у розмірі 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

В свою чергу з 25.09.2019 року, відповідно до Закону України № 113-IX, посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлювався у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Разом з тим, 01.01.2015 набрав чинності Закон № 79-VIII, яким внесено зміни до пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України та установлено, що стаття 81 Закону № 1697-VII застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання приписів пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України Кабінет Міністрів України постановою від 30.09.2015 № 763 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505» вніс зміни до постанови № 505, якими затвердив нові схеми посадових окладів працівників прокуратур.

Отже, законодавець, наділив Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати порядок виплати та розміри заробітної плати прокурора, запровадив відмінне від передбаченого положеннями статті 81 Закону № 1697-VІІ нормативне регулювання заробітної плати прокурора.

Надалі, Конституційний Суд України Рішенням від 26.03.2020 № 6-р/2020 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України) визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частинами першою та другою статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні за змістом положення містяться в частині першій статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон №2136-VIII).

Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону № 2136-VIII, відповідно до частини першої якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Керуючись зазначеними нормами Закону №2136-VIII, Конституційний Суд України в Рішенні від 26.03.2020 № 6-р/2020 встановив, що норма БК України, яка була визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник в момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність.

Тобто шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта.

Згідно з частиною 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Отже, положення частини 3 статті 152 Конституції України містять посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не повинно здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку.

Конституційний Суд України в своїх рішеннях неодноразово підтверджував висловлену ним юридичну позицію згідно із якою відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна та моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку, тому позитивним обов`язком держави є прийняття відповідного закону, який має визначати порядок та умови такого відшкодування (рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009, від 07.04.2021 року №1-р(II)/2021, від 21.07.2021 року №4-р(II)/2021).

Разом з тим, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, незважаючи на вимоги статті 152 Конституції України, не прийнятий.

Як було зазначено вище стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз`яснює його зміст наступним чином:

а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй;

б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац 2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.09.2016 №6-рп/2016).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 20.06.2019 року №6-р/2019 наголошував, що верховенство права як один із засадничих конституційних приписів слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 року №6-р/2019).

Водночас найголовнішою ознакою відповідальності держави є її специфічний, правовідновлюючий, публічно-правовий характер, оскільки держава, реалізуючи статтю 1 Конституції, що проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, за власною ініціативою повинна вживати заходи для поновлення визнаних нею і порушених з її вини прав, свобод та законних інтересів приватних осіб чи територіальних громад, хоча прямо публічно-правовий характер відповідальності держави в законодавстві не проголошується.

Проте, в Україні відсутні конкретні нормативні механізми відшкодування такої шкоди, у зв`язку з чим можна стверджувати, що інститут позасудового, добровільного відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади, в Україні не працює, у зв`язку із чим з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень можливе ініціювання заінтересованими особами відшкодування шкоди (матеріальної та/або моральної) в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24 лютого 2026 року у справі № 160/6949/20.

Отже з викладеного випливає, що з 01.01.2015 було обмежено розмір посадових окладів працівників прокуратури, у зв`язку із дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, який згодом було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020.

Визнання зазначеного положення БК України таким, що не відповідає Конституції України, засвідчило його невідповідність конституційним гарантіям належного матеріального забезпечення прокурорів як складової їх незалежності та зумовило виникнення у осіб, до яких воно застосовувалося, права на оцінку наслідків такого регулювання з точки зору наявності шкоди, завданої актом, що був визнаний неконституційним, та на її відшкодування (за умови встановлення факту її завдання внаслідок дії неконституційного акта) і за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації, оскільки держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію, в іншому випадку всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27.11.2019 року у справі №242/4741/16-ц виклала правовий висновок, відповідно до якого у спорах про відшкодування шкоди державою остання бере участь у справі як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно таку шкоду. При цьому, залучення або незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

З огляду на це, належним відповідачем у справі за позовом прокурора (колишнього або діючого) про відшкодування шкоди, завданої дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, який було визнаний неконституційним, є відповідний орган прокуратури, який безпосередньо здійснював нарахування заробітної плати такому прокурору, як орган державної влади діями якого було заподіяно таку шкоду.

Означені висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 24.02.2026 року по справі №160/6949/20.

Крім того, Верховний Суд у цій постанові зазначив, що позивач як колишній прокурор, посадовий оклад якого в період дії пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України при нарахуванні заробітної плати визначався у розмірі меншому, ніж передбачено частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, має право ініціювати перед судом питання про відшкодування шкоди на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, зокрема матеріальної, та, відповідно, на відшкодування такої шкоди за умови встановлення факту її завдання за результатом оцінки судом наслідків такого неконституційного регулювання.

Матеріальна шкода у правовідносинах, що є предметом цього спору, може полягати, зокрема, у виплаті прокурору заробітної плати у розмірі меншому, ніж гарантований законом, тобто у різниці між фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою (з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, які не передбачені Законом № 1697-VII) і тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті відповідно до вимог статті 81 Закону № 1697-VII за спірний в цій справі період.

Вирішуючи спірні правовідносини суд першої інстанції встановив, що матеріальна шкода завдана позивачу у зв`язку з дією пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, який було визнаний неконституційним, за період 01.07.2015 року по 12.03.2021 року виходячи із посадового окладу, за фактично відпрацьований позивачем час за період з 01.07.2015 року по 12.03.2021 року, із виключенням із загальної суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності в загальній сумі становить 965 893,96 грн та дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання заробітної плати, розрахованої відповідно до ст. 81 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII з урахуванням окладу на посаді першого заступника керівника окружної прокуратури, щомісячної надбавки за вислугу років та інших виплат, передбачених Розділом ІХ Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII та задовольнив позов в редакції від 04.06.2021 року.

Отже, суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача без урахування зміни позивачем предмета позову, зі стягнення з відповідача на його зобов`язання, в уточненій позовній заяві від 19.03.2026 року та доповненні від 24.03.2026 року.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КАС України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Проте, зазначені положення законодавства суд першої інстанції помилково залишив поза увагою.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача про недотримання судом першої інстанції вимог ч. 1 ст. 47 КАС України та наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо вимог позивача в редакції уточненої позовної заяви від 19.03.2026 року та доповненні від 24.03.2026 року, де позивачем їх було викладено в новій редакції, колегія суддів, враховуючи викладені положення правових норм, вважає необхідним зазначити наступне.

Так, враховуючи викладене та рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання дій відповідача щодо нарахування позивачу в період з 01.07.2015 по 12.03.2021 заробітної плати позивача, виходячи із посадового окладу, визначеного постановою КМУ № 268 від 09.03.2006 року (з послідуючими змінами), зокрема із застосуванням положень пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України протиправними.

Щодо вимог позивача про зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату йому заробітної плати за період з 01.07.2015 по 12.03.2021, яка має складатися: з посадового окладу, визначеного відповідно до ст.81 Закону України "Про прокуратуру" із застосуванням коефіцієнту 1,5 та 1,4 від розміру окладу прокурора місцевої прокуратури у відповідні періоди слід зазначити наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач в період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року працював на посаді прокурора прокуратури Межівського району Дніпропетровської області та з 15.12.2015 року по 12.03.2021 року (день звільнення) першим заступником керівника Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області.

Відповідно до вимог ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), в період з 26.10.2014 р по 31.12.2016 року, посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.07.2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до пунктів 11,12 частини 5 статті 81 Закону №1697-VII посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у такому розмірі:

керівника місцевої прокуратури - 1,5 посадового окладу прокурора місцевої прокуратури;

першого заступника керівника місцевої прокуратури - 1,4 посадового окладу прокурора місцевої прокуратури.

Згідно з п.1 розділу ХІІ «Прикінцевих положень закону України «Про прокуратуру» цей Закон набирає чинності з 15.07.2015 року, крім статті 12 та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набирають чинності з 15.12.2015 року.

Отже враховуючи зазначені обставини, колегія суддів погоджується з висновками відповідача щодо відсутності правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати прокурора прокуратури Міжівського району Дніпропетровської області за період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року із застосуванням коефіцієнту 1,5 від розміру окладу прокурора місцевої прокуратури, оскільки останні ще не були створені.

Водночас, вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату йому заробітної плати за період з 15.12.2015 по 12.03.2021 р, яка має складатися з посадового окладу, визначеного відповідно до ст.81 Закону України "Про прокуратуру" із застосуванням коефіцієнту 1,4 від розміру окладу прокурора місцевої прокуратури враховуючи зазначені положення законодавства підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату йому надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10% від посадового окладу, визначеного згідно із ст.81 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою КМУ від 15.06.1994 р. № 414 слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2 «Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає допуск до державної таємниці» затвердженого ПКМ України №414 від 15.06.1994 р.

2. Особам, які працюють в умовах режимних обмежень, крім працівників режимно-секретних органів, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок), заробітної плати (у разі визначення законом її розміру) залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "особливої важливості", - 20 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "цілком таємно", - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "таємно", - 10 відсотків.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з правомірністю зазначених вимог позивача та наявністю підстав для їх задоволення з урахуванням сум надбавки за роботу в умовах режимних обмежень які було виплачено позивачу під час його роботи в органах прокуратури з 15.12.2015 по 12.03.2021 року.

Проте, колегія суддів вважає безпідставними вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату йому надбавки за роботу по організації та безпосередньому здійсненню нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян у розмірі 10% від посадового окладу, визначеного відповідно до ст.81 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до чинного на той час наказу Генерального прокурора України № 86 від 18.06.2015 року, оскільки така надбавка зазначеним Законом передбачена не була.

Щодо вимог позивача про зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату йому премій, матеріальних допомог, розмір яких у відповідні періоди визначити згідно зі статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII та вищезазначені виплати провести з урахуванням раніше виплачених сум заробітної плати слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік. Отже, Закон регулює лише розмір загального фонду преміювання, з якого виплачуються премії всім прокурорам, та не встановлює конкретні розміри (як відносні так і абсолютні) премії, які виплачуються прокурорам.

Преміювання прокурорів здійснюється на підставі Тимчасового положення про систему оцінювання якості роботи прокурорів та преміювання прокурорів, затвердженого наказом Генерального прокурора №503 від 30.10.2020 (далі - Тимчасове положення). Відповідно до Тимчасового положення під час оцінки якості роботи прокурорів ураховується: 1) ефективність виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади; 2) кількість та якість виконаних прокурором завдань, визначених положенням про самостійний структурний підрозділ, наказами та іншими організаційно-розпорядчими документами про розподіл обов`язків між прокурорами у відповідному органі прокуратури (структурному підрозділі); 3) кількість та якість виконання прокурором інших завдань і доручень керівництва; 4) дотримання правил внутрішнього службового розпорядку. Оцінювання якості роботи прокурорів оформлюється у вигляді звіту, що складається прокурором, який підлягає оцінюванню, і погоджується його безпосереднім керівником. Відповідні звіти затверджуються керівниками вищого рівня (керівником самостійного структурного підрозділу, керівником органу прокуратури, першими заступниками та заступниками Генерального прокурора, заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури). За результатами оцінювання якості роботи прокурора безпосереднім керівником може бути виставлено позитивну, задовільну або негативну оцінку. Звіти про оцінювання якості роботи прокурорів за відповідний рік надаються до кадрового підрозділу для підготовки наказу про затвердження висновків щодо оцінювання якості роботи прокурорів.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що преміювання прокурорів за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік має індивідуальний характер, залежить від ряду чинників, зокрема від складання кожним прокурором звіту, в якому зазначається, серед іншого, обсяг виконаної роботи, що виключає можливість автоматичного встановлення щорічної премії позивачу у розмірі 10% від посадового окладу.

Також слід зазначити, що матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не входить до структури грошового забезпечення прокурора передбаченого статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на зазначене, вказані вимоги позивача щодо нарахування ОСОБА_1 премії та матеріальних допомог задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату йому надбавки за вислугу років, нарахованої відповідно до приписів ч.7 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII, наявної у відповідні періоди роботи слід зазначити наступне.

Так відповідно до частини 7 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з правомірністю зазначених вимог позивача та наявністю підстав для їх задоволення з урахуванням сум надбавки за вислугу років які було виплачено позивачу під час його роботи в органах прокуратури з 15.12.2015 по 12.03.2021 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача в доводах апеляційної скарги на необхідність застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску місячного строку звернення до суду з цим позовом, передбаченого ч.5 ст.122 КАС України, оскільки спірні правовідносини не пов`язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, а отже зазначена норма не може бути застосована до спірних правовідносин.

Матеріальна шкода у правовідносинах, що є предметом цього спору, може полягати, зокрема, у виплаті прокурору заробітної плати у розмірі меншому, ніж гарантований законом, тобто у різниці між фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою (з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, які не передбачені Законом № 1697-VII) і тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті відповідно до вимог статті 81 Закону № 1697-VII за спірний в цій справі період.

Предметом спору у цій справі є матеріальна шкода яка полягає, зокрема, у виплаті позивачу заробітної плати у розмірі меншому, ніж гарантований законом, тобто у різниці між фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою (з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, які не передбачені Законом № 1697-VII) і тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті відповідно до вимог статті 81 Закону № 1697-VII за спірний в цій справі період, отже позивачем не було пропущено тримісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною 1 статтею 233 КЗпП України, оскільки позивач звільнився 12.03.2021 року, а з позовом щодо здійснення нарахування та виплати заробітної плати у розмірі гарантованого йому законом, звернувся до суду 04.06.2021 року.

Всі інші аргументи апеляційних скарг сторін не є доречними і важливими.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм процесуального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняття нової постанови, якою позов слід задовольнити частково.

Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури та ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року у справі №160/9113/21 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо нарахування ОСОБА_1 в період з 01.07.2015 по 12.03.2021 заробітної плати, виходячи із посадового окладу, визначеного постановою КМУ № 268 від 09.03.2006 року (з послідуючими змінами), зокрема із застосуванням положень пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України.

Зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати, урахуванням раніше виплачених сум, з яка має складатися:

- за період з 15.12.2015 по 12.03.2021 року з посадового окладу, визначеного відповідно до ст.81 Закону України "Про прокуратуру" із застосуванням коефіцієнту 1,4 від розміру окладу прокурора місцевої прокуратури у відповідні періоди;

- за період з 01.07.2015 по 12.03.2021 року надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10% від посадового окладу, визначеного згідно із ст.81 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою КМУ від 15.06.1994 р. № 414;

- за період з 01.07.2015 по 12.03.2021 року надбавки за роботу по організації та безпосередньому здійсненню нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян у розмірі 10% від посадового окладу, визначеного відповідно до ст.81 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до наказу Генерального прокурора України № 86 від 18.06.2015 року;

- за період з 01.07.2015 по 12.03.2021 року надбавки за вислугу років, нарахованої відповідно до приписів ч.7 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII.

У задоволені позову в іншій частині відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вступну та резолютивну частини проголошено 05 листопада 2026 року.

Повне судове рішення складено 10 листопада 2026 року.

Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко

суддя С.М. Іванов

суддя В.А. Шальєва