Рішення № 141374063 у справі № 695/1115/26 від 02.11.2026

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

Справа № 695/1115/26

номер провадження 2/695/1770/26

02 листопада 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Середи Л.В.,

за участю секретаря - Оніщенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (далі - ТОВ «ФК «Позика») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ірбіс» (далі - ТОВ «ФК «Ірбіс») та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №32484532 за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 7 200 грн. строком на 90 днів з кінцевою датою повернення коштів 09.04.2022 року. Сторони також узгодили порядок сплати процентів, а саме пільговий період (30 календарних днів з 09.01.2022 по 08.02.2022, процентна ставка 2.2%) та стандартний період (60 календарних днів з 09.02.2022 по 09.04.2022, процентна ставка 3%). У подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до позивача на підставі укладеного 01.09.2025 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» договору факторингу №01092025/1 за яким відбулося відступлення прав вимоги, в тому числі за кредитним договором №32484532 від 09.01.2022.

Позивач наполягає, що відповідачем належним чином не виконані кредитні зобов`язання ні перед первісним ні перед новим кредитором в наслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту та відсотками, що становить 24 912 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7 200 грн.; заборгованість за відсотками - 17 712 грн.

Враховуючи викладене вище, позивач просить стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №32484532 від 09.01.2022 у розмірі 24 912 грн., а також судовий збір у розмірі 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5 500,00 грн..

Ухвалою від 06.04.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, вирішено справу розглядати з повідомленням (викликом) сторін.

Представник ТОВ «ФК «Позика» у судове засідання не з`явився. У позовній заяві просив розгляд справи проводити без участі представника позивача. Проти винесення заочного рішення не заперечували.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, відзиву чи клопотань до суду не надав. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином шляхом направлення на адресу місця реєстрації відповідача, що встановлена в порядку ст. 187 ЦПК України, копії ухвали про відкриття провадження у справі, а також судових викликів, частина яких була вручена відповідачу, що стверджується доданими до матеріалів справи поштовими повідомленнями.

У зв`язку з тим, що належним чином повідомлений відповідач не з`явився в судове засідання, причини неявки не повідомив, відзив на позовну заяву не надав, суд вважає за можливе, відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи в межах наданих суду доказів, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 09 січня 2022 року між ТОВ "ФК "Ірбіс" та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 32484532 (далі - Договір) шляхом прийняття (акцепту) пропозиції через Онлайн Систему на веб-сайті фінансової установи (п. 1.1, п. 1.7, п. 1.8).

Відповідно до положень Договору, Товариство надає Клієнту грошові кошти у розмірі 7 200,00 грн (п. 3.1) з метою задоволення власних потреб Клієнта, що не пов`язані з підприємницькою діяльністю (п. 3.4).

Кредит надається строком до 09.04.2022 року (п. 4.2), а його видача здійснюється протягом трьох операційних банківських днів шляхом перерахування коштів на банківський рахунок або платіжну картку Клієнта (п. 4.1).

Порядок нарахування відсотків передбачає два періоди: пільговий період тривалістю 30 календарних днів (з 09.01.2022 по 08.02.2022) із застосуванням пільгової процентної ставки у розмірі 2,2% на день (п. 3.2.1, п. 5.11.1) та стандартний період тривалістю 60 календарних днів (з 09.02.2022 по 09.04.2022) із застосуванням стандартної процентної ставки у розмірі 3% на день (п. 3.2.2).

Нарахування відсотків проводиться щодня на суму залишку кредиту (п. 5.8). У разі несвоєчасного повернення коштів Клієнт зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 0% за кожен день прострочення, при цьому загальний розмір штрафних санкцій не може перевищувати 50% від суми наданого кредиту та нарахованих відсотків разом (п. 3.3). Крім того, у випадку прострочення зобов`язань Клієнт на вимогу Товариства зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми (п. 9.3), а Товариство набуває права на позасудове списання грошових коштів з картки Клієнта в межах заборгованості (п. 3.5, п. 7.3.5).

Договором також передбачено право Товариства без згоди Клієнта відступити права вимоги третім особам чи колекторським організаціям (п. 7.3.6, п. 13.15), право на обробку персональних даних і передачу інформації до Бюро кредитних історій (п. 13.8), а також збільшення сторонами загальної позовної давності з 3 до 10 років на підставі ст. 259 ЦК України (п. 10.6).

Додатком до вказаного договору є графік погашення боргу з відповідною таблицею обчислення вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Вказаний кредитний договір, а також додаток до нього підписані позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором - 765040.

Згідно з наданими даними розрахунку заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту № 32484532 від 09.01.2022 року, складеним первісним кредитором ТОВ «ФК «Ірбіс», загальна сума заборгованості станом на дату розрахунку становить 24 912,00 грн.

Ця сума складається з таких компонентів: залишок основного боргу (тіло кредиту): 7 200,00 грн.; залишок нарахованих процентів: 17 712,00 грн. Розрахунок заборгованості охоплює період з 09.01.2022 року по 09.04.2022 року та здійснювався шляхом щоденного нарахування процентів на залишок основного боргу: у межах пільгового періоду (перші 30 календарних днів з 09.01.2022 по 08.02.2022) за ставкою 2,2% на день (що становить 158,40 грн. щодня), а в подальшому - у межах стандартного періоду (з 09.02.2022 по 09.04.2022) за стандартною процентною ставкою 3% на день (що становить 216,00 грн. щодня). Загалом за весь період дії договору було здійснено 91 нарахування процентів (31 нарахування по 158,40 грн. та 60 нарахувань по 216,00 грн.), що в сумі й сформувало заборгованість по відсотках у розмірі 17 712,00 грн.

Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

01.09.2025 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» було укладено договір факторингу за №01092025/1. Згідно акту приймання-передачі реєстру прав вимоги за договором факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 кредитор передав, а фактор прийняв Реєстр прав вимог за договором складений за формою, згідно із додатком №1 до даного договору, кількість боржників 25 419.

Відповідно до витягу з додатку № 1 до Договору факторингу № 01092025/1 від 01.09.2025 року позивач набув право грошової вимоги до відповідача за договором про надання фінансового кредиту № 32484532 від 09.01.2022 року в сумі 24 912 грн., з яких 7 200 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу і 17 712 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Надаючи правову оцінку вказаним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені ЗУ «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною четвертою статті 14 цього Закону передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 05 жовтня 2017 року «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. Ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 01 червня 2010 року «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20 зазначено, що кредитний договір, укладений в електронній формі через інформаційно телекомунікаційну систему кредитодавця з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є дійсним та рівнозначним договору в письмовій формі. Для підтвердження укладення такого договору достатньо доказів проходження позичальником процедури ідентифікації (надання паспортних даних, ІПН, телефону, email) та підписання договору шляхом введення одноразового ідентифікатора.

Дослідивши матеріали даної справи суд приходить до висновку про те, що договір про надання фінансового кредиту № 32484532 від 09.01.2022 року між сторонами був укладений в електронній формі, підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету. По даному договору сторонами була досягнута згода з істотних його умов, в тому числі щодо строку кредитування та нарахування відсоткової ставки.

Також позивачем належними доказами доведено перехід відповідних прав вимоги від ТОВ «ФК «Ірбіс» до ТОВ «ФК «Позика», що не викликає у суду сумнівів чи протиріч.

Однак позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

У спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанови Верховного Суду від 20 листопада 2024 року в справі № 243/7840/15, від 21 лютого 2024 року в справі № 415/160/17).

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Разом з тим, позивач не надав суду жодних належних доказів на підтвердження належності рахунку (картки) № НОМЕР_1 саме відповідачу та надходження на його рахунок грошових коштів на підставі вказаного договору про надання фінансового кредиту №32484532 від 09.01.2022 року.

Так, за клопотанням представника позивача, ухвалою суду від 26.05.2026 витребувано від АТ «Універсал банк» інформацію про те, чи емітувалась на ім`я ОСОБА_1 платіжна картка № НОМЕР_1 , чи здійснювалося зарахування коштів на картковий рахунок - маска картки НОМЕР_1 у період із 09.01.2022 року по 12.01.2022 року в сумі 7200.00 грн.

Згідно листа АТ «Універсал Банк» від 23.06.2026 за №Е/3468, платіжна картка з маскою № НОМЕР_1 не належить ОСОБА_1 та ніколи не була емітована на його ім`я. Вказаний у запиті період з 09.01.2022 по 12.01.2022 будь-яких зарахувань коштів у сумі 7 200 грн. на ім`я ОСОБА_1 зафіксовано не було.

У додаткових письмових поясненнях представника позивача щодо відсутності вказаної інформації, останній зазначив, що відповідно до умов Кредитного договору № 32484532 від 09.01.2022, укладеного між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 , видача кредиту здійснювалася шляхом перерахування грошових коштів на банківську платіжну картку, реквізити якої були добровільно та власноруч зазначені самим Клієнтом під час оформлення договору. Факт успішного переказу коштів на суму 7 200,00 грн (маска картки НОМЕР_1 ) у погоджений строк підтверджується належним електронним документом - звітом (листом) фінансової установи ТОВ «Універсальні платіжні рішення», що повністю узгоджується з положеннями Законів України «Про електронну комерцію» та «Про платіжні послуги». З огляду на це, первісний кредитор у повному обсязі та належним чином виконав свій обов`язок щодо надання кредиту на реквізитах, визначених безпосередньо позичальником.

Стосовно отриманої судом інформації від АТ «Універсал Банк» про те, що зазначений картковий рахунок формально не емітований на ім`я відповідача, позивач зазначає наступне. Зазначення під час укладення договору реквізитів рахунку, який не належить боржнику, свідчить про порушення останнім п. 7.2 Кредитного договору в частині надання достовірних відомостей про себе та власні платіжні інструменти. Така поведінка є проявом недобросовісності з боку позичальника і не може покладати негативні правові наслідки на кредитодавця, який діяв виключно на підставі та за реквізитами, наданими самим клієнтом. При цьому, як наголошує Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20, встановлення факту перерахування коштів на рахунок третьої особи стосується стадії виконання договору, а не факту його укладення, і само по собі не спростовує виникнення між сторонами договірних правовідносин.

Крім того, відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що спірний договір укладено без його волевиявлення, або що мало місце несанкціоноване втручання в його електронну ідентифікацію (компрометація SIM-картки, втрата телефону тощо), а також не подано доказів звернення до правоохоронних органів із заявою про шахрайство. За відсутності таких доказів, а також враховуючи обов`язок відповідача згідно зі ст. 12, 81 ЦПК України самостійно доводити обставини, на які він посилається, інформація від банку не спростовує факту укладення договору та наявності кредитної заборгованості.

Однак суд з такими поясненнями не погоджується та наголошує, що обов`язок довести факт перерахування коштів (надати квитанції платіжних систем, докази належності рахунку (картки) позичальнику, виписки по рахунку позичальника) належить виключно кредиторові.

Так, до позовної заяви позивачем долучено лист фінансової установи ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за Вих. №3152_251021113716 від 21.10.2025 відповідно до якого 09.01.2022 о 09:42:50 на суму 7 200 грн. перераховано кошти на платіжну картку клієнта, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі іРау.ua - НОМЕР_2 .

По своїй суті вказаний документ свідчить виключно про факт технічного перерахування коштів на певну банківську картку, проте він не є та не може вважатися належним доказом зарахування коштів безпосередньо відповідачеві, оскільки відсутні будь-які документальні підтвердження наявності у нього правомірного зв`язку з цим рахунком.

Водночас, за твердженнями позивача в письмових поясненнях, саме клієнт самостійно обирає та зазначає платіжний засіб для отримання позики. Зокрема, відповідно до п. 4.1 Кредитного договору видача кредиту проводиться шляхом перерахування грошових коштів на рахунок, реквізити якого зазначені клієнтом в Особистому кабінеті як основна платіжна картка. Проте матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу (витягу з Особистого кабінету, логів системи чи заяви-анкети), який би достовірно підтверджував, що під час укладення договору відповідач зазначав та визначав основним саме рахунок із маскою картки НОМЕР_1 .

Більше того, суперечність позиції позивача підтверджується доданою до позовної заяви довідкою ТОВ «ФК «Ірбіс» про ідентифікацію клієнта від 01.09.2025. Відповідно до розділу щодо акцепту оферти електронним підписом (одноразовим ідентифікатором), під час укладення договору № 32484532 фіксувався зовсім інший платіжний інструмент, а саме - номер картки НОМЕР_3 .

Відтак, матеріали справи взагалі не містять пояснень та первинних даних про те, звідки з`явився номер картки НОМЕР_1 , хто саме та на якій підставі його вказав, і чому первісний кредитор здійснив перерахунок коштів на рахунок, не пов`язаний із процесом електронної ідентифікації позичальника.

Крім того, АТ «Універсал Банк» у вказаному вище листі зазначав, що для належної ідентифікації клієнта та перевірки руху коштів необхідне надання повного номера картки, на який здійснювався перерахунок. Однак позивач, ознайомившись із відповіддю банку та завідомо маючи повний доступ до реквізитів транзакції, замість надання суду необхідних первинних документів та розкриття повної інформації, обмежився загальними письмовими поясненнями, наполягаючи на факті укладення кредитного договору та фактично надання вказаного номеру картки самим відповідачем.

Суд позбавлений можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача матеріали справи не містять.

Згідно правового висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 21 липня 2021 року в справі 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.

Суд наголошує, що за правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 462/2056/20, засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Відтак суд вважає, що позивачем не надано належного та допустимого доказу на підтвердження факту саме видачі кредитором відповідачу грошових коштів в порядку виконання кредитного договору.

Наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості також не є документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладання договорів на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами наявності заборгованості.

Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, і оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються.

Керуючись ст. 141, 263-265, 279, 280, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Середа Л.В.