Рішення № 141374065 у справі № 695/11/25 від 24.08.2026

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/11/25

номер провадження 2/695/214/26

24 серпня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Степченка М.Ю.

за участю секретаря с/з Оніщенко Н.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Золотоноша в порядку спрощеного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення боргу -

ВСТАНОВИВ:

06.01.2025 р. позивач ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» звернувся до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача заборгованість по тілу кредиту 7000,00 грн., заборгованість за відсотками в сумі 19 929,00 грн. та інфляційне збільшення в сумі 3836,77 грн. на підставі договору кредиту №1133377 від 11.10.2020 року, а також витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що 11.10.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1133377.

Відповідно до умов договору кредитодавець надав позичальнику кредит у сумі 7000,00 грн. на засадах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом на умовах, визначених цим Договором.

За умовами договору: строк дії договору - 30 днів (11.10.2020 р. по 10.11.2020 р. включно).

На підставі повідомлення від ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №2643_241009093054 від 09.10.2024 року було успішно перераховано кошти на платіжну карту № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua- 68948098 на користь ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 7000,00 грн.

У подальшому в зв`язку з неможливістю в повному обсязі та у встановлений строк виконати відповідачем зобов`язання за кредитним договором, відповідач ініціював продовження користування кредитним договором, внаслідок чого Додатковим договором від 10.11.2020 р. строк користування був продовжений до 11.12.2020 р.

22.02.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Сіроко фінанс» був укладений договір факторингу №015-220221, у відповідності до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передало (відступило) ТОВ «Сіроко фінанс» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1133377 від 11.10.2020 року.

21.08.2024 року між ТОВ «Сіроко фінанс» та ТОВ «Артеміда-Ф» був укладений договір факторингу №20240821/1 у відповідності до умов якого ТОВ «Сіроко фінанс» передало (відступило) ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1133377 від 11.10.2020 року.

Відповідно до Реєстру прав вимог від 21.08.2024 ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 26929,00 грн., з яких: 7000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 19929,00 грн. - сума заборгованості за процентами.

На день подачі позову відповідач грошове зобов`язання на підставі договору кредиту та додаткового договору не виконав та не сплатив заборгованість по кредиту в сумі 7000,00 грн.

Крім того, в позивача виникло право вимоги до відповідача щодо нарахування інфляційного збільшення за період існування заборгованості, зокрема, з 12.12.2020 року (дата виникнення простроченої заборгованості) по 23.02.2022 р. (кінцева дата нарахування інфляційних витрат), які становлять 3836,77 грн.

Позивач зазначає, що строки позовної давності щодо позовних вимог не сплинули, оскільки були призупиненні на строк дії карантину та воєнного стану.

У зв`язку з порушенням відповідачем умов договорів, неповерненням отриманих коштів та існуванням заборгованості розмір плати за користування кредитом становить 30 765,77 грн., з яких: заборгованість за основною сумою боргу - 7000 грн., заборгованість за відсотками в сумі 19929,00 грн., інфляційне збільшення в сумі 3836,77 грн.

Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив стягнути вказану заборгованість та витрати зі сплати судового збору та на правничу допомогу.

Ухвалою судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області відкрито провадження в справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шимановського А.В. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що відповідач позовні вимоги не визнає та зауважує, що відповідачем не було вчинено ніяких дій, спрямованих на отримання кредиту в ТОВ «Лінеура Україна». Відповідач не мав особистого зареєстрованого кабінету на сайті кредитодавця і не отримував одноразовий ідентифікатор на номер мобільного телефона. Відповідач також не отримував копії кредитного договору ні на електронну пошту, ні в особистий кабінет, оскільки відсутні докази в позовній заяві та додатках до неї про отримання кредиту. У спірному кредитному договорі строк кредиту встановлено - 30 днів, у зв`язку з чим у кредитодавця не було підстав укладати додатковий договір 10.11.2020 року щодо продовження строку користування кредитом, коли навіть не розпочався строк виконання кредитних зобов`язань і між сторонами ще не виникли правовідносини щодо надання/отримання кредитних коштів. Сторона відповідача зазначає, що позивачем не було надано жодного документа, який підтверджує факт надходження кредитних коштів на картковий рахунок, указаний відповідачем. Також зазначає, що паспорт споживчого кредиту не підписувався відповідачем і позивачем не надано детального розрахунку. Позивачем не підтверджено факт сплати коштів за договором факторингу №015-220221 від 22.02.2021 року, який укладено між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Сіроко фінанс», а тому у ТОВ «Сіроко фінанс» не виникло право пред`ялення вимоги до боржника за спірним договором кредиту. Якщо воно не виникло, значить і не могло бути предметом договору факторингу від 21.08.2024 року, укладеного між ТОВ «Сіроко фінанс» та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф». Відповідач зауважує, що позивачем не надано додатку №2 до договору факторингу, який по суті є Реєстром прав грошових вимог та додатку №3 який є Актом прийняття-передавання відповідного реєстру прав грошових вимог. Зазначає, що той витяг, який міститься в матеріалах позовної заяви, сформований 21.08.2024 року і підписаний одноособово ТОВ «Сіроко фінанс», не є належним доказом, який підтверджує факт переходу прав вимоги за договором кредиту нового кредитодавця, оскільки останній не містить підпис іншої сторони договору факторингу, тому неможливо перевірити чи є даний доказ достовірним. До того ж у матеріалах справи відсутні докази направлення повідомлення боржнику про відступлення права вимоги, що порушило право відповідача на спростування пред`явлених до нього вимог від нового кредитора на етапі досудового врегулювання спору.

Також сторона відповідача зазначає, що в своєму розрахунку позивач указує суму інфляційного збільшення в розмірі 3836,77 грн. за період з 12.12.2020 року по 23.02.2022 року. Відповідач зауважує, що по суті такі нарахування є безпідставними оскільки, вони передують даті укладення позивачем договору факторингу від 21.08.2024 року та отримання права грошової вимоги до відповідача.

Від представника позивача ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» - адвоката Дзундзи О.В. надійшла відповідь на відзив, в якій представник зазначає, що відзив на позовну заяву від представника відповідача наданий з пропущенням процесуального строку, наданого судом в ухвалі про відкриття провадження, клопотання про поновлення пропущеного строку представник відповідача не заявляв. Також не зазначено в відзиві поважності пропущення процесуального строку та не додано доказів про його пропущення. Тому представник позивача просив залишити без розгляду відзив та повернути його представнику відповідача.

Також представник позивача зазначив, що укладення кредитного договору здійснювалось сторонами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи позивача, електронна ідентифікація відповідача здійснювалася при вході в особистий кабінет, шляхом перевірки позивачем правильності введення одноразового ідентифікатора. Таким чином кредитний договір укладено в електронній формі з урахуванням положень ч.6 і 12 п.1 ст.3, ст..12, п.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» та ч.1 ст. 205 ЦК України.

Щодо неотримання відповідачем кредитних коштів представник позивача зазначав, що відповідач міг надати виписку з його картки НОМЕР_1 , що була відкрита на ім`я ОСОБА_1 в день оформлення кредиту. Відповідно до інформації, яка міститься у матеріалах справи позивач надав докази перерахунку коштів, що підтверджується повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» стосовно успішного перерахунку коштів на платіжну карту НОМЕР_1 від 09.10.2024 року за вих. № 2643_241009093054.

Доводи відповідача та його представника стосовно підтвердження переходу права вимоги за договором позики між ТОВ «Сіроко фінанс» та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» є безпідставними, оскільки при подачі позовної заяви до суду представником було надано копії реєстру боржників, підписаного ТОВ «Сіроко фінанс» та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» про перехід права вимоги, в тому числі по позичальнику ОСОБА_1 , порядковий номер згідно реєстру прав вимоги 149.

Щодо стягнення інфляційного збільшення, то представник позивача зазначає, що оскільки до позивача перейшли всі права первісного кредитора за договором позики, то разом із тим, відповідно до положень ст. 625 ЦК України, новий кредитор наділений правом заявити вимогу про стягнення з відповідача, який прострочив виконання грошового зобов`язання, індексу інфляції за весь час прострочення.

У матеріалах справи не міститься доказів, які спростовують викладену в детальному розрахунку суму заборгованості. Відповідачем не надано спростування правильності наданого банком розрахунку, не надано іншого розрахунку та квитанцій про погашення кредиту, які б відрізнялися від наданого банком розрахунку та підтверджували відсутність заборгованості відповідача перед банком.

Суд зважає на те, що стороною відповідача обгрунтовано подання відзиву з урахуванням строків на ознайомлення з матеріалами справи та ухвалою суду про відкриття провадження, тому не вбачає підстав для залишення відзиву без розгляду та його повернення..

Також від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шимановського А.В. надійшло на адресу суду заперечення на відповідь на відзив, в якому представник зазначає, що 13.01.2025 року відповідач через застосунок «Дія» дізнався, що він викликається в судове засідання до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області. Отже, 13.01.2025 року відповідач тільки дізнався про розгляд справи. При цьому ухвалу про відкриття провадження відповідач не отримував. За умови того, що сторона відповідача отримала доступ до матеріалів позовної заяви 27.01.2025 року, то з цього часу у відповідача виникло право на подання відзиву в 15-денний строк і це право відповідачем не порушено.

Також зауважує, щодо підписання договору, що відповідачем не було вчинено дій, спрямованих на отримання кредиту ТОВ «Лінеура Україна», оскільки він не має особистого кабінету на сайті кредитодавця і не отримував одноразовий ідентифікатор на номер мобільного телефону. Також зазначення в графі «реквізити сторін», що договір підписаний за допомогою електронного підпису 11.10.2020 року о 09:25:56, не є тотожним підписанню договору одноразовим ідентифікатором. Якщо договір підписано за допомогою ЕЦП, то позивач може надати підтвердження накладання такого кваліфікованого електронного підпису. Відсутні докази підтвердження перерахунку грошових коштів у сумі 7000,00 грн. на банківську карту відповідача.

У матеріалах позовної заяви позивач не довів підтвердження перерахунку коштів належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розміру. Такими доказами є первинні документи, що мають бути оформленими відповідно до ст..9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Також зазначав, що контррозрахунок не надавався, оскільки позивачем не доведено факту перерахунку коштів відповідачу.

Також у запереченнях на відзив повторюються доводи, викладені у відзиві.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини.

Судом установлено, що 11.10.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №1133377, відповідно до якого кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 7000,00 грн. на засадах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а Позичальник зобов`язується повернути кредит (п.1.2) та сплатити відсотки за користування кредитом на умовах, визначених цим Договором (р.3 Договору).

Відповідно до п. 1.3 Договору кредит надається строком на 30 днів від дати надання Позичальнику кредиту, тобто з 11.10.2020 до 10.11.2020 включно. Строк кредиту може бути продовжено в порядку та на умовах, зазначених у розділі 4 цього договору.

Згідно пункту 1.4. договору кредиту №1133377 від 11.10.2020 року тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування залежить від фактичного виконання позичальником умов договору. Знижена процентна ставка становить 0,01 % від суми кредиту за кожен користування кредитом (3,65% річних п.1.5.1), застосовується у межах строку надання кредиту (п.п.1.4.1). Стандартна процентна ставка складає 1,90% від суми кредиту за кожен користування кредитом (693,50% річних (п.п.1.5.2) застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в п.1.3 договору, якщо клієнт не виконав умови, зазначені в п.п.1.4.1 договору для застосування зниженої процентної ставки (п.п.1.4.2). Орієнтована загальна вартість кредиту на дату укладення договору становить за зниженою ставкою 7021,00 грн. (п.п.1.6.1), за стандартною ставкою 10990,00 грн. (п.п.1.6.2).

Відповідно до пункту 3.1. договору кредиту №1133377 від 11.10.2020 року, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення. Відповідно до п.3.2 до періоду розрахунку процентів включається день надання кредиту та не включається дата повернення кредиту, вказана в графіку платежів, якщо в межах строку надання кредиту, визначеного в п.1.3 Договору, відбулася пролонгація строку кредиту відповідно до розділу 4 договору, де проценти нараховуються і в дату повернення кредиту, вказану в графіку платежів, і в нову дату повернення, якщо інше не визначено у відповідному додатковому договорі.

Також між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту.

Ухвалою суду від 11.04.2025 було задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шимановського А.В. про витребування оригіналу документу, що підтверджує перерахування грошових коштів - документ вих. №2643_241009093054 від 09.10.2024, отриманий від ТОВ «Універсальні платіжні рішення», сервіс онлайн платежів «IPAY.UA».

Представником позивача на виконання ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11.04.2025 року було скеровано клопотання про долучення доказів, а саме сканкопію оригіналу перерахунку коштів відповідачу за вих..№ 2643_241009093054 від 09.10.2024 року, який підтверджує належне перерахування коштів згідно умов спірного договору.

На клопотання про долучення доказів представником відповідача - адвокатом Шимановським А.В. скеровано заперечення на клопотання представника позивача, обґрунтоване тим, що представник позивача надав сканкопію вказаного вище доказу, але не зазначено жодної норми права, яка б встановлювала, що сканкопія документу має таку ж юридичну силу, як і оригінал. На підставі цього представник відповідача зазначив, що вважає, що ухвала від 11.04.2025 року Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області не виконана. Тому просив відмовити в долучені вище вказаного доказу до матеріалів справи та визнати ту обставину, що в позивача відсутній оригінал доказу, який підтверджує факт перерахування коштів.

Ухвалою суду від 22.10.2025 було задоволене клопотання представника позивача та зобов`язано ТОВ «Універсальні платіжні рішення», надати суду оригінал документу, що підтверджує перерахування грошових коштів 11-10-2020 09:27:03 на суму 7000 грн., маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі IPAY.UA - 68948098 документ вих. №2643_241009093054 від 09.10.2024, сервіс онлайн платежів «IPAY.UA».

На виконання вказаної вище ухвали на адресу суд надійшов лист ТОВ "Українські платіжні рішення" за вих..№38 від 08.01.2026 року.

Згідно листа за вих..№2643_241009093054 від 09.10.2024 року, наданого ТОВ «Українські платіжні рішення» зазначено, що відповідно до договору №1133377 від 11.10.2020 року було успішно перераховано грошові кошти на карту № НОМЕР_1 .

Суд, зважаючи на письмові доводи представника відповідача щодо сумнівів у належності вказаного вище платіжного документа, вважає їх безпідставними, оскільки даний документ був виданий 09.10.2024, а спірний договір укладений 11.10.2020.

Тим паче в листі ТОВ "Українські платіжні рішення" за вих..№38 від 08.01.2026 року, наданому на виконання ухвали суду про витребування доказів, зазначено про наявну інформацію щодо транзакції на суму 7035, 00 грн., інвойс 7000,00 грн., номер транзакції в системі іРау №68948098, дата операції 11.10.2020 09:27:03, ініційована партнером ТОВ «Лінеура Україна», через технічні канали взаємодії з їхнім АРІ. У системі ТОВ «УПР» дані платіжних карток зберігаються лише в межах строків, передбачених стандартом PCI DSS та внутрішніми процедурами інформаційної безпеки. З огляду на тривалість строку, зазначені відомості (повний номер картки отримувача) у системі відсутні. Зазначена фінансова операція здійснена через технічний APІ-протокол Account to Card як звичайний переказ - зарахування на платіжну картку отримувача. Для здійснення операції партнер ТОВ «Лінеура Україна» ініціював платіж, передавши через АРТ-інтерфейс Account to Card номер картки отримувача, на який потрібно перерахувати кошти. Після цього система ТОВ «УПР» сформувала платіж та надіслала до банка-еквайера, який опрацював платіжну транзакцію й передав її банку емітенту картки отримувача для подальшого проведення зарахування коштів на банківську картку. Інформація надана в обсязі, що відповідає змісту ухвали, відповідно до вимог Закону У країни «Про платіжні послуги» і Правил зберігання, захисту, використання та розкриття таємниці надавача платіжних послуг, затверджених постановою Правління Національного банку України від 14.07.2022 №147.

10.11.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до Договору №1133377 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 11.10.2020.

У зв`язку з неможливістю у повному обсязі та у встановлений строк виконати Клієнтом зобов`язань за Договором, відповідно до Розділу 4 Договору Клієнт ініціював продовження користування кредитом.

Сторони цим Додатковим договором погодили наступні умови продовження користування кредитом: 3.1. Строк користування кредитом за Договором продовжується на строк, що дорівнює строку, встановленому п.1.3. Договору. Дата повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом 11.12.2020; 3.2. Сторони погодили наступну процентну ставку за користування кредитом протягом строку, встановленого в п. 3.1. цого Додаткового договору: 1,90% від суми кредиту за кожен день користування кредитом; 3.3. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Додаткового договору складає 693,50% річних; 3.4. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Додаткового договору складає 10990,00 грн.

Відповідачем умови кредитного договору не були виконані і не було повернуто кредитні кошти. Даний факт стороною відповідача не був спростований.

22.02.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Сіроко фінанс» було укладено договір факторингу №015-220221, предметом якого є відступлення права вимоги до боржників за кредитними договорами. Згідно з Реєстром боржників до Договору факторингу № 015-220221 від 22.02.2021 року ТОВ «Сіроко фінанс» набув права грошової вимоги також і за кредитним договором №1133377 від 11.10.2020 року до Відповідача в сумі 26929,00 грн., а саме заборгованість за тілом кредиту в сумі 7000,00 грн, заборгованість за процентами в сумі 19929,00 грн.

22.02.2021 між ТОВ "Сіроко Фінанс" та ТОВ "Лінеура Україна" було укладено додаткову угоду №02 до договору факторингу №015-220221 від 22.02.2021р. Також була здійснена відповідна оплата за відступлення права грошових вимог згідно п.1 додаткової угоди №02 до договору факторингу № 015-220221 від 22.02.2021, що стверджено копією квитанції №41 від 25.05.2021.

Копії договору факторингу, додаткової угоди, витягів з актів прийому-прийняття реєстру прав вимог та витягу з реєстру прав вимог містяться в матеріалах справи та мають відповідні підписи клієнта та фактора.

21.08.2024 року між ТОВ «Сіроко фінанс» та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» було укладено договір факторингу №20240821/1, предметом якого є відступлення права вимоги до боржників за кредитними договорами. Згідно витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 20240821/1 від 23.12.2024 року ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» набув права грошової вимоги, зокрема, за кредитним договором №1133377 від 11.10.2020 року до Відповідача в сумі 26929,00 грн., а саме заборгованість за тілом кредиту в сумі 7000,00 грн., заборгованість за процентами в сумі 19929,00 грн.

Копії договору факторингу, витягу з реєстру прав вимог містяться в матеріалах справи та сумнівів в їх достовірності не викликають.

Оплату ціни придбання прав вимоги за договором факторингу стверджено копією платіжної інструкції №706 від 29.08.2024.

12.10.2024 ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» направило відповідачу письмову досудову вимогу та повідомлення за вих.№ 366/149-211070149 від 08.10.2024 року, в яких позивач повідомляє відповідача про наявність заборгованості за кредитним договором, яка станом на 21.08.2024 (дату відступлення) складала в загальному розмірі 26929,00 грн.

Направлення вимоги підтверджується списком відправлення згрупованих відправлень «Рекомендований лист» АТ «Укрпошта», що міститься в матеріалах справи.

Згідно детального розрахунку заборгованості, який міститься в додатках до позову, станом на 23.12.2024 у ОСОБА_1 рахується заборгованість, що складається з:

- заборгованості по тілу кредиту 7000, 00 грн.;

- відсотків за користування кредитом у сумі 19929,00 грн.;

- інфляційне збільшення в сумі 3836,77 грн. за період із 12.12.2020 по 23.02.2022 р.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується у порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Отже, договір № 1133377 від 11.10.2020 між первісним кредитором та відповідачем підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий відповідачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, а також сплати процентів, належних йому, якщо інше не передбачено договором.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом установлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідач отримав кредитні кошти в сумі 7000,00 грн., однак в добровільному порядку позивачу не повернув.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за кредитом у сумі 7000,00 грн. підлягають до задоволення.

Як убачається з розрахунку заборгованості, станом на 23.12.2024 року нараховані відсотки за користування кредитом у сумі 19929,00 грн.

Згідно договору кредиту № 1133377 від 11.10.2020 строк кредитування становить - 30 днів, отже дата повернення кредиту - 10.11.2020, що також відображено у графіку платежів.

Відповідно додаткового договору № до договору №1133377 від 11.10.2020 п.3.1 строк користування договором продовжується на строк, що дорівнює строку, встановленому в п.1.3. договору. Дата повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом 11.12.2020 року.

Отже кредитор мав право нараховувати відсотки лише в межах строку дії договору, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, а саме: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом із цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України» (п.п 81-85, 91).

Враховуючи, що відповідач користувався кредитом протягом 60 днів (з урахуванням пролонгації), то до стягнення підлягають проценти за строк фактичного користування коштами в межах строку кредитування.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості по відсоткам підлягають до часткового задоволення на суму 7980,00 грн.

Щодо розміру нарахованих позивачем інфляційного збільшення, які позивач просить стягнути з відповідача в сумі 3836,77 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 2.1.3. Договору факторингу №20240821/1 від 21.08.2024 зазначено, що перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги відбувається в день підписання Сторонами відповідного Реєстру прав вимог, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників та набуває всіх прав щодо Боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Реєстр прав вимог у паперовому вигляді є невід`ємною частиною цього Договору та підтверджує факт переходу від клієнта до Фактора Прав вимоги.

Враховуючи вище викладене суд уважає, що позивач мав право нараховувати інфляційні витрати на заборгованість.

Суд уважає, що до стягнення підлягає сума інфляційних втрат, нарахованих на прострочене грошове зобов`язання, яке задовольняється судом, за період з 12.12.2020 до 23.02.2022, які становлять 2134,31 грн. (14980,00х1,14247719-14980,00).

На підставі зазначеного вище, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку не повернуті, нарахування позивачем інфляційного збільшення частково обґрунтоване, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на загальну суму 17114,31 грн.

Під час розгляду справи в суді позивачем понесені витрати у вигляді судового збору за подання позову до суду в сумі 2422,40 грн., оскільки вимоги позивача задоволено частково (55,62%), тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 1347,33 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за кредитним договором 7000,00 грн., заборгованість за відсотками в сумі 7980,00 грн. на підставі договору кредиту №1133377 від 11.10.2020р., та інфляційне збільшення в сумі 2134,31 грн., а всього 17114 (сімнадцять тисяч сто чотирнадцять) гривень 31 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» судовий збір у сумі 1347,33 грн.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М. Ю. Степченко