Постанова № 141374544 у справі № 420/42528/25 від 09.11.2026

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 р. м. Одеса Справа № 420/42528/25

Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В.

Дата і місце ухвалення: 23.04.2026 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 420/42528/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ), в якому просив:

- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з березня 2022 року по грудень 2022 року та з січня 2023 року по квітень 2023 року грошового забезпечення включно, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з березня 2022 року по грудень 2022 року та з січня 2023 року по квітень 2023 року, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року та Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додатково до додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях (100 000,00 грн) одноразової винагороди в розмірі 70 000 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених), пропорційно часу участі у таких діях та заходах, за виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, за періоди з 01 квітня 2024 року по 27 травня 2024 року, з 10 липня 2024 року по 22 жовтня 2024 року, з 12 листопада 2024 року по 16 грудня 2024 року, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2024 року № 419;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додатково до додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях (100 000,00 грн) одноразову винагороду в розмірі 70 000 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених), пропорційно часу участі у таких діях та заходах, за виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, за періоди з 01 квітня 2024 року по 27 травня 2024 року, з 10 липня 2024 року по 22 жовтня 2024 року, з 12 листопада 2024 року по 16 грудня 2024 року, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2024 року № 419;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, у тому числі щомісячної додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2024 року № 419, за весь час затримки за період з 18 грудня 2024 року до часу виплати грошового забезпечення у повному обсязі.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 08.03.2022 року по 20.05.2023 року, а також виплачених за вказаний період сум грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній з 29.01.2020 року).

Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 08.03.2022 року по 31.12.2022 року, а також виплачених за вказаний період сум грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 6 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року, а також виплачених за вказаний період сум грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 6 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової одноразової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у розмірі 70 000 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань, за періоди з 01.04.2024 по 30.04.2024 року, з 01.05.2024 по 27.05.2024 року, з 10.07.2024 по 31.07.2024 року, з 01.08.2024 по 31.08.2024 року, з 01.09.2024 по 30.09.2024 року, з 01.10.2024 по 21.10.2024 року, з 13.11.2024 по 30.11.2024 року та з 01.12.2024 по 13.12.2024 року.

Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову одноразову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у розмірі 70 000 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань, за періоди з 01.04.2024 по 30.04.2024 року, з 01.05.2024 по 27.05.2024 року, з 10.07.2024 по 31.07.2024 року, з 01.08.2024 по 31.08.2024 року, з 01.09.2024 по 30.09.2024 року, з 01.10.2024 по 21.10.2024 року, з 13.11.2024 по 30.11.2024 року та з 01.12.2024 по 13.12.2024 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на користь позивача 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та неврахування обставин справи, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 підлягає застосуванню в редакції постанови № 103, відповідно до якої посадові оклади та оклади за військовими званнями обчислюються із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого станом на 1 січня 2018 року. На думку апелянта, скасування пункту 6 постанови № 103 у справі № 826/6453/18 не зумовлює автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 постанови № 704, а примітки до додатків цієї постанови не містять самостійних нормативних положень.

Щодо виплати одноразової винагороди в розмірі 70 000 грн апелянт наголошує, що вона має окремі умови призначення та не є складовою щомісячної додаткової винагороди до 100 000 грн. Відповідач стверджує, що наявні документи підтверджують участь позивача в бойових діях, за яку йому виплачувалася щомісячна додаткова винагорода, однак не підтверджують виконання бойових (спеціальних) завдань за умов, передбачених підпунктом 4 пункту 2 Особливостей, затверджених наказом МВС України від 01 вересня 2023 року № 726. Зокрема, апелянт посилається на відсутність бойових наказів або розпоряджень, які б підтверджували виконання позивачем завдань на лінії бойового зіткнення на відповідній відстані до ротного опорного пункту включно, на тимчасово окупованій території, між позиціями сил оборони та противника або на території противника.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що позивачу виплачено всі належні суми грошового забезпечення та додаткової винагороди, а правових підстав для нарахування одноразової винагороди в розмірі 70 000 грн немає.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, заперечуючи проти її доводів, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року - без змін.

На обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо необхідності обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, зокрема у справах № 440/6017/21 та № 500/1813/21. Вважає, що скасування змін, внесених постановою № 103 до пункту 4 постанови № 704, зумовило відновлення його попередньої редакції, а тому застосування відповідачем прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року було неправомірним.

Щодо одноразової винагороди в розмірі 70 000 грн позивач вказує, що його участь у виконанні бойових (спеціальних) завдань підтверджується наказами про службові відрядження, довідками військової частини НОМЕР_3 , бойовими розпорядженнями, журналами бойових дій та рапортами командирів підрозділів. На його думку, ці документи підтверджують виконання завдань на лінії бойового зіткнення на глибину першого ешелону оборони до батальйону включно, а порушення порядку передання документів між військовими частинами не може бути підставою для позбавлення його права на відповідну винагороду.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, посилаючись на акт приймання-передачі наданих послуг та прибутковий касовий ордер від 10 червня 2026 року.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).

У зв`язку з визнанням протиправними та скасуванням пунктів 1, 2 та 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, а відповідно і відновленням попередньої редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 та пункту 5 і додатка 2 Порядку № 45, тобто у зв`язку зі змінами в законодавстві, з 29 січня 2020 року у відповідача виник обов`язок щодо перерахунку грошового забезпечення позивача.

Вважаючи, що відповідач протиправно здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року, а також не нараховував і не виплачував одноразову винагороду в розмірі 70 000 грн за виконання бойових (спеціальних) завдань, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що після визнання протиправним та скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 відновилася первинна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, відповідно до якої посадовий оклад та оклад за військовим званням визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду та рішення у справі № 320/29450/24, суд дійшов висновку, що за період з 08 березня 2022 року по 20 травня 2023 року відповідач неправомірно обчислював грошове забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року, що також вплинуло на розмір грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії. У зв`язку з цим суд визнав такі дії протиправними та зобов`язав відповідача провести відповідний перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо вимог про виплату одноразової винагороди в розмірі 70 000 грн суд виходив із того, що наданими військовою частиною НОМЕР_3 довідками за періоди з 01 квітня по 27 травня 2024 року, з 10 липня по 21 жовтня 2024 року та з 13 листопада по 13 грудня 2024 року підтверджено безпосередню участь позивача у бойових діях та виконання бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання завдань військовою частиною першого ешелону оборони або наступу до батальйону включно. При цьому суд урахував, що такі довідки складені на підставі бойових розпоряджень, журналів бойових дій та рапортів командирів відповідних підрозділів, а також що вони є підставою для включення військовослужбовця до проєкту наказу про виплату додаткової винагороди. Враховуючи, що зазначеними документами підтверджено виконання позивачем завдань, за які пунктом 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 у редакції постанови № 419 передбачено виплату одноразової винагороди в розмірі 70 000 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених), а необхідні документи були надані відповідачу, суд дійшов висновку про протиправність його бездіяльності щодо ненарахування та невиплати такої винагороди.

Водночас у частині вимог про компенсацію втрати частини доходів суд дійшов висновку про їх передчасність, оскільки на момент розгляду справи відповідач ще не здійснив виплату сум грошового забезпечення та одноразової винагороди, присуджених цим рішенням.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 08 березня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також щодо наявності у нього права на одноразову винагороду в розмірі 70 000 грн за кожні 30 днів сумарного обчислення виконання бойових (спеціальних) завдань у встановлені судом періоди, з огляду на таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії), а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань і правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер та умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

На виконання зазначених законодавчих положень Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), якою запроваджено нову систему грошового забезпечення відповідних категорій осіб.

Постановою № 704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1, схему тарифних коефіцієнтів за військовими званнями згідно з додатком 14 та визначено порядок формування відповідних складових грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» пункт 4 Постанови № 704 викладено в редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначалися шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня 2018 року.

Однак рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, яким було внесено відповідні зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Отже, з 29 січня 2020 року відновила дію попередня редакція пункту 4 Постанови № 704, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Таким чином, у спірний період з 08 березня 2022 року по 20 травня 2023 року під час визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача відповідач мав керуватися положеннями пункту 4 Постанови № 704 у редакції, що передбачала застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням відповідних тарифних коефіцієнтів.

Посилання апелянта на положення приміток до додатків Постанови № 704 не спростовують цього висновку, оскільки такі примітки не змінюють установленого пунктом 4 цієї постанови порядку визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями. Так само положення пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не впливають на спірні правовідносини, оскільки пунктом 4 Постанови № 704 такою величиною визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на фіксовану розрахункову величину - 1762 гривні.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що застосування відповідачем під час обчислення грошового забезпечення позивача прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року, не відповідало порядку, передбаченому пунктом 4 Постанови № 704 у відповідній редакції. Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за спірний період із застосуванням розрахункової величини станом на 01 січня 2018 року та про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням відповідних тарифних коефіцієнтів та раніше виплачених сум.

Оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням є складовими грошового забезпечення, які враховуються під час визначення інших належних військовослужбовцю виплат, суд першої інстанції також обґрунтовано поширив перерахунок на виплачені позивачу за цей період суми грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової винагороди в розмірі 70 000 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, виплачується додаткова винагорода в розмірі 70 000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.

Порядок та умови виплати зазначеної винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України визначені Особливостями виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України на період дії воєнного стану, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01 вересня 2023 року № 726.

Згідно з підпунктом 4 пункту 2 зазначених Особливостей право на одноразову винагороду виникає, зокрема, за виконання бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання таких завдань військовою частиною (підрозділом) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також за виконання відповідних завдань на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Отже, нормативне регулювання передбачає декілька самостійних підстав для виплати зазначеної винагороди. Тому визначальним для вирішення питання про наявність у військовослужбовця права на таку виплату є встановлення фактичного виконання ним одного з передбачених нормативним регулюванням видів бойових (спеціальних) завдань, а не лише формальне зазначення в документах про його участь у бойових діях.

Як убачається з матеріалів справи, у спірні періоди позивач перебував у відрядженні та виконував бойові (спеціальні) завдання у складі військової частини НОМЕР_3 , яка входила до тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

На підтвердження виконання позивачем таких завдань військовою частиною НОМЕР_3 видано довідки, у яких зазначено конкретні періоди його безпосередньої участі у бойових діях, місця виконання завдань, а також документи, на підставі яких підтверджено відповідні обставини.

Так, довідкою від 06 травня 2024 року підтверджено виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у період з 01 квітня 2024 року по 30 квітня 2024 року. Підставами для її видачі зазначено, зокрема, бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 від 01 квітня 2024 року № 1116дск, бойове розпорядження тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 08 жовтня 2023 року № 5/2819, наказ командира військової частини НОМЕР_3 від 10 жовтня 2023 року № 280, рапорт начальника розвідки військової частини НОМЕР_3 від 02 травня 2024 року № 8234 та журнали ведення бойових дій за відповідний період.

Довідкою від 14 червня 2024 року підтверджено виконання позивачем таких завдань у період з 01 травня 2024 року по 27 травня 2024 року. У ній як документальні підстави зазначено бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 від 01 травня 2024 року № 1459дск, бойове розпорядження тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 5/2819, наказ командира військової частини НОМЕР_3 № 280, рапорт від 13 червня 2024 року № 10475 та журнали ведення бойових дій за травень 2024 року.

Довідкою від 16 серпня 2024 року підтверджено виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у період з 10 липня 2024 року по 31 липня 2024 року. Підставами для її видачі зазначено відповідні бойові розпорядження, рапорт старшого позаштатної групи повітряної розвідки та ударних БпЛА від 02 серпня 2024 року № 13766 і журнали ведення бойових дій за липень 2024 року.

Довідкою від 03 вересня 2024 року підтверджено виконання позивачем таких завдань у період з 01 серпня 2024 року по 31 серпня 2024 року. У ній зазначено бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 від 01 серпня 2024 року № 2485дск, рапорт від 02 вересня 2024 року № 15465 та журнали ведення бойових дій за серпень 2024 року.

Довідкою від 02 жовтня 2024 року підтверджено виконання позивачем відповідних завдань у період з 01 вересня 2024 року по 30 вересня 2024 року. Як підстави зазначено бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 від 01 вересня 2024 року № 2854дск, відповідний рапорт та журнали ведення бойових дій за вересень 2024 року.

Довідкою від 11 листопада 2024 року підтверджено виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у період з 01 жовтня 2024 року по 21 жовтня 2024 року. У ній наведено, зокрема, бойові розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 від 30 вересня 2024 року № 3160дск та від 19 жовтня 2024 року № 3395дск, рапорт від 07 листопада 2024 року № 19661 і журнали ведення бойових дій за жовтень 2024 року.

Довідкою від 09 грудня 2024 року підтверджено виконання позивачем таких завдань у період з 13 листопада 2024 року по 30 листопада 2024 року. Підставами для її видачі зазначено бойові розпорядження, рапорт виконуючого обов`язки старшого позаштатної групи повітряної розвідки та ударних БпЛА від 07 грудня 2024 року № 23456 та журнали ведення бойових дій за листопад 2024 року.

Довідкою від 07 січня 2025 року № 53 підтверджено виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у період з 01 грудня 2024 року по 13 грудня 2024 року із зазначенням документів, що стали підставою для підтвердження його участі у відповідних заходах.

У наведених довідках також зазначено, що позивач виконував бойові (спеціальні) завдання на території Олешківської міської територіальної громади, островів Карантинний, Великий Потьомкін, Малий Потьомкін та Круглик Херсонської області, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій, зокрема на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора.

Отже, зазначені документи містять відомості не лише про перебування позивача в районі ведення бойових дій або його належність до відповідного військового підрозділу, а й про характер виконуваних ним завдань, конкретні періоди їх виконання та місцевість, на якій такі завдання здійснювалися.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що зазначені документи могли бути підставою виключно для виплати позивачу щомісячної додаткової винагороди в розмірі до 100 000 гривень, оскільки такі доводи ґрунтуються на ототожненні різних за правовою природою та умовами призначення виплат.

Щомісячна додаткова винагорода та одноразова винагорода в розмірі 70 000 гривень є самостійними видами додаткового грошового забезпечення, для виплати яких нормативним регулюванням установлено різні юридичні підстави. Тому використання певних документів для підтвердження права військовослужбовця на щомісячну додаткову винагороду не позбавляє їх доказового значення під час вирішення питання про наявність права на одноразову винагороду. Визначальним є зміст цих документів та підтвердження ними обставин, з якими нормативне регулювання пов`язує виникнення права на відповідну виплату.

Також колегія суддів ураховує, що у спірних правовідносинах позивач виконував завдання не у складі підрозділу відповідача, а під час відрядження до відповідних військових формувань та органів військового управління. Така обставина сама по собі не може бути підставою для позбавлення його передбаченого законодавством права на винагороду, якщо факт виконання відповідних завдань підтверджено документами військової частини, до якої його було відряджено.

Наказами відповідача від 10 липня 2024 року № 220-ВВ, від 23 жовтня 2024 року № 336-ВВ, від 12 листопада 2024 року № 361-ВВ та від 16 грудня 2024 року № 402-ВВ оформлювалися направлення позивача у відрядження для виконання відповідних завдань та його повернення. Отже, перебування позивача у складі іншого військового формування було пов`язане з виконанням покладених на нього службово-бойових завдань.

Посилання апелянта на те, що у довідках зазначено виконання завдань на глибину до батальйону включно, також не спростовує висновків суду першої інстанції.

Дійсно, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 вересня 2024 року № 657 внесено зміни до Особливостей, затверджених наказом № 726, які застосовуються з 25 серпня 2024 року та передбачають для відповідної підстави виконання завдань на лінії бойового зіткнення на глибину до ротного опорного пункту включно.

Разом із тим наведений критерій не є єдиною передбаченою нормативним регулюванням підставою для виплати одноразової винагороди. Самостійною підставою є також виконання бойових (спеціальних) завдань на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора. Зміст довідок військової частини НОМЕР_3 щодо спірних періодів містить саме такі відомості. Тому посилання апелянта на невідповідність формулювання про глибину виконання завдань критерію ротного опорного пункту без спростування факту виконання позивачем завдань на території між позиціями сторін не є достатнім для висновку про відсутність у нього права на спірну винагороду.

При цьому колегія суддів враховує, що довідки військової частини НОМЕР_3 складені з посиланням на конкретні бойові розпорядження, рапорти та журнали ведення бойових дій. У сукупності наведені документи підтверджують виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у визначені періоди та дають можливість установити їх зв`язок із заходами з оборони України, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової винагороди в розмірі 70 000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання відповідних бойових (спеціальних) завдань за встановлені судом періоди.

Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують установлених судом обставин та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів ураховує положення статей 134, 139 КАС України, відповідно до яких розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим на їх виконання, а також значенням справи для сторони. Крім того, відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат ураховує їх зв`язок із розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність предмету спору.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивачем подано відповідні документи, зокрема акт наданих послуг та документ, що підтверджує оплату правничої допомоги в сумі 7 000 грн. Отже, факт понесення позивачем зазначених витрат та їх зв`язок із розглядом цієї справи підтверджено належними документами.

Разом із тим сам по собі факт документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу не зумовлює обов`язку суду покласти на іншу сторону відшкодування таких витрат у повному заявленому розмірі. Під час визначення суми, яка підлягає відшкодуванню, суд має оцінити не лише факт надання та оплати правничої допомоги, а й реальний обсяг виконаної представником роботи, її складність, необхідність для забезпечення захисту прав та інтересів сторони, а також співмірність заявленої суми з характером і результатами процесуальної діяльності представника саме в суді апеляційної інстанції.

У цій справі робота представника позивача в суді апеляційної інстанції полягала передусім у підготовці відзиву на апеляційну скаргу, в якому наведено заперечення проти доводів апелянта, посилання на встановлені обставини справи, досліджені докази та положення нормативно-правових актів. Водночас колегія суддів бере до уваги, що доводи апеляційної скарги стосувалися правовідносин та обставин, які вже були предметом дослідження суду першої інстанції, а відзив значною мірою ґрунтувався на фактичних і правових аргументах, які позивач уже наводив на обґрунтування своїх вимог під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Таким чином, підготовка відзиву вимагала від представника позивача належного опрацювання доводів апеляційної скарги та формулювання заперечень проти них, однак не передбачала необхідності повторного комплексного дослідження всіх обставин спору, формування нової правової позиції чи підготовки значного обсягу нових доказів. Обсяг процесуальної роботи в апеляційній інстанції, з огляду на зміст поданого відзиву та характер доводів апеляційної скарги, був обмежений необхідністю обґрунтувати відсутність підстав для перегляду висновків суду першої інстанції.

Оцінюючи заявлений до відшкодування розмір витрат у сукупності з характером спірних правовідносин, складністю справи, обсягом і змістом підготовленого відзиву, а також фактичним обсягом роботи представника позивача в суді апеляційної інстанції, колегія суддів доходить висновку, що заявлена сума 7 000 грн не повною мірою відповідає критеріям співмірності та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням наведеного, а також необхідності забезпечення справедливого балансу між правом позивача на відшкодування понесених витрат і недопущенням покладення на іншу сторону надмірного фінансового тягаря, колегія суддів вважає обґрунтованим розміром витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, 2 000 грн.

При цьому колегія суддів зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції та розподілені додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року, не є предметом повторного розподілу судом апеляційної інстанції, оскільки зазначене додаткове рішення відповідачем не оскаржувалося.

Отже, за результатами апеляційного перегляду колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованих висновків щодо наявності підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за спірний період, а також щодо протиправності бездіяльності відповідача в частині ненарахування та невиплати одноразової винагороди в розмірі 70 000 грн за встановлені періоди виконання бойових (спеціальних) завдань.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не свідчать про неповне встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення за доводами апеляційної скарги колегія суддів не встановила.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки позивач підтвердив документально понесення витрат на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи, а апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, наявні підстави для часткового задоволення заяви про відшкодування таких витрат та стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 000 грн.

Керуючись статтями 132, 134, 139, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 420/42528/25 - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук