Постанова № 141374556 у справі № 420/5696/25 від 10.11.2026

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 р. м. Одеса Справа № 420/5696/25

Перша інстанція: суддя Аракелян М.М.,

повний текст судового рішення

складено 07.09.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

24 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила суд :

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області від 08 листопада 2024 року № 154750011743 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 призначити та виплачувати пенсію за віком, з дати настання права, а саме - з 19.08.2024 року з зарахуванням до стажу роботи: - період роботи з 03.07.1998 по 27.12.2003 у відповідності до трудової книжки НОМЕР_1 від 03.07.1998р.;

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 їй виповнилося 60 років. Вона звернулася до Головного управління ПФУ в Одеській області з заявою про призначення їй пенсії за віком та надала на підтвердження наявності страхового стажу дві трудові книжки та інші необхідні документи. Однак рішенням Головного управління ПФУ в Закарпатській області від 20.08.2024 р. № 154750011743 їй було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з тим, що необхідний страховий стаж, передбачений ч.1 ст.26 Закону України становить 31 рік, тоді як страховий стаж ОСОБА_2 , обрахований ГУ ПФУ в Закарпатській області, становить 15 років 4 міс.2 дні. До страхового стажу не було зараховано: періоди трудової діяльності згідно наданої трудової від 10.02.1983 р., оскільки на титульній сторінці книжки серії НОМЕР_2 трудової книжки дошлюбне прізвище не відповідає свідоцтву про шлюб, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 20.07.1993p.; період з 01.01.1984 по 31.12.1984 року, (згідно архівної довідки № 04-01/Т-18 від 11.01.2024р), оскільки відсутнє свідоцтво про народження дитини; період роботи з 01.07.2000 по 27.12.2003 року, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки відсутні дані за цей період в реєстрі застрахованої особи. ОСОБА_2 повторно звернулася до Головного управління ПФУ в Одеській області 04.11.2024 року, надавши до документів, що надавалися до першої заяви про призначення пенсії, додатково рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01.10.2024р. по справі №509/4978/24, яким було встановлено факт належності ОСОБА_1 трудової книжки серії НОМЕР_2 , виданої 10.02.1983р. на ім`я ОСОБА_3 ; свідоцтво про народження дитини. Рішенням Головного управління ПФУ у Київській області від 08 листопада 2024 №154750011743 року їй повторно було відмовлено у призначенні пенсії та зазначено, що страховий стаж становить 28 років 03 місяці 02 дні. ОСОБА_2 вважає, що вказане рішення є незаконним, оскільки незважаючи на додатково подані документи, в рішенні зазначено страховий стаж 28 років 03 місяці 02 дні без врахування стажу роботи за період роботи з 03.07.1998 по 27.12.2003р., та зазначено, що за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди, що не відповідає дійсності. Відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки заявниця не набула необхідного страхового стажу. В тексті рішення про відмову взагалі не зазначено про відсутність в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового страхування відомостей про сплату страхових внесків. І лише після подання позивачкою заяви від 15.11.2024 р. про роз`яснення у відмові в призначенні їй пенсії, їй було надано відповідь Головного управління ПФУ у Київській області від 03.12.2024 р. № 13319-34306/T-02/8-1000/24, в якій зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 03.07.1998 р. по 27.12.2003 р., оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків.

Представник відповідача, ГУПФ України в Одеській області, заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що рішеннями територіальними органами Пенсійного фонду України відмовлено в призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній належним чином підтверджений страховий стаж. У позивача в наявності лише 28 років 03 місяці 02 дні страхового стажу, що не дає право на призначення пенсії. В розрахунок страхового стажу відсутні підстави зарахувати періоди роботи з 01.07.2000 по 27.12.2003, оскільки відсутня інформація про сплату внесків до органу Пенсійного фонду за застраховану особу у індивідуальних відомостях про таку особу форми ОК-5. З урахуванням того, що не підтверджено страховий стаж позивачем на дату звернення (19.08.2024 та 04.11.2024), законодавець зобов`язує повторно звернутися з такою заявою до органу Пенсійного фонду України.

Представник відповідача, ГУПФ України у Київській області, заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що оскаржуване рішення за принципом екстериторіальності було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області 08.11.2024 року №154750011743. Пенсійний вік, визначений частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років. Вік позивача 60 років. Необхідний страховий стаж, визначений частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 31 рік. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки, мають особи за наявності страхового стажу в період з 01.01.2027 по 31.12. 2027 - від 24 до 34 років. Страховий стаж особи становить 28 років 03 місяці 02 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки ОСОБА_1 не набула необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 03.07.1998 по 27.12.2003, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків. Право на пенсійну виплату набуде 20.08.2027. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії- задоволений частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області від 08 листопада 2024 року № 154750011743 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.08.2024 року та зарахувати до страхового стажу період роботи з 03.07.1998 року по 27.12.2003 року у відповідності до трудової книжки НОМЕР_1 від 03.07.1998 року та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини вимог - відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1211(одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Головне управління Пенсійного Фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення та прийняття нового рішення, яким задовольнити відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.8) та на дату повторного звернення за призначенням пенсії до ГУПФ України в Одеській області їй виповнилося 60 років.

13.08.2024 року ОСОБА_2 звернулася до ГУПФ України в Одеській області з заявою про призначення пенсії (а.с.45-46). До заяви було додано: диплом (свідоцтво, атестат) про навчання, довідка про відкритий рахунок в банку, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637, заява про призначення/перерахунок пенсії, паспорт, свідоцтво про шлюб трудова книжка(а.с.47).

Заява була розглянута ГУПФ України в Закарпатській області та рішенням №154750011743 від 20.08.2024 року відмовлено у призначенні пенсії (а.с.12).

У рішенні №154750011743 від 20.08.2024 року зазначено (а.с.12):

Відмова про призначення пенсії по віку ОСОБА_1 . Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 . Ідентифікаційний код НОМЕР_3 . Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 13.08.2024 року. Пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років. Вік заявниці 59 років 11 місяців 24 дні.

Необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 31 рік.

Страховий стаж особи становить 15 років 4 місяці 2 дні.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

періоди трудової діяльності відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 10.02.1983 року, не взяті до стажу, оскільки на титульній сторінці трудової книжки, дошлюбне прізвище не відповідає свідоцтву про шлюб, що суперечить вимогам «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» №58 від 29.07.1993 року.

Для зарахування до страхового стажу вищезазначеного періоду трудової діяльності необхідно надати уточнюючі довідки, визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637.

Також не враховано до стажу період з 01.01.1984р по 31.12.1984 р. (згідно архівної довідки №04-01/1-18 від 11.01.2024р.), оскільки відсутнє свідоцтво про народження дитини.

Згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 03.07.1998р. не зараховано до стажу період роботи з 01.07.2000р. по 27.12.2003р.. оскільки відсутні дані за цей період в реєстрі застрахованої особи.

Заявниця працює.

На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.

Враховуючи вищевикладене, гр. ОСОБА_4 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с.12).

04.11.2024 року ОСОБА_1 повторно подала заяву.

Заява була розглянута ГУПФ України у Київській області за принципом екстериторіальності та рішенням №154750011743 від 08.11.2024 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком.

У рішенні №154750011743 від 08.11.2024 року зазначено (а.с.10):

Відмова про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .

Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 04.11.2024.

Пенсійний вік, визначений частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років. Вік заявниці 60 років.

Необхідний страховий стаж, визначений частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 31 рік.

У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки, мають особи за наявності страхового стажу в період з 01.01.2027 по 31.12. 2027 від 24 до 34 років.

Страховий стаж особи становить 28 років 03 місяці 02 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.

Відмовити в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не набула необхідного страхового стажу. Працює.

Право на пенсійну виплату набуде 20.08.2027.

На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує (а.с.10).

15.11.2024 року позивачка звернулася з заявою до ГУПФ України у Київській області, в якій просила надати роз`яснення щодо незарахування трудового стажу з 03.07.1998 по 27.12.2003р.р. за період роботи в ВАТ «Науково-виробниче підприємство ВЕГА» (а.с.17).

03.12.2024 року надійшла відповідь від ГУ ПФУ у Київській області, в якій зазначено, що заява позивачки опрацьовувалася за принципом екстериторіальності та її стаж є меншим, ніж передбачено Законом №1058, тому було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано період роботи з 03.07.1998 по 27.12.20003 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків (а.с.18).

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, позивач оскаржила його до суду.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (Закон № 1058-IV).

У розумінні абз.22 ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За змістом ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (Закон №1788-XII), відповідно до статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з приписів Порядку №637, підтвердження трудового стажу потрібне у разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем до заяви було надано копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.02.1983 року.

Зазначена трудова книжка містить запис відповідно до яких у період з 03.07.1998 по 27.12.2003 р.р. позивачка працювала на посаді оператора Акціонерного товариства науково-дослідного підприємства «Вега» (а.с.15).

Колегія суддів звертає увагу, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували їх зміст, а натомість внесені відповідно до встановлених правил. Доказів визнання недостовірними записів у трудові Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники та застраховані особи у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування або обчислення заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев`ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється страхувальниками у визначеному законом порядку, а в разі несвоєчасної або неповної їх сплати до страхувальників застосовуються передбачені законом фінансові санкції, а винні посадові особи несуть відповідальність згідно із законом.

Аналогічні положення містить Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Відповідно до статті 4 цього Закону платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з частинами одинадцятою та дванадцятою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні у порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть відповідальність згідно із законом.

Отже, обов`язок щодо належного нарахування та сплати страхових внесків покладається на страхувальника, а тому негативні наслідки неналежного виконання такого обов`язку не можуть бути безпосередньо покладені на працівника, який фактично виконував трудові обов`язки та не мав можливості контролювати виконання роботодавцем покладених на нього законом обов`язків.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17 та від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а.

У наведених постановах Верховний Суд виходив із того, що несвоєчасна або неповна сплата роботодавцем страхових внесків за умови підтвердження факту роботи особи не повинна мати наслідком позбавлення працівника права на зарахування відповідного періоду до страхового стажу, оскільки обов`язок щодо сплати страхових внесків покладений на роботодавця, а застрахована особа не повинна нести негативних наслідків у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням роботодавцем своїх обов`язків.

Зазначені правові висновки є релевантними до спірних правовідносин, оскільки факт трудової діяльності позивача у період з 03.07.1998 по 27.12.2003 р.р. підтверджується записами у трудовій книжці, достовірність яких відповідачем не спростована.

Відсутність відповідної інформації у реєстрі застрахованих осіб сама по собі не є доказом відсутності трудових відносин та не спростовує відомостей трудової книжки про фактичне виконання позивачем роботи у відповідні періоди.

Інше тлумачення зазначених норм призвело б до покладення на застраховану особу негативних наслідків неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків, що фактично ставило б реалізацію права особи на пенсійне забезпечення в залежність від поведінки іншого суб`єкта.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко