Постанова № 141374736 у справі № 420/30099/25 від 09.11.2026

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 р. м. Одеса Справа № 420/30099/25

Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:

м. Одеса;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

05.03.2026 року;

Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Єщенка О.В.,

суддів - Градовського Ю.М.,

- Казанчук Г.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у затримці виплати позивачеві суми грошового забезпечення, а саме грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 01 серпня 2025 року по 28 серпня 2025 року;

зобов`язати відповідача здійснити позивачеві виплату у сумі 20648,88 гривень за затримку виплати компенсації за неотримане речове майно за період з 01 серпня 2025 року по 28 серпня 2025 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2025 року по 28.08.2025 року.

Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2025 року по 28.08.2025 року у сумі 19 296,34 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи принцип пропорційності та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 02.06.2025 року по 28.08.2025 року підлягають кошти у сумі 19 296,34 грн. (22,94 % від 84 116, 56 грн.).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в частині розрахунків змінити шляхом ухвалення в цій частині нового рішення про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 84116, 56 гривень.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд не врахував всіх обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та відповідно впливають на остаточний висновок стосовно суми стягнення, зокрема наявності прийнятих на користь позивача судових рішень, внаслідок яких недоплачені відповідачем суми грошового забезпечення значно перевищують суми грошового забезпечення, які позивач отримав при звільненні з військової служби та становлять понад 100 відсотків від суми нарахованого грошового забезпечення за період військової служби.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі посилаються на необґрунтованість доводів апелянта та відсутність підстав для скасування судового рішення в оскаржуваній частині.

Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", з 05.09.2022 року був прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації; військову присягу прийняв 28.09.2022 року; має статус учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 від 30.05.2023 року).

Позивач проходив військову службу, зокрема, у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.06.2025 року №160, військовослужбовця військової служби за контрактом капітана ОСОБА_2 , командира роти резерву рядового складу, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 20 травня 2025 року № 386 з військової служби у відставку за підпунктом "а" (за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з 01 червня 2025 року виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

За змістом наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.06.2025 року №160, при звільненні позивачу призначено до виплати грошове забезпечення, що підлягає виплаті при звільненні, зокрема:

грошове забезпечення за 01 червня 2025 року;

грошову компенсацію за 08 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік;

грошову компенсацію за 05 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік;

грошову компенсацію за 05 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік;

грошову компенсацію за 15 календарних днів щорічної основної відпустки за 2025 рік;

грошову компенсацію за 42 календарних дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2023, 2024 та за 2025 роки;

грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно;

щомісячну премію за особистий внесок в загальні результати служби в розмірі 405% посадового окладу визначеного у штаті, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за 01 червня 2025 року.

29.08.2025 року на рахунок позивача зараховані кошти у сумі 21 792,00 грн., як компенсація за неотримане речове майно (а.с. 9).

Звернення позивача до суду обумовлено тим, що у день виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 йому не було виплачено компенсацію за неотримане речове майно. Таку виплату відповідач провів 29 серпня 2025 року, однак одночасно не виплатив компенсацію за затримку розрахунку при звільненні.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та прирівняних до них осіб (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства про порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо).

Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів щодо оплати праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, з огляду на наступне.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року по справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року по справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року по справі № 826/15235/16.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати суми грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, то в цьому випадку є підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Слід враховувати, що відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Крім того, 08 жовтня 2025 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 489/6074/23, у якій вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. та сформулювала такий правовий висновок:

"Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.".

Ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, колегія суддів констатує, що при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача необхідно враховувати співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування і керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 спираючись на критерії, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом, зокрема, й у справі №489/6074/23, і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови від 08 жовтня 2025 року).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій Верховного Суду підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Судом встановлено, що згідно наданої відповідачем Довідки №25/291 від 23.02.2026 року, позивачу виплачено при звільненні 73 190, 63 грн.

В подальшому, 29.08.2025 року на рахунок позивача зараховані кошти у сумі 21792,00 грн., як компенсація за неотримане речове майно.

Таким чином, загальний розмір належних при звільненні сум становить 94 982,63 грн. (73 190, 63 грн. + 21 792,00 грн.).

З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 21792,00 грн. від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 22,94 % % (21792,00 грн. / 94982,63 грн. х 100 %).

При цьому колегія суддів зазначає, що всупереч доводам апелянта, до вказаного розрахунку не підлягають включенню визначені рішеннями Одеського окружного адміністративного суду по справам №420/35818/24, №420/9612/25, №420/23126/25, №420/21038/25 суми, оскільки згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, вказані рішення відповідачами ще фактично не виконані та перебувають на стадії судового контролю.

Більш того, у разі врахування сум, визначених на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справам №420/35818/24, №420/9612/25, №420/23126/25, №420/21038/25 при розрахунку середнього заробітку у межах даної справи, розмір належного середнього заробітку не збільшився б, як помилково вважає апелянт, а навпаки зменшився б. Це пов`язано із тим, що у разі фактичної виплати зазначених сум грошового забезпечення, вказані суми увійшли б до складу грошового забезпечення, що належало виплати позивачеві при звільненні, а отже пропорційно зменшився б відсоток істотності невиплаченої компенсації за речове майно, що є предметом даного спору, відносно загальної суми грошового забезпечення, яка належала виплаті при звільненні.

При цьому, відомий ще з часів Римської імперії принцип non reformatio in peius, який випливає із конституційної гарантії права на судовий захист (стаття 55 Конституції України), права на апеляційний та у визначених законом випадках - на касаційний перегляд судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України), а також положень статті 308 КАС України, виключає можливість погіршення правового становища особи, яка оскаржує судове рішення, якщо інша сторона не подала апеляційну скаргу або не порушила питання про зміну чи скасування рішення в частині, що погіршує становище особи, яка оскаржує рішення.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Відповідно до п. 1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.

Відповідно до п. 7 розділу І Порядку №260 середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Таким чином, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

Отже, застосуванню підлягають відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком № 260.

Середньоденний заробіток позивача складає 955,87 грн. (29 056,02+29 251,82) / 61).

Щодо кількості днів затримки розрахунку при звільненні позивача, період затримки розрахунку при звільненні з 02.06.2025 року по 28.08.2025 року становить 88 днів

Отже, загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком № 100 становить 84116,56 грн. (955,87 грн. х 88 днів).

Водночас, виходячи з принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 19296,34 грн. (22,94 % від 84 116, 56 грн.).

Враховуючи викладене, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий суддя: О.В. Єщенко

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: Г.П. Казанчук