П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2026 р. м. Одеса Справа № 484/6036/26
Категорія: 113070100 Головуючий у суді І інстанції: Шикеря І. А. місце ухвалення: м. Первомайськ
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Семенюка Г.В.
суддів: Федусика А.Г.
Шляхтицького О.І.
розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 вересня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про скасування постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення
В С Т А Н О В И В:
24 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (далі - ГУНП в Кіровоградській області), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 18.08.2026 серії ЕНА №7741374 в сумі 425 грн, за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Також позивач просив закрити справу про адміністративне правопорушення, у зв`язку з відсутністю в його діях відповідного складу.
В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що указаною постановою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
Пояснюючи обставини події зазначив, що 18.08.2026, керуючи транспортним засобом Toyota Avensis, реєстраційний номер НОМЕР_1 , о 16:51 год. був зупинений працівниками ГУНП в Кіровоградській області, якими прийнято спірну постанову про накладення адміністративного стягнення за не пред`явлення посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Позивач наголошує, що не відмовлявся пред`являти указані документи, а навпаки пред`явив їх поліцейському, однак останній заявив, що «вже пізно, на момент розгляду справи ви відмовились».
Отже, позивач вважає спірну постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки фактично мав при собі та надав поліцейському відповідні документи під час зупинки, а тому склад адміністративного правопорушення, передбачений частиною 1 статті 126 КУпАП, відсутній.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 вересня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Мотиви апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції підійшов до розгляду справи суто формально та повністю проігнорував хронологію подій, зафіксовану на відеозаписах, наданих позивачем.
Так, апелянт звертає увагу на те, що він не відмовлявся пред`являти документи поліцейському, передбачені пунктом 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - Правила дорожнього руху).
Поліцейський взагалі не дочекавшись його відповіді щодо пред`явлення документів сів у патрульний автомобіль та прийняв оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення.
Чинний порядок розгляду справ відповідно до статті 279 КУпАП та розділ ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, чітко визначає, що висунення вимоги про надання документів та фіксація ненадання документів може відбуватися виключно після офіційного початку розгляду справи у присутності водія та роз`яснення права на захист (стаття 268 КУпАП).
Апелянт також наголошує, що одразу після фактичного завершення його розмови по телефону з оператором « 102», на першу ж наступну реальну вимогу та згадку поліцейських про документи, він негайно пред`явив їм абсолютно всі документи на право керування, що чітко зафіксовано на відеозаписі FHD0027.MOV. Однак, інспектори протиправно та категорично відмовилися приймати мої документи, заявивши: «Вже пізно».
Наявність документів у повному обсязі та негайне їх надання за першої ж правомірної нагоди, на думку скаржника, повністю виключає суб`єктивну сторону правопорушення (умисел) відповідно до статті 9 КУпАП.
Крім того, скаржник указує, що згідно з вимогами статей 31 та 35 Закону України «Про Національну поліцію», зупинка транспортного засобу є виключно превентивним поліцейським заходом, який може бути застосований інспектором суворо за наявності чітко визначених підстав. Проте, суб`єкт владних повноважень ні у змісті оскаржуваної постанови, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції не зазначив та не довів жодної законної підстави для зупинки транспортного засобу, яким керував позивач.
Апелянт стверджує, що, відповідно до положень статті 32 Закону України «Про Національну поліцію», право вимагати у водія документи виникає у посадової особи виключно в межах законно розпочатого превентивного заходу.
Відповідач, скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, вважає її необґрунтованою та безпідставною, а тому просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Мотиви відзиву відтворюють позицію суду першої інстанції про законність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП.
ОСОБА_1 надав відповідь на відзив відповідача, в якому просить задовольнити вимоги апеляційної скарги.
Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7741374 від 18.08.2026, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 грн.
Зміст вказаної постанови свідчить про те, що 18.08.2026 о 16:51 год. водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом в Кіровоградській області, с. Піщаний Брід, вул. Дзержинського, 51, не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив підпункт «а» пункту 2.4 Правил дорожнього руху.
Не погоджуючись з цією постановою по справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що обставини, викладені в спірній постанові, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог частини 1 статті 126 КУпАП знайшли своє повне підтвердження в суді, що дійсно на законну вимогу поліцейського він не надав поліцейському для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи та чинний страховий поліс обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів, а тому оскаржувана в межах даної справи постанова про адміністративне правопорушення винесена правомірно, за формою та змістом відповідає вимогам статті 283 КУпАП, підстави для її скасування відсутні.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).
Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
У силу вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух, не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом та інше.
Відповідно до підпункту «а», «б», «ґ) пункту 2.1 Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:
- посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;
- реєстраційний документ на транспортний засіб;
- чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За правилами підпункту «а» пункту 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Відповідно до частини 1 статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, -
тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, санкція статті частини 1 статті 126 КУпАП передбачає відповідальність особи, яка керує транспортним засобом, зокрема за не пред`явлення у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»).
Частиною 1 статті 9 КУпАП встановлено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статті 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про:
- дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;
- транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);
- технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався);
- розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження;
- відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Частиною 1 статті 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Аналіз наведених вище положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що вина водія у порушенні Правил дорожнього руху повинна доводитись суб`єктом владних повноважень певними доказами, серед яких показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, пояснення свідків тощо.
Слід зазначити, що, в силу вимог статті 251 КУпАП, візуальне спостереження працівником поліції за порушенням не може бути доказом порушення Правил дорожнього руху.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, встановила, що в них відсутні докази (фото або відео), які б були надані суб`єктом владних повноважень, задля доведення вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП.
Матеріали справи містять лише відеозаписи, які були надані позивачем до позовної заяви.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши ці відеозаписи встановив, що поліцейський не отримував відмову від водія ОСОБА_1 у пред`явленні документів, передбачених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху.
Понад те, є слушними посилання ОСОБА_1 на те, що на першу вимогу та згадку поліцейських про документи, він негайно пред`явив їм документи на право керування транспортним засобом, що зафіксовано на відеозаписі «FHD0027.MOV».
Водночас, слід указати, що суд першої інстанції, констатуючи доведення суб`єктом владних повноважень правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП, порушив вимоги статті 77 КАС України, а саме частину 2, яка передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Водночас, суб`єкт владних повноважень не виконав свій безпосередній обов`язок щодо доведення правомірності свого рішення, шляхом надання відповідних відеодоказів, зокрема з бодікамер поліцейських.
Позивач, у свою чергу, надав суду усі наявні докази з яких можна встановити відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП.
Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спірна постанова про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 18.08.2026 серії ЕНА №7741374 не відповідає вимогам статті 283 КУпАП, оскільки вона не містить відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався).
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (фото або відеозаписом правопорушення).
Про те, що суб`єкт владних повноважень повинен довести належними доказами, зокрема, фото або відеозаписом, вчинення водієм адміністративного правопорушення, зазначено у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року (справа № 357/10134/17).
У справі Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (пункт 21 рішення).
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційного Суду України дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. (пункт 4.1)
Оскільки суб`єкт владних повноважень не вказав в оскаржуваній постанові докази, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення та не надав таких доказів суду, всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.
Отож, колегія суддів вважає, що суб`єкт владних повноважень не довів належними та допустимими доказами вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та як наслідок неправомірно притягнув його до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП, оскільки у своєму рішенні не зазначив жодного доказу, який би підтвердив даний факт.
Далі слід указати таке.
Частина 1 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає випадки за яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби, зокрема, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Частина 3 цієї статті передбачає, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Колегія суддів вважає, що після законної підстави для зупинки транспортного засобу поліцейський має право вимагати від водія пред`явлення документів, передбачених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху.
Однак, у межах даної справи, ані у відзиві на позовну заяву, ані у відзиві на апеляційну скаргу суб`єкт владних повноважень не зазначив підставу зупинки транспортного засобу за кермом якого перебував ОСОБА_1 .
До того ж, відповідач не надав доказів чи було виконано поліцейськими вимоги частини 3 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», а саме: інформування водія про конкретну причину зупинення транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки.
Отож, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та як наслідок неправомірність притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Отже, КАС України надає суду право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
За таких обставин, беручи до уваги відсутність належних доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, колегія суддів вважає, що постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення від 18.08.2026 серії ЕНА №7741374 за частиною 1 статті 126 КУпАП має бути скасована, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.
Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що суд першої інстанції не довів обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, є всі підстави, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 317 та пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, слід указати таке.
Частина 1 статті 139 КАС України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Кіровоградській області слід стягнути суму судового збору 1464,60 грн на користь позивача, оскільки при поданні позову судовий збір складав 665,60 грн, а при поданні апеляції судовий збір становив 799 грн.
Стаття 272 КАС України встановлює особливості апеляційного та касаційного оскарження судових рішень в окремих категоріях адміністративних справ, частина 3 якої передбачає, що судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-283-1, 284-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись статтями 243, 250, 272, 286, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 вересня 2026 року - скасувати.
Ухвалити у справі постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про скасування постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 18 серпня 2026 року серії ЕНА №7741374, передбаченого частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення - скасувати, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (код за ЄДРПОУ 40108709) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 1464 (одна тисяча чотириста шістдесят чотири) грн 60 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді О.І. Шляхтицький А.Г. Федусик