Постанова № 141374789 у справі № 400/2199/26 від 10.11.2026

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 р. м. Одеса Справа № 400/2199/26

Перша інстанція: суддя Брагар В. С.,

повний текст судового рішення

складено 29.06.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді - Кравченка К.В.,

судді - Вербицької Н.В.,

судді - Джабурія О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

02.03.2026 ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (надалі відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при обчисленні позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 29.01.2020 по 19.05.2023;

- зобов`язати в/ч НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт, а також провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у спірний період відповідач при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань протиправно застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, а не прожитковий мінімум, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, оскільки пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, в судовому порядку визнано протиправним та скасовано.

Позивач також зазначав, що на адвокатський запит його представника щодо розміру прожиткового мінімуму, застосованого при розрахунку грошового забезпечення, відповідь від відповідача у встановлений строк не надійшла.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року, ухваленим в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавки за особливості проходження військової служби, надбавки, доплати, підвищення та премії) з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704;

- зобов`язано в/ч НОМЕР_1 провести нарахування та виплату позивачу за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавки за особливості проходження військової служби, надбавки, доплати, підвищення та премії) з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше проведених виплат;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, в/ч НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання нею чинності, та посилається на Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 №4-зп і постанову Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №700/668/16-а.

Апелянт вказує, що з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 викладено в редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, а визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови №103 в судовому порядку не відновлює дії попередньої редакції пункту 4 постанови №704, оскільки відповідно до Правил підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870, дія нормативного акта поновлюється шляхом прийняття аналогічного нового акта або акта, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акта. Апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а та від 27.05.2021 у справі №520/5794/2020, щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018, та на те, що в/ч НОМЕР_1 діяла в межах та у спосіб, визначений чинним законодавством. Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції безпідставно визнано протиправною бездіяльність відповідача, оскільки відсутні ознаки протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та посилається на постанову Верховного Суду України від 13.06.2017 у справі №800/490/15 і постанову Верховного Суду від 11.08.2020 у справі №320/5970/17.

Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог учасниками справи не оскаржується, апеляційний суд переглядає його лише в частині задоволених позовних вимог.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 у період з 16.07.2018 по 04.04.2024.

У період з 29.01.2020 по 19.05.2023 відповідач нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення, обчислюючи посадовий оклад та оклад за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, у розмірі 1762 грн.

Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з визнанням в судовому порядку протиправним та скасуванням пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 з 29.01.2020 підлягав застосуванню пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у первинній редакції, а тому розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період мали визначатися з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Відмовляючи у задоволенні позову в частині перерахунку грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд першої інстанції зазначив, що до суду не надано доказів виплати позивачу таких видів грошового забезпечення у спірний період.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі Закон №2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

На виконання статті 9 Закону №2011-XII Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018 і поширюється, зокрема, на військовослужбовців Збройних Сил України.

Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У первинній редакції пункту 4 постанови №704 було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі постанова №103) пункт 4 постанови №704 викладено в редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців використовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, який відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» становив 1762 грн.

У подальшому у справі №826/6453/18 рішенням суду, яке набрало законної сили 29.01.2020, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким були внесені зміни до постанови №704, зокрема щодо змін, внесених до пункту 4 постанови №704.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з 29.01.2020 зміни, внесені пунктом 6 постанови №103 до пункту 4 постанови №704, втратили чинність, а тому з цієї дати підлягав застосуванню пункт 4 постанови №704 у первинній редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

При цьому приписи щодо застосування « 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року» не застосовуються в силу вимог пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII щодо обмеження застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2102 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 встановлено у розмірі 2270 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 встановлено у розмірі 2481 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2684 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (надалі постанова №481), яка набрала чинності з 20.05.2023, абзац перший пункту 4 постанови №704 викладено у новій редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови №704, однак постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 судові рішення попередніх інстанцій скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову, тобто зміни, внесені постановою №481 до абзацу першого пункту 4 постанови №704, визнані законними.

Отже, з 20.05.2023 правове регулювання спірних правовідносин змінилося, проте спірний у цій справі період обмежений 19.05.2023, а тому посилання відповідача на постанову №481 не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки ця постанова не має зворотної дії в часі і не може застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання нею чинності.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Верховний Суд у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Верховний Суд зазначив, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 №2629-VIII було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року, тоді як закони про Державний бюджет України на 2020- 2023 роки таких застережень не містять.

За висновком Верховного Суду, з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт був змінений на відповідний рік, а тому з урахуванням частини третьої статті 7 КАС України застосуванню підлягає прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постановах від 31.08.2022 у справі №120/8603/21-а, від 16.11.2022 у справі №120/648/22-а, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21, від 10.01.2023 у справі №440/1185/21 та від 15.03.2023 у справі №420/6572/22.

У постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21 Верховний Суд застосував зазначений правовий висновок у спорі щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29.01.2020 до 06.11.2020 відповідно до пункту 4 постанови №704 у зв`язку з визнанням протиправним та скасуванням пункту 6 постанови №103.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання апелянта на Правила підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870, апеляційний суд відхиляє, оскільки ці Правила регулюють процедуру підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України і не визначають правових наслідків визнання нормативно-правового акта або окремого його положення протиправним та нечинним в судовому порядку, які встановлені статтею 265 КАС України.

Крім того, як зазначено вище, обов`язок застосовувати у спірний період прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, випливає також з того, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 про застосування прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідали правовим актам вищої юридичної сили.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а та від 27.05.2021 у справі №520/5794/2020, апеляційний суд також не бере до уваги, оскільки, як вбачається з наведеного самим апелянтом змісту цих висновків, Верховний Суд вирішував питання про те, чи застосовується мінімальна заробітна плата (її частина) як розрахункова величина для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями, і дійшов висновку, що для розрахунку розмірів цих окладів застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не мінімальна заробітна плата.

Натомість питання визначення розміру прожиткового мінімуму, що підлягає застосуванню з 2020 року, після визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови №103 та з урахуванням законів про Державний бюджет України на 2020- 2023 роки вирішене Верховним Судом у наведених вище постановах, ухвалених пізніше, а тому зазначені апелянтом правові висновки не спростовують висновків суду першої інстанції щодо спірного періоду з 29.01.2020 по 19.05.2023.

Посилання апелянта на Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 №4-зп та постанову Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №700/668/16-а щодо дії нормативно-правових актів у часі також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки у спірний період з 29.01.2020 по 19.05.2023 був чинним саме пункт 4 постанови №704 у первинній редакції, а постанова №481, яка змінила правове регулювання, набрала чинності лише з 20.05.2023.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 відповідач при обчисленні позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням протиправно застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, що призвело до нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством.

Оскільки розміри надбавки за вислугу років, інших надбавок, доплат, підвищень та премії, які обчислюються у відсотках від посадового окладу, окладу за військовим званням або їх суми, безпосередньо залежать від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав відповідача провести нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення за спірний період з урахуванням зазначених складових та раніше проведених виплат.

Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Предметом спору у цій справі є нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, а саме невиконання відповідачем покладеного на нього обов`язку нарахувати та виплатити грошове забезпечення, обчислене відповідно до пункту 4 постанови №704 у редакції, чинній у спірний період.

Обов`язок нараховувати та виплачувати грошове забезпечення у розмірах, встановлених законодавством, покладено на відповідача, і виконання цього обов`язку було об`єктивно необхідним та реально можливим, а тому кваліфікація судом першої інстанції поведінки відповідача як протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення у належному розмірі відповідає змісту спірних правовідносин та способу захисту, обраному судом для повного захисту прав позивача, і не призвела до ухвалення неправильного по суті рішення.

Посилання апелянта на те, що він діяв на підставі та у межах чинного законодавства, спростовуються наведеним вище правовим регулюванням, а будь-яких інших обставин, які б унеможливлювали нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення в належному розмірі, відповідач не навів.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у спірний період із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, у зв`язку із чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач К.В. Кравченко

Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія