Постанова № 141374934 у справі № 420/39820/25 від 10.11.2026

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 р. м. Одеса Справа № 420/39820/25

Перша інстанція: суддя Андрухів В.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів - Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

01 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за період з 24.02.2022 по 24.08.2022 за час затримки розрахунку при звільненні включно по виплаті в повному обсязі індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 24.02.2022 по 24.08.2022 включно по виплаті в повному обсязі індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо не виплати компенсації суми утриманого податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року по справі №420/38024/24;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України компенсувати суму податку з доходів фізичних осіб, яка утримана з суми, виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року по справі № 420/38024/24.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що відповідач, виплачуючи грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року по справі №420/38024/24, безпідставно утримав в цієї суми ПДФО 18% у розмірі 8 539,98 грн. Індексацію грошового забезпечення відповідач виплатив не у день звільнення позивача зі служби 23.02.2022 року, а лише 26 жовтня 2025 року. Викладене, на переконання позивача, є підставою для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до приписів ст.117 КЗпП.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, наполягаючи на необхідності зменшення суми середнього заробітку, який можливо буде стягнуто на користь позивача.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати компенсації суми утриманого податку на доходи фізичних осіб з суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року по справі №420/38024/24.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб, яка утримана з суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року по справі № 420/38024/24.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач і відповідач подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, позивач - про задоволення позовних вимог в повному обсязі, відповідач - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції помилково врахував, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 року по справі № 420/28510/25 вже стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на її користь середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби, у зв`язку з чим відмовив в задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку. Так, апелянт зазначила, що підстави та предмет позовних вимог у даній справі та позову у справі № 420/28510/25 є різними.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача відшкодувати ОСОБА_1 суми утриманого ПДФО, не врахував, що позивач звільнений з військової служби та не отримує грошового забезпечення, а у відповідності до норм ПК України та Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється військовослужбовцям одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач проходила військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом від 23.02.2022 року № 81-ос начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , штаб-сержанта, остання штатна посада техніка групи технічного захисту інформації відділення зв`язку та інформаційних систем звільнено в запас Збройних Сил України за підпунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) до 18 років)) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військової обов`язок і військову службу".

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 року по справі № 420/38024/24, яке набрало законної сили, зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 14.02.2017 року по 28.02.2018 року, враховуючи базовий місяць - січень 2008 року.

26 жовтня 2025 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 року по справі № 420/38024/24, позивачу виплачені кошти у розмірі 36 479,58 грн.

Позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні та надання довідки-розрахунку виплачених сум грошового забезпечення.

Листом від 31.10.2025 року військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено, що правові підстави для виплати середнього грошового забезпечення відсутні.

Також надано довідку-розрахунок № 09/208 від 21.10.2025 року, з якої слідує, що з нарахованих сум грошового забезпечення ОСОБА_1 проведено утримання податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18 % (8539,38 грн.) без подальшого його компенсування, а також утримано військовий збір у розмірі 5 % (2372,05 грн.).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення суду та щодо утримання податку із виплаченої на виконання рішення суми, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 року по справі № 420/38024/25, встановлено несвоєчасну виплату відповідачем у повному обсязі грошового забезпечення, право на яке у позивача виникло під час проходження служби. Суми ПДФО, що утримані з грошового забезпечення, мають бути виплачені позивачу одночасно із виплатою грошового забезпечення.

Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 року по справі № 420/28510/25 стягнуто з відповідача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача, який охоплює період, заявлений позивачем в межах даної справи, то відсутні підстави для повторного стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби ОСОБА_1 .

Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» тощо.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, затверджені «Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44).

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

За приписами частин 4-6 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Приписами ст.168 Податкового кодексу України (далі - ПК) врегульовано порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно до пункту 168.5 ст.168 ПК суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Передбачена пунктом 168.5 статті 168 ПК компенсація утриманої з грошового забезпечення (грошових винагород та інших виплат) суми податку на доходи фізичних осіб здійснюється за рахунок таких сум, тобто законодавцем встановлено особливості утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб для наведених у цьому пункту осіб.

Відповідно до пункту 3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Аналізуючи вищенаведене апеляційний суд зазначає, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Разом з тим, Порядком №44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки та право на яке набуте у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Оскільки суми, які виплачені на виконання рішення суду, безпосередньо входять до складу грошового забезпечення, відтак наявні підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача існував обов`язок нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, нараховане на виконання рішення суду, в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з індексації грошового забезпечення, право на яку позивач отримала під час проходження нею служби.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли підтвердженння.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.

Тобто, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ст.117 КЗпП України (в чинній з 19.07.2022 року редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем проведено не у день його виключення зі списків особового складу 23.02.2022 року, а 26.10.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, позивач має право на отримання відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні.

Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судова колегія враховує, що відповідно Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 25.07.2024 у справі № 420/36/23, від 23 лютого 2026 року у справі № 320/46910/23 тощо, судова колегія наголошує, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 24.02.2022 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 25.10.2025, однак у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України.

Щодо періоду по 18.07.2022 року, судова колегія наголошує, що згідно сталої правової позиції Верховного Суду, середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 18 липня 2022 року виплачується в розмірі прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум.

Особливості обчислення середнього заробітку до 19 липня 2022 року, зокрема, випадки та критерії його зменшення сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.02.2022 по 18 липня 2022 року (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) має застосовуватись норма статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та встановленню підлягає:

(1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;

(2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;

(3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.

Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі № 560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі № 620/7207/24 від 24 квітня 2025 року.

Як вбачається із довідки про грошове забезпечення: у грудні 2021 року грошове забезпечення позивача складає 11204,20 грн, у січні 2022 року - 12330,58 грн, отже середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (11204,20 грн + 12330,58 грн) / 62 = 379,59 грн.

Період затримки з 24.02.2022 по 18.07.2022 року становить 145 календарних днів.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, в даному випадку, складає 55 040,55 грн (145х379,59).

Разом із тим, зазначена сума є явно неспівмірною сумі недоплаченої індексації грошового забезпечення 36 479,58 грн на виконання рішення по справі № 420/38024/24.

Загальний розмір належних позивачеві виплат при виключенні зі списків особового складу складав 128 302,66 грн (32370,80 грн виплачено у добровільному порядку при звільненні; 36 479,58 грн на виконання рішення по справі №420/38024/24, 59452,28 грн на виконання рішення по справі №420/38209/24). Зазначені обставини підтверджуються постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2026 року по справі № 420/28510/25, яка набрала законної сили.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів зазначає, що істотність частки несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення 36 479,58 грн від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 28,43 % (36 479,58 грн / 128 302,66 *100).

Виходячи з принципу пропорційності, за період з 24.02.2022 по 18.07.2022, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 15 648,03 грн, тобто 28,43 % від 55 040,55 грн.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі № 420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, то як зазначалось вище, він обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями.

Тобто після 19 липня 2022 року позивач незалежно від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 06 місяців.

Як вірно встановив суд першої інстанції, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 року по справі № 420/28510/25, з урахуванням змін внесених постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2026, стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби з урахуванням обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ.

Тобто, за період з 19 липня 2022, у межах шестимісячного строку, позивачу вже присуджений до виплати середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в межах справи № 420/28510/25.

У зв`язку із викладеним, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку, починаючи з 19 липня 2022 року.

Суд першої інстанції на викладені обставини уваги не звернув, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині в повному обсязі.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі п.1 ч.1 ст.317 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо виплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 по 18.02.2022 року з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 08 грудня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду по справі № 420/38024/24.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на Користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 24.02.2022 року по 18.07.2022 року у розмірі 15 648,03 грн (п`ятнадцять тисяч шістсот сорок вісім гривень три копійки).

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий: Н.В. Вербицька

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: К.В. Кравченко