Постанова № 141375029 у справі № 580/4713/26 від 10.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/4713/26 суддя першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року у справі № 580/4713/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - апелянт, відповідач, ГУ ПФУ в Черкаській області), у якому просила суд:

- визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в Черкаській області у призначенні та виплаті ОСОБА_1 пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій по інвалідності відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 (далі - Рішення № 1-р(ІІ)/2021) та частини четвертої статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) як особі, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, починаючи з 06.11.2025;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити з 06.11.2025 призначення основної пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» (далі - Закон № 230/96-ВР) у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком та виплачувати її у повному обсязі з видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону № 796-XII, а не з видатків на виплату пенсій, перерахованих на виконання судових рішень.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Черкаській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР. Зобов`язано ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити з 06.11.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР з урахуванням виплачених коштів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Підставою для часткового задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що Законом України від 29 червня 2021 року № 1584-IX «Про внесення змін до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі - Закон № 1584-IX) встановлено мінімальні розміри пенсії по інвалідності, істотно менші, ніж ті, що були гарантовані статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, а тому, з урахуванням Рішення № 1-р(ІІ)/2021, Рішення Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 (далі - Рішення № 4-р(І)/2024) та висновків Верховного Суду, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Відмовляючи в іншій частині позову, суд виходив з того, що позивач як особа з інвалідністю III групи має право на пенсію у розмірі не нижче 6, а не 10 мінімальних пенсій за віком, а вимога щодо джерела фінансування виплати заявлена на майбутнє.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ГУ ПФУ в Черкаській області звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що на виконання Рішення № 1-р(ІІ)/2021 Верховна Рада України прийняла Закон № 1584-IX, яким частину третю статті 54 Закону № 796-XII викладено в новій редакції з визначенням мінімальних розмірів пенсії по інвалідності у твердих сумах, зокрема для III групи - 3700 гривень, а отже, підстави для застосування статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР відсутні.

Крім того, апелянт зауважив на тому, що рішення Конституційного Суду України мають пряму (перспективну) дію в часі, а частина третя статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-IX, визнана неконституційною Рішенням № 4-р(І)/2024, утрачає чинність лише через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, який на час виникнення спірних правовідносин не припинено.

На переконання апелянта, суд першої інстанції застосував статтю 54 Закону № 796-XII вибірково, оскільки ця стаття в редакції Закону № 230/96-ВР також передбачала визначення Кабінетом Міністрів України порядку обчислення пенсії, а відповідні постанови уряду втратили чинність, що суперечить висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23.

Також апелянт вважає, що суд першої інстанції втрутився в дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, порушив принцип розподілу влади та не врахував останні правові позиції Верховного Суду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Черкаського окружного адміністративного суду.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2026 апеляційну скаргу відповідача призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 17.05.2019.

Позивачу з 15.07.2021 призначено пенсію по інвалідності III групи внаслідок захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, відповідно до статті 54 Закону № 796-XII, що не заперечується відповідачем і прямо зазначено ним в апеляційній скарзі.

Позивач звернулася до ГУ ПФУ в Черкаській області із заявою про перерахунок пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком.

Листом від 24.02.2026 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для такого перерахунку з посиланням на те, що він не передбачений чинним законодавством.

Не погодившись із такою відмовою, ОСОБА_1 звернулася до суду і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено частково.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 16 Конституції України визначено, що подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини щодо соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є Закон № 796-XII, що за змістом його статті 1 спрямований на захист таких громадян та розв`язання пов`язаних із нею проблем медичного і соціального характеру, а державна політика у цій сфері базується, зокрема, на принципах соціального захисту людей та повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР було передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII) статтю 54 Закону № 796-XII викладено в новій редакції, згідно з якою мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, визначав Кабінет Міністрів України.

Рішенням № 1-р(ІІ)/2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Цим же рішенням Конституційний Суд України зобов`язав Верховну Раду України протягом трьох місяців привести відповідне нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України та цим рішенням, а також установив, що в разі неприведення такого регулювання у відповідність застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

У мотивувальній частині Рішення № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України виходив з того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

Законом № 1584-IX, відповідні положення якого набрали чинності з 01 липня 2021 року, частину третю статті 54 Закону № 796-XII викладено в такій редакції: «В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності - 6000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 гривень; для III групи інвалідності - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень».

Водночас Рішенням № 4-р(І)/2024 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-XII зі змінами, яка утрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022.

У цьому рішенні Конституційний Суд України констатував, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, визначивши мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірах, істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Крім того, Конституційний Суд України наголосив, що така пенсія є особливою формою відшкодування завданої шкоди, яка не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин.

Надаючи правову оцінку наведеному нормативному регулюванню, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 дійшов висновку, що прийняттям Закону № 1584-IX всупереч Рішенню № 1-р(ІІ)/2021 не досягаються мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому до правовідносин, пов`язаних з нарахуванням та виплатою пенсії особам з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, слід застосовувати статтю 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

При цьому судова палата не знайшла підстав для відступу від аналогічних висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23, від 10 вересня 2024 року у справі № 240/34675/23 та інших.

Надалі Верховний Суд у складі тієї ж судової палати в постанові від 04 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24 підтвердив зазначений підхід, наголосивши, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи є вони чинними на момент розгляду справи, і поширив його на визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, за статтею 50 Закону № 796-XII.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), та особою з інвалідністю III групи, інвалідність якої пов`язана з Чорнобильською катастрофою, у зв`язку з чим отримує пенсію відповідно до статті 54 Закону № 796-XII.

Отже, з огляду на наведені висновки Верховного Суду, позивач має право на пенсію по інвалідності в розмірі не нижче 6 мінімальних пенсій за віком, як це передбачено частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, а відмова відповідача у здійсненні відповідного перерахунку є протиправною.

Надаючи оцінку доводам апелянта про те, що частина третя статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-IX на час виникнення спірних правовідносин не втратила чинності, а рішення Конституційного Суду України не мають ретроспективної дії, колегія суддів зазначає таке.

Висновок суду першої інстанції ґрунтується не на ретроспективному застосуванні Рішення № 4-р(І)/2024, а на приписі резолютивної частини Рішення № 1-р(ІІ)/2021, яким визначено наслідки неприведення законодавчого регулювання у відповідність із Конституцією України, у поєднанні з констатацією Конституційним Судом України того, що Закон № 1584-IX відтворив той самий недолік.

Відтак відстрочення моменту втрати чинності частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-IX не спростовує висновку про те, що прийнятим законом Рішення № 1-р(ІІ)/2021 по суті виконано не було. Саме з урахуванням Рішення № 4-р(І)/2024 судова палата Верховного Суду сформулювала висновки в постановах від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 та від 04 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24, тобто після ухвалення цього рішення та з урахуванням визначеного ним порядку втрати чинності.

Посилання апелянта на загальні правові позиції Конституційного Суду України та Верховного Суду щодо дії в часі нормативно-правових актів і рішень органу конституційної юрисдикції не спростовують спеціального висновку судової палати, сформованого саме в цій категорії справ.

З цього приводу колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, на яку посилається й сам апелянт, зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. Такою в цій категорії спорів є позиція, викладена в постанові судової палати від 04 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24.

Безпідставними є й доводи апелянта про вибіркове застосування статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР через утрату чинності постановами Кабінету Міністрів України, якими затверджувався порядок обчислення пенсій.

Частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у зазначеній редакції безпосередньо встановлює мінімальний рівень пенсійного забезпечення, який гарантується «в усіх випадках» і не ставиться законодавцем у залежність від прийняття чи чинності підзаконного акта. Відсутність окремого порядку обчислення не може позбавляти особу гарантії, прямо визначеної законом.

Висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23, про те, що принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, не є релевантним до цієї справи, оскільки суд першої інстанції не застосовував зазначений принцип, а вирішив спір відповідно до спеціальних висновків судової палати Верховного Суду щодо застосування саме статті 54 Закону № 796-XII.

Не знаходять підтвердження і доводи апелянта про втручання суду першої інстанції в дискреційні повноваження відповідача.

Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 823/59/17 зазначив, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Перерахунок пенсії у розмірі, мінімальний рівень якого визначено законом, не передбачає вибору між кількома правомірними варіантами рішення, а тому зобов`язання відповідача здійснити такий перерахунок є належним та ефективним способом захисту порушеного права, який відповідає частині четвертій статті 245 КАС України.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції розглядав справу № 580/12944/25, колегія суддів оцінює як технічну описку в апеляційній скарзі, оскільки оскаржуване рішення ухвалено у справі № 580/4713/26.

Водночас, керуючись частиною другою статті 308 КАС України, колегія суддів перевірила рішення суду першої інстанції і поза межами доводів апеляційної скарги та не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для його скасування.

Так, спірний період перерахунку визначено з 06.11.2025, тобто в межах шестимісячного строку, що передує зверненню позивача до суду 06.05.2026. Це узгоджується з частиною другою статті 122 КАС України та висновком Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 21 жовтня 2025 року у справі № 460/10097/24, про застосування шестимісячного строку звернення до суду у спорах щодо перерахунку пенсій, які виникли у зв`язку з визнанням неконституційними норм закону.

Покладення на відповідача обов`язку здійснити перерахунок і виплату пенсії з урахуванням виплачених коштів виключає можливість подвійної виплати та забезпечує виконуваність судового рішення.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржується, апелянт доводів щодо цієї частини не наводить, а підстав для виходу за межі апеляційної скарги в цій частині колегія суддів не вбачає.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 139, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року у справі № 580/4713/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року у справі № 580/4713/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова