Постанова № 141375171 у справі № 620/7285/25 від 09.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/7285/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марія ДУБІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

27.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ в Чернігівській області), у якому просив:

визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження розміру його пенсії, встановленого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" (далі - Постанова № 1), з 01.06.2025;

визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати йому пенсії з урахуванням суми індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" (далі - Постанова № 209), з 01.06.2025;

зобов`язати відповідача провести йому з 01.06.2025 перерахунок та виплату пенсії без застосування обмежувальних коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1;

зобов`язати відповідача провести йому з 01.06.2025 перерахунок та виплату пенсії з урахуванням суми індексації пенсії, передбаченої Постановою № 209, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 73 % сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Позов обґрунтовано тим, що позивач отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-XII), однак відповідач виплачує її з обмеженням максимальним розміром, із застосуванням коефіцієнтів Постанови № 1 і без урахування індексації, передбаченої Постановою № 209, хоча зміна умов і норм пенсійного забезпечення таких осіб можлива виключно шляхом внесення змін до Закону № 2262-XII.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено частково у визначений судом спосіб із виходом за межі позовних вимог:

визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо проведення ОСОБА_1 виплати пенсії з 01.05.2025 з обмеженням її максимального розміру та застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX "Про Державний бюджет України на 2025 рік" (далі - Закон № 4059-IX) та пунктом 1 Постанови № 1;

зобов`язано ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.05.2025 без обмеження її максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону № 4059-IX та пунктом 1 Постанови № 1, з урахуванням фактично проведених виплат;

визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з урахуванням суми індексації, передбаченої Постановою № 209, з 01.05.2025;

зобов`язано ГУ ПФУ в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 з 01.05.2025 пенсію з урахуванням суми індексації пенсії, передбаченої Постановою № 209, з урахуванням виплачених сум;

в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, суперечить Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 і від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022, а стаття 46 Закону № 4059-IX та Постанова № 1 запровадили інше, ніж передбачено спеціальним Законом № 2262-XII, регулювання всупереч частині третій його статті 1-1. Суд також встановив, що індексацію за Постановою № 209 позивачу проведено, однак через обмеження пенсії максимальним розміром і застосування коефіцієнтів вона не виплачується.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи і неправильно застосував норми матеріального права.

Апелянт зазначає, що пенсія позивачу після перерахунку правомірно виплачується з обмеженням максимальним розміром на підставі статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668-VI) та статті 43 Закону № 2262-XII у редакції Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII, які, на думку апелянта, неконституційними не визнавалися і є обов`язковими для застосування, тоді як вирішення питання про відповідність законів Конституції України належить до повноважень Конституційного Суду України (стаття 147 Конституції України).

Апелянт також вважає, що незастосування обмеження до пенсіонерів, на яких не поширюється пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI, призводить до непрямої дискримінації, і посилається на постанови Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 361/4922/17, від 29.08.2018 у справі № 359/6255/17 та від 24.06.2020 у справі № 580/234/19.

Щодо коефіцієнтів апелянт вказує, що їх застосовано на підставі статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1, які, на його думку, є чинними, неконституційними не визнавалися і ухвалені в межах повноважень щодо визначення видатків Державного бюджету України та встановлення Кабінетом Міністрів України порядку і розмірів соціальних виплат, що фінансуються з державного бюджету, з посиланням на статті 95, 116, 117 Конституції України, пункт 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 і від 09.02.1999 № 1-рп/99.

Крім того, апелянт вказує, що в умовах воєнного стану право на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України, може бути обмежене, посилаючись на частину другу статті 64 Конституції України, Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (далі - Указ № 64/2022), зокрема його підпункт 2 пункту 4 щодо забезпечення Кабінетом Міністрів України фінансування заходів воєнного стану, абзаци другий і третій підпункту 2 пункту 22 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, Рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 і постанову Верховного Суду від 29.03.2024 у справі № 440/3321/23.

Апелянт також вважає, що застосування коефіцієнтів забезпечує справедливий баланс між правами отримувачів пенсій і суспільним інтересом, недопущення дискримінації осіб залежно від дати призначення пенсії та узгоджується зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практикою Європейського суду з прав людини щодо широкої свободи розсуду держави в соціально-економічній сфері, зокрема з рішенням у справі "Великода проти України".

Водночас апелянт зазначає, що коефіцієнти застосовуються лише до частини пенсії, не забезпеченої страховими внесками, яку він характеризує як привілей, а пункт 2 Постанови № 1, прийнятий з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022, звільняє від їх застосування лише осіб, які брали безпосередню участь у захисті України, до яких позивач, на думку апелянта, не належить.

Окремо апелянт вважає передчасним зобов`язання виплатити пенсію з урахуванням індексації за Постановою № 209, оскільки, на його думку, пенсія позивачу вже виплачується з урахуванням вимог цієї постанови, а судовому захисту підлягають лише порушені права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу в цих межах, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII у розмірі 73 % відповідних сум грошового забезпечення.

Згідно з протоколом перерахунку пенсії позивача з 01.05.2025, складеним відповідачем 23.06.2025 на підставі рішення суду, основний розмір пенсії становить 25 148,50 грн (73 % від суми грошового забезпечення 34 450,00 грн), до нього враховано індексацію за 2022 рік у сумі 3 520,79 грн, за 2023, 2024 і 2025 роки - по 1 500,00 грн та щомісячну доплату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 у сумі 1 493,86 грн, а підсумок пенсії з надбавками становить 34 663,15 грн.

У тому самому протоколі підсумок пенсії "з урахуванням максимального розміру пенсії" визначено в сумі 33 163,15 грн, до цієї суми застосовано коефіцієнти Постанови № 1 (0,5 - до 2 361,00 грн, 0,4 - до 4 722,00 грн, 0,3 - до 2 470,15 грн суми перевищення), і пенсія до виплати з 01.05.2025 становить 27 420,35 грн.

Різниця між підсумком пенсії (34 663,15 грн) і сумою, обмеженою максимальним розміром (33 163,15 грн), становить 1 500,00 грн і дорівнює індексації 2025 року за Постановою № 209.

Згідно з розрахунком на доплату пенсії від 23.06.2025 за кожен місяць з січня по квітень 2025 року позивачу підлягало виплаті 27 420,35 грн, тобто після підвищення пенсії з 01.03.2025 сума до виплати не змінилась.

Отже, спірними є дві дії відповідача: обмеження пенсії позивача максимальним розміром, яке виключило з виплати індексацію 2025 року, і застосування до обмеженої суми коефіцієнтів Постанови № 1.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 1-1 Закону № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Частиною третьою статті 1-1 Закону № 2262-XII встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Щодо доводів апелянта про правомірність обмеження пенсії позивача максимальним розміром колегія суддів зазначає таке.

Обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, запроваджено Законом № 3668-VI, яким одночасно внесено відповідні зміни до статті 43 Закону № 2262-XII і встановлено таке саме обмеження статтею 2 Закону № 3668-VI, зокрема для пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII щодо обмеження максимального розміру пенсії визнано неконституційними, і вони втратили чинність з дня ухвалення цього Рішення.

У постанові від 30.09.2026 у справі № 240/5506/25 Верховний Суд зазначив: "положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Отже, обмеження пенсії максимальним розміром не поширюється на осіб, яким пенсія виплачується відповідно до Закону № 2262-XII."

Рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон № 2262-XII; визнані неконституційними приписи втратили чинність через шість місяців із дня ухвалення цього Рішення.

Таким чином, у 2025 році правових підстав для обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, не існувало, а твердження апелянта про те, що норми про таке обмеження неконституційними не визнавалися, не відповідає дійсності.

Посилання апелянта на редакцію статті 43 Закону № 2262-XII за Законом № 1774-VIII висновку суду не змінює, оскільки зміни до положень, які втратили чинність з 20.12.2016 як неконституційні, їх дії не відновлюють.

Посилання апелянта на те, що вирішення питання про відповідність законів Конституції України належить до повноважень Конституційного Суду України, також не спростовує висновків суду: у цій справі суд не вирішує питання конституційності закону, а застосовує норми права з урахуванням ухвалених Конституційним Судом України рішень.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 361/4922/17, від 29.08.2018 у справі № 359/6255/17 та від 24.06.2020 у справі № 580/234/19, а також на викладену в останній з них оцінку пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI як підстави для розмежування пенсіонерів на дві групи і висновок про непряму дискримінацію колегія суддів відхиляє.

У постанові від 27.03.2024 у справі № 620/4764/21, ухваленій за касаційною скаргою ГУ ПФУ в Чернігівській області з посиланням на ті самі постанови, Верховний Суд зазначив: "у справах №361/4922/17 та №359/6255/17 предметом спору є перерахунок пенсії відповідно до Закону України "Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"", а у справі № 580/234/19 вирішувалось питання перерахунку пенсії працівнику льотно-випробувального складу, і дійшов висновку, що "правовідносини у справах не є подібними правовідносинам у цій справі".

Висновок про розмежування пенсіонерів на дві групи і непряму дискримінацію Верховний Суд у справі № 580/234/19 зробив щодо пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення", тому до пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, він не застосовується.

Щодо доводів апелянта про правомірність застосування коефіцієнтів колегія суддів зазначає таке.

Статтею 46 Закону № 4059-IX установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", ... "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", ... (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Постанови № 1 визначено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до ... "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ... (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.

Пунктом 3 Постанови № 209 визначено, зокрема, що пенсії, перераховані відповідно до цієї постанови, виплачуються з урахуванням положень статті 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" і постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану".

У постанові від 30.09.2026 у справі № 240/5506/25 Верховний Суд зазначив: "Застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, положень статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України."

У тій самій постанові Верховний Суд, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 27.02.2020 № 3-р/2020 і від 28.08.2020 № 10-р/2020, зазначив: "Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України."

Далі Верховний Суд виснував: "Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 2262-ХІI, а положення Закону № 4059-IX вважати загальними нормами (lex generalis)."

Змін до Закону № 2262-XII щодо обмеження розміру пенсії та застосування до суми перевищення коефіцієнтів не вносилось.

Отже, застосувавши до пенсії позивача коефіцієнти, передбачені статтею 46 Закону № 4059-IX та пунктом 1 Постанови № 1, відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Законом № 2262-XII, а отже всупереч частині другій статті 19 Конституції України.

Доводи апелянта про те, що стаття 46 Закону № 4059-IX і Постанова № 1 є чинними і неконституційними не визнавалися, колегія суддів відхиляє.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

У постанові від 30.09.2026 у справі № 240/5506/25 Верховний Суд зазначив: "Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними".

Крім того, постановою від 20.05.2026 у справі № 320/2229/25 Верховний Суд залишив без змін судові рішення, якими абзац перший пункту 1 Постанови № 1 визнано протиправним та нечинним в частині його застосування до осіб, яким пенсії (пенсійні виплати) призначені (перераховані) відповідно до Закону № 2262-XII.

Посилання апелянта на повноваження щодо визначення видатків Державного бюджету України та повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати порядок і розміри соціальних виплат (статті 95, 116, 117 Конституції України, пункт 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012) висновків суду не спростовують, оскільки форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України, а частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII виключає зміну умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, у будь-який інший спосіб, ніж внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Посилання апелянта на Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 щодо недопустимості зворотної дії законів у часі є безпідставним, оскільки суд першої інстанції не надавав зворотної дії жодному нормативно-правовому акту, а вирішив, який із двох одночасно чинних законів регулює виплату пенсії позивачу у 2025 році.

Щодо доводів апелянта про можливість обмеження права на соціальний захист в умовах воєнного стану колегія суддів зазначає таке.

Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до статті 3 Указу № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

У постанові від 30.09.2026 у справі № 240/5506/25 Верховний Суд зазначив: "Таким чином, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України."

Абзаци другий і третій підпункту 2 пункту 22 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, на які посилається апелянт, цього висновку не змінюють. У постанові від 30.09.2026 у справі № 240/5506/25 Верховний Суд, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020, зазначив, що Бюджетним кодексом України "не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України".

Рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 і підпункт 2 пункту 4 Указу № 64/2022 щодо забезпечення Кабінетом Міністрів України фінансування заходів воєнного стану також не створюють підстав для обмеження пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, оскільки щодо цієї категорії осіб Конституційний Суд України сформулював спеціальну позицію. У постанові від 30.09.2026 у справі № 240/5506/25 Верховний Суд, викладаючи Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, зазначив: "Заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв`язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені."

Постанова Верховного Суду від 29.03.2024 у справі № 440/3321/23, на яку посилається апелянт, ухвалена у спорі щодо призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі поліцейського під час дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, а наведений апелянтом фрагмент характеризує воєнний стан як особливий правовий режим і висновку щодо обмеження розміру пенсій не містить, тому правовідносини в цій справі не є подібними.

Доводи апелянта про те, що застосування коефіцієнтів забезпечує справедливий баланс інтересів і збалансованість державного бюджету, колегія суддів також відхиляє.

У постанові від 30.09.2026 у справі № 240/5506/25 Верховний Суд зазначив: "Разом з цим така мета не повинна досягатись у спосіб, який обмежує соціальні стандарти та гарантії інших категорій пенсіонерів, та шляхом надання пріоритетності нормативно-правовим актам, які не є спеціальним у регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення."

Відповідно до статті 53 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує або уневажнює будь-які права людини і основоположні свободи, які можуть бути гарантовані законами будь-якої Високої Договірної Сторони або будь-якою іншою угодою, стороною якої вона є.

Тому посилання апелянта на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини щодо широкої свободи розсуду держави в соціально-економічній сфері, зокрема на рішення у справі "Великода проти України", висновків суду не спростовують: гарантії пенсійного забезпечення позивача встановлено спеціальним Законом № 2262-XII, а звуження таких гарантій з мотивів економічної доцільності Конституційний Суд України щодо цієї категорії осіб виключив.

Довід апелянта про недопущення дискримінації осіб залежно від дати призначення пенсії до цієї справи не стосується, оскільки висновок про незастосування коефіцієнтів ґрунтується не на даті призначення пенсії позивачу, а на тому, що її призначено відповідно до Закону № 2262-XII.

Твердження апелянта про те, що коефіцієнти застосовуються лише до частини пенсії, не забезпеченої страховими внесками, яка є привілеєм, а позивач не належить до осіб, на яких поширюється виняток, передбачений пунктом 2 Постанови № 1, також не спростовують висновків суду.

У постанові від 30.09.2026 у справі № 240/5506/25 Верховний Суд, викладаючи Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, зазначив, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, "пов`язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України".

У тій самій постанові Верховний Суд зазначив, що Конституційний Суд України у Рішенні від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 вказав на те, що встановлений частиною п`ятою статті 17 Конституції України обов`язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, "поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї".

Отже, пенсія позивача є гарантією соціального захисту, визначеною спеціальним законом, а не привілеєм.

Незастосування до пенсії позивача коефіцієнтів не залежить від того, чи належить він до осіб, перелічених у пункті 2 Постанови № 1, оскільки коефіцієнти не застосовуються до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, з підстав, наведених вище.

Щодо доводу апелянта про передчасність зобов`язання виплатити пенсію з урахуванням індексації за Постановою № 209 колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Протокол перерахунку пенсії з 01.05.2025, складений самим відповідачем, свідчить, що індексацію 2025 року в сумі 1 500,00 грн позивачу нараховано, однак до виплати її не включено через обмеження пенсії максимальним розміром, а сума пенсії до виплати після підвищення з 01.03.2025 не змінилась.

У постанові від 06.07.2026 у справі № 560/19245/25 Верховний Суд у спорі щодо обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, після проведення індексацій вказав на обов`язок пенсійного органу "визначити її розмір із застосуванням коефіцієнтів збільшення, установлених постановами КМУ №118, №168, №185 та №209, та без обмеження максимальним розміром".

Отже, на дату ухвалення рішення суду першої інстанції право позивача на отримання пенсії з урахуванням індексації за Постановою № 209 було порушене, а зобов`язання відповідача стосується періоду з 01.05.2025, а не майбутніх правовідносин.

Твердження апелянта про те, що пенсія позивачу вже виплачується з урахуванням вимог Постанови № 209, спростовується його ж розрахунками, а доказів виплати позивачу індексації 2025 року відповідач не надав.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про протиправність обмеження пенсії позивача максимальним розміром, застосування до неї коефіцієнтів, передбачених статтею 46 Закону № 4059-IX та пунктом 1 Постанови № 1, і невиплати індексації за Постановою № 209.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не свідчать про порушення ним норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан

(повний текст постанови суду виготовлено 09 листопада 2026 року)