Постанова № 141375431 у справі № 320/5133/25 від 09.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/5133/25 Суддя (судді) першої інстанції: Сас Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо відмови у нарахуванні та виплаті йому щомісячного грошового забезпечення та одноразових виплат за період з 30.01.2020 по 12.05.2023 виходячи з розмірів посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, додаткових видів грошового забезпечення та премії, визначених шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020, 2021, 2022 і 2023 років, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - постанова № 704) у редакції, що діяла до 21.02.2018, та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити йому таке грошове забезпечення з урахуванням виплачених сум.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволено частково, позов у частині вимог за період з 19.07.2022 по 12.05.2023 залишено без руху та встановлено позивачу строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду. Ухвалою від 23.09.2025 позов у цій частині залишено без розгляду у зв`язку з неподанням такої заяви.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо обчислення ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 18.07.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року відповідно законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та "Про Державний бюджет України на 2022 рік". Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення з 30.01.2020 по 18.07.2022 з урахуванням такого розміру прожиткового мінімуму та раніше виплачених сум.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - постанова № 103), з дати прийняття цієї постанови відновилась первинна редакція пункту 4 постанови № 704, а тому обчислення та виплата відповідачем грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, не ґрунтуються на законодавстві та порушують права позивача.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що позов підлягав залишенню без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. Апелянт зазначає, що скасування пункту 6 постанови № 103, на його думку, не відновило дії первісної редакції пункту 4 постанови № 704, оскільки відповідно до пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 № 870, скасування акта не поновлює дії скасованих ним актів, і посилається також на Указ Президента України від 10.06.1997 № 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності", постанову Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 700/668/16-а та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2022 у справі № 560/3080/22. Апелянт вважає, що єдиною розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями є затверджений Кабінетом Міністрів України прожитковий мінімум 1 762 грн, включений до кошторису та штатного розпису відповідача, а пункт 4 постанови № 704 у первісній редакції, на думку апелянта, суперечить пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIII), відповідно до якого мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів.

Апелянт також вказує, що статтею 7 Законів України від 15.12.2020 № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (далі - Закон № 1082-IX) і від 02.12.2021 № 1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (далі - Закон № 1928-IX) встановлено спеціальну величину прожиткового мінімуму 2 102 грн для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, яка, на його думку, поширюється і на військовослужбовців, і посилається на постанови Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 31.08.2022 у справі № 120/8603/21-а. Крім того, апелянт посилається на пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (далі - постанова № 481), яким, на його думку, підтверджено незмінність розрахункової величини 1 762 грн, а також на статтю 22 Закону № 1928-IX і Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (далі - Закон № 2710-IX), пункт 8 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), лист Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 13.10.2023 № 423/6682 та окреме доручення Міністерства оборони України від 16.01.2024 № 183/уд, з яких, на думку апелянта, випливає, що бюджетних асигнувань на грошове забезпечення, обчислене з прожиткового мінімуму понад 1 762 грн, не передбачалось.

Водночас апелянт зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо обчислення окладів військовослужбовців з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року, з урахуванням законів про Державний бюджет України та пункту 5 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 (далі - Порядок № 45), і вважає, що позивач не довів обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, а відповідач його прав не порушив, посилаючись на постанови Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 826/1647/16, від 03.06.2020 у справі № 464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19, від 08.09.2022 у справі № 9901/276/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції щодо вимог за період з 30.01.2020 по 18.07.2022. Позов у частині вимог за період з 19.07.2022 по 12.05.2023 залишено без розгляду ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2025, яка предметом цього апеляційного перегляду не є.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у структурних підрозділах Генерального штабу Збройних Сил України, які перебували на фінансовому забезпеченні відповідача, і з 02.05.2024 виключений зі списків особового складу у зв`язку зі звільненням з військової служби.

У спірний період грошове забезпечення позивачу нараховувалось та виплачувалось з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, тобто 1 762 грн. Цю обставину відповідач не заперечує, а обстоює як правомірну.

Щодо посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, яка обмежила строк звернення працівника до суду.

У постанові від 15.09.2026 у справі № 320/5031/23 Верховний Суд, посилаючись на постанову від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, зазначив: "положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України".

У цій самій постанові Верховний Суд навів висновок судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, відповідно до якого зміни, внесені до статті 233 КЗпП України Законом № 2352-IX, "не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі згідно з попередньою редакцією закону".

Оскаржуване рішення ухвалено щодо вимог про грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 18.07.2022, тобто за період, що передує 19.07.2022. До цих вимог застосовується частина друга статті 233 КЗпП України в попередній редакції, яка не обмежувала строку звернення до суду, тому позов, що надійшов до суду 30.01.2025, подано в межах строку звернення до суду.

А отже, підстав для залишення позову без розгляду в цій частині не було, а довід апелянта про пропуск строку звернення до суду є безпідставним.

Щодо суті спору колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом першим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Пунктом 4 постанови № 704 у первісній редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 постанови № 103 пункт 4 постанови № 704 викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

У постанові від 28.11.2025 у справі № 160/17228/23 Верховний Суд зазначив: "саме з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, внаслідок чого була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018".

Такий самий висновок Верховний Суд підтвердив у постанові від 15.09.2026 у справі № 320/5031/23.

Отже, у період з 30.01.2020 по 18.07.2022 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача мали визначатись шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не на 01.01.2018.

Посилання апелянта на пункт 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України та Указ Президента України від 10.06.1997 № 503/97 цього висновку не спростовують. Верховний Суд сформував сталу позицію саме щодо наслідків скасування пункту 6 постанови № 103 судовим рішенням у справі № 826/6453/18, а відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 700/668/16-а, про застосування нормативно-правового акта, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення правовідносин, підтверджує правильність рішення суду першої інстанції: у період з 30.01.2020 по 18.07.2022 був чинним пункт 4 постанови № 704 у первісній редакції.

Постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2022 у справі № 560/3080/22 не є постановою Верховного Суду, висновки якої суд враховує відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, і суперечить наведеній практиці Верховного Суду.

Доводи апелянта про те, що єдиною розрахунковою величиною є затверджений Кабінетом Міністрів України прожитковий мінімум 1 762 грн, є безпідставними. Повноваження, надане абзацом першим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII, Кабінет Міністрів України реалізував у пункті 4 постанови № 704, первісна редакція якого, чинна з 29.01.2020, визначала розрахунковою величиною прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Кошторис і штатний розпис відповідача складаються на виконання цього нормативного регулювання і змінити його не можуть.

Посилання апелянта на пункт 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII також є безпідставним. У постанові від 28.11.2025 у справі № 160/17228/23 Верховний Суд, посилаючись на постанову від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, зазначив: "Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням".

Твердження апелянта про поширення на військовослужбовців спеціальної величини прожиткового мінімуму 2 102 грн, встановленої для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, не ґрунтується на законі.

Відповідно до статті 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року становив 2 102 грн.

У постанові від 28.11.2025 у справі № 160/17228/23 Верховний Суд зазначив: "відповідно до статті 7 Законів № 1082-IX, № 1928-IX, № 2710-IX з 1 січня 2021, 2022 та 2023 років законодавцем було запроваджено декілька величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: звичайну величину прожиткового мінімуму у розмірі - 2270 гривень, 2481 гривня та 2684 гривні; відповідно, та спеціальну величину прожиткового мінімуму у розмірі - 2102 гривні для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами".

У тій самій постанові Верховний Суд, посилаючись на постанову від 02.04.2024 у справі № 340/608/23, зазначив: "військовослужбовці, ураховуючи особливий вид їх службової діяльності та спеціальний статус, не відносяться до працівників інших державних органів, про яких йдеться у статті 7 Закону № 2710-IX", і скасував постанову суду апеляційної інстанції, якою до грошового забезпечення військовослужбовця за 2021- 2023 роки застосовано прожитковий мінімум 2 102 грн.

Отже, розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період належало визначати з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 - 2 102 грн, на 01.01.2021 - 2 270 грн, на 01.01.2022 - 2 481 грн.

Постанови Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 31.08.2022 у справі № 120/8603/21-а, на які посилається апелянт, його позиції не підтверджують. У цих постановах Верховний Суд дійшов висновку про застосування для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а у справі № 120/8603/21-а визнав протиправною відмову у видачі довідки про розмір грошового забезпечення станом на 30.01.2020, розрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, та зобов`язав видати таку довідку.

Посилання апелянта на пункт 2 постанови № 481 є безпідставним.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Постанову № 481 прийнято 12.05.2023, тобто після закінчення періоду з 30.01.2020 по 18.07.2022, щодо якого ухвалено оскаржуване рішення. У постанові від 15.09.2026 у справі № 320/5031/23 Верховний Суд зазначив, що саме з дня набрання чинності постановою № 481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, запровадив сталу розрахункову величину 1 762 грн.

А отже, постанова № 481 застосування величини 1 762 грн у попередні періоди не підтверджує, а свідчить про протилежне.

Доводи апелянта щодо відсутності бюджетних асигнувань висновків суду першої інстанції не спростовують.

У постанові від 31.08.2022 у справі № 120/8603/21-а, на яку посилається апелянт, Верховний Суд з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) зазначив: "якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23)".

Лист Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 13.10.2023 № 423/6682 та окреме доручення Міністерства оборони України від 16.01.2024 № 183/уд не є нормативно-правовими актами і змінити розмір грошового забезпечення, встановлений Кабінетом Міністрів України, не можуть. Пункт 8 розділу I Порядку № 260 визначає порядок виплати грошового забезпечення в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини, а не розрахункову величину для обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями.

Стаття 22 Законів № 1928-IX і № 2710-IX, на яку посилається апелянт, за викладеним ним змістом стосується зміни розміру грошового забезпечення в межах бюджетних призначень і не встановлює іншої розрахункової величини, ніж визначена пунктом 4 постанови № 704. Крім того, Закон № 2710-IX стосується 2023 року, тобто періоду, щодо якого позов залишено без розгляду.

Твердження апелянта про відсутність висновків Верховного Суду щодо обчислення окладів військовослужбовців з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року, з урахуванням законів про Державний бюджет України спростовується наведеними постановами Верховного Суду, зокрема постановою від 28.11.2025 у справі № 160/17228/23, у якій оцінено саме статтю 7 законів про Державний бюджет України на 2021- 2023 роки. Порядок № 45 визначає механізм перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і до правовідносин щодо грошового забезпечення військовослужбовця за період проходження служби не застосовується.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, - проходження позивачем військової служби у спірний період та обчислення його грошового забезпечення з прожиткового мінімуму 1 762 грн - відповідач визнає і обстоює як правомірні, тому спір між сторонами стосується лише застосування норм матеріального права.

Обчислення грошового забезпечення з розрахункової величини, яка у спірний період не підлягала застосуванню, є дією відповідача, яку суд першої інстанції правильно визнав протиправною. Виплата грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж установлено пунктом 4 постанови № 704, порушує гарантоване статтею 9 Закону № 2011-XII право позивача на грошове забезпечення.

А отже, посилання апелянта на постанови Верховного Суду у справах № 826/1647/16, № 464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 520/2261/19, № 9901/276/19, № 916/3027/21 висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 77, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан

(Повний текст постанови суду виготовлено 09 листопада 2026 року)