Постанова № 141375742 у справі № 580/10596/25 від 09.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/10596/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кульчицький С.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі по тексту - відповідачі, ГУ ПФУ у Житомирській області, ГУ ПФУ в Черкаській області) в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення №232850004013 від 01.09.2025 ГУ ПФУ у Житомирській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років, за наявності страхового стажу 33 роки 6 місяців, згідно ст.55, 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.08.2025 про призначення пенсії за віком, зі зменшенням пенсійного віку на 5 років, згідно ст. 55, 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.08.2025 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років, згідно ст. 55, 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року значений позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №232850004013 від 01.09.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.08.2025 про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач - ГУ ПФУ у Житомирській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4)(а.с.9).

25.08.2025 звернувся до ГУ ПФУ в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. згідно із ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності заяву позивача, розглянуто ГУ ПФУ у Житомирській області та прийнято рішення №232850004013 від 01.09.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах, згідно із ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю - 4 роки до 01.01.1993 (далі по тексту - оскаржуване рішення).

Вважаючи оскаржуване рішення пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», протиправним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що для належного захисту порушених прав позивача існують підстави для зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 25.08.2025 року, з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції надає правову оцінку спірним правовідносинам та переглядає рішення суду першої інстанції тільки в частині задоволених позовних вимог, оскільки позивач не є апелянтом по справі.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з оскаржуваного рішення підставою відмови про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах, згідно із ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсійним органом зазначено про відсутність необхідного періоду проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю - 4 роки до 01.01.1993.

Також, у вказаному рішенні відповідачем зазначено про наявність у ОСОБА_1 страхового стажу 33 роки 6 місяців 28 днів, при необхідному страховому стажі (на момент звернення позивача) - 27 років. Отже, вказаний критерій не є спірним в даній справі.

Як вбачається з копій довідок наданих позивачем, у 1977 році ОСОБА_1 був зарахований до середньої школи №1 ім. Т.Г. Шевченка і закінчив у 1987 році Канівську середню школу №1 ім. Т.Г. Шевченка; у період з 01.09.1987 по 15.11.1988 та з 16.12.1990 по 29.06.1992, ОСОБА_1 проживав та навчався в Таращанському радгоспі-технікумі імені Героя Радянського Союзу О.О. Шевченка в м. Тараща Білоцерківського району Київської області (а.с.11-14).

Також, матеріалами справи підтверджено, що позивач має статус громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), про що свідчить надана суду копія відповідного посвідчення серія НОМЕР_1 , виданого 25.01.1999 року (а.с.9).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Починаючи з 01.01.2004 таким законом є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Аналіз вказаного дає суду підстави стверджувати, що право на призначення пенсії за віком, у період із 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року, мають ті особи, які досягли 60-річного віку та мають страховий стаж не менше 32 років.

Правовими положеннями частиною 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.

Згідно зі статтею 55 Закону № 796-XII право на пенсію мають за наявності відповідного стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку.

Таким чином, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Щодо мотивів відмови пенсійного органу, викладених в оскаржуваному рішенні, а саме непідтвердження проживання (роботи) на території посиленого радіоекологічного контролю, станом на 01.01.1993, 4 роки, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частин 3-4 статті 15 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Так, згідно пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року№ 1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року (далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування; для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Як вбачається з оскаржуваного рішення, пенсійним органом не зараховано до періодів проживання позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю, період з 29.11.1988 по 01.12.1990 року, згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки відсутні відомості про місце проживання.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними вказані вище висновки пенсійного органу, оскільки вони спростовуються вище наведеними довідками, які підтверджують проживання позивача ) на території посиленого радіоекологічного контролю, станом на 01.01.1993, понад 4 роки.

Окрім того, позивач має статус посвідчення громадянина, має статус громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується наданою суду копією відповідного посвідчення, яке міститься в матеріалах справи.

Так, статтею 14 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Відповідно до пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 501 від 25 серпня 1992 року (далі - Порядок № 501), посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зазначені норми також закріплені у пункті 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 551, який був чинним на момент звернення позивача до відповідача 1 з заявою про призначення пенсії, й кореспондуються зі змістом частини третьої статті 65 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.

Так, пункту 6 Порядку № 501, який був чинним на момент видачі позивачу посвідчення, передбачено, що громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.

Згідно пункту 10 Порядку № 501, посвідчення видаються громадянам, зокрема, які громадяни, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток N 7).

Отже, саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами в сукупності підтверджується, що ОСОБА_1 має право на застосування початкової величини зниження пенсійного віку, що є підставою для додаткового зменшення йому пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 162/760/17.

Крім того, суд наголошує, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 зазначалось: «…Таким чином, право на пенсію відповідно до Закону № 796 мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Окрім того, факт проживання та праці позивача на території зони посиленого радіоекологічного контролю, станом на 1 січня 1993, перевірявся відповідним органом місцевого самоврядування при видачі позивачу відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 Черкаською обласною державною адміністрацією, яке є чинним та не скасованим.

Відповідно до статті 15 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент звернення до суду з даним позовом, належність позивача до категорії осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, сторонами не оспорювалась, а отже ОСОБА_1 має право на користування пільгами, встановленими Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.

При цьому, однією із таких пільг є зменшення віку, необхідного для призначення і виплати пенсії відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV і Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.

Зазначена права позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 205/8713/16-а, від 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17, від 09 січня 2020 року у справі № 363/3976/16-а та від 06 квітня 2020 року у справі № 752/15346/17.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржуване рішення ГУ ПФУ у Житомирській області №232850004013 від 01.09.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню, а захист прав позивача має відбуватися у визначений судом першої інстанції спосіб шляхом зобов`язати ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву позивача від 25.08.2025 про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Правовими положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

У даному випадку, судом апеляційної інстанції встановлено факт, який свідчить про порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, з огляду на вищезазначені висновки викладені в даній постанові.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Ю.К. Черпак

Повний текст виготовлено 09.11.2026 року