Судові рішення

Постанова № 141375870 у справі № 640/6459/21 від 09.11.2026

Постанова від 09.11.2026 в адміністративній справі № 640/6459/21 (категорія «Загальнообов’язкового державного пенсійного страхування»). Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд, суддя Чаку Євген Васильович.

Справа№ 640/6459/21
СудШостий апеляційний адміністративний суд
СуддяЧаку Євген Васильович
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяЗагальнообов’язкового державного пенсійного страхування
Дата ухвалення09.11.2026
Надійшло до реєстру11.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141375870

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/6459/21 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. На думку апелянта, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.01.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась за призначенням пенсії за віком до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Разом із заявою про призначення пенсії позивачкою подано:

- копію диплома від 117.06.1982р серії НОМЕР_1 Київського ордена Леніна державного університету ім. Т.Г. Шевченка виданого на ім`я ОСОБА_2 .

- копію архівної довідки від 14.10.2015 № 265/68 виданої Архівним управлінням адміністрації міста Луганська Луганської народної республіки про підтвердження стажу роботи за період з 23.12.1976 по 31.08.1977;

- копію архівної довідки від 19.10.2015 № 732/10.1 виданої Донецьким міським центром республіканського лабораторного центра госсанепідемслужби міністерства охорони здоров`я Донецької народної республіки про підтвердження стажу роботи за період з 14.06.1982 по 10.08.2000;

- копію довідки ТОВ НВО "Укршарекспорт-Холдінг" від 24.12.200 №62-К про підтвердження трудового стажу за період з 11.08.2000 по 06.11.2004.

- копію архівної довідки від 19.10.2015 № 3524 виданої Донецьким міським центром республіканського лабораторного центра госсанепідемслужби міністерства охорони здоров`я Донецької народної республіки про підтвердження суми заробітку що враховується при нарахуванні пенсії розрахованої за період з 1982 по 1986 роки;

- копію архівної довідки від 19.10.2015 № 3525 виданої Донецьким міським центром республіканського лабораторного центра госсанепідемслужби міністерства охорони здоров`я Донецької народної республіки про підтвердження суми заробітку що враховується при нарахуванні пенсії розрахованої за період з 1987 по 1991 роки;

- копію архівної довідки від 19.10.2015 № 3526 виданої Донецьким міським центром республіканського лабораторного центра госсанепідемслужби міністерства охорони здоров`я Донецької народної республіки про підтвердження суми заробітку що враховується при нарахуванні пенсії розрахованої за період з 1992 по 1996 роки;

- копію архівної довідки від 19.10.2015 № 3527 виданої Донецьким міським центром республіканського лабораторного центра госсанепідемслужби міністерства охорони здоров`я Донецької народної республіки про підтвердження суми заробітку що враховується при нарахуванні пенсії розрахованої за період з 1997 по 2000 роки;

Листом від 20.01.2021 відповідач повідомив позивачку, що в призначенні пенсії відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного стажу. Не враховано довідки які були видані на непідконтрольній території. Загальний страховий стаж позивача враховано 8 років 2 місяці 2 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Копія трудової книжки позивачем відповідачу не подавалася.

Вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із преамбулою Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058, жінки які народилися з 01.04.1960 по 30.09.1960 мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 59 років за наявністю страхового стажу не менше 26 років.

Відповідно до ст.24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ та організацій або їх правонаступників, в яких має бути вказано період роботи, що зараховується до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, первинні документи за час виконання роботи.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Судом встановлено, що відповідачем враховано страховий стаж позивачки, а саме 8 років 2 місяці 2 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

При цьому відповідачем не враховано архівні довідки, які були долучені позивачкою до заяви про призначення пенсії, у зв`язку з тим, що вони видані на непідконтрольній території України.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що надані суду так звані "довідки" підконтрольних окупаційній владі так званих "організацій" є недійсними та не можуть бути прийняті та враховані пенсійним органом для цілей розгляду заяви позивача (призначення пенсії, встановлення стажу).

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та постанови Верховної Ради України від 17.03.2015 № 254-VIII "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", територію Автономної Республіки Крим та окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської області, визнано тимчасово окупованими територіям.

Відповідно до положень статті 1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 4 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Зі змісту долучених до матеріалів справи архівних довідок від 14.10.2015 № 265/68 виданої Архівним управлінням адміністрації міста Луганська Луганської народної республіки про підтвердження стажу роботи за період з 23.12.1976 по 31.08.1977; від 19.10.2015 № 732/10.1 виданої Донецьким міським центром республіканського лабораторного центра госсанепідемслужби міністерства охорони здоров`я Донецької народної республіки про підтвердження стажу роботи за період з 14.06.1982 по 10.08.2000; від 19.10.2015 № 3524 виданої Донецьким міським центром республіканського лабораторного центра госсанепідемслужби міністерства охорони здоров`я Донецької народної республіки про підтвердження суми заробітку що враховується при нарахуванні пенсії розрахованої за період з 1982 по 1986 роки; від 19.10.2015 № 3525 виданої Донецьким міським центром республіканського лабораторного центра госсанепідемслужби міністерства охорони здоров`я Донецької народної республіки про підтвердження суми заробітку що враховується при нарахуванні пенсії розрахованої за період з 1987 по 1991 роки; від 19.10.2015 № 3526 виданої Донецьким міським центром республіканського лабораторного центра госсанепідемслужби міністерства охорони здоров`я Донецької народної республіки про підтвердження суми заробітку що враховується при нарахуванні пенсії розрахованої за період з 1992 по 1996 роки; від 19.10.2015 № 3527 виданої Донецьким міським центром республіканського лабораторного центра госсанепідемслужби міністерства охорони здоров`я Донецької народної республіки про підтвердження суми заробітку що враховується при нарахуванні пенсії розрахованої за період з 1997 по 2000 роки, вбачається, що вони видані підприємствами, які створені і функціонують у складі Донецоє народної республіки та Луганської народної республіки, тобто під контролем окупаційної влади.

Положеннями статті 9 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Водночас, згідно із статтею 18 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Разом з цим, у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Тобто, довідки про наявність страхового стажу, видані архівною установою, не вирішують питання безпосереднього функціонування підприємств та організацій, які знаходяться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та, відповідно, не встановлюється прямої заборони приймати документи, які ними видані до окупації відповідної території України.

Посилання відповідача на неможливість перевірити достовірність довідок виданих організаціями, які перебувають на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки, дані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на отримання пенсії у розмірі, на який позивач отримав право протягом трудового стажу.

Відтак, суд зазначає, що позивачка не може бути позбавлена свого права на належне пенсійне забезпечення через те, що територія де розташована підприємство на якому вона працювала, визнана тимчасово окупованою територією.

Згідно частини 1 статті 17 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, у справах "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) ЄСПЛ зазначив: "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди. Виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною рішенні від 02 жовтня 2018 року у справі № 569/14531/16-а.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

В спірних правовідносинах позивачка опинилася в ситуації, що відповідно позбавляє її можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Задля підтвердження наявного у неї права на пенсійне забезпечення, не має жодних інших варіантів діяти, аніж отримати архівні довідки, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Як вбачається зі змісту вказаних довідок, останні видані на підставі первинних документів - особових рахунків по заробітній платі за 1987-2001 роки.

При цьому колегія суддів зазначає, що підстав вважати наведені в довідках відомості недостовірними, відповідачем не наведено, інформація про розмір заробітної плати позивача, вказана в цих довідках, відповідачем не спростована в ході розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч .3 ст. 46 Конституції України, відповідно до яких кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Як наслідок, колегія суддів дійшла висновку, що у даному конкретному випадку довідки позивачки за період її роботи мають братися до уваги відповідачем, проте, жодним чином не легітимізуючи окупаційну владу.

Отже, відповідачем необґрунтовано не враховано довідки від 14.10.2015 № 265/68, від 19.10.2015 № 732/10.1, від 19.10.2015 № 3524, від 19.10.2015 № 3525, від 19.10.2015 № 3526, від 19.10.2015 № 3527, надані позивачкою на підтвердження наявності страхового стажу, видані на тимчасово окупованій території, оскільки такі безпосередньо впливають на реалізацію конституційного права ОСОБА_1 на соціальний захист.

Встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковим під час судового розгляду.

В адміністративному позові позивачка просить суд:

-визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 починаючи з моменту звернення, а саме з 05.01.2021;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком ОСОБА_1 починаючи з моменту звернення, а саме з 05.01.2021.

Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

В даному випадку позивачка в адміністративному позові не просить зарахувати до страхового стажу її періоди роботи згідно довідок від 14.10.2015 № 265/68, від 19.10.2015 № 732/10.1, від 19.10.2015 № 3524, від 19.10.2015 № 3525, від 19.10.2015 № 3526, від 19.10.2015 № 3527, а просить зобов`язати ГУ ПФУ в місті Києві призначити пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058, жінки які народилися з 01.04.1960 по 30.09.1960 мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 59 років за наявністю страхового стажу не менше 26 років.

Відповідач підтвердив наявність у позивачки страхового стажу в розмірі 8 років 2 місяців 2 днів.

Таким чином за відсутності у позивачки страхового стажу передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV відсутні підстави для призначення останній пенсії з 05.01.2021.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2000 (заява №38722/02)). "Ефективний засіб правого захисту" в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується та приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених суду повноважень законодавцем.

Згідно з п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13).

Тобто, призначення та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу.

Отже, вимоги позивачки щодо зобов`язання відповідача саме призначити пенсію за віком не підлягають задоволенню, оскільки на даній стадії вони є передчасними і призведуть до втручання в дискреційні повноваження відповідача щодо обчислення сумарного стажу роботи, для призначення пенсії.

Колегія суддів звертає увагу, що судом не обчислюється стаж позивача, оскільки суд, виходячи з положень ч. 1 ст. 124 Конституції України, виконує виключно функцію правосуддя і є органом судової гілки влади, не має право перебирати на себе повноваження, виконання яких покладено на органи виконавчої влади, до якої відноситься відповідач, який і повинен вирішити питання щодо призначення чи відмови у призначенні пенсії позивачу, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання відповідача призначити пенсію позивачу за віком.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного суд може лише зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії, вказавши на виявлені порушення, допущені під час розгляду заяви позивача, а тому, колегія суддів вважає, що з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.01.2021 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія судів зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм "м`якого права", наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть "проміжні" процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, призвело до помилкового вирішення справи.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до частини 1 статті 132 КАС України.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 починаючи з моменту звернення, а саме з 05.01.2021.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.01.2021 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ідентифікаційний код юридичної особи 42098368) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір за подання позову до суду першої інстанції та апеляційної скарги в розмірі 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Є.О.Сорочко

А.Ю. Коротких

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
09.12.2025 Ухвала № 132452574 без тексту Шостий апеляційний адміністративний суд
10.07.2025 Ухвала № 128770778 без тексту Шостий апеляційний адміністративний суд
08.05.2025 Ухвала № 127201804 без тексту Шостий апеляційний адміністративний суд
30.04.2025 Рішення № 127023033 без тексту Київський окружний адміністративний суд
08.01.2024 Ухвала № 116153890 без тексту Київський окружний адміністративний суд
16.03.2021 Ухвала № 96140690 без тексту Окружний адміністративний суд міста Києва