Рішення № 141376222 у справі № 727/5569/26 від 09.11.2026

Справа № 727/5569/26

Провадження № 2/727/2137/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

30 жовтня 2026 року м.Чернівці

Шевченківський районний суд м.Чернівців у складі:

головуючої судді - Бойко М.Є.,

за участю секретаря судових засідань - Сивухіної О.Г.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні, в м. Чернівці, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради як орган опіки та піклування про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

встановив:

У квітні 2026 року представник позивачки - адвокат Дубіцький А.В. звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівців з позовом в інтересах ОСОБА_1 , в якому просить визнати доньку останньої - ОСОБА_2 , онука позивачки - ОСОБА_3 та правнуків: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вищезазначених вимог адвокат Дубіцький А.В. зазначає наступне.

Позивачка ОСОБА_1 з 1978 року безперервно проживає та зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 та є комунальною власністю Чернівецької міської ради. Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Чернівці від 26 квітня 2000 року № 64/4 на підставі заяв всіх повнолітніх членів сім`ї переоформлено особовий рахунок на цю квартиру на ім`я позивачки, що підтверджується довідкою від 04 травня 2000 року № 95.

Вказує, що станом на день звернення до суду, крім позивачки, у спірній квартирі зареєстровані ще семеро осіб, зокрема її діти, онуки та правнуки. Водночас, відповідачка ОСОБА_2 , яка є донькою позивачки, понад вісім років фактично в цьому житловому приміщенні не проживає, оскільки виїхала за кордон та постійно мешкає у Польщі. Інший відповідач - ОСОБА_3 , який є онуком позивачки, разом зі своїми малолітніми дітьми: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у квартирі ніколи не проживали з моменту реєстрації в ній. Також відповідачі участі в оплаті комунальних послуг, проведенні ремонтних робіт та утриманні житла не беруть, жодного інтересу до користування ним не виявляють, всі відповідні витрати несе виключно позивачка, що покладає на неї суттєвий фінансовий тягар з урахуванням кількості зареєстрованих осіб. Крім того, ОСОБА_1 на теперішній час має намір звернутися до органу приватизації для оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1 , однак наявність зареєстрованих у ній відповідачів перешкоджає в реалізації нею такого права.

Стверджує, що позивачка жодних перешкод у користуванні квартирою ОСОБА_2 не створювала, поважних причин тривалої відсутності останньої не існує, що свідчить про втрату нею інтересу до спірного житла. Відповідач ОСОБА_3 добровільно облаштував своє постійне місце проживання разом із дружиною та дітьми за іншою адресою, за наявною інформацією - у батьків дружини, жодних домовленостей щодо користування спірною квартирою між ним та позивачкою не існує, участі в утриманні житла він не бере та жодного інтересу до неї також не виявляє. Малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані в квартирі після їх народження, однак фактично в ній ніколи теж не проживали та постійно мешкають разом із батьками за іншою адресою, таким чином їх визнання такими, що втратили право користування цим житловим приміщенням, не призведе до позбавлення житла, оскільки вони забезпечені іншим.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Чернівці від 15 травня 2026 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання, яке закрито ухвалою від 27 липня 2026 року.

13 серпня 2026 року представник відповідачів - адвокат Чубрей В.В. подав до суду відзив на позов, в якому просить поновити строк для його подання як пропущений з поважних причин, оскільки в зв`язку із проходженням військової служби відповідачем ОСОБА_3 зв`язок з останнім тривалий час був відсутній, а тому він не мав можливості з`ясувати всі обставини справи.

Зазначає, що спірна квартира є не приватизованим житлом державного (комунального) житлового фонду, у якій зареєстровані десять осіб, однак фактично постійно у ній ніхто не проживає, перебуваючи за межами України, проте позов пред`явлений лише до відповідачів, що свідчить про вибірковий підхід позивачки та її явну майнову зацікавленість щодо приватизації житла . Крім того, у березні 2026 року за місцем реєстрації відповідачів змінено вхідні двері та замок, у зв`язку з чим останні не мають можливості потрапити до цієї квартири, оскільки не мають ключів.

Вказує, що ОСОБА_3 разом із дружиною ОСОБА_6 та двома малолітніми дітьми проживає в орендованій квартирі, на даний час він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України та виконує обов`язки із захисту держави, отже за ним, як за особою, призваною на військову службу під час мобілізації на особливий період, зберігається житлове приміщення протягом усього періоду її проходження. Малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є членами сім`ї відповідача ОСОБА_3 , а тому вирішення питання про їх право користування житлом має здійснюватися з урахуванням найкращих інтересів дітей.

Частиною сьомою статті 178 ЦПК України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

При цьому, як зазначив Верховний Суду своїй постанові від 29вересня 2022 року по справі № 500/1912/22, застосовуючи процесуальні норми, потрібно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства є неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виходячи з наведеного, а також, зважаючи на доводи адвоката Чубрея В.В. та ту обставину, що відзив на позов поданий представником відповідачів до початку розгляду справи по суті, суд вважає за можливе його прийняти як такий, що поданий у встановлений строк.

Під час судового розгляду позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Дубіцький А.В. вимоги позову підтримали із зазначених у ньому підстав, надали суду аналогічні викладеним у ньому обставинам пояснення та просили повністю задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у судові засідання не з`явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Представник відповідачів - адвокат Чубрей В.В. у судовому засіданні просив суд у задоволенні позовних вимог повністю відмовити, оскільки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в спірному житловому приміщенні не проживають з поважних причин, а також внаслідок перешкод, які їм створюються в користуванням ним та полягають у зміні замку на вхідних дверях, що унеможливлює ім доступ до цієї квартири.

Представник третьої особи: Служби у справах дітей Чернівецької міської ради надіслала до суду письмову заяву, в якій просить розгляд справи проводити без її участі та ухвалити рішення, що відповідатиме законним інтересам дітей.

У судове засідання 30.10.2026 року всі учасники справи не з`явилися, представник позивачки - адвокат Дубіцький А.В та представник відповідачів - адвокат Чубрей В.В. письмово просили його провести без їх участі.

За таких обставин, згідно положень ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу 30.10.2026 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши позивачку, представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

За загальними правилами статей 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Це право охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У §§ 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, § 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, § 47).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, § 56).

Згідно з положеннями статті 71 Житлового Кодексу України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках:

1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров`я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров`я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою;

2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

4) виїзду у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків;

5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них;

6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому;

7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Відповідно до законодавства України може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.

Отже, статтею 71 ЖК України передбачено збереження права користування за користувачами житлового приміщення понад 6 місяців у певних випадках на весь час існування певних обставин, визначених у цій статті.

Згідно із ст.72 ЖК визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться у судовому порядку.

При цьому суд звертає увагу, що сам по собі факт тривалого не проживання відповідачів не є безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки відповідно до положень статей 71, 72 ЖК Української РСР юридичне значення має не лише тривалість відсутності особи, а й причини такої відсутності, її характер, добровільність вибуття, наявність перешкод у користуванні житлом та фактичне ставлення особи до спірного житлового приміщення.

Вирішуючи питання про втрату особою права користування житлом, суд повинен встановити, чи свідчить її поведінка про добровільну та остаточну відмову від користування таким житлом, чи мала місце лише тимчасова відсутність з об`єктивних причин. При цьому обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини вибуття особи з житлового приміщення, наявність у неї наміру повернутися до нього, а також те, чи не створювалися їй перешкоди у реалізації права користування житлом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Як встановлено судом, спірна квартира належить до державного житлового фонду, а сторони користуються нею на умовах договору найму.

Відповідно до архівного витягу з рішення Ленінської районної ради м. Чернівці Чернівецької області Виконавчого комітету від 26.04.2000 року про переоформлення та розподіл особових рахунків окремим громадянам району на житлову площу на прохання всіх дорослих членів сім`ї вирішено переоформити особові рахунки по АДРЕСА_2 на ОСОБА_1 , яка має сім`ю з 9 осіб ( а.с.9 зв.).

З відомостей про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні Департаменту надання адміністративних послуг ЧМР від 16.03.2026 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_7 з 03.07.1978 року по теперішній час; ОСОБА_1 з 03.07.1978 року по теперішній час; ОСОБА_4 з 07.08.2023 року по теперішній час, ОСОБА_8 з 09.02.1982 року по теперішній час, ОСОБА_2 з 24.09.2002 року по теперішній час; ОСОБА_9 з 23.08.2005 року по теперішній час, ОСОБА_3 з 24.09.2002 року по теперішній час, ОСОБА_5 з 31.07.2024 року по теперішній час ( а.с.11).

Відповідно до акту №30/03 від 30.03.2026 року комісії у складі: голови ОСББ «Південне-1» та мешканців квартир №№ 90, АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , за результатами обстеження квартири АДРЕСА_5 було встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована у вказаній квартирі, однак не проживає більше 8-ми років, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом зі своїми дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , також зареєстровані у вказаній квартирі, однак не проживали та не проживають в ній з моменту їх реєстрації. Житлово-комунальні послуги сплачуються постійно основним квартиронаймачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . ( а.с.16)

Відповідно до висновку органу опіки та піклування, наданого на виконання ухвали Шевченківського районного суду м.Чернівців від 27.07.2026 року про його витребування, з урахуванням найкращих інтересів дітей, відсутності у них іншого постійного місця проживання, виконавчий комітет Чернівецької міської ради, як орган опіки та піклування, вважає за недоцільне визнання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 ( а.с.80).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що є дружиною відповідача ОСОБА_3 та матір`ю малолітніх ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . У позивачки ОСОБА_1 , яка є бабою її чоловіка, склалися неприязні відносини з останнім, вона не дозволяє їм проживати в спірній квартирі, хоча вони неодноразово про це її просили та намагалися туди вселитися, для чого прибрали приміщення та замінили вікно в одній із кімнат, проте позивачка змінила замки на вхідних дверях, а ключі від них їм не надала. В зв`язку з цим вони змушені орендувати квартиру, оскільки іншого житла не мають. Також свідок зазначила, що її чоловік ОСОБА_3 проживав у спірній квартирі з 2014 року, на даний час він перебуває на військовій службі.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він проживає постійно за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 також раніше проживала в цій квартирі, однак виїхала за кордон на заробітки. Вона намагалася до неї потрапити, коли приїжджала в Україну, навіть викликала поліцію, оскільки замки на вхідних дверях на той час вже були змінені. Також в цій квартирі дотепер залишаються особисті речі відповідачки. ОСОБА_3 в цій квартирі проживав з дитинства, але вже приблизно два роки там не з`являється.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що витрати на оплату житлово-комунальних послуг у спірній квартирі несе виключно позивачка ОСОБА_1 . Зазначила, що ОСОБА_2 вже близько восьми років перебуває за кордоном, приїжджає приблизно один раз на рік та під час таких приїздів проживає у своєї подруги. До спірної квартири вона приходить лише для того, щоб оглянути її.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 суду показала, що спочатку ОСОБА_2 змінила замки на вхідних дверях квартири АДРЕСА_1 , в зв`язку із чим, за ініціативою позивачки, в подальшому їх знову замінили. Речі відповідачки знаходяться в цьому приміщенні і на даний час, в одній з кімнат, яку вона зачинила . Де проживає ОСОБА_3 - вона не знає.

Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що ОСОБА_3 разом зі своїми дітьми у спірній квартирі не проживають. Ій це відомо, оскільки разом зі своїм чоловіком вони часто там бувають. ОСОБА_2 вона бачила лише один раз у житті, проте знає, що вона періодично навідується в Україну, але проживає в іншому місці.

Свідок ОСОБА_16 суду показала, що їй відомо про те, що ОСОБА_2 , її син ОСОБА_3 та діти останнього у спірній квартирі не проживають, відповідачка тривалий час перебуває у Польщі, однак під час приїздів до м. Чернівців зупиняється у спірній квартирі.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивачка вказувала, що відповідачі є такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 відповідно до положень статей 71, 72 ЖК України. Обставини, якими ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги є те, що її донька ОСОБА_2 більше 8 років проживає за кордоном, а ОСОБА_3 зі своїми дітьми взагалі ніколи в ній не проживали, а лише зареєстровані.

Як встановлено судом, відповідачка ОСОБА_2 дійсно виїхала за межі України на заробітки, що зокрема підтверджується показами свідків та не заперечується позивачкою, а з довідки командира військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2026 року № 2273 вбачається, що відповідач ОСОБА_3 перебуває на військовій службі (а.с.75).

Враховуючи такі обставини, суд вважає, що позивачка не надала суду належних та переконливих доказів на підтвердження своїх позовних вимог щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщення, які б достеменно підтверджували не проживання відповідачів у квартирі без поважних причин та причини їх відсутності.

Так, тимчасовий виїзд відповідачки з постійного місця проживання за умовами і характером роботи, у тому числі за кордоном, є поважною причиною не проживання особи у житловому приміщенні. Тривале перебування ОСОБА_2 за кордоном з іншою метою не доведено позивачкою та не встановлено судом.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XIІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій;

В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває дотепер.

Оскільки відповідач ОСОБА_3 проходить військову службу під час особливого періоду, що підтверджується наявною в справі відповідною довідкою, за ним зберігається житлове приміщення протягом усього часу проходження ним військової служби. Відтак, він не може бути визнаний таким, що втратив право користування спірною квартирою в зв`язку з не проживанням у ній .

При цьому акт від 30.03.2026 р., підписаний сусідами та головою ОСББ про те, що ОСОБА_2 більше 8 років не проживає в спірній квартирі, а ОСОБА_3 та малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не проживали в ній з моменту їх реєстрації в цьому житловому приміщенні, на думку суду, не створює підстав для безспірного встановлення факту відсутності мешканців протягом усього цього часу, оскільки такі акти мають складатись періодично протягом періоду відсутності, а не охоплювати весь період одним документом.

Також, вищезазначений акт підтверджує лише фактичну відсутність відповідачів на момент проведення обстеження, однак не дає можливості встановити всі обставини та причини такої їх відсутності, зокрема момент вибуття, характер відсутності та наявність добровільного наміру остаточно залишити спірне житлове приміщення.

Окрім цього, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що відповідачі остаточно втратили інтерес до спірного житлового приміщення, оскільки з показів допитаних в ході судового розгляду свідків, а також частково з власних пояснень позивачки вбачається, що вони намагалися користуватися спірною квартирою, проте не мають такої можливості в зв`язку із створенням в цьому перешкод - відсутністю ключів від нового замку від вхідних дверей після його зміни, що було також підтверджено позивачкою в судовому засіданні.

Водночас, слід зазначити і про відсутність підстав для визнання малолітніх дітей відповідача ОСОБА_3 такими, що втратили право користування спірним житлом, оскільки малолітні діти не можуть самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт їх не проживання у спірному житлі не може бути безумовною підставою для визнання такими, що втратили право користування ним. Зважаючи на те, що реєстрація місця проживання дитини нерозривно пов`язана з реєстрацією місця проживання її батьків чи одного з них, суд не вбачає можливості для задоволення позову в цій частині, оскільки в такому випадку це призведе до припинення реєстрації батька та дітей за однією адресою, що є неприпустимим.

Досліджуючи пропорційність втручання в особисті немайнові права відповідачів як право на житло, в аспекті втрати права на проживання через їх відсутність за місцем реєстрації суд також звертає увагу на те, що у справі відсутні докази щодо наявності у відповідачів іншого постійного житла, в якому вони проживають, відсутності потреби у спірній квартирі, що свідчить про те, що це втручання буде становити надмірний тягар для них.

Несплата відповідачами житлово-комунальних послуг не є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки такі обставини можуть бути підставою для виникнення окремих зобов`язальних правовідносин щодо відшкодування понесених витрат, однак не свідчать автоматично про припинення права користування житлом.

Крім того, суд звертає увагу, що здійснення позивачкою самостійної оплати відповідних послуг не позбавляє її права звернутися до відповідачів із вимогою про відшкодування понесених витрат у порядку, передбаченому законом.

Намір позивачки приватизувати спірну квартиру також сам по собі не є самостійною підставою для припинення житлових прав інших зареєстрованих у ньому осіб.

Суд також наголошує, що позивачкою не доведено, що припинення права користування відповідачами спірною квартирою є необхідним та пропорційним заходом, а також, що менш обтяжливими способами неможливо захистити її права та законні інтереси.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог п.2 ч.2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 130, 131, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради як орган опіки та піклування про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ознайомитись з текстом судового рішення в електронній формі сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http:// www.reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 09.11.2026 року.

Суддя М.Є.Бойко