Рішення № 141376259 у справі № 505/4337/24 від 09.11.2026

Справа № 505/4337/24

Провадження № 2/505/1075/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року місто Подільськ

Подільський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Білоуса В.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Негрескул Д.О.,

представника відповідача адвоката Дрогобецької Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Подільськ Одеської області, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі ст. 625 ЦК України,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» звернулось до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, нарахованої в порядку ст. 625 ЦК України, вказавши в позові, що між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/0029/85/86508 від 03.12.2007. Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25.10.2010 у справі №2-1873/2010, що набуло законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/0029/85/86508 від 03.12.2007 в розмірі 1526803,15 грн. Внаслідок укладення договорів про відступлення права вимоги між первісним кредитором та ПАТ «Комерційний індустріальний банк» від 27.07.2017 №114/7-4629, а також між «ПАТ «Комерційний індустріальний банк» та позивачем у цій справі - ТОВ «ВІН ФІНАНС» (до перейменування 25.07.2024 - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «ВІН ФІНАНС». Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість розраховану відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 23.02.2021 по 22.02.2022 в сумі 208697,04 грн., в томі числі 3 % річних - 45804,09 грн. та інфляційні втрати - 162892,95 грн.

16 жовтня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Дрогобецької Тетяни Юріївни надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого сторона відповідача не визнає позовні вимоги в повному обсязі, вказавши, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір заборгованості, переданої за договором відступлення права вимоги. Зазначає, що первісний кредитор (АТ «Райффайзен Банк Аваль») втратив право на примусове стягнення боргу ще у 2014 році у зв`язку зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, а новий кредитор цей строк у встановленому законом порядку не поновив. Крім того, представник відповідача вказав, що відповідно до інформації Подільського відділу державної виконавчої служби в Одеській області №317-186/21.19-31 від 13 серпня 2025 року виконавчий лист у справі №2-1873/2010 на виконанні у зазначеному органі державної виконавчої служби не перебував. Оскільки вимога у натуральному зобов`язанні не може бути захищена в примусовому порядку, відповідач дійшов висновку, що положення ст. 625 ЦК України до даних правовідносин не застосовуються, а нарахування інфляційних втрат та 3% річних є безпідставним.

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» у судове засідання не з`явився, однак надав суду заяву про підтримання позовних вимог у повному обсязі та розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, однак його представник авдокат Дрогобецька Тетяна Юріївна у судовому засіданні позовні вимоги не визнала повністю підтвердила обставини викладені у відзиві на позовну заяву. Просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив, що рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25.10.2010 у справі №2-1873/2010 з відповідача стягнуто заборгованість за кредитним договором №014/0029/85/86508 від 03.12.2007 в розмірі 1526803,15 грн.

Ухвалою судді Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21.12.2017 у справі №2-1873/2010 замінено стягувача ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» у справі №2-1873/10.

Згідно відомостей №317-186/21.19-31 від 13.08.2025 наданих Подільським ВДВС у Подільському району Одеської області виконавчий лист за справою №2-1873/2010 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на виконанні у відділі не перебував.

Відповідно до договору відступлення права вимоги №114/7-4629 від 27.07.2017, який укладено між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний банк», первісний кредитор відступив ПАТ «Комерційний індустріальний банк» права вимоги, зокрема, за кредитним договором №014/0029/85/86508 від 03.12.2007, що укладений ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 .

Так, відповідно до реєстру боржників, який є додатком №2 до договору відступлення права вимоги, первісним кредитором новому кредитору відступлено право вимоги за кредитним договором № 014/0029/85/86508 від 03.12.2007 до ОСОБА_1 на загальну суму 6570725,99 грн.

Відповідно до договору відступлення права вимоги №114/7-4629-ДГ від 27.07.2017, який укладено між ПАТ «Комерційний індустріальний банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», ПАТ «Комерційний індустріальний банк» відступив ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» права вимоги, зокрема, за кредитним договором №014/0029/85/86508 від 03.12.2007, що укладений ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 .

Так, відповідно до попереднього реєстру боржників, який є додатком №1 до договору відступлення права вимоги, новому кредитору відступлено право вимоги за кредитним договором №014/0029/85/86508 від 03.12.2007 до ОСОБА_1 на загальну суму 6570725,99 грн.

ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на виконання договору відступлення права вимоги сплачено відповідно до платіжних інструкцій від 28.07.2017 №2371034, банк ПАТ Альфа-банк», та №2371078 від 29.08.2017, банк ПАТ «Альфа-банк», на рахунок ПАТ «Комерційний індустріальний банк» кошти в сумі 515548,00 грн. та 1204908,00 грн, відповідно.

Відповідно до наказу №55-к від 25.07.2024 директора ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» назву юридичної особи ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» перейменовано на ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Так, згідно з частинами 1, 3 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Положеннями ч. 1 ст. 513 передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ж до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

На виконання ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно ст. 518 ЦК України, боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Звертаючись до суду із цим позовом, ТОВ «Він фінанс» просило стягнути з відповідача заборгованість розраховану відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 23.02.2021 по 22.02.2022 в сумі 208697,04 грн., в томі числі 3 % річних - 45804,09 грн. та інфляційні втрати - 162892,95 грн.

Відповідно до ухвали Котовського міськрайонного суду Одеської області від 30 вересня 2014 року у справі № 2-1873/2010 було видано дублікат виконавчого листа та поновлено строк для його пред`явлення до виконання на два місяці з дня набрання цією ухвалою законної сили, однак доказів пред`явлення дубліката виконавчого листа до виконання у межах поновленого строку, як і доказів подальшого поновлення такого строку, позивачем не надано.

Водночас відповідно до інформації Подільського відділу державної виконавчої служби в Одеській області №317-186/21.19-31 від 13 серпня 2025 року виконавчий лист у справі №2-1873/2010 на виконанні у зазначеному органі державної виконавчої служби не перебував.

Інших доказів, які б підтверджували пред`явлення дубліката виконавчого листа до виконання у межах строку, поновленого ухвалою від 30 вересня 2014 року, або подальше поновлення цього строку судом, матеріали справи не містять.

Суд зауважує, що саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення грошової заборгованості не означає безстрокового збереження можливості його примусового виконання. Можливість примусового виконання такого рішення пов`язана, зокрема, зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання та його поновленням у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі №754/511/23 дійшла висновку, що можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено судове рішення, вичерпується після закінчення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, якщо такий строк не було поновлено судом у встановленому законом порядку. У разі остаточної втрати можливості примусового виконання судового рішення відповідне зобов`язання не припиняється у матеріально-правовому розумінні, однак вимога за ним позбавляється примусового захисту та набуває характеру натурального зобов`язання. У такому випадку положення ч.2 ст. 625 ЦК України до відповідної грошової вимоги не застосовуються.

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення дубліката виконавчого листа до виконання у межах поновленого судом строку, а також доказів подальшого поновлення цього строку, при цьому наявні матеріали підтверджують факт постановлення ухвали від 30 вересня 2014 року про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання на обмежений строк, суд доходить висновку, що можливість примусового виконання рішення суду від 25 жовтня 2010 року була втрачена до початку періоду, за який позивач нарахував передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України суми.

При цьому зміна стягувача у 2017 році сама по собі не поновлює пропущений строк пред`явлення виконавчого документа до виконання та не створює нового строку для його примусового виконання. Заміна стягувача у виконавчому провадженні або у справі, за якою видано виконавчий документ, не звільняє правонаступника від необхідності дотримання встановлених законом процесуальних строків.

За таких обставин посилання позивача на чинність рішення суду від 25 жовтня 2010 року у справі №2-1873/10 та відсутність доказів його виконання не спростовує висновку про втрату можливості його примусового виконання. Наявність невиконаного судового рішення сама по собі не є достатньою правовою підставою для безстрокового нарахування сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, якщо основна вимога вже позбавлена можливості примусового захисту.

Відтак після втрати можливості примусового виконання рішення суду від 25 жовтня 2010 року грошове зобов`язання відповідача, хоча й не припинилося у матеріально-правовому розумінні, однак стало таким, за яким вимога не підлягає примусовому захисту. За таких умов правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача ОСОБА_1 інфляційних втрат і трьох процентів річних за заявлений позивачем період відсутні.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що позов ТОВ «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних задоволенню не підлягає.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, відповідно до положень ст.141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 76-80, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі ст. 625 ЦК України - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 09 листопада 2026 року.

Суддя В.М. Білоус