Рішення № 141376715 у справі № 760/4297/24 від 13.10.2026

Справа №760/4297/24 2/760/8663/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Усатової І.А.,

при секретарі Гусак О.Ю.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, пені, інфляційних втрат та річних, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивачка в лютому 2024 року звернулася до суду з позовом і, з урахуванням остаточної заяви про зміну предмету позову від 30 квітня 2025 року, просить стягнути з відповідачки:

1)заборгованість за Договором позики від 21 січня 2021 року:

-379200,00 доларів США суми позики;

-91452,70 долари США неустойки;

-2202,42 долари США 3% річних.

2)заборгованість за Договором позики від 16 лютого 2023 року в сумі 142624,00 долари США.

Посилається в позові на те, що 21 січня 2021 року між ОСОБА_5 та відповідачкою був укладений договір позики, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л.

Відповідно до пункту 1 договору ОСОБА_5 передав відповідачці в борг грошові кошти в розмірі 379200,00 доларів США, що на момент укладення договору за офіційним курсом Національного банку України становило 10694767,00 гр.

За умовами договору позичальник зобов`язалася повернути борг не пізніше 21 січня 2022 року.

Відповідно до пункту 2 договору повернення боргу мало відбуватися в готівковій формі в доларах США протягом 12 місяців у такому порядку: щомісячно 21 лютого 2021 року, 21 березня 2021 року, 21 квітня 2021 року, 21 травня 2021 року, 21 серпня 2021 року, 21 вересня 2021 року, 21 жовтня 2021 року, 21 листопада 2021 року, 21 грудня 2021 року - розмірі місячного платежу становив 6 600,00 доларів США, та 21 січня 2022 року сума платежу - 336000,00 доларів США.

Відповідно до пункту 9 договору позичальник своїм підписом в цьому договорі підтвердила факт отримання грошових коштів від позикодавця.

У порушення пунктів 1 та 2 Договору позики від 21 січня 2021 року борг відповідачкою не повернутий до цього часу.

16 лютого 2023 року між ОСОБА_5 та відповідачкою був укладений Договір позики, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л.

Відповідно до пункту 1 договору ОСОБА_5 передав, а відповідачка прийняла у позику грошові кошти в сумі 5215560,01 грн, що на день укладення договору за офіційним курсом Національного банку України становило 142624,00 долари США, які зобов`язалася повернути не пізніше 16 лютого 2024 року.

Згідно з пунктом 3 договору повернення боргу мало відбуватися в готівковій формі в доларах США протягом 12 місяців у такому порядку: оплата щомісячно 16 березня 2023 року, 16 квітня 2023 року, 16 травня 2023 року, 16 червня 2023 року, 16 липня 2023 року, 16 серпня 2023 року, 16 вересня 2023 року, 16 жовтня 2023 року, 16 листопада 2023 року, 16 грудня 2023 року, 16 січня 2024 року - розмірі місячного платежу 1 552.00 доларів США, та 16 лютого 2024 року сума платежу -125 552,00 доларів США.

Згідно з пунктом 10 договору позичальник своїм підписом в цьому договорі підтвердила факт отримання грошових коштів від позикодавця.

У порушення пунктів 1 та 3 Договору позики борг відповідачкою також не повернутий до цього часу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після його смерті відкрилася спадщина.

Позивач є єдиним спадкоємцем померлого. 11.07.2023 за її заявою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грушицькою В.В. заведено спадкову справу № 19/2023. Відповідно до довідки зазначеного нотаріуса від 13.09.2023 № 185/02-14, інших спадкоємців померлого не встановлено.

З урахуванням цього, до неї, як спадкоємця, на підставі частини 1 статті 512 ЦК України, перейшли всі права та обов`язки за договорами позики.

26 жовтня 2023 року відповідачці цінним листом було направлено повідомлення про заміну кредитора за договором позики від 21 січня 2021року, до якого було долучено копію довідки приватного нотаріуса КМНО Грушицької В.В. від 13 вересня 2023 року, якою підтверджено її статус спадкоємця.

Будь-яких дій, направлених на повернення позики, відповідачка не вчинила.

З урахуванням того, що за умовами Договорів позики предметом позики були долари США, поверенння боргу також має бути в валюті боргу.

Просить стягнути з відповідачки за Договором позики від 21 січня 2021 року: 379200,00 доларів США боргу, а за договором від 16 лютого 2023 року борг у сумі 142624,00 долари США.

Враховуючи порушення відповідачкою умов Договору позики від 21 січня 2021 року, відповідно до пункту 4 договору вона має сплатити суму боргу з урахуванням неустойки в розмірі 1% від позиченої суми та 3 % річних за неправомірне користування грошовими коштами в порядку частини 2 статті 625 ЦК України в розмірі відповідно: 91452,70 долари США неустойки та 2202,42 долари США 3% річних, що відповідає 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Виходячи з викладеного, просить задовольнити позов.

Позов був зареєстрований судом 22 лютого 2024 року та відповідно до статті 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 13 березня 2024 року за заявою представника позивачки - адвоката Єфремової Ж.А. були вжиті заходи забезпечення позову та накладено арешт на належне відповідачці на праві власності майно.

Ухвалою суду від 01 квітня 2024 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачці копія позовної заяви з додатками направлена в порядку виконання вимог частини 1 статті 177 ЦПК України.

Відповідно до статті 178 ЦПК України відповідачці був наданий строк для подання відзиву.

Відповідачка своїм правом не скористалася, відзив на позов не подала.

03 липня 2024 року Солом`янським районним судом м.Києва в справі було ухвалено заочне рішення.

Ухвалою суду від 15 листопада 2024 року за заявою представника відповідачки - адвоката Теслі С. М. ухвалене судом заочне рішення було скасоване, справа призначена до розгляду в судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 25 лютого 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідачки - адвоката Теслі С.М. від 27 січня 2025 року про заміну одного заходу забезпечення позову іншим.

Протокольною ухвалою суду від 01 липня 2025 року підготовче засідання в справі було закрито, справа призначена до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивачки в судовому засіданні позов підтримав, долучив до матеріалів справи паперовий примірник промови в дебатах.

Представник відповідачки проти позову заперечував з підстав, викладених у заяві про перегляд заочного рішення суду, також долучив до матеріалів справи паперовий примірник промови в дебатах.

Вважає, що невиконання умов договору від 21 січня 2021 року мало місце з вини самого кредитора ОСОБА_5 , а умови договору від 16 лютого 2023 року відповідачкою виконані належним чином.

Зазначив також, що про заміну кредитора відповідачка повідомлена не була.

Приведені твердження представник позивачки спростовував в запереченні проти перегляду заочного рішення суду, підтвердивши їх у судовому засіданні.

Заперечуючи виконання відповідачкою умов договору від 16 лютого 2023 року шляхом їх внесення на депозит нотаріуса 22 лютого 2024 року зазначила, що на цей момент кредитором за договором позики від 16 лютого 2023 року була позивачка, а тому таке виконання не може визнаватися належним.

Щодо направлення 31 серпня 2023 року листа на адресу ОСОБА_5 за договором від 21 січня 2021 року та від 22 червня 2023 року за договором від 16 лютого 2023 року зазначила, що такі листи не могли направлятися кредитору, який на той момент помер, а права кредитора за даним договором перейшли до позивачки.

Крім того, якщо таке мало місце за договором від 21 січня 2021 року, то за межами обумовлених строків виконання зобов`язання і не спростовує їх наявності.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 5 вересня 2022 року № 1519/2-5034/11 (№ 61-175сво21) порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того, чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено.

З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Відтак, суд зазначає датою виготовлення рішення дату складання повного його тексту, незважаючи на те, що вона відмінна від дати судового засідання, на яку було призначено розгляд справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивачки, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судом встановлено, що 21 січня 2021 року між ОСОБА_5 та відповідачкою був укладений Договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л.

Відповідно до пункту 1 договору позикодавець ОСОБА_5 передав, а відповідачка прийняла в борг грошові кошти в розмірі 379200,00 доларів США, що на момент укладення договору за офіційним курсом НБУ було еквівалентно 10694767,20 грн.

Строк повернення позики сторонами був узгоджений не пізніше 21 січня 2022 року.

При укладенні договору його пунктом 4 сторони дійшли згоди, що у разі несвоєчасного повернення відповідачкою грошових коштів вона має сплатити позикодавцю неустойку в розмірі 1% від суми позики за кожен день прострочення.

На виконання умов Договору позики між його сторонами в цей же день був укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л., за яким з метою забезпечення виконання зобов`язань за Договором позики відповідачка передала в іпотеку нерухоме майно.

21 січня 2022 року був укладений Договір про внесення змін до Договору позики від 21 січня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. за реєстровим номером НМН 989576.

Вказаним договором внесені зміни до пункту 1 договору, який був викладений наступним чином: позикодавець передав, а позичальник прийняла в позику грошові кошти в розмірі 10178560,00 грн, що на день укладення цього договору за офіційним курсом НБУ становить 358400,00 доларів США, які позичальник зобов`язується повернути не пізніше 21 липня 2022 року.

Пунктом 2 даного договору сторони узгодили порядок та терміни повернення позики в готівковій формі в доларах США протягом лютого - липня 2022 року 21 числа кожного місяця в гривні, еквівалентній 6400,00 доларів США.

Відповідно до пункту 3 даного договору всі інші умови Договору позики залишилися без змін.

Також 21.01.2022 між сторонами був укладений договір про внесення змін до Іпотечного договору, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л., яким було внесено зміни до умов іпотеки у зв`язку зі зміною умов основного зобов`язання.

16 лютого 2023 року між ОСОБА_5 та відповідачкою був укладений Договір позики, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. за реєстровим номером НСТ 927605

Відповідно до пункту 1 вказаного договору ОСОБА_5 передав відповідачці у борг грошові кошти в сумі 5215560,01 грн, що на день його укладення за офіційним курсом НБУ становило еквівалент 142624,00 долари США, строком до 16 лютого 2024 року.

На виконання зобов`язань за даним договором між його сторонами також був укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л., за яким у іпотеку відповідачкою було передано нерухоме майно.

Відповідно до пункту 3 договору повернення позиченої суми мало відбуватися в готівковій формі в доларах США.

Графіком платежів визначено дату платежів: 16 числа кожного місяця протягом березня 2023 року - січня 2024 року в грошовій сумі в гривні, що становить еквівалент 1552,00 долари США, а останній платіж 16 лютого 2024 року в грошовій сумі в гривні, що становить еквівалент 125552,00 долари США.

Пунктом 5 договору позики сторони дійшли згоди, що у разі несвоєчасного повернення відповідачкою грошових коштів вона має сплатити позикодавцю неустойку в розмірі 1% від суми позики.

Згідно свідоцтва про смерть серії № НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Після його смерті за заявою позивачки 11 липня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грушицькою В.В. була заведена спадкова справа № 19/2023 до майна померлого.

Довідкою приватного нотаріуса Грушицької В.В. від 13.08.2023 № 185/02-14 підтверджується, що позивачка є єдиним спадкоємцем померлого позикодавця.

Листом від 26 жовтня 2023 року на адресу відповідачки, зазначеної у Договорах, позивачкою було відправлено повідомлення з описом вкладення у цінний лист про заміну кредитора внаслідок правонаступництва та повідомлено про місце виконання зобов`язань за договорами в офісі за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 52, оф. 7 за попереднім узгодженням по телефону, зазначеному в повідомленні.

Вказана обставина підтверджується наданими суду доказами: поштовим відправленням № 0315080622008 та чеком від 01 листопада 2023 року.

З точки зору закону, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. У матеріалах справи містяться копії договорів позики, укладених між ОСОБА_5 та відповідачкою, які підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

Укладення договорів позики та суми позики за умовами договорів відповідачка та представник останньої в судовому засіданні не спростовували.

Виходячи з викладеного вище, невиконання відповідачкою зобов`язань за договорами позики, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивачки та їх задоволення.

Щодо суми до стягнення, суд виходить з наступного.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, гривня як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.

При цьому в законі відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути таку ж суму грошових коштів, тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка ним отримана.

З матеріалів справи вбачається, що предметом договору позики від 21 січня 2021 року були кошти в доларах США, а договору позики від 16 лютого 2023 року - в гривні.

Відповідно до Договору про внесення змін до Договору позики від 21.01.2021, укладеного 21.01.2022, сторони змінили умови первісного договору щодо суми та строку повернення позики, визначивши її розмір у сумі 10 178 560,00 грн, що за офіційним курсом НБУ на день укладення договору про внесення змін становило еквівалент 358 400,00 доларів США, зі строком повернення не пізніше 21.07.2022.

Заявою про зміну предмету позову від 30 квітня 2025 року позивачка просить стягнути заборгованість за обома договорами в доларах США.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15 та від 31 січня 2024 року в справі №183/7850/22 зазначено, що традиційним у доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов`язання.

Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення).

Під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання.

Тлумачення частини 2 статті 524 та частини 2 статті 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору.

При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

В цих же постановах зазначено, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Про це ж зазначається і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 296/10217/15-ц.

Відповідно до частини 2 статті 533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи, що предметом позики були грошові кошти в гривні з приведенням еквівалента в доларах США, грошове зобов`язання не виконане та триває до цього часу, офіційний курс гривні до долара США постійно змінюється, суд вважає, що сума боргу має бути визначена станом на момент виконання такого зобов`язання.

Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові Великої Палати від 07 липня 2020 року по справі № 296/10217/15-ц.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі №500/5194/16 (у схожих правовідносинах) зазначено, що стягнення судом заборгованості в сумі, еквівалентній долару США за курсом НБУ на день виконання рішення, повною мірою відповідає приписам частини 2 статті 533 ЦК України

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.

Таким же чином регулюється дане питання в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц.

З урахуванням цього, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачки суми боргу за даними договорами у приведеному в ньому еквіваленті долара США за курсом НБУ на день виконання рішення суду.

Щодо стягнення суми неустойки та річних за договором позики від 21 січня 2021 року.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав для виникнення зобов`язання є договір та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка.

Частиною першою статті 548 ЦК України передбачені загальні умови забезпечення виконання зобов`язання.

За статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

При укладенні договору позики сторони добровільно погодили вказані умови договору, що відповідає принципу диспозитивності.

Підстави вважати, що при укладенні договору волевиявлення сторін не було вільним і не відповідало їх внутрішній волі, відсутні.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Даною нормою закону визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Так, згідно вимог статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити суму відповідно до статті 625 ЦК України.

З розрахунку позивачки вбачається, що у зв`язку з порушенням відповідачкою зобов`язань за умовами договору позики на суму боргу нарахована неустойка в розмірі 91452,70 долари США та 2202,42 долари США 3% річних.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16 при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Тобто, 3% річних мають нараховуватися на прострочене зобов`язання, визначене в валюті договору - доларах США.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан, який у подальшому неодноразово продовжувався Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», та який діє до цього часу.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З розрахунку вбачається, що неустойка та 3% річних нараховано позивачкою до 23 лютого 2025 року.

Заперечуючи проти позову в повному обсязі, представник відповідачки суму нарахованих санкцій та період нарахування не спростовував, свого розрахунку не надав.

З урахуванням цього, суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині, а саме за період часу з 21 лютого 2021 року до 21 січня 2022 року виходячи з суми прострочених щомісячних платежів у цей період у розмірі 6600,00 доларів США.

Враховуючи, що за першим платежем за договором про внесення змін до договору позики від 21.01.2022 прострочення настало 21.02.2022, нарахування пені та трьох процентів річних за цей період здійснюється виходячи із суми щомісячного платежу в розмірі 6 400,00 доларів США.

Договір позики між сторонами укладено 21.01.2021 строком на один рік. 21.01.2022 сторонами внесено зміни до договору в частині строку повернення позики - до 21.07.2022, а також визначено розмір щомісячних платежів у гривні в сумі, еквівалентній 6400,00 доларів США.

Відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України COVID-19, або протягом тридцятиденного строку після дня завершення його дії виконання грошового зобов`язання за договором позики позичальник звільняється від обов`язку сплатити на користь позикодавця неустойку, штраф та пеню за таке прострочення.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Отже, сторони вправі за взаємною згодою визначати умови договору, порядок розрахунків і платежів, однак такі домовленості мають відповідати імперативним приписам законодавства.

Відповідно до статті 549 ЦК України пеня є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Розрахунок пені за договором позики від 21.01.2021 позивачкою здійснено виходячи із суми позики 379200,00 доларів США та щомісячних платежів у розмірі 6 600,00 доларів США. Загальний розмір пені за цим договором, відповідно до наданого розрахунку, становить 424590,24 долара США.

За договором позики від 16.02.2023 розрахунок пені здійснено виходячи із суми позики 142624,00 долари США та щомісячних платежів у розмірі 1552,00 долари США. Загальний розмір пені за цим договором, відповідно до наданого розрахунку, становить 93047,90 долара США.

Водночас під час вирішення вимог про стягнення пені суд враховує спеціальні положення законодавства щодо звільнення позичальника від її сплати за прострочення виконання грошового зобов`язання в період дії карантину, а також установлені законом строки позовної давності.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Три проценти річних є самостійним видом відповідальності за прострочення грошового зобов`язання та не є неустойкою, у зв`язку із чим питання про їх стягнення вирішується окремо від питання про стягнення пені.

За розрахунком позивачки, розмір трьох процентів річних за договором позики від 21.01.2021 становить 38 262,64 долара США, а за договором позики від 16.02.2023 - 4643,74 долара США.

Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за формулою: сума простроченої заборгованості множиться на кількість днів прострочення та на 3, після чого результат ділиться на 365 і на 100.

При цьому суд враховує положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, та від обов`язку сплачувати неустойку за прострочення виконання грошового зобов`язання в період, визначений цією нормою.

Таким чином, за результатами розгляду вимог про стягнення пені та трьох процентів річних суд виходить із погоджених сторонами умов договорів позики, строків виконання окремих платежів, установлених періодів прострочення та положень чинного законодавства.

Загальний розмір пені, заявлений позивачкою за двома договорами позики, становить 517638,14 долара США, а загальний розмір трьох процентів річних - 42906,38 долара США.

Суд зазначає, що визначення сум пені та трьох процентів річних, які підлягають стягненню, здійснюється в межах заявлених позовних вимог з урахуванням установленого судом періоду прострочення, умов договору та положень чинного законодавства. Визначення судом належних до стягнення сум за результатами перевірки розрахунку позивачки не є виходом за межі позовних вимог.

Розрахунок пені здійснено відповідно до формули: пеня = С (сума заборгованості) х РП (розмір пені відмовідно до умов договору) х Д (кількість днів прострочення):100.

Розрахунок 3% річних здійснений відповідно до формули: пеня = С (сума заборгованості) х Д (кількість днів прострочення ): 365: 100.

Щодо тверджень представника відповідачки про неповідомлення відповідачки про заміну кредитора, повне погашення боргу та відсутності зобов`язань за умовами договорів, суд враховує наступне.

Як зазначено вище, первісний кредитор ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Тобто, на момент настання кінцевого терміну виконання зобов`язання за Договором від 21 січня 2021 року первісний кредитор ОСОБА_5 був померлим уже 8 місяців, однак зобов`язання за договором відповідачкою виконані не були і до їх виконання остання не приступала.

23 жовтня 2023 року відповідачка була повідомлена листом позивачки про заміну кредитора, який останньою отриманий не був.

Неотримання вказаного листа відповідачка та її представник вважають саме неповідомленням про заміну кредитора.

Оцінюючи твердження представника позивачки, а також відповідачки та її представника в цій частині, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 9 статті 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 78 -82 постанови від 08 червня 2022 року в справі № 2-591/11 зазначила, зокрема, про необхідність застосування аналогії закону.

Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права.

Відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.

За таких підстав суд вважає за необхідне в порядку аналогії закону застосувати норму статей 130, 131 ЦПК України, які регулюють порядок вручення судових повісток.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 зазначила, що застосування аналогії закону та аналогії права допускається за наявності прогалини в законодавчому регулюванні, а відповідні висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права.

Судом встановлено та не заперечується представником відповідачки, про зміну місця проживання, зазначену в Договорах позики, остання первісного кредитора не повідомляла.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 800/547/17 (в контексті застосування аналогії закону) зазначено, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення адресата належним.

При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а тому не може свідчити про неправомірність його дій.

Обов`язок «повідомити» полягає у тому, щоб інформувати учасника про засідання, а не забезпечити його участь в цьому засіданні.

Крім того, у постановах від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17 та від 03 лютого 2022 року в справі № 295/8285/19-ц (у схожих правовідносинах) Верховний Суд досліджував обставини повідомлення боржника про заміну кредитора та наявність заборгованості за договором, та їх неотримання позичальником, як іпотекодавцем.

У даних постановах зазначено, що поштові конверти з адресою відправника повернулися на адресу останнього з відміткою пошти «За закінченням терміну зберігання».

Водночас сам по собі факт неотримання відповідних поштових відправлень позивачем не є достатньою підставою для висновку про недобросовісність будь-якої зі сторін або порушення прав іпотекодержателя, а підлягає оцінці судом у сукупності з іншими обставинами справи.

З укладених договорів позики вбачається, що відповідачка при їх підписанні зазначила своїм місцем проживання: АДРЕСА_1 .

Ця ж адреса нею зазначена і при внесенні коштів на депозит нотаріуса та в усіх документах при зверненні до суду.

Таким чином, направлення позивачкою повідомлення про заміну кредитора на вказану відповідачкою адресу відповідає вимогам закону, викладеній в договорах інформації про себе, як сторін договорів.

З урахуванням приведеного вище аналізу суд вважає, що направлення відповідачці листа 23 жовтня 2023 року є належним повідомленням про заміну кредитора в зобов`язаннях Договорів позики.

Щодо виконання умов договорів.

Договір позики від 21.01.2021 між сторонами було укладено строком на один рік, у зв`язку із чим первісний строк повернення позики спливав 21.01.2022.

Відповідно до договору про внесення змін до договору позики від 21.01.2022 сторони змінили строк виконання зобов`язання, визначивши кінцевою датою повернення позики 21.07.2022.

Первісний кредитор ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто через вісім місяців після настання визначеного сторонами строку повернення позики.

Позивачка є правонаступницею первісного кредитора в порядку спадкування відповідно до статей 1216-1218 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У такому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 527 ЦК України боржник повинен виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

За змістом статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про таку заміну, він має право висувати заперечення, які існували на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором, а якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення такої вимоги - на момент виконання.

Отже, неповідомлення боржника про заміну кредитора саме по собі не припиняє зобов`язання та не звільняє боржника від обов`язку повернути позику. Правове значення цієї обставини полягає в тому, що боржник вправі виконати зобов`язання первісному кредиторові, а таке виконання визнається належним.

Аналогічний підхід щодо застосування положень про заміну кредитора та прав боржника висловлено Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі № 278/1679/13 та від 06.02.2019 у справі № 361/2105/16, а також Верховним Судом України в ухвалі від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15.

Таким чином, сам факт неотримання відповідачкою повідомлення про заміну кредитора не свідчить про припинення її зобов`язань за договорами позики. Вирішальним для встановлення факту виконання зобов`язання є наявність належних доказів повернення позики первісному кредиторові або його правонаступниці.

Тому доводи відповідачки про відсутність обов`язку виконувати зобов`язання лише з підстави неотримання повідомлення про заміну кредитора не можуть бути самостійною підставою для відмови в позові. Питання про наявність заборгованості суд вирішує з урахуванням усіх наданих доказів щодо виконання або невиконання зобов`язань за договорами позики.

Саме по собі неповідомлення боржника про заміну кредитора не припиняє зобов`язання та не звільняє боржника від обов`язку його виконання. Водночас зазначена обставина підлягає оцінці з урахуванням положень статей 516, 517 ЦК України та встановлених судом обставин справи.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що відповідачка не виконувала зобов`язань за договором позики, а дії щодо виконання зобов`язання, на які вона посилається, вчинила більш ніж через 13 місяців після смерті первісного кредитора.

За таких обставин саме по собі посилання відповідачки на неотримання повідомлення про заміну кредитора не свідчить про належне виконання нею зобов`язань за договором позики. Відповідачкою не підтверджено, що до пред`явлення позивачкою вимоги як новим кредитором вона належним чином виконала зобов`язання перед первісним кредитором.

Отже, передбачені частиною другою статті 516 ЦК України правові наслідки належного виконання зобов`язання первісному кредиторові до відповідачки не застосовуються. Водночас положення статті 518 ЦК України надають боржникові право висувати заперечення проти вимоги нового кредитора, однак сам факт неотримання повідомлення про заміну кредитора не є підставою для припинення зобов`язання або звільнення від його виконання.

При укладенні договору 16 лютого 2023 року сторонами також був обумовлений порядок та строки погашення боргу, а саме: періодичні щомісячні платежі протягом 12 місяців та останній платіж 16 лютого 2024 року.

Відповідно до пункту 3 договору зобов`язання по поверненню позики мало бути виконано в м.Києві.

За змістом частин 1, 2 та 3 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 599 ЦК України зобов`зання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Тобто, за загальним правилом статей 598 та 599 ЦК України, зобов`язання припиняється саме у зв`язку з його належним виконанням.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Належним виконанням у правовідносинах сторін є поверенння боргу в строки та розмірі, визначеному умовами договору.

Судом встановлено, що відповідачкою не здійснювалися передбачені договором позики від 16.02.2023 щомісячні платежі, як і останній платіж, строк виконання якого визначено 16.02.2024.

Водночас судом установлено, що 22.02.2024 відповідачка внесла на депозитний рахунок приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондри Л.В. грошові кошти в розмірі 5 508 666,60 грн, посилаючись на виконання зобов`язань за договором позики.

З огляду на наведене, вирішуючи питання щодо виконання відповідачкою зобов`язань за договором позики, суд вважає за необхідне надати оцінку правовим підставам внесення грошових коштів у депозит нотаріуса та встановити, чи може таке внесення вважатися належним виконанням зобов`язання перед кредитором.

Відповідно до статті 85 Закону України «Про нотаріат» нотаріус у передбачених законодавством України випадках приймає від боржника в депозит грошові суми і цінні папери для передачі їх кредитору.

Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому грошові суми і цінні папери.

Прийняття нотаріусом грошових сум і цінних паперів провадиться за місцем виконання зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі:

1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання;

2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;

3) відсутності представника недієздатного кредитора.

З точки зору даної норми закону внесення належних із боржника кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса є правом, а не обов`язком боржника.

Заява боржника реєструється нотаріусом у книзі вхідної кореспонденції і є підставою для вчинення нотаріальної дії.

Для вчинення цієї нотаріальної дії нотаріусом відкривається окремий поточний рахунок у будь-якій банківській установі.

Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу, яка оформлюється у вигляді заяви, або за заявою та рішенням господарського суду видає йому належні грошові суми або цінні папери.

З матеріалів справи вбачається, що дана норма закону приватним нотаріусом Кондрою Л.В. була виконана.

Однак, суд вважає, що передбачені пунктом 1 частини 1 статті 537 ЦК України підстави для внесення відповідачкою коштів у депозит нотаріуса були відсутні.

Так, первинний кредитор помер майже за рік до внесення коштів у депозит.

Відповідачка була повідомлена про заміну кредитора в зобов`язаннях Договорів позики листом від 23 жовтня 2023 року, тобто за 4 місяці до внесення коштів, і таке повідомлення суд визнав належним. Крім того, отримання повідомлення від нотаріуса додатково підтверджує наявність зв?зку з стороною кредитора.

За таких обставин суд вважає, що у відповідачки були відсутні підстави для внесення коштів у депозит нотаріуса на ім`я померлого кредитора, а тому їх внесення не може вважатися належним виконанням умов Договору позики.

З урахуванням цього, відсутні підстави для висновку про належне виконання відповідачкою умов Договору позики та припинення зобов`язання в порядку, визначеному статтями 598 та 599 ЦК України.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання.

Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання.

З договорів позики вбачається, що місцем їх виконання зазначено: м.Київ.

Таким чином, виходячи з положень частини 1 статті 532 ЦК України, кошти мали повертатися за місцем проживання кредитора.

Будь-яких доказів наміру виконання умов договору позики в порядку, визначеному самим договором та законом, відповідачка не надала.

Таким чином, з урахуванням установлених обставин справи та досліджених судом доказів убачається, що відповідачка не підтвердила належного виконання взятих на себе зобов`язань за договорами позики.

Як установлено судом, задовго до звернення відповідачки до нотаріуса первісний кредитор ОСОБА_5 помер, а 23.10.2023 позивачка направила відповідачці повідомлення про заміну кредитора.

Обґрунтовуючи внесення коштів у депозит нотаріуса відсутністю кредитора, відповідачка не пояснила, яким чином за наявності тривалих договірних відносин та значного розміру грошових зобов`язань вона встановила відсутність кредитора й обставини, які унеможливлювали виконання зобов`язання належному кредиторові.

Суд також ураховує, що згідно з квитанцією № 5 від 22.02.2024 відповідачка внесла на депозитний рахунок приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондри Л.В. грошові кошти в розмірі 5 508 666,60 грн. При цьому позовну заяву позивачки було подано до суду 22.02.2024, тобто внесення коштів у депозит нотаріуса відбулося в той самий день, що й звернення позивачки до суду.

До цього, 05.02.2024, відповідачка звернулася із заявою про вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення в межах кримінального провадження № 1202300[телефон приховано] від 30.11.2023. Надалі, 11.03.2024, ухвалою Печерського районного суду міста Києва в порядку статті 131 КПК України було накладено арешт на відповідні кошти.

Зазначена послідовність подій підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами у справі. Зокрема, суд ураховує, що відповідачка не здійснювала передбачених договорами щомісячних платежів, а останній платіж за договором, строк виконання якого настав 16.02.2024, у встановлений строк не внесла. Водночас кошти в депозит нотаріуса були внесені лише 22.02.2024, тобто після спливу строку виконання зобов`язання та в день звернення позивачки до суду.

Сам по собі факт внесення коштів у депозит нотаріуса не є безумовним підтвердженням припинення зобов`язання. Правова оцінка таких дій залежить від наявності передбачених законом підстав для внесення коштів у депозит та дотримання встановленого порядку виконання зобов`язання.

Щодо доводів представника відповідачки, викладених у заяві про перегляд заочного рішення та підтриманих у судовому засіданні, про вину кредитора в невиконанні договору позики від 21.01.2021 і належне виконання договору позики від 16.02.2023 суд зазначає таке.

Відповідно до договору від 21.01.2022 про внесення змін до договору позики від 21.01.2021 сторони погодили, що протягом лютого - липня 2022 року відповідачка повинна щомісяця, 21 числа, повертати кошти в гривні в сумі, еквівалентній 6 400,00 доларів США.

Остаточна сума в розмірі 326 400,00 доларів США підлягала поверненню відповідачкою 21.07.2022.

Як установлено судом, відповідачка у строки, визначені договором, зобов`язання не виконала. Ця обставина представником відповідачки не спростована.

За таких обставин направлення відповідачкою 31.08.2023 листа на адресу первісного кредитора відбулося після спливу погоджених сторонами строків виконання зобов`язання. Сам факт направлення такого листа не спростовує наявності простроченої заборгованості та не підтверджує, що невиконання зобов`язання було спричинене діями чи бездіяльністю кредитора.

Посилання відповідачки на відсутність телефонного зв`язку з кредитором також не є достатнім доказом вини кредитора у простроченні виконання зобов`язання, оскільки первісний кредитор помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто після настання строку повернення позики.

Щодо доводів про належне виконання договору позики від 16.02.2023 суд ураховує, що внесення коштів у депозит нотаріуса має оцінюватися з огляду на передбачені законом підстави для такого виконання, обставини внесення коштів та наявність у відповідачки об`єктивних перешкод для виконання зобов`язання належному кредиторові.

Як зазначено вище, судом оцінено обставини направлення відповідачці повідомлення про заміну кредитора, а також відсутність доказів належного виконання нею зобов`язання первісному кредиторові до переходу права вимоги.

За таких обставин доводи відповідачки про припинення зобов`язань унаслідок внесення коштів у депозит нотаріуса підлягають відхиленню, якщо встановлені судом обставини та досліджені докази не підтверджують наявності законних підстав для такого способу виконання.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд враховує, що станом на червень 2023 року з дня смерті первісного кредитора ОСОБА_5 минуло близько трьох місяців.

Будь-яких доказів його розшуку в червні 2023 року за наявності давно простроченого зобов`язання попереднього договору від 21 січня 2021 року, та необхідності такого розшуку, суду не надано.

Яким чином такий розшук здійснювався відповідачкою, окрім направлення листа 22 червня 2023 року, та яким чином відповідачка прийшла до висновку про відсутність кредитора, суду також не повідомлено.

Представник позивачки в судовому засіданні зазначив, що позивачка та її чоловік до смерті постійно знаходилися в Україні, проживали в м.Києві за відомою відповідачці адресою.

Чим була викликана необхідність у внесенні коштів на депозит нотаріуса після спливу строку виконання зобов`язання, до відома суду також доведено не було.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 та Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постановах від 20.11.2024 у справі № 686/28882/23 і від 23.10.2024 у справі № 753/25081/21 звернули увагу на необхідність оцінки доказів з урахуванням стандарту доказування - більшої переконливості (балансу вірогідностей).

За цим стандартом суд має оцінити подані сторонами докази в їх сукупності та визначити, чи є висновок про існування певної обставини більш вірогідним, ніж висновок про її відсутність. При цьому вирішальне значення має не кількість поданих доказів, а їхня належність, допустимість, достовірність і достатність у сукупності.

Саме по собі твердження однієї сторони не може вважатися доведеним лише через те, що інша сторона його не спростувала. Такий підхід відповідає принципу змагальності та покладає на кожну сторону обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, вирішуючи спір, суд повинен оцінити, чи підтверджуються доводи кожної зі сторін наданими доказами та чи є відповідна версія обставин справи більш вірогідною порівняно з протилежною.

Судом встановлено та не спростовується сторонами, що договори позики є діючими та не оскаржувалися сторонами та зацікавленими особами.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З долучених представником відповідача доказів убачається, що ним 28 грудня 2023 року та відповідачкою 05 лютого 2024 року подані заяви в межах кримінального провадження ГСУ НП України № 1202300[телефон приховано] від 30 листопада 2023 року про вчинення кримінального правопорушення щодо неї групою осіб, у тому числі ОСОБА_5 , про незаконне заволодіння предметом іпотеки, а також заволодіння земельними ділянками та житловими будинками за Іпотечним договором від 21 січня 2021 року.

Тобто, за Іпотечними договорами, укладеними відповідачкою на виконання зобов`язань за цивільно-правовими угодами, а саме Договорами позики, які нею виконані не були.

Грошові кошти відповідачкою на депозит нотаріуса були внесені після подачі заяви про вчинення кримінального правопорушення щодо неї, на які ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 11 березня 2024 року в межах забезпечення заходів кримінального провадження в порядку статті 131 КПК України був накладений арешт.

При цьому суд звертає увагу на те, що лист відповідачки датований 22.06.2023, тоді як кошти в депозит нотаріуса вона внесла 22.02.2024, тобто через вісім місяців після направлення зазначеного листа та після звернення із заявою про вчинення первісним кредитором кримінального правопорушення.

Водночас у матеріалах справи відсутні процесуальні рішення органу досудового розслідування чи суду, якими було б установлено обставини вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення або надано правову оцінку його діям у межах відповідного кримінального провадження.

Представницею позивачки надано лист старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України Жаблінського В.В. від 01.07.2024, яким їй відмовлено в доступі до матеріалів кримінального провадження у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 та втратою чинності довіреністю, на підставі якої вона діяла.

Сам по собі факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою відповідачки не підтверджує достовірності викладених у заяві обставин та не свідчить про встановлення факту вчинення первісним кредитором кримінального правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 214 КПК України слідчий, дізнавач або прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення або самостійного виявлення ним обставин, що можуть свідчити про його вчинення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Отже, внесення відомостей до ЄРДР є процесуальною дією, передбаченою кримінальним процесуальним законом, і саме по собі не означає підтвердження викладених у заяві обставин або встановлення вини особи.

Крім того, суд ураховує, що відповідні відомості були внесені до ЄРДР після виникнення зобов`язань за договорами позики та в період, коли зобов`язання відповідачки вже підлягали виконанню. Водночас матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що дії чи бездіяльність первісного кредитора унеможливили виконання відповідачкою договірних зобов`язань.

За таких обставин посилання відповідачки на звернення із заявою про кримінальне правопорушення та внесення відповідних відомостей до ЄРДР саме по собі не підтверджує наявності вини кредитора у невиконанні договорів позики та не є достатньою підставою для висновку про припинення зобов`язань відповідачки.

Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом, якого мають дотримуватися учасники цивільних правовідносин під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків.

Добросовісність передбачає відповідність поведінки учасників цивільних правовідносин певному стандарту, що характеризується чесністю, відкритістю та повагою до правомірних інтересів іншої сторони відповідних правовідносин.

Зазначений принцип вимагає від учасників цивільних правовідносин діяти послідовно, не зловживати наданими їм правами та враховувати законні інтереси інших учасників правовідносин під час реалізації своїх прав і виконання покладених на них обов`язків.

Застосовуючи наведені засади до спірних правовідносин, суд оцінює поведінку сторін у сукупності з установленими обставинами справи та наданими доказами, оскільки висновок про дотримання або недотримання принципу добросовісності має ґрунтуватися на конкретних діях учасників правовідносин, а не лише на твердженнях однієї зі сторін.

Враховуючи викладене вище, один із основних принципів цивільного судочинства - принцип змагальності, суд приходить до висновку про доведеність пред`явлених позивачкою вимог та їх задоволення.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Оцінюючи надані сторонами докази та заперечення, приведені в судовому засіданні, суд враховує, що відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), № 288) зазначено, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Враховуючи приведене вище, суд не приймає до уваги твердження представника відповідачки про належне виконання умов договору позики від 16 лютого 2023 року та відсутності зобов`язань перед позивачкою, як новим кредитором, за договором від 21 січня 2021 року.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, сплаченої позивачкою максимальної суми судового збору при зверненні до суду, визначеної Законом України « Про судовий збір», суд приходить до висновку про стягнення з відповідачки судового збору в сплаченому позивачкою розмірі - 15140,00 грн за позовну вимогу та 605,60 грн судового збору, сплаченого при подачі зави про забезпечення позову.

Керуючись статтями 3,6,11,15,16, 524, 525, 533, 625 - 627,1046, 1047, ч.1 ст.1049, ч.1 ст.1051 ЦК України, статтями 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-284 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 21 січня 2021 року:

- сума позики в розмірі 379200,00 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення;

- неустойку в розмрі 91452,70 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення;

- 3% річних урозмірі 2202,42 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 16.02.2023 у розмірі 142624,00 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 15 745, 60 грн. судового збору.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.А. Усатова