Постанова № 141376909 у справі № 209/520/26 від 04.11.2026

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7471/26 Справа № 209/520/26 Суддя у 1-й інстанції - Багбая Є. Д. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,

за участю секретаря - Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 07 квітня 2026 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно одержаних грошових коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно одержаних грошових коштів.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що йому з 15.12.2021 року призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Пенсію у зв`язку з втратою годувальника, його матері ОСОБА_3 на його користь отримує біологічний батько позивача - ОСОБА_1 , проте він із сином не проживає, пенсію йому не передає, а використовує її виключно на власні потреби. Позивач постійно проживає разом з бабусею ОСОБА_4 та дідусем ОСОБА_5 , а також перебуває на утриманні бабусі, а саме з 14.12.2021 року, коли померла його мати. Також у зв`язку із тим, що його батько ОСОБА_1 з 2014 року участі у вихованні сина не приймав, долею його не цікавився, тому на теперішній час відносно нього подано позов до суду про позбавлення гр. ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки на момент подання позовної заяви позивачу виповнилось 14 років і він може самостійно представляти свої інтереси в суді і бути позивачем у справі, також має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами та має право самостійно отримувати і пенсію, призначену йому, без згоди на це інших осіб. Його батько отримував призначену сину пенсію з грудня 2021 року по січень 2026 року. За період з грудня 2021 року по жовтень 2025 року загальна сума отриманої ним пенсії складає 120 450,45 грн, зазначену пенсію його батько використовував на власний розсуд та на власні потреби, жодних коштів з неї він не отримував. Тобто, призначену йому пенсію у зв`язку із втратою годувальника його батько отримував без жодних правових підстав.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь безпідставно отримані грошові кошти у вигляді пенсії у зв`язку із втратою годувальника в розмірі 120 450,45 грн., а також судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 1 064,96 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 07 квітня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно отримані грошові кошти у вигляді пенсії у зв`язку із втратою годувальника в розмірі 120 450,45 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У поданій 13 травня 2026 року апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при наявність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідач вважає, що він отримував пенсію виключно як законний представник своєї неповнолітньої дитини, а тому відсутні підстави для застосування статті 1212 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просили її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 /а.с.19/ позивач ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 є сином ОСОБА_1 . Відповідно до Наказу № 1ТВ від 18.01.2022 року Служби у справах дітей Кам`янської міської ради /а.с.21 / ОСОБА_2 влаштований в сім`ю бабусі ОСОБА_4 . Дитина протягом життя мешкала з матір`ю гр. ОСОБА_3 окремо від батька. ІНФОРМАЦІЯ_3 мати померла та хлопчик залишився мешкати з бабусею гр. ОСОБА_4 , що підтверджується Актом про підтвердження факту проживання/а.с.20/. На теперішній час подано позов до суду про позбавлення гр. ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 05.01.2021 до служби у справах дітей звернувся батько дитини гр. ОСОБА_6 із заявою про передачу сина йому на виховання. Питання щодо доцільності тимчасового влаштування малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в сім`ю бабусі розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті міської ради 17.01.2022 у присутності гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_4 . При розгляді питання членами комісії було вислухано думку дитини та з метою захисту його прав та інтересів тимчасово влаштовано до сім`ї бабусі. Згідно листа Служби у справах дітей Кам`янської міської ради від 26.01.2022 року №М-05вих.01-15 від 05.01.2022 /а.с.24/ ОСОБА_1 повідомлено, що з метою недопущення чинення перешкод у спілкуванні батька з сином, враховуючи вік дитини, його думку, той факт, що протягом тривалого часу батько не спілкувалися з сином, прийнято рішення про доцільність тимчасового влаштування малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в сім`ю гр. ОСОБА_4 до прийняття судом рішення у справі про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.

Згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на адвокатський запит від 14.10.2025 № 14/10/25-7, який зареєстрований за № 47415/8 від 16.10.2025 /а.с.22/ повідомлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує з 15.12.2021 пенсію у зв`язку з втратою годувальника на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Розмір призначеної пенсії за період з 15.12.2021 по 31.10.2025 становив 120450,45 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти відповідачу виплачувалися на відповідній правовій підставі, проте безпідставно ним утримувалися, а тому наявні правові підстави для застосування положень статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73).

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку, якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (див. постанову Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (див. постанови Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Отже, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24).

Відповідно до ч.1 ст. 36 закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», визначено умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника. Дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Відповідно до ч.2 ст. 36 закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», члени сім`ї, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні; чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

Відповідно до ч.3 ст. 36 закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: були на повному утриманні померлого годувальника; одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч.1 статті 38 закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника має право на таку пенсію згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника - його матері ОСОБА_3 , отримувачем пенсії визначений батько позивача - ОСОБА_1 .

Із досліджених судом доказів у справі вбачається, що батько неповнолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_1 з ним не мешкає з моменту смерті його матері, отримує пенсію призначену сину однак отриману пенсію сину не передає.

ОСОБА_2 згідно рішення Служби у справах дітей Кам`янської міської ради мешкає з бабусею та дідусем.

Відповідач визнає та не заперечує ті обставини, що пенсію він дійсно отримує, але не витрачає її на власні потреби, а вимушений накопичувати отримані грошові кошти, які потім поверне сину, оскільки у них є труднощі у спілкуванні.

ОСОБА_1 вважає, що пенсія повинна витрачатися під його контролем та виключно в інтересах дитини, тому як саме він несе відповідальність за сина, але відмова від спілкування сина з батьком не дозволяє здійснювати належний батьківський контроль над витрачанням коштів, які можуть бути витрачені не тільки не в інтересах сина, а навіть на шкоду цим інтересам.

Відповідно до статті 242 ЦК України батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Однак, законне представництво означає лише можливість діяти від імені та виключно в інтересах дитини, а не у власних інтересах.

Аналогічні положення містяться у статті 177 СК України.

Батьки зобов`язані управляти майном дитини виключно в її інтересах, забезпечуючи його збереження та використання для задоволення потреб самої дитини.

Отже, колегія суддів вважає, що правова підстава існувала лише для отримання коштів від імені дитини, але не для їх подальшого утримання відповідачем після того, як вони не були використані на забезпечення інтересів позивача.

Посилання відповідача на те, що він вимушений накопичувати отримані грошові кошти, які потім поверне сину, оскільки у них є труднощі у спілкуванні, є безпідставними, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірні кошти збережені, не були використані та фактично накопичувалися в інтересах дитини. Зокрема, матеріали справи не містять виписок із банківських рахунків, депозитних договорів, довідок банків, підтверджень залишків коштів або інших фінансових документів, які б підтверджували існування таких накопичень.

Відповідно до статей 12, 13 та 81 ЦПК України саме сторона, яка посилається на певні обставини, повинна їх довести належними та допустимими доказами.

Для застосування статті 1212 ЦК України необхідною є наявність одночасно таких умов як набуття або збереження майна; таке майно належить іншій особі; відсутність достатньої правової підстави для подальшого утримання такого майна.

Сам відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не заперечував факту отримання пенсії.

Довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області підтверджено, що саме відповідач отримав 120 450,45 грн пенсії, призначеної позивачу.

Відповідач визнав у суді першої інстанції, що зазначені кошти він не передавав дитині.

Фактично відповідач визнав, що кошти перебувають у нього, дитині вони не передавались, та витрачання їх в інтересах позивача документально не підтверджено.

Встановлені судом першої інстанції обставини були підтверджені представником відповідача в суді апеляційної інстанції.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України щодо отриманого майна, яке зберігається та утримується іншою особою.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Доводи відповідача про те, що на момент призначення пенсії він був законним представником, не спростовує правильних висновків суду першої інстанції щодо безпідставного подальшого утримання такого майна.

Правова підстава для отримання пенсії не є тотожною правовій підставі для подальшого утримання чужих коштів.

Після того як відповідач фактично не використовував пенсію в інтересах дитини та не передав її законному власнику, підстава для подальшого збереження цих коштів відпала.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, та постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19, від 27 липня 2022 року у справі № 644/3932/18-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 643/8385/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/6422/21.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

А тому доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції не було надано апелянтом та його представником і в суді апеляційної інстанції.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить колегія суддів, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 07 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 04 листопада 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 10 листопада 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.Ю. Ткаченко

М.М. Пищида