Постанова № 141377123 у справі № 320/18081/24 від 10.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/18081/24 суддя першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кобаля М.І., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року у справі № 320/18081/24 за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Пенсійного фонду України (далі - відповідач-1) та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;

- зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві нарахувати та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що на час виникнення спірних правовідносин порядок і розмір спірної виплати визначалися Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) в редакції Закону України від 20 березня 2023 року № 2983-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» (далі - Закон № 2983-IX) та постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 року № 754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» (далі - постанова № 754), положення Закону № 2983-IX неконституційними не визнавалися, а відповідач виплатив позивачу допомогу в розмірі, встановленому зазначеною постановою.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що разова грошова допомога до Дня Незалежності України та разова грошова допомога до 5 травня є різними видами допомоги, а тому позивач помилково їх ототожнює.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає про те, що після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 вона набула право на отримання щорічної разової грошової допомоги в розмірі, передбаченому статтею 13 Закону № 3551-XII в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"» (далі - Закон № 367-XIV), тобто восьми мінімальних пенсій за віком.

На думку апелянта, відповідач безпідставно виплатив їй допомогу в розмірі 2900 грн, визначеному постановою № 754, унаслідок чого недоплата за 2023 рік становить 13 844 грн.

Крім того, ОСОБА_1 зауважує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений зменшувати встановлені законом розміри компенсацій і допомоги, а з огляду на засаду пріоритетності законів над підзаконними актами розмір спірної допомоги слід визначати на підставі Закону № 3551-XII в редакції Закону № 367-XIV, який має вищу юридичну силу.

Також апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що допомога до Дня Незалежності України та допомога до 5 травня є різними видами допомоги, посилаючись на рішення Верховного Суду від 05 березня 2024 року у справі № 440/14216/23, постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 440/2722/20, а також на рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 та від 13 вересня 2023 року № 7-р(I)/2023.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2025 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу з Київського окружного адміністративного суду.

Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 11 листопада 2022 року, та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві.

У серпні 2023 року позивачу виплачено разову грошову виплату до Дня Незалежності України як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи в розмірі 2900 грн, що учасниками справи не заперечується.

09 жовтня 2023 року позивач звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про виплату недоплаченої частини щорічної разової грошової допомоги за 2023 рік у розмірі 13 844 грн, обчисленої нею як різниця між вісьмома мінімальними пенсіями за віком та фактично виплаченою сумою.

Листом від 03 листопада 2023 року № 40917-43249/С-03/8-2800/23 відповідач-2 повідомив позивача про те, що спірна виплата за 2023 рік нарахована та виплачена їй у розмірі, визначеному постановою № 754.

Не погоджуючись з розміром виплаченої допомоги, позивач звернулась до суду і, за результатами розгляду справи, у задоволенні позову було відмовлено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення та сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, є Закон № 3551-XII.

Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно зі статтею 2 Закону № 3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.

Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни визначені статтею 13 Закону № 3551-XII, частиною п`ятою якої передбачено виплату таким особам щорічної разової грошової допомоги.

До внесення змін Законом № 2983-IX зазначена допомога виплачувалась щорічно до 5 травня, а її розмір, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, визначався частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII в редакції Закону № 367-XIV, зокрема для осіб з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи - вісім мінімальних пенсій за віком.

Саме такий висновок щодо виплати допомоги до 5 травня у 2020 році викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 440/2722/20, на яку посилається апелянт.

Разом з тим, Законом № 2983-IX, який набрав чинності 15 квітня 2023 року, частину п`яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в такій редакції: «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Отже, з 15 квітня 2023 року, тобто ще до настання дати 5 травня 2023 року, з якою раніше пов`язувалась виплата спірної допомоги, законодавець змінив правове регулювання цих правовідносин безпосередньо у спеціальному законі, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У разі викладення норми закону в новій редакції попередня її редакція втрачає чинність з дня набрання чинності новою редакцією.

З огляду на це до правовідносин щодо виплати позивачу щорічної разової грошової виплати за 2023 рік підлягає застосуванню частина п`ята статті 13 Закону № 3551-XII в редакції Закону № 2983-IX, чинна на час виникнення спірних правовідносин, а не в редакції Закону № 367-XIV, яка станом на 2023 рік втратила чинність.

На виконання наведеної норми Кабінет Міністрів України постановою № 754 затвердив Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Порядок № 754).

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 Порядку № 754 грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 року особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: І групи - 3100 гривень; ІІ групи - 2900 гривень; ІІІ групи - 2700 гривень.

Таким чином, позивачу як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи спірна виплата за 2023 рік нарахована та виплачена в розмірі, прямо визначеному Порядком № 754, прийнятим на виконання частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII в редакції Закону № 2983-IX.

Колегія суддів зазначає, що питання щодо розміру щорічної разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни за 2023 рік було предметом розгляду Верховного Суду у зразковій справі № 440/14216/23.

Ознаки зразкової справи повністю відповідають обставинам цієї справи, оскільки у ній позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, якій у серпні 2023 року виплачено 2900 грн відповідно до Порядку № 754, а предметом спору є вимога про виплату допомоги в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми.

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у зразковій справі № 440/14216/23, на яке посилається апелянт, скасовано постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року (провадження № 11-67заі24) з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Отже, висновки, викладені у рішенні від 05 березня 2024 року, не можуть бути враховані під час вирішення цього спору.

У постанові від 14 травня 2025 року у справі № 440/14216/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за правовою природою разову грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду, ця виплата хоча й відрізняється від допомоги до 5 травня за назвою та порядком визначення розміру, по суті є щорічною разовою грошовою допомогою особам з інвалідністю внаслідок війни, а приурочення її до іншої дати і зміна порядку визначення розміру не змінюють її природи (пункти 66, 71 постанови).

Водночас Велика Палата Верховного Суду виснувала, що така виплата є додатковою державною допомогою, має допоміжний та стимулюючий характер, не є основним джерелом існування і не належить до складових конституційного права на соціальний захист, визначених у частині першій статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом (пункти 106- 108 постанови).

З огляду на це Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади, з урахуванням фінансово-економічних можливостей держави, може змінювати умови, порядок та розмір такої виплати за умови дотримання конституційних норм і принципів (пункти 107, 109, 110 постанови).

При цьому, прийнявши Закон № 2983-IX, Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, що узгоджується з повноваженнями уряду, визначеними пунктами 2, 3 статті 116 Конституції України (пункти 135, 155, 161 постанови).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що визначені статтею 22 Конституції України гарантії щодо недопустимості скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав не поширюються на спірну виплату, оскільки вона безпосередньо не передбачена Конституцією України, а визначається спеціальним законом (пункти 171, 185 постанови).

Оцінюючи зменшення розміру виплати крізь призму статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідне втручання ґрунтувалося на законі, переслідувало легітимну мету забезпечення збалансованості державного бюджету в умовах воєнного стану та не поклало на особу з інвалідністю внаслідок війни надмірного індивідуального тягаря (пункти 136, 143- 146 постанови).

Також Велика Палата Верховного Суду наголосила, що частина четверта статті 7 КАС України, у разі висновку суду про невідповідність закону Конституції України, дозволяє суду застосувати лише норми Конституції України як норми прямої дії, а не норму закону, яка втратила чинність (пункти 180- 182 постанови).

За наслідками розгляду зразкової справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що пенсійний орган, здійснивши особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи виплату в розмірі 2900 грн, застосував частину п`яту статті 13 Закону № 3551-XII в редакції Закону № 2983-IX, яка є чинною та неконституційною не визнавалася, а отже, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом (пункт 183 постанови).

Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене колегія суддів враховує наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду та не вбачає підстав для відступу від них.

Колегія суддів також зазначає, що частина п`ята статті 13 Закону № 3551-XII в редакції Закону № 2983-IX є чинною, а Конституційний Суд України станом на дату ухвалення цієї постанови рішення про її неконституційність не ухвалював.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, до ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення зазначена норма є обов`язковою для застосування як суб`єктом владних повноважень, так і судом.

Посилання апелянта на Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 колегія суддів відхиляє, оскільки цим рішенням визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, а не положення Закону № 2983-IX, яким з 15 квітня 2023 року змінено правове регулювання спірної виплати безпосередньо у спеціальному законі.

Так само не спростовують висновків суду посилання позивача на інші рішення Конституційного Суду України, позаяк жодне з них не стосується конституційності частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII в редакції Закону № 2983-IX.

Не впливає на вирішення спору і посилання ОСОБА_1 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 440/2722/20, оскільки її висновки сформульовані щодо виплати допомоги у 2020 році, тобто за іншого правового регулювання, яке змінилося з набранням чинності Законом № 2983-IX, на що прямо звернула увагу Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року (пункти 114, 115).

Твердження позивача щодо пріоритету закону над постановою Кабінету Міністрів України колегія суддів також вважає безпідставними, позаяк колізія між ними відсутня.

Так, чинна редакція частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII безпосередньо відсилає до порядку та розмірів, визначених Кабінетом Міністрів України, а норма в редакції Закону № 367-XIV, на пріоритет якої посилається апелянт, на час виникнення спірних правовідносин втратила чинність.

Відтак ГУ ПФУ в м. Києві, виплативши позивачу разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі 2900 грн, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а протиправна бездіяльність з його боку відсутня.

Оскільки вимоги до Пенсійного фонду України ґрунтуються на тих самих обставинах та є похідними від вимог щодо розміру спірної виплати, підстави для їх задоволення також відсутні.

Доводи апелянта щодо того, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України за своєю правовою природою не є новим видом соціального забезпечення, колегія суддів враховує, однак вони не свідчать про наявність у позивача права на отримання такої виплати в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Посилання суду першої інстанції на частину п`яту статті 12 Закону № 3551-XII та висновок щодо різної правової природи зазначених виплат не вплинули на правильність вирішення спору по суті, оскільки розмір спірної виплати за 2023 рік визначається частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII в редакції Закону № 2983-IX та Порядком № 754.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 139, 242, 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року у справі № 320/18081/24 за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року у справі № 320/18081/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді М.І. Кобаль

О.О. Осіпова