Постанова № 141377125 у справі № 580/12013/25 від 10.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/12013/25 суддя першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кобаля М.І., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі № 580/12013/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - апелянт, відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 24 лютого 2022 року по 31 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і премії у розмірі, визначеному виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44);

- зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і премії за період з 24 лютого 2022 року по 31 липня 2022 року, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року позов задоволено, визнано протиправною зазначену бездіяльність відповідача та зобов`язано його здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і премії за період з 24 лютого 2022 року по 31 липня 2022 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Підставою для задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року, а тому застосування відповідачем у спірний період прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року є протиправним.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки грошове забезпечення є щомісячною виплатою, тому з дня її отримання військовослужбовець повинен був дізнатися про порушення своїх прав, тоді як доказів того, що позивач у розумний строк звертався до відповідача за роз`ясненням складових виплат, матеріали справи не містять.

Крім того, апелянт зауважив на тому, що у спірний період діяла редакція пункту 4 Постанови № 704, яка передбачала застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» визначено спеціальний розмір прожиткового мінімуму - 2102 грн, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.

На думку відповідача, перерахунок грошового забезпечення виключається також тим, що у 2022 році розмір грошового забезпечення міг змінюватися виключно в межах бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті, а відповідні призначення були відсутні.

На підтвердження своєї позиції апелянт посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, від 27 січня 2020 року у справі № 420/3001/19, від 25 лютого 2020 року у справі № 360/1870/19, від 05 квітня 2023 року у справі № 340/3604/22, від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21 та від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Черкаського окружного адміністративного суду.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2026 апеляційну скаргу відповідача призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 у період з 24 лютого 2022 року по 31 липня 2022 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким здійснювалося нарахування та виплата йому грошового забезпечення.

Розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у зазначений період визначалися відповідачем шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, у розмірі 1762 грн на відповідні тарифні коефіцієнти, що апелянтом не заперечується та узгоджується з доводами апеляційної скарги.

Не погоджуючись з цим, ОСОБА_1 звернувся до суду і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів зазначає, що на виконання частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Насамперед, з приводу доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає, що згідно з частинами першою та другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, а відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 цього Кодексу військова служба належить до публічної служби.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю, та поширює свою дію на всіх працівників і службовців незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну службу.

Відтак у спорах щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовців строк звернення до суду визначається з урахуванням приписів статті 233 КЗпП України, які є спеціальними щодо частини п`ятої статті 122 КАС України.

Частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Водночас пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, який постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Застосовуючи наведені норми, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 дійшов висновку, що правовідносини, які мали місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають регулюванню статтею 233 КЗпП України в попередній редакції, а у період з 19 липня 2022 року - статтею 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.

У цій же постанові Судова палата виснувала, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Розвиваючи зазначений підхід, Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2026 року у справі № 620/4834/25 та від 19 березня 2026 року у справі № 240/7548/25 наголосив, що початок перебігу строку звернення до суду з вимогами щодо грошового забезпечення за період після 19 липня 2022 року слід пов`язувати з моментом, коли особа набула достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй сум, зокрема з днем вручення розрахункового листа чи довідки про нараховані та виплачені суми.

У зазначених постановах Верховний Суд також звернув увагу, що для вирішення питання дотримання строку звернення до суду слід з`ясувати наявність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого і виплаченого грошового забезпечення, а в постанові від 19 березня 2026 року у справі № 240/7548/25 окремо наголосив, що поняття «мав би бути вручений» не є тотожним поняттю «вручено».

Такий підхід узгоджується зі статтею 110 КЗпП України, згідно з якою при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розміри і підстави відрахувань та утримань, а також про суму, що належить до виплати.

З огляду на наведене посилання відповідачаа на постанову Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, у якій обчислення строку звернення до суду пов`язувалося з днем отримання виплати, колегія суддів відхиляє, оскільки після її ухвалення Велика Палата Верховного Суду та Судова палата Касаційного адміністративного суду визначили, що строк звернення до суду у спорах щодо грошового забезпечення обчислюється за правилами статті 233 КЗпП України.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а за наявності різних висновків суди мають ураховувати останню правову позицію, що відповідає підходу, викладеному Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17.

Не є релевантними до спірного питання й постанови Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 420/3001/19 та від 25 лютого 2020 року у справі № 360/1870/19, оскільки викладені в них висновки стосуються оцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду, тоді як у цій справі факт пропуску такого строку не встановлено.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, позивач просить здійснити перерахунок грошового забезпечення та пов`язаних з ним виплат за період з 24 лютого 2022 року по 31 липня 2022 року, тобто за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після 19 липня 2022 року.

Вимоги позивача щодо періоду з 24 лютого 2022 року до 19 липня 2022 року підпадають під дію частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, яка не обмежувала будь-яким строком право на звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати (грошового забезпечення), а тому доводи апелянта про пропуск строку звернення до суду щодо цього періоду є безпідставними.

Стосовно періоду з 19 липня 2022 року по 31 липня 2022 року, то до нього підлягає застосуванню тримісячний строк, визначений статтею 233 КЗпП України в чинній редакції, відлік якого з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України не міг розпочатися раніше 01 липня 2023 року та пов`язується з моментом отримання позивачем достовірної і документально підтвердженої інформації про розмір і складові нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення.

Матеріали справи не містять доказів вручення позивачу до звернення з цим позовом розрахункових листів, довідок про розмір грошового забезпечення чи інших документів, з яких він міг би встановити розрахункову величину, застосовану відповідачем для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.

Таких доказів відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні разом з апеляційною скаргою, хоча за правилами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Сам по собі факт щомісячного отримання грошового забезпечення, на який посилається апелянт, не свідчить про обізнаність позивача з розрахунковою величиною, застосованою для визначення окладів, оскільки отримання виплати без відомостей про її складові не дає особі об`єктивної можливості оцінити правильність нарахування.

За таких обставин доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованими, а посилання на приписи статей 121, 123 та 169 КАС України - безпідставними.

З приводу суті спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що відповідно до частин першої - третьої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведених приписів Кабінет Міністрів України Постановою № 704 затвердив, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103) пункт 4 Постанови № 704 викладено в редакції, за якою розрахунковою величиною визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 420/18318/23 виснував, що з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася дія пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції, яка визначала розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 1 січня 2018 року.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що висновок про застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, ґрунтується на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу в застосуванні має нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, послався на постанови Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/16735/21 та погодився з висновками судів про те, що грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року підлягає обчисленню із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року.

Так, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 Верховний Суд наголосив, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Частиною третьою статті 7 КАС України визначено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-IX) встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року у розмірі 2481 грн.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, а за змістом Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у первинній редакції, дія якої відновилася з 29 січня 2020 року, у поєднанні з показником прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленим статтею 7 Закону № 1928-IX на 01 січня 2022 року.

Зміни до пункту 4 Постанови № 704, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, набрали чинності 20 травня 2023 року і на спірний період не поширюються, з огляду на що наявність у практиці Верховного Суду різних підходів щодо застосування зазначеної постанови, яка стала підставою для передачі справи № 240/401/26 на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, на вирішення цього спору не впливає.

Доводи апелянта про необхідність застосування прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до статті 7 Закону № 1928-IX такий показник застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів.

Натомість військовослужбовці не належать до працівників державних органів, а порядок і розміри їх грошового забезпечення відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII встановлюються Кабінетом Міністрів України, який у пункті 4 Постанови № 704 пов`язав розміри окладів саме з прожитковим мінімумом для працездатних осіб, встановленим законом на 1 січня календарного року, без будь-яких застережень щодо спеціальних показників.

Поширення на військовослужбовців спеціального показника, встановленого законом для іншої категорії осіб, означало б розширювальне тлумачення закону на шкоду особі, що не узгоджується з принципом правової визначеності, а Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 420/18318/23 щодо грошового забезпечення військовослужбовця за 2022 рік застосував саме показник 2481 грн.

Не спростовують наведених висновків і доводи апелянта щодо обмеження розміру грошового забезпечення межами бюджетних призначень, оскільки Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив, що органи влади не можуть посилатися на відсутність бюджетних коштів як на підставу для невиконання своїх зобов`язань, якщо відповідна норма є чинною.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 та від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21 є безпідставними, оскільки у них сформовано висновок про застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тобто протилежний позиції апелянта.

Стосовно постанов Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 340/3604/22 та від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21, то апелянт не навів, які саме викладені у них висновки щодо застосування норм права є релевантними до спірних правовідносин та суперечать висновкам, викладеним у пізнішій постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 420/18318/23, ухваленій щодо тотожного періоду.

Оскільки премія належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких обчислюється з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, неправильне визначення розрахункової величини окладів зумовило заниження і зазначених виплат.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 420/18318/23, у якій зазначено, що з тих самих мотивів відповідачем неправильно нараховувалися грошова допомога на оздоровлення та інші виплати, розмір яких залежав від розміру грошового забезпечення.

При цьому позивач просить перерахувати лише ті виплати, які фактично були йому нараховані та виплачені у спірному періоді, тому право на їх отримання предметом спору не є, а перерахунок зумовлений виключно зміною розрахункової величини для визначення окладів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, у період з 24 лютого 2022 року по 31 липня 2022 року відповідач визначав розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762 грн, а не 2481 грн, що свідчить про протиправність його бездіяльності та наявність підстав для зобов`язання здійснити перерахунок спірних виплат з урахуванням раніше виплачених сум.

Доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44 апеляційна скарга не містить, а тому з урахуванням частини першої статті 308 КАС України рішення у цій частині колегією суддів не переглядається.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі № 580/12013/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі № 580/12013/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді М.І. Кобаль

О.О. Осіпова