Постанова № 141377133 у справі № 620/8385/25 від 10.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/8385/25 суддя першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кобаля М.І., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року у справі № 620/8385/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - апелянт, відповідач, ГУ ПФУ в Чернігівській області), у якому просив суд:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо виплати позивачу з 01.01.2025 пенсії з обмеженням максимальним розміром;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити з 01.01.2025 перерахунок та виплату позивачу пенсії без обмеження максимальним розміром;

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо відмови позивачу в перерахунку пенсії з 01.02.2023 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.04.2025 № ФЧ63987 з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області провести позивачу з 01.02.2023 перерахунок та виплату пенсії на підставі зазначеної довідки з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення позивачу перерахунку пенсії з 01.02.2023 на підставі оновленої довідки від 22.04.2025 № ФЧ63987 про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ТЦК та СП) станом на 01.01.2023, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, та зобов`язано відповідача здійснити такий перерахунок і виплату з урахуванням виплачених сум.

Крім того, визнано протиправними дії відповідача щодо обмеження позивачу з 01.01.2025 розміру пенсії максимальним розміром, а також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова № 1), та зобов`язано відповідача провести позивачу з 01.01.2025 перерахунок і виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, без застосування коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1, з урахуванням раніше виплачених сум.

Підставою для задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2023 року, зумовило підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, а отже, після надходження до пенсійного органу оновленої довідки у відповідача не було правових підстав для відмови в перерахунку пенсії позивача.

Водночас суд дійшов висновку, що статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постановою № 1 фактично запроваджено додаткові підстави для обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що суперечить частині третій статті 11 цього Закону, а тому зазначені приписи не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ГУ ПФУ в Чернігівській області звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального права, у зв`язку з чим просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що стаття 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанова № 1 є чинними, неконституційними не визнавалися, а отже, є обов`язковими до застосування, тому пенсійний орган, виплачуючи позивачу пенсію із застосуванням коефіцієнтів, діяв на підставі та у спосіб, передбачені законом, як того вимагає стаття 19 Конституції України.

На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував повноважень Кабінету Міністрів України щодо встановлення порядку та розмірів соціальних виплат, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, на які вказав Конституційний Суд України в Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012, а також приписів Бюджетного кодексу України, які в умовах воєнного стану дозволяють Уряду ухвалювати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів і гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів.

Крім того, ГУ ПФУ в Чернігівській області зауважує на тому, що запроваджені коефіцієнти обумовлені воєнним станом і фінансовими труднощами держави, переслідують легітимну мету та забезпечують справедливий баланс між інтересами пенсіонерів і суспільства, що, на його переконання, узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Савіцкас та інші проти Литви» та «Великода проти України».

Відповідач також наголошує на тому, що коефіцієнти застосовуються лише до тієї частини пенсії, яка не забезпечена страховими внесками, а позивач не належить до кола осіб, до пенсій яких відповідно до пункту 2 Постанови № 1 коефіцієнти не застосовуються.

Водночас апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині перерахунку пенсії позивача з 01.02.2023 на підставі довідки від 22.04.2025 № ФЧ63987, хоча апелянт і просить скасувати рішення суду повністю.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2025 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надійшов, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).

ТЦК та СП направив до відповідача довідку від 22.04.2025 № ФЧ63987 про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2023 для проведення перерахунку основного розміру пенсії, у якій, крім посадового окладу, окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років, зазначено додаткові види грошового забезпечення (а.с. 11-12).

Листом від 21.05.2025 № 6131-5542/П-02/8-2500/25 відповідач відмовив позивачу в перерахунку та виплаті пенсії на підставі оновленої довідки з посиланням на те, що рішенням суду у справі № 826/3858/18 та іншими судовими рішеннями зобов`язання щодо проведення перерахунку пенсій колишнім військовослужбовцям не встановлено, а після 01.03.2018 та 05.03.2019 рішення про збільшення розмірів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців Урядом не приймалися (а.с. 15-17).

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку з 01.01.2025 пенсію позивачу виплачено з обмеженням її розміру, зокрема, на підставі Постанови № 1 (а.с. 20).

Вважаючи такі дії протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб визначає Закон № 2262-ХІІ, преамбулою якого передбачено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, зокрема шляхом перерахунку призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення.

Згідно з частинами першою та третьою статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Оскільки апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю, колегія суддів з урахуванням частини другої статті 308 КАС України перевірила правильність застосування норм матеріального права і в частині перерахунку пенсії з 01.02.2023, щодо якої апеляційна скарга доводів не містить.

Частиною третьою статті 43 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що пенсії особам, які мають право на пенсію за цим Законом, обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі, якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку (частина вісімнадцята статті 43 Закону № 2262-ХІІ).

Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій розміри пенсій є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Механізм проведення такого перерахунку визначений Порядком проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 (далі - Порядок № 45).

Пунктами 2, 3 Порядку № 45 передбачено, що на підставі списків, складених головними управліннями Пенсійного фонду України, уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, за формою згідно з додатками 2 і 3 та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України, а пунктом 4 цього Порядку - що перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону № 2262-ХІІ.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) у первинній редакції передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Зміни, внесені до пункту 4 Постанови № 704 пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, якими розрахункову величину було «прив`язано» до прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2018, визнано протиправними та скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022.

Отже, з 29.01.2020 підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у первинній редакції, згідно з якою розрахунковою величиною для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року встановлено в розмірі 2684 гривні.

Таким чином, зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2023 року, зумовило збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями, а отже, і грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, що в силу частини вісімнадцятої статті 43 та частини четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ є підставою для перерахунку пенсії позивача.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, згідно з якою через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного року, у пенсіонера виникає право на отримання оновленої довідки про розмір грошового забезпечення та право на перерахунок пенсії на її підставі.

У цій же постанові Верховний Суд дійшов висновку, що пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яким з 20.05.2023 запроваджено фіксовану розрахункову величину в розмірі 1762 грн, у частині, що суперечить закону про Державний бюджет України на відповідний рік, не підлягає застосуванню з огляду на частину третю статті 7 КАС України, а тому подальша зміна редакції пункту 4 Постанови № 704 не впливає на право позивача на перерахунок пенсії з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2023.

Безпідставними є й мотиви, з яких відповідач відмовив позивачу в перерахунку, оскільки обов`язок пенсійного органу перерахувати пенсію в такому випадку виникає з прямої вказівки закону та не залежить від ухвалення Урядом окремого рішення про підвищення грошового забезпечення чи від наявності судового рішення, яким такий обов`язок покладено на пенсійний орган.

Так, у постанові від 16.03.2026 у справі № 560/5395/25, ухваленій у подібних правовідносинах щодо перерахунку пенсії з 01.02.2023 на підставі довідки, виданої у 2025 році станом на 01.01.2023, Верховний Суд виснував, що зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2023, є обставиною, яка тягне за собою зміну розміру грошового забезпечення та необхідність перерахунку призначеної пенсії.

Верховний Суд також зазначив, що такий перерахунок не поставлений у залежність від звернення пенсіонера, а видача уповноваженим органом довідки про розмір грошового забезпечення не створює нового права на перерахунок пенсії, а лише документально підтверджує складові грошового забезпечення, які мають бути враховані під час реалізації вже існуючого обов`язку пенсійного органу.

При цьому територіальні органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями самостійно визначати розміри грошового забезпечення осіб, пенсія яким призначена за Законом № 2262-ХІІ, під час перерахунку пенсії на підставі отриманих довідок (постанова Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 380/5573/22).

Колегія суддів також враховує, що у відзиві на позов відповідач, на відміну від мотивів, наведених у листі від 21.05.2025, посилався на те, що довідку видано без урахування пріоритету пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII) над пунктом 4 Постанови № 704, однак суд першої інстанції цим доводам оцінки не надав.

За змістом пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Водночас у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд виснував, що встановлене цією нормою обмеження не впливає на визначення посадових окладів військовослужбовців за Постановою № 704, оскільки розрахунковою величиною в такому випадку є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а розмір мінімальної заробітної плати застосовано з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Отже, зазначені доводи відповідача є безпідставними, а ненадання їм оцінки судом першої інстанції не призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до частини другої статті 317 КАС України не може бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Стосовно дати, з якої має бути проведено перерахунок, колегія суддів зазначає, що частиною другою статті 51 Закону № 2262-ХІІ встановлено загальне правило, за яким перерахунок пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії.

Водночас частиною третьою статті 51 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

У наведеній вище постанові від 16.03.2026 у справі № 560/5395/25 Верховний Суд наголосив, що зазначена норма є спеціальною щодо загальних процесуальних правил, установлених статтями 122 та 123 КАС України, а право на підвищення пенсії в такому випадку виникає з 01.01.2023 безпосередньо в силу закону, тоді як невиконання пенсійним органом обов`язку з перерахунку свідчить про триваючу протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у відповідача обов`язку перерахувати пенсію позивача з 01.02.2023 на підставі довідки від 22.04.2025 № ФЧ63987 з урахуванням зазначених у ній додаткових видів грошового забезпечення та виплатити її з урахуванням виплачених сум.

Кваліфікація судом першої інстанції поведінки відповідача як протиправної бездіяльності щодо непроведення перерахунку, а не як дій щодо відмови в ньому, не змінює предмета спору, відповідає правовій природі порушення, як її визначив Верховний Суд, та узгоджується з частиною другою статті 9 КАС України, яка дозволяє суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З приводу доводів апеляційної скарги про правомірність застосування до пенсії позивача з 01.01.2025 коефіцієнтів, визначених Постановою № 1, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 46 Закону України від 19.11.2024 № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон № 4059-ІХ) установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми пунктом 1 Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році такі пенсії виплачуються із застосуванням до відповідних сум перевищення коефіцієнтів 0,5; 0,4; 0,3; 0,2 та 0,1 залежно від того, у межах скількох розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (понад 10 і до 11, понад 11 і до 13, понад 13 і до 17, понад 17 і до 21, понад 21), перебуває відповідна частина пенсії.

Пунктом 2 Постанови № 1 визначено коло осіб, до пенсій яких у період воєнного стану у 2025 році зазначені коефіцієнти не застосовуються, зокрема осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, а також членів сімей загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб, яким призначено пенсію в разі втрати годувальника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що статтею 46 Закону № 4059-ІХ та Постановою № 1 запроваджено тимчасове застосування до пенсій, призначених за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів їх зменшення, тобто встановлено інше (додаткове) регулювання, відмінне від того, що визначене Законом № 2262-ХІІ, до якого відповідних змін не вносилося.

Такий підхід не узгоджується з частиною третьою статті 11 Закону № 2262-ХІІ, яка імперативно передбачає, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до нього та до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Конституційний Суд України неодноразово виснував, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а в разі необхідності мають використовуватися окремі закони (рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008).

У Рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України наголосив, що закон про Державний бюджет України не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і гарантій, передбачених іншими законами України, а скасування чи зміна таким законом обсягу прав і гарантій, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Аналогічно в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України також не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами, а тому посилання апелянта на приписи розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України є безпідставними.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів, тому колізія між статтею 46 Закону № 4059-ІХ та Законом № 2262-ХІІ підлягає подоланню за принципом «спеціальний закон має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali), на необхідності застосування якого наголосив Конституційний Суд України в Рішенні від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020.

Крім того, частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, передбачено можливість тимчасового обмеження конституційних прав і свобод, визначених статтями 30- 34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України, тоді як право на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України, до цього переліку не належить.

Отже, запровадження в Україні воєнного стану, строк дії якого неодноразово продовжувався та який діяв у спірний період, саме по собі не надає підстав для обмеження розміру пенсій, призначених за Законом № 2262-ХІІ, всупереч приписам цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

З цих підстав доводи апелянта про те, що стаття 46 Закону № 4059-ІХ та Постанова № 1 є чинними та не визнавалися неконституційними, не свідчать про правомірність їх застосування до спірних правовідносин.

Колегія суддів також враховує, що в постанові від 11.09.2025 у справі № 120/1081/25 Верховний Суд сформулював висновок, згідно з яким застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, положень статті 46 Закону № 4059-ІХ та Постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій із застосуванням коефіцієнтів до суми, що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій, є протиправним та таким, що обмежує гарантоване статтею 46 Конституції України право на належний соціальний захист.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що, застосувавши нормативно-правові акти, які не врегульовують умови, норми і порядок пенсійного забезпечення таких осіб, пенсійний орган вийшов за межі наданих йому повноважень, а тому посилання апелянта на те, що він діяв відповідно до статті 19 Конституції України, є необґрунтованими.

Крім того, у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 Конституційний Суд України виснував, що заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, «у зв`язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені».

У Рішенні від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 Конституційний Суд України вказав, що встановлений частиною п`ятою статті 17 Конституції України обов`язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на осіб, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.

З огляду на наведене не можуть бути взяті до уваги й посилання апелянта на Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012, адже в ньому йдеться про повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати порядок і розміри соціальних виплат у випадках, передбачених законом, тоді як Закон № 2262-ХІІ таких повноважень щодо обмеження розміру призначених за ним пенсій Уряду не надає, а навпаки, прямо виключає зміну умов і норм пенсійного забезпечення в інший спосіб, ніж внесення змін до цього Закону.

Не спростовують висновків суду першої інстанції й посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини щодо широких меж розсуду держави у сфері соціально-економічної політики, оскільки така практика стосується оцінки втручання держави у право на мирне володіння майном з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і не скасовує обов`язку національного суду застосовувати акт вищої юридичної сили та спеціальний закон відповідно до вимог національного законодавства.

Аргументи апелянта про те, що коефіцієнти застосовуються лише до частини пенсії, не забезпеченої страховими внесками, також є безпідставними, адже Закон № 2262-ХІІ не передбачає поділу призначеної за ним пенсії на частини залежно від джерел її фінансування з метою обмеження її розміру.

Оскільки коефіцієнти, визначені Постановою № 1, взагалі не підлягають застосуванню до пенсій, призначених за Законом № 2262-ХІІ, та обставина, що позивач не належить до кола осіб, визначених пунктом 2 Постанови № 1, правового значення для вирішення цього спору не має.

Колегія суддів зауважує, що такі винятки передбачено саме пунктом 2 Постанови № 1, а не пунктом 3, як помилково зазначив суд першої інстанції, проте ця неточність не вплинула на правильність вирішення спору.

Верховний Суд у постанові від 11.09.2025 у справі № 120/1081/25 також критично оцінив доводи пенсійного органу про необхідність забезпечення збалансованості бюджету та справедливого розподілу суспільного багатства, зазначивши, що така мета не повинна досягатися у спосіб, який обмежує соціальні гарантії інших категорій пенсіонерів, та шляхом надання пріоритету нормативно-правовим актам, які не є спеціальними у регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення.

Враховуючи, що застосування коефіцієнтів, визначених Постановою № 1, за своєю суттю призводить до обмеження розміру пенсії позивача, а Конституційний Суд України в Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнав неконституційним обмеження максимального розміру пенсій, призначених за Законом № 2262-ХІІ, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправними дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії позивача з 01.01.2025 та зобов`язав його провести перерахунок і виплату пенсії без такого обмеження та без застосування зазначених коефіцієнтів, з урахуванням раніше виплачених сум.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2023, позивач набув права на перерахунок пенсії з 01.02.2023 на підставі довідки від 22.04.2025 № ФЧ63987, а виплата йому з 01.01.2025 пенсії із застосуванням коефіцієнтів, визначених Постановою № 1, не ґрунтується на нормах Закону № 2262-ХІІ.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року у справі № 620/8385/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року у справі № 620/8385/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді М.І. Кобаль

О.О. Осіпова