Постанова № 141377161 у справі № 320/53702/24 від 10.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/53702/24 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження його пенсії максимальним розміром;

- зобов`язати відповідача здійснити з 01 червня 2024 року перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, з виплатою різниці між нарахованими та фактично виплаченими сумами, з урахуванням раніше виплачених коштів.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.

Зобов`язано відповідача здійснити позивачу з 01 червня 2024 року перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та залишити позовну заяву без розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апелянт зазначає, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав під час отримання відповідних пенсійних виплат, а тому звернення до суду після спливу встановленого процесуального строку є підставою для залишення позову без розгляду.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність установлення судом першої інстанції фактичних обставин та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції з огляду на таке.

Як установлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Під час здійснення пенсійних виплат відповідачем застосовано обмеження пенсії позивача максимальним розміром.

Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Насамперед колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку доводам апеляційної скарги щодо пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою зазначеної статті для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як убачається з матеріалів справи, адміністративний позов подано 14 жовтня 2024 року.

При цьому позивач заявив вимоги щодо усунення обмеження пенсії максимальним розміром починаючи з 01 червня 2024 року.

Отже, навіть за умови обчислення строку звернення до суду з початку періоду, за який позивач просить відновити його порушене право, на дату подання адміністративного позову шестимісячний строк не сплив.

Колегія суддів ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, відповідно до якої для визначення початку перебігу строку звернення до суду необхідно встановити момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Водночас застосування зазначеного правового висновку до обставин цієї справи не свідчить про пропуск позивачем установленого законом строку.

Посилання апелянта на те, що позивач повинен був знати про обмеження пенсії раніше, не спростовують факту звернення до суду в межах шестимісячного строку щодо заявленого періоду порушення права.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для застосування наслідків, передбачених статтею 123 КАС України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам по суті, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, зокрема у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

Спеціальним законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я та встановлює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, є Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Питання державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1, та пенсій у зв`язку з втратою годувальника врегульовані статтею 54 Закону № 796-XII.

Положеннями статті 67 цього Закону визначено порядок підвищення розмірів доплат, пенсій і компенсацій, передбачених Законом № 796-XII.

Частиною третьою статті 67 Закону № 796-XII було встановлено, що максимальний розмір пенсії, з урахуванням передбачених законодавством надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат, крім визначених законом винятків, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Аналогічне обмеження передбачалося статтею 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», дія якої поширювалася, зокрема, на пенсії, призначені відповідно до Закону № 796-XII.

Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону № 3668-VI в частині поширення його дії на Закон № 796-XII, а також припис першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, якими передбачалося обмеження максимального розміру пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України наголосив на особливому конституційно-правовому статусі осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обов`язку держави забезпечити їм належний рівень соціального захисту.

Конституційний Суд України виходив із того, що пенсія по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва чи захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, є особливою формою відшкодування шкоди, завданої життю та здоров`ю особи.

У зв`язку із цим запровадження законодавчих обмежень, які звужують сутність гарантованого державою соціального захисту таких осіб, суперечить конституційним засадам соціальної держави та гарантіям захисту права власності.

За висновком Конституційного Суду України, положення статті 2 Закону № 3668-VI та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII щодо обмеження максимального розміру пенсій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідають вимогам частин першої, другої статті 8 та частини першої статті 41 Конституції України.

Відповідно до резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024 положення законів, визнані неконституційними, втратили чинність із дня ухвалення цього Рішення.

Отже, починаючи з 20 березня 2024 року, положення законодавства, які передбачали обмеження максимального розміру пенсії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, десятьма прожитковими мінімумами, втратили чинність.

Відтак станом на 01 червня 2024 року, з якого позивач просить здійснити перерахунок пенсії, відповідач не мав правових підстав для застосування до пенсії позивача зазначеного обмеження.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Оскільки спірний період починається після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024, питання зворотної дії цього Рішення в часі у цій справі не виникає.

За таких обставин застосування відповідачем обмеження пенсії позивача максимальним розміром є протиправним, а вимоги про проведення перерахунку та виплати пенсії без такого обмеження, з урахуванням раніше виплачених сум, є обґрунтованими.

Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

На підставі зазначеного суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення Закону № 2262-XII та Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, яким визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII щодо обмеження максимального розміру пенсій відповідної категорії осіб.

Однак такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неправильному визначенні правової природи пенсії позивача.

З огляду на те, що ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону № 796-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність обмеження пенсії позивача максимальним розміром та наявність підстав для задоволення позову, проте неправильно визначив норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою зазначеної статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Частиною четвертою статті 317 КАС України встановлено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Таким чином, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права за умови правильного вирішення спору по суті є підставою для зміни мотивувальної частини судового рішення без зміни його резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні в частині мотивів його ухвалення шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

При цьому резолютивна частина рішення суду першої інстанції є правильною та підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі № 320/53702/24 змінити в частині мотивів його ухвалення, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма