Постанова № 141377180 у справі № 641/10186/25 від 10.11.2026

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 641/10186/25 Головуючий суддя І інстанції Зелінська І. В.

Провадження № 22-ц/818/5321/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про стягнення аліментів

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Тичкової О.Ю., Маміної О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Слобідського районного суду м.Харкова від 11 червня 2026 року у справі №641/10186/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд зменшити розмір аліментів, які з нього стягуються на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , до 1/6 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 01.12.2025.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі судового наказу, виданого Комінтернівським районним судом м.Харкова від 22.07.2020 у справі №641/4982/20, з нього стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу).

У позові зазначено, що після ухвалення судового рішення він одружився та у 2023 році у нього народилася дитина - син ОСОБА_4 , який повністю перебуває на утриманні позивача. Між тим, його дружина ОСОБА_5 перебуває у декретній відпустці, у зв`язку з народженням дитини, не має стабільного доходу та повністю залежить від матеріального забезпечення позивача.

Позивач посилався на те, що у зв`язку зі вказаними обставинами його витрати на утримання сім`ї значно зросли, а загальний дохід не змінився. У зв`язку з появою дитини позивач несе значні додаткові витрати на харчування, засоби догляду та гігієни, лікування, одяг та інші потреби сім`ї. Також зазначив, що зобов`язаний забезпечувати дружину, яка тимчасово не працює. Посилаючись на зміни матеріального та сімейного стану просив вказаний позов задовольнити.

Заочним рішенням Слобідського районного суду м.Харкова від 11 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Слобідського районного суду м.Харкова від 11 червня 2026 року та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, внаслідок чого воно підлягає скасуванню.

Зазначає, що зміна сімейного стану є самостійною підставою для зменшення розміру аліментів.

Вказує, що його сімейний стан істотно змінився: він уклав новий шлюб, у нього народився син, а його дружина перебуває на його утриманні, оскільки перебуває у декретній відпустці та позбавлена власного заробітку.

Зазначає, що стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини його доходу на одну дитину за умови наявності в нього на утриманні ще однієї малолітньої дитини грубо порушує положення ч.3 ст.183 СК України.

Звертає увагу на те, що суд формально підійшов до оцінки його фінансового стану, зазначивши, що його загальний дохід є стабільним. Водночас суд не врахував, що реальні витрати його теперішньої родини істотно зросли, оскільки дружина позбавлена можливості вийти з декретної відпустки через призупинення діяльності роботодавця - дитячого садка в м.Харкові, а родина наразі проживає в селі Борова, де взагалі відсутній дитячий садок.

Крім того, окрім спільного сина, у його родині проживають та перебувають на його повному фінансовому забезпеченні двоє дітей дружини від першого шлюбу. Дружина та її двоє дітей мають статус внутрішньо переміщених осіб (ВПО).

Просить врахувати тяжкий стан здоров`я членів його родини, а саме дружини та її старшого сина, які мають важкі хронічні алергічні захворювання, що потребують постійного дороговартісного медичного контролю.

Витрати на лікування та утримання дружини, новонародженого сина та ще двох дітей постійно зменшують його реальний дохід. Сплата 1/4 частини заробітку лише на одну дитину ставить його нову родину на межу виживання.

Наголошує на порушенні судом процесуальних строків розгляду справи та її затягуванні внаслідок пасивної неявки відповідачки, яка перебуває за кордоном, що призвело до продовження стягнення з нього аліментів у завищеному розмірі.

Заява про розгляд справи за його відсутності була написана внаслідок введення його в оману працівниками суду, що позбавило його права особисто надати суду усні пояснення та додаткові докази. У зв`язку із цим просить долучити до матеріалів справи нові докази щодо свого матеріального та сімейного стану, визнавши причини їх неподання до суду першої інстанції поважними.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що відповідно до вимог ЦПК України не є перешкодою для розгляду скарги.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, відповідно до ст.367 ЦПК України перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а заочне рішення суду - без змін.

Згідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам заочне рішення суду відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять доказів погіршення матеріального стану позивача з моменту видачі судового наказу від 22.07.2020. Зокрема, не встановлено, що позивач змінив місце роботи або що розмір його заробітної плати зменшився.

Суд зазначив, що визначений Комінтернівським районним судом м.Харкова від 22.07.2020 у справі №641/4982/20 розмір аліментів відповідає вимогам сімейного законодавства, а їх зменшення лише з тієї підстави, що позивач має на утриманні ще одну дитину від іншого шлюбу, без доведення погіршення його матеріального становища, не сприятиме належному забезпеченню дитини від попереднього шлюбу та суперечитиме її інтересам.

При цьому суд урахував правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 08 травня 2021 року у справі №715/2073/20, відповідно до яких наявність у платника аліментів інших дітей на утриманні сама по собі не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів за відсутності доказів погіршення його матеріального становища.

Водночас у постанові від 06 вересня 2020 року у справі №565/2071/19 Верховний Суд зазначив, що відповідно до ч.1 ст.192 СК України зміна сімейного стану є самостійною та незалежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. При цьому зміна сімейного та матеріального стану можуть відбуватися одночасно. Разом із тим саме по собі народження іншої дитини та виникнення обов`язку щодо її утримання не є достатньою підставою для зменшення аліментів без урахування відповідних обставин і дотримання інтересів дитини, на користь якої вони стягуються.

Отже, з огляду на те, що позивач не надав належних і переконливих доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовував свої вимоги, суд не встановив правових підстав для зменшення розміру аліментів та дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Висновки суду є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим у справі обставинам, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до ч.2 ст.51 Конституції України, обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків.

Згідно з ч.ч.9, 10 ст.7 СК України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Враховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.7 та ч.8 ст.7 СК України, при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до правової позиції, відображеної у постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі №509/5304/20, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №727/1599/22.

У постанові Верховного Суду від 22 серпня 2022 року у справі №712/6313/21 зазначено, що при розгляді позовів щодо зміни розміру аліментів застосуванню підлягає не тільки ст.192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст.183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст.184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року у справі №343/945/19, від 12 січня 2022 року у справі №545/3115/19, від 23 травня 2022 року у справі №752/26176/18.

Частиною четвертою статті 273 ЦПК України встановлено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Вказані висновки містяться постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі №545/3115/19 (провадження №61-18145св20).

Отже, з аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів. При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів. За правилами ст.191 СК України, лише для стягнення аліментів встановлено час, з якого вони присуджуються, а зменшення розміру аліментів відбувається за загальними правилами, а саме з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що судовим наказом, виданим Комінтернівським районним судом м.Харкова від 22.07.2020 року у справі №641/4982/20, з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини доходу платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 01.07.2020 та до досягнення дитиною повноліття.

19.09.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 Четвертим ВДРАЦС у місті Харкові СМУЮ було зареєстровано шлюб, актовий запис №397, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Згідно з наданим свідоцтвом про народження ОСОБА_4 , 11.07.2023, серії НОМЕР_2 , виданого Четвертим ВДРАЦС у місті Харкові СМУЮ, актовий запис №377, батьками ОСОБА_4 є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Згідно з довідкою в.о.директора КЗ «Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №123 ХМР» №03-02/108 від 09.10.2015, ОСОБА_5 працює на посаді інструктора з фізкультури у вказаному комунальному закладі з 22.06.2015 по день надання довідки, та знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку з 14.09.2023 по 10.07.2026.

Загальний дохід ОСОБА_1 за період з січня 2024 року по листопад 2025 року склав 465138,99 грн, з яких утримано аліменти у розмірі 91 265,85 грн, що підтверджується довідкою №21-2983 від 02.12.2025 про утримані аліменти, виданої АТ «Харківобленерго» на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, позивач посилався на те, що стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини його доходу на одну дитину за умови наявності в нього на утриманні ще однієї малолітньої дитини грубо порушує положення ч.3 ст.183 СК України.

Як було встановлено судом першої інстанції, позивач працює в АТ «Харківобленерго», що підтверджується довідкою №21-2983 від 02.12.2025, згідно з якою загальний дохід ОСОБА_1 за період з січня 2024 року по листопад 2025 року склав 465138,99 грн, з яких утримано аліменти у розмірі 91 265,85 грн (а.с.5).

Всупереч своєму процесуальному обов`язку, передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України, позивач у межах предмета свого позову не надав до суду відомостей на підтвердження того, що його майновий стан погіршився порівняно з тим, яким він був на день видачі згаданого судового наказу Комінтернівським районним судом м.Харкова від 22.07.2020 року у справі №641/4982/20 про стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , настільки, що наразі він утримує свого наступного сина на нижчому рівні, ніж свою першу доньку.

Наявність на утриманні позивача ще однієї дитини від іншого шлюбу не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів без доведення погіршення майнового становища позивача. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2021 року у справі №554/3355/20.

Відтак, оскільки у матеріалах справи відсутні докази фінансового становища позивача з моменту стягнення аліментів, суд не може перевірити, чи дійсно відбулося погіршення фінансового становища позивача.

Отже, розмір аліментів на дитину відповідає вимогам сімейного законодавства. Належних і допустимих доказів на підтвердження погіршення майнового стану позивача, яке зумовлювало б необхідність зміни розміру аліментів у зв`язку з неможливістю сплачувати їх у раніше визначеному розмірі, позивачем не надано. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог і, як наслідок, відмовив у їх задоволенні.

Таким чином, позивач не довів обставин, на які посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме: неможливості утримувати іншу свою малолітню дитину на належному рівні, а також погіршення свого майнового стану після ухвалення судового рішення про стягнення аліментів з урахуванням розміру його доходів на момент розгляду цього спору. Належних і допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин у розумінні ст.76 ЦПК України позивач, всупереч покладеному на нього процесуальному обов`язку, передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України, до матеріалів справи не надав.

Аналогічні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №760/9783/18-ц (провадження №61-9460св20), від 16 вересня 2020 року у справі №565/2071/19 (провадження №61-9460св20), від 28 травня 2021 року у справі №715/2073/20 (провадження №61-1031св21), від 09 вересня 2021 року у справі №554/3355/20 (провадження №61-7397св21) та в інших справах.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №565/2071/19, зміна сімейного стану позивача, а саме народження дитини, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів.

Факт народження у платника аліментів дитини у іншому шлюбі без належних та допустимих доказів погіршення його матеріального стану не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Такого висновку дійшов Верховний Суд при розгляді справи №715/2073/20.

Таким чином, окрім факту народження нової дитини, платник аліментів повинен також довести суду і надати відповідні докази на підтвердження того, що тепер його матеріальний стан погіршився.

Батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою (постанова Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №565/2071/19).

Враховуючи вищевикладене, керуючись принципами розумності та справедливості, з огляду на встановлені обставини справи, матеріальне становище позивача, його фізичний стан, потреби дитини відповідного віку, а також обов`язок обох батьків утримувати дитину в рівній мірі, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову про зміну розміру аліментів, ухвалив рішення, яке відповідає положенням СК України та забезпечує дотримання інтересів дитини, зокрема її права на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку.

Крім того, позивач не довів підстави свого позову про те, що він не може утримувати іншу свою малолітню дитину на належному рівні, та несе непропорційні його доходам надмірні додаткові витрати на лікування дружини та її старшого сина, які хворіють та потребують лікування, що не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів. Належних та допустимих доказів у розумінні ст.76 ЦПК України до справи позивач, всупереч своєму процесуальному обов`язку (ст.ст.12, 81 ЦПК України), про те, що майновий стан позивача після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів з урахуванням розміру його доходів на день розгляду цього спору погіршився, не надав.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки належними та допустимими доказами позивачем не підтверджено погіршення його майнового стану, а наявність другої дитини від іншого шлюбу не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів.

Разом із цим, наявність на утриманні у позивача дітей його дружини від першого шлюбу - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , сама по собі не свідчить про істотну зміну його матеріального стану або наявність підстав для зменшення розміру аліментів, оскільки обов`язок щодо утримання дітей - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , покладається на їхнього батька, яким, згідно з матеріалами справи, є ОСОБА_8 , а не на позивача, який не є їхнім батьком.

Окремо колегія суддів зазначає, що долучені позивачем вже до апеляційної скарги нові докази щодо його матеріального та сімейного стану, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів з огляду на наступне.

У пункті 6 частини 2 статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини 2 статті 356, частин 1-3 статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини 1 статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Питання про прийняття та дослідження нових доказів, а також про відмову в їх прийнятті апеляційний суд зобов`язаний мотивувати у своїй ухвалі під час розгляду заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження №61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі №404/251/17 (провадження №61-13405св18).

Надаючи відповідні докази суду апеляційної інстанції без попереднього їх подання для оцінки судом першої інстанції, апелянт не зазначає поважних причин неподання таких доказів до суду першої інстанції. Водночас колегія суддів зауважує, що цивільне процесуальне судочинство здійснюється, зокрема, на засадах принципів змагальності та диспозитивності, що унеможливлює втручання суду у взаємовідносини сторін шляхом самостійного збирання доказів або витребування відповідних доказів у сторін. Відповідно до вимог процесуального закону сторони зобов`язані самостійно доводити обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог чи заперечень, зокрема шляхом подання відповідних доказів, тоді як суд лише оцінює надані сторонами матеріали.

З матеріалів справи вбачається, що процесуальні документи, подані позивачем до суду першої інстанції, містять положення про те, що всі докази були надані ним завчасно, а отже, потреби в поданні додаткових доказів не було. Навпаки, позивач подавав неодноразові заяви, якими просив прискорити розгляд справи, а пізніше подав власноруч написану заяву про розгляд справи за його відсутності. Водночас позивач звернувся з клопотанням про долучення доказів уже після відмови суду у задоволенні позову, що свідчить про зміну його процесуальної позиції, оскільки до цього він вважав, що позов доведений та обґрунтований. У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують поважність причин неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції.

Таким чином, враховуючи те, що апелянт не навів поважних причин неподання відповідних доказів до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом першої інстанції, з огляду на положення статті 367 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність рішення суду першої інстанції.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, передбачених ст.141 ЦПК України підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Слобідського районного суду м.Харкова від 11 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 10 листопада 2026 року.

Головуючий -

В.Б. Яцина

Судді -

О.Ю. Тичкова

О.В. Маміна.