Постанова № 141377181 у справі № 320/17466/25 від 10.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/17466/25 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, оформлену листом від 14.03.2025 року №1000-0501-8/34691, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію відповідно до статей 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії, передбаченої статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі шести мінімальних пенсій за віком щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що є особою з інвалідністю III групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Позивач вважав, що відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону № 230/96-ВР та з урахуванням рішень Конституційного Суду України має право на отримання державної пенсії в розмірі не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком.

Водночас відповідач відмовив у здійсненні відповідного перерахунку, посилаючись на положення законодавства, які передбачають інші мінімальні розміри пенсійних виплат.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення Законом № 1584-IX мінімальних розмірів пенсій у сумах, нижчих за передбачені статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, не відповідає конституційним гарантіям соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Суд першої інстанції врахував рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 та від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024, а також правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 54 Закону № 796-XII.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Апеляційну скаргу мотивовано неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин справи.

Апелянт зазначає, що Законом України від 29.06.2021 № 1584-IX статтю 54 Закону № 796-XII викладено в новій редакції, якою встановлено конкретні мінімальні розміри пенсій за інвалідністю, що настала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Зокрема, для осіб з інвалідністю III групи передбачено мінімальний розмір пенсії 3700 грн.

Відповідач наголошує, що рішенням Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 частину третю статті 54 Закону № 796-XII визнано неконституційною, однак установлено, що вона втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану.

Оскільки на час виникнення спірних правовідносин воєнний стан тривав, апелянт вважає, що підстав для незастосування зазначеної норми та здійснення перерахунку пенсії позивача в розмірі шести мінімальних пенсій за віком не було.

На переконання відповідача, суд першої інстанції не врахував установленого Конституційним Судом України порядку втрати чинності неконституційною нормою, що призвело до неправильного вирішення спору.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за III групою інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Пенсійне забезпечення позивача здійснюється відповідно до Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою щодо перерахунку пенсії в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021.

Листом відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для здійснення такого перерахунку, зазначивши, що пенсія призначена та виплачується відповідно до чинного законодавства.

Не погоджуючись із відмовою пенсійного органу, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Отже, спірні правовідносини виникли щодо визначення мінімального розміру державної пенсії особи з інвалідністю III групи, щодо якої встановлено причинний зв`язок захворювання з виконанням обов`язків військової служби під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії.

Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначені Законом України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до статті 1 Закону № 796-XII його метою є захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та вирішення пов`язаних із нею проблем медичного і соціального характеру.

Державна політика у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ґрунтується, зокрема, на принципах пріоритету життя та здоров`я таких осіб, їх соціального захисту та відшкодування завданої шкоди.

Статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР було встановлено мінімальні розміри пенсій за інвалідністю для осіб, щодо яких установлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою.

Зокрема, частиною четвертою зазначеної статті передбачалося, що в усіх випадках розміри пенсій для таких осіб не можуть бути нижчими:

для осіб з інвалідністю I групи - десяти мінімальних пенсій за віком;

для осіб з інвалідністю II групи - восьми мінімальних пенсій за віком;

для осіб з інвалідністю III групи - шести мінімальних пенсій за віком;

для дітей з інвалідністю - трьох мінімальних пенсій за віком.

Таким чином, законодавцем було встановлено спеціальні державні гарантії пенсійного забезпечення осіб, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

Згодом Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII статтю 54 Закону № 796-XII викладено в іншій редакції.

Зокрема, передбачено, що умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсій за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України.

Отже, законодавець фактично передав Кабінету Міністрів України повноваження щодо визначення мінімальних розмірів відповідних пенсій.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 частину третю статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо надання Кабінету Міністрів України повноважень визначати мінімальні розміри пенсій визнано такою, що не відповідає Конституції України.

Конституційний Суд України зазначив, що відповідне нормативне регулювання порушує конституційні гарантії соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому Конституційний Суд України встановив, що визнана неконституційною норма втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення рішення.

Також Конституційний Суд України зобов`язав Верховну Раду України протягом зазначеного строку привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України.

У разі невиконання цього обов`язку Конституційний Суд України визначив необхідність застосування частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, яка передбачала, зокрема, мінімальний розмір пенсії для осіб з інвалідністю III групи на рівні шести мінімальних пенсій за віком.

29 червня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон № 1584-IX «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб».

Зазначеним Законом частину третю статті 54 Закону № 796-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої мінімальні розміри пенсій за інвалідністю встановлено в таких сумах:

для осіб з інвалідністю I групи - 6000 грн;

для осіб з інвалідністю II групи - 4800 грн;

для осіб з інвалідністю III групи - 3700 грн;

для дітей з інвалідністю - 3700 грн.

Відповідні зміни набрали чинності з 01.07.2021.

Водночас установлені Законом № 1584-IX розміри пенсій виявилися нижчими за рівень гарантій, який було передбачено статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Щодо рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024

Рішенням Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 визнано такою, що не відповідає Конституції України, частину третю статті 54 Закону № 796-XII зі змінами, внесеними Законом № 1584-IX.

Конституційний Суд України зазначив, що пенсія за інвалідністю, яка настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, є особливою формою відшкодування державою завданої шкоди.

З огляду на імперативні вимоги статей 3, 16, 22, 46 та 50 Конституції України держава зобов`язана забезпечувати належний рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Конституційний Суд України наголосив, що встановлення законодавцем пенсійних виплат у розмірах, нижчих за раніше гарантовані, порушує конституційні засади соціального захисту відповідної категорії осіб.

У зазначеному рішенні Конституційний Суд України констатував, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила нормативне регулювання з тим самим конституційним недоліком, який було встановлено рішенням від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021.

Водночас Конституційний Суд України визначив, що частина третя статті 54 Закону № 796-XII втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану.

Саме на зазначену обставину посилається апелянт, обґрунтовуючи правомірність своїх дій.

Однак колегія суддів зазначає, що питання втрати чинності нормативним положенням та питання його застосування судом під час вирішення конкретного спору не є тотожними.

Відповідно до частини четвертої статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Отже, сама обставина формального збереження чинності нормативного положення не усуває обов`язку адміністративного суду перевірити його відповідність Конституції України під час вирішення конкретного спору.

У цьому випадку Конституційний Суд України вже встановив невідповідність частини третьої статті 54 Закону № 796-XII конституційним гарантіям соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відтак застосування зазначеної норми до спірних правовідносин повинно здійснюватися з урахуванням принципу верховенства Конституції України та правових висновків Верховного Суду.

Колегія суддів звертає увагу, що питання застосування статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР після ухвалення рішень Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 та від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 було предметом розгляду Верховного Суду.

Зокрема, у постанові від 17.04.2024 у справі № 460/20412/23 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність застосування положень статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 03.07.2024 у справі № 460/13832/23.

Водночас визначальне значення для вирішення цієї справи має постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24.

У зазначеній постанові судова палата здійснила аналіз положень статті 54 Закону № 796-XII, законодавчих змін, внесених Законами № 76-VIII та № 1584-IX, а також рішень Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 та від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024.

Судова палата зазначила, що, незважаючи на формальне виконання законодавцем рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 шляхом внесення змін до статті 54 Закону № 796-XII, нові розміри пенсій залишилися суттєво нижчими за гарантовані попередньою редакцією Закону.

Верховний Суд констатував, що таким законодавчим регулюванням повторно порушено право осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на належний рівень соціального захисту.

Судова палата наголосила, що судові рішення повинні ґрунтуватися на Конституції України та законодавстві, яке їй відповідає.

Застосування Конституції України як акта найвищої юридичної сили передбачає можливість незастосування судом нормативного положення, яке суперечить Конституції України, навіть за умови формального збереження ним чинності.

За результатами розгляду справи № 240/1121/24 судова палата дійшла висновку про необхідність застосування статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

При цьому Верховний Суд не знайшов підстав для відступлення від раніше сформованої правової позиції щодо застосування відповідної норми права у подібних правовідносинах.

Таким чином, правова позиція Верховного Суду щодо необхідності застосування гарантій пенсійного забезпечення, установлених статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, є послідовною та безпосередньо стосується спірних правовідносин.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів ураховує наведені правові висновки під час вирішення цієї справи.

Основним доводом апеляційної скарги є посилання відповідача на те, що частина третя статті 54 Закону № 796-XII, визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024, втрачає чинність лише через три місяці після припинення чи скасування воєнного стану.

На переконання апелянта, до настання зазначеної обставини пенсійний орган зобов`язаний застосовувати відповідну норму в редакції Закону № 1584-IX.

Однак колегія суддів вважає такі доводи недостатніми для скасування рішення суду першої інстанції.

Насамперед слід зазначити, що Конституційний Суд України рішенням від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 установив невідповідність частини третьої статті 54 Закону № 796-XII Конституції України.

Відтермінування втрати чинності зазначеною нормою не змінює правової оцінки її змісту, наданої Конституційним Судом України.

При цьому Верховний Суд у постанові судової палати від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24, ухваленій уже після рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024, безпосередньо дослідив питання застосування відповідного нормативного регулювання.

За результатами такого дослідження Верховний Суд дійшов висновку про необхідність застосування статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Отже, довід апелянта щодо відтермінування втрати чинності неконституційною нормою не спростовує висновку суду першої інстанції, оскільки аналогічне питання вже отримало правову оцінку Верховного Суду.

Колегія суддів також звертає увагу, що особливий правовий статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зумовлений характером шкоди, завданої їхньому життю та здоров`ю.

Для осіб, інвалідність яких пов`язана з виконанням обов`язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, пенсійне забезпечення є однією з установлених державою форм компенсації відповідної шкоди.

Відтак гарантії такого забезпечення мають оцінюватися не лише з позиції формального застосування окремої норми закону, але й з урахуванням конституційного обов`язку держави щодо належного соціального захисту відповідної категорії осіб.

Установлення нижчого рівня пенсійного забезпечення порівняно з раніше гарантованим законодавством за відсутності належного конституційного обґрунтування не відповідає правовим позиціям Конституційного Суду України.

Колегія суддів зазначає, що в цій справі відсутній спір щодо належності позивача до категорії осіб, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

Відповідач не заперечує факту перебування позивача на пенсійному обліку та отримання ним пенсії за III групою інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Отже, спір між сторонами стосується виключно правового визначення мінімального розміру пенсії позивача.

Ураховуючи положення статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР та відповідні правові висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання пенсії в розмірі не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком.

Таким чином, відмова відповідача у здійсненні відповідного перерахунку не узгоджується з конституційними гарантіями соціального захисту позивача та правовими висновками Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України адміністративні суди перевіряють, чи прийняті рішення та чи вчинені дії суб`єктів владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України, обґрунтовано, добросовісно та пропорційно.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправними дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання його вчинити певні дії.

Колегія суддів зазначає, що належним способом захисту порушеного права позивача є не лише констатація протиправності поведінки пенсійного органу, але й покладення на нього обов`язку здійснити перерахунок та виплату пенсії у належному розмірі.

Оскільки право позивача на відповідний перерахунок випливає із закону та підтверджується правовими висновками Верховного Суду, зобов`язання відповідача здійснити такий перерахунок не є неправомірним втручанням у повноваження пенсійного органу.

Водночас виплата перерахованих сум повинна здійснюватися з урахуванням коштів, раніше виплачених позивачу за відповідний період, що виключає їх повторну виплату.

Отже, обраний судом першої інстанції спосіб захисту відповідає характеру порушеного права та забезпечує його ефективне відновлення.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених законом.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності своєї поведінки покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що вони не спростовують установлених судом першої інстанції обставин справи та правильності застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував особливий правовий статус позивача, конституційні гарантії соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, рішення Конституційного Суду України та правові висновки Верховного Суду.

Доводи апелянта щодо відтермінування втрати чинності частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки не спростовують необхідності застосування конституційних гарантій та правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові судової палати від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивача з 24.06.2025 у розмірі шести мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 242, 245, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко