Постанова № 141377235 у справі № 320/4860/26 від 10.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/4860/26 Суддя (судді) першої інстанції: Скрипка І.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Терези Ю.О., Файдюка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо неправильного визначення виду пенсії, передбаченої Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», її нарахування та виплати;

- зобов`язати відповідача прийняти рішення про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2015- 2017 роки, починаючи з 01 серпня 2025 року, та здійснити перерахунок і виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування до розрахунку пенсії за віком позивачки з 08 листопада 2018 року показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014- 2016 роки.

Зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком позивачці із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2016 та 2017 роки, починаючи з 01 серпня 2025 року, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивачці з 09 червня 2011 року було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а з 08 листопада 2018 року за її заявою здійснено переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На переконання апелянта, у такому випадку застосуванню підлягають положення частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють порядок переведення з одного виду пенсії на інший.

Апелянт наголошує, що під час такого переведення застосовується показник середньої заробітної плати, який використовувався при призначенні або попередньому перерахунку пенсії, а тому підстави для застосування нового показника середньої заробітної плати відсутні.

Зокрема, відповідач вважає правомірним використання показника середньої заробітної плати в розмірі 3764,40 грн, який застосовувався під час осучаснення раніше призначених пенсій.

На думку апелянта, суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 40 та 45 Закону № 1058-IV, не врахував особливостей переведення з одного виду пенсії на інший та безпідставно зобов`язав відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачки.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.

З 09 червня 2011 року позивачці було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».

08 листопада 2018 року позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Розпорядженням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 04 лютого 2019 року позивачку переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком з 08 листопада 2018 року.

При цьому для обчислення розміру пенсії застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014- 2016 роки.

Не погоджуючись із застосованим показником, позивачка звернулася до пенсійного органу за відповідними роз`ясненнями.

Листом від 01 грудня 2025 року № 57959-61583/К-02/8-2600/25 відповідач повідомив позивачку про розмір призначеної пенсії та застосований під час її обчислення показник середньої заробітної плати.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення регулюються, зокрема, законами України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII одним із видів трудових пенсій є пенсія за вислугу років.

Водночас Закон № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Згідно зі статтею 9 Закону № 1058-IV за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються пенсії за віком, по інвалідності та у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених положень свідчить, що частина третя статті 45 Закону № 1058-IV регулює порядок переведення між видами пенсій, призначеними відповідно до цього Закону.

Натомість у випадку, коли особі первинно призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, а в подальшому вона звертається за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV, такі правовідносини не є переведенням між видами пенсій у розумінні частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV.

У цьому випадку має місце призначення пенсії за віком відповідно до іншого закону, який передбачає відмінні правові підстави та умови її призначення.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 29 листопада 2016 року у справі № 21-6331а15.

Зазначений висновок підтримано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17.

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що у випадку первинного призначення пенсії за вислугу років за Законом № 1788-XII та подальшого звернення особи за призначенням пенсії за віком за Законом № 1058-IV відбувається призначення пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду пенсії на інший відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV.

Наведена правова позиція є усталеною у практиці Верховного Суду.

Зокрема, у постанові від 13 травня 2026 року у справі № 560/9942/25 Верховний Суд повторно наголосив, що перехід із пенсії за вислугу років, призначеної за Законом № 1788-XII, на пенсію за віком за Законом № 1058-IV є первинним призначенням пенсії за віком у розумінні останнього Закону.

При цьому застосуванню підлягають положення частини другої статті 40 Закону № 1058-IV щодо визначення показника середньої заробітної плати для обчислення пенсії.

Колегія суддів ураховує наведені висновки Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Застосовуючи зазначені правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів звертає увагу, що позивачці з 09 червня 2011 року було призначено пенсію за вислугу років саме відповідно до Закону № 1788-XII.

Натомість із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV вона вперше звернулася 08 листопада 2018 року.

Отже, у спірних правовідносинах мало місце призначення позивачці пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV, а не переведення між видами пенсій, призначеними за цим Законом.

При цьому сам по собі факт оформлення відповідачем відповідної пенсійної операції як переведення з одного виду пенсії на інший не змінює її правової природи та не може бути підставою для застосування положень частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV.

Таким чином, доводи апелянта про необхідність застосування показника середньої заробітної плати, який використовувався при попередньому обчисленні пенсії, є необґрунтованими.

Щодо визначення показника середньої заробітної плати для обчислення пенсії позивачки колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою, складовою якої є показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески.

За загальним правилом для обчислення пенсії застосовується показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Водночас законодавець установив спеціальне правило щодо визначення зазначеного показника для пенсій, які призначалися протягом 2018 року.

Так, частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV у редакції, чинній на час звернення позивачки за призначенням пенсії за віком, було передбачено, що тимчасово, з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2016 та 2017 роки.

Отже, оскільки позивачка звернулася за призначенням пенсії за віком 08 листопада 2018 року, при обчисленні її пенсії підлягав застосуванню показник середньої заробітної плати в Україні за 2016 та 2017 роки.

Натомість відповідач застосував показник середньої заробітної плати за 2014- 2016 роки в розмірі 3764,40 грн, який використовувався під час осучаснення раніше призначених пенсій.

Колегія суддів зазначає, що застосування такого показника до спірних правовідносин є помилковим, оскільки позивачка у 2018 році вперше звернулася за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

При цьому обставина отримання позивачкою до зазначеної дати пенсії за вислугу років за Законом № 1788-XII не змінює порядку визначення показника середньої заробітної плати, передбаченого частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що застосування відповідачем показника середньої заробітної плати за 2014- 2016 роки не відповідало вимогам законодавства.

Водночас колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування показника середньої заробітної плати за 2015- 2017 роки, як того просила позивачка.

Оскільки пенсія за віком призначена позивачці з 08 листопада 2018 року, застосуванню підлягає спеціальне правило, установлене для призначення пенсій протягом 2018 року, а саме використання показника середньої заробітної плати за 2016 та 2017 роки.

Тому часткове задоволення позовних вимог у цій частині відповідає положенням статті 40 Закону № 1058-IV.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо повторного призначення позивачці пенсії за віком.

Як установлено судом першої інстанції, позивачка з 08 листопада 2018 року вже отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

Отже, належним способом захисту порушеного права є не повторне прийняття рішення про призначення такого виду пенсії, а проведення перерахунку раніше призначеної пенсії із застосуванням належного показника середньої заробітної плати.

Саме такий спосіб захисту застосовано судом першої інстанції.

Щодо визначеного судом першої інстанції періоду перерахунку пенсії колегія суддів зазначає, що позивачка просила здійснити відповідний перерахунок починаючи з 01 серпня 2025 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, не вийшов за межі заявлених вимог та зобов`язав відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії саме із зазначеної дати.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції щодо неправомірності застосованого відповідачем показника середньої заробітної плати.

При цьому колегія суддів наголошує, що спір у цій справі стосується не права позивачки на отримання пенсії за віком як такого, а правильності визначення її розміру з урахуванням положень законодавства, чинного на момент призначення відповідного виду пенсії.

За встановлених обставин застосування до розрахунку пенсії позивачки показника середньої заробітної плати за 2014- 2016 роки замість показника за 2016 та 2017 роки є протиправним.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано визнав відповідні дії відповідача протиправними та зобов`язав провести перерахунок пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі відповідач не довів правомірності застосування до розрахунку пенсії за віком позивачки показника середньої заробітної плати за 2014- 2016 роки.

Наведені в апеляційній скарзі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність передбачених статтею 317 КАС України підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Отже, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Ю.О. Тереза

В.В. Файдюк