Постанова № 141377245 у справі № 554/7930/22 від 10.11.2026

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 554/7930/22 Головуючий суддя І інстанції Мартинова О. М.

Провадження № 22-ц/818/1500/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про стягнення аліментів

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зінченко Дар`ї Вячеславівни на рішення Немишлянського районного суду м.Харкова від 09 жовтня 2025 року у справі № 554/7930/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2022 року позивачка звернулася до відповідача зі вказаним позовом, в якому просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь пеню за прострочення сплати аліментів у сумі 55117,22 грн, що утворилася за період з 27.06.2014 по 22.02.2022.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 27.02.2002. Від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як зазначено у позові, 15 березня 2005 року Червонозаводським районним судом м.Харкова було видано виконавчий лист №2/5-2575 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів у розмірі 1/4 частини від заробітку щомісяця на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , i до досягнення ним повноліття.

23.01.2015 ОСОБА_3 змінив прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ».

За виконавчим листом №2/5-2575 від 15.03.2005, який видано Червонозаводським районним судом м.Харкова, було відкрито виконавче провадження №39314044 від 02.08.2013 Червонозаводським ВДВС м.Харкова ГТУЮ у Xapківській області. Заборгованість за вказаним виконавчим листом на 01.01.2013 становить 41436,22 грн.

За виконавчим листом №2/5-2575 15.03.2005, який видано Червонозаводським районним судом м.Харкова, було відкрито виконавче провадження №41632880 від 16.01.2014 Червонозаводським ВДВС м.Харкова ГТУЮ у Харківській області. Заборгованість за вказаним виконавчим листом на 27.06.2014 становить 55117,22 грн, кількість днів прострочення на момент подання позову - 2797 днів.

Позивачка посилалася на те, що відповідач систематично не сплачував аліменти на утримання свого сина, а тому у неї виникло право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення рішення судом про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Так, стороною позивачки здійснено розрахунок пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів за період з 27.06.2014 по 22.02.2022 (день направлення поштовою кореспонденцією позовної заяви до суду) за ВП №416З2880 на підставі витягу з АСВП від 18.02.2020, виданого старшим державним виконавцем Шараповою Н.В. Червонозаводського ВДВС м.Харкова ГТУЮ у Харківській області, та відповідно до розрахунку пеня (неустойка) складає 1 541 628,64 грн.

У зв`язку з тим, що розмір заборгованості за аліментами складає 55177,22 грн, позивачка вважала, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача неустойки (пені) за несплату аліментів за період з 27.06.2014 по 22.02.2022 у сумі 55177,22 грн, що дорівнює 100 відсотків заборгованості. Разом з тим, позивачка просила покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

03.02.2025 до суду від представника позивачки ОСОБА_8 надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до яких сторона позивачки просила стягнути з відповідача на користь позивачки 55117,22 грн в якості неустойки (пені), що утворилася внаслідок заборгованості зі сплати аліментів за період з 15.05.2020 по 22.02.2022, а також стягнути витрати на правничу допомогу.

Ухвалою суду від 03.02.2025 задоволено заяву представника позивачки та прийнято до провадження уточнення позовних вимог від 03.02.2025.

Рішенням Немишлянського районного суду м.Харкова від 09 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 15.05.2020 по 22.02.2022 у розмірі 55117,22 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 992,40 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Зінченко Д.В. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду є необґрунтованим та упередженим, оскільки судом неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, внаслідок чого висновки суду не відповідають обставинам справи.

Зазначає, що суд першої інстанції врахував лише доводи позивачки, які, на думку представника, не підтверджені належними доказами, водночас залишив поза увагою доводи відповідача та надані ним докази, які в сукупності свідчать про відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, а також про відсутність належного підтвердження її розміру. Крім того, у матеріалах справи відсутній розрахунок пені, складений позивачкою, а суд не надав оцінки зазначеним обставинам, чим порушив вимоги ч.3 ст.89 та ч.4 ст.265 ЦПК України.

Вказує, що суд не врахував надані відповідачем разом із відзивом докази, зокрема копію трудової книжки, яка підтверджує його офіційне працевлаштування протягом майже всього відповідного періоду, та лист №3313-HR від 22.09.2020 ТОВ «Тева Україна» про ненадходження до товариства виконавчих листів щодо відрахування аліментів із його заробітної плати. На думку представника, це свідчить про те, що заборгованість виникла не з вини відповідача, а внаслідок бездіяльності органів державної виконавчої служби. Також судом не враховано копії квитанцій про заборгованість з оплати комунальних послуг та інформацію з державних реєстрів щодо нерухомого майна відповідача, які, за його твердженням, свідчать про скрутне матеріальне становище.

Звертає увагу, що суд першої інстанції поклав в основу рішення неналежний доказ - копію витягу з Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП) від 18.02.2020, відповідно до якого заборгованість станом на 27.06.2014 становить 55 117,22 грн. Вважає, що цей документ не є розрахунком заборгованості, складеним державним або приватним виконавцем відповідно до ч.3 ст.195 СК України, не містить відомостей про періоди та суми щомісячних нарахувань, здійснені платежі й методику обчислення, а тому не підтверджує достовірного розміру заборгованості.

Крім того, зазначає, що суд не врахував наявність судового рішення, яке набрало законної сили та ухвалене між тими самими сторонами з аналогічних підстав і щодо того самого предмета спору, а саме рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 06.11.2020 у справі №645/2867/20, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 15.09.2021. Підставою для відмови, зокрема, була відсутність розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним або приватним виконавцем, та належного обґрунтування сум щомісячної заборгованості. Єдиною відмінністю між справами є період, за який позивачка просить стягнути пеню.

Також вказує на неправильне застосування судом методики розрахунку пені. Зокрема, суд здійснив розрахунок за весь період заборгованості загалом, а не окремо за кожним місячним платежем, чим допустив методологічну помилку та відступив від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у справі №333/6020/16-ц від 03 квітня 2019 року.

Окремо наголошує на відсутності в матеріалах справи розрахунку пені, складеного позивачкою. Суд обмежився загальним зазначенням у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог суми пені, яка не перевищує 100 відсотків заборгованості з аліментів, без наведення конкретних розрахунків, формули, періодів прострочення та сум щомісячних платежів.

З огляду на викладене представник відповідача вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню.

Учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів у межах, визначених ст.367 ЦПК України, дослідила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги і дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно з п.п.1-4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з огляду на встановлені у справі обставини, дійшов висновку, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, оскільки він у добровільному порядку не вжив заходів щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі.

Крім того, суд зазначив, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він мав об`єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачка має право на стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Суд навів розрахунок пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини, який складає: 55117,22 х 649 х 1 % = 357710,63 грн.

При цьому, враховуючи, що одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені), але не більше 100 відсотків заборгованості, суд зазначив, що з відповідача підлягає стягненню неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 за період з 15.05.2020 по 22.02.2022 у розмірі 55117,22 грн.

Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції щодо доведеності належними, достовірними та достатніми доказами розміру заборгованості та пені на день розгляду справи, оскільки позивачка не надала розрахунків державного чи приватного виконавця та належного обґрунтування сум щомісячної заборгованості, що за відсутності відомостей про неможливість самостійного отримання таких документів спростовує висновки суду першої інстанції та узгоджується з доводами апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 27 лютого 2002 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Фрунзенського районного управління юстиції, актовий запис №84 (т.1 а.с.8, 9).

Від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 01.12.1998 року, в якому батьками зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (т.1 а.с.7).

Рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 12.09.2001 у справі №2-2575/2001 позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 1/2 частини неоподаткованого мінімуму доходів громадян, починаючи з 31.08.2001 та до досягнення дитиною повноліття (т.1 а.с.11).

Відповідно до свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_3 від 23.01.2015, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінив прізвище на « ОСОБА_7 », актовий запис №01 (т.1 а.с.10).

Так, сторона позивачки в обґрунтування позовної заяви зазначила, що за виконавчим листом №2/5-2575 від 15.03.2005, який видано Червонозаводським районним судом м.Харкова, було відкрито виконавче провадження №39314044 від 02.08.2013 Червонозаводським ВДВС м.Харкова ГТУЮ у Харківській області, на підтвердження чого надала копію витягу з АСВП від 18.02.2020. У зазначеному витягу вказано, що 09.08.2013 старшим державним виконавцем Шараповою Н.В. винесено постанову про закінчення ВП п.10 ч.1 ст.49 (направлення ВД за належністю до іншого відділу ДВС). У зазначеному витягу вказано, що згідно з витягом з ДПС України боржник працює в ТОВ «Медздрав», бухгалтерія якого знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Кіровський район, м.Дніпропетровськ, пр.Кірова, буд.7. Заборгованість за вказаним виконавчим листом станом на 01.01.2013 становить 41436,22 грн (т.1 а.с.13).

Разом з тим, представник позивачки вказав, що за виконавчим листом №2/5-2575 від 15.03.2005, який видано Червонозаводським районним судом м.Харкова, було відкрито виконавче провадження №41632880 від 16.01.2014 Червонозаводським ВДВС м.Харкова ГТУЮ у Харківській області, на підтвердження чого надав копію витягу з АСВП від 18.02.2020. У зазначеному витягу вказано, що 27.06.2014 старшим державним виконавцем Шараповою Н.В. винесено постанову про закінчення ВП п.10 ч.1 ст.49 (направлення ВД за належністю до іншого відділу ДВС). Згідно з витягом з ДПС України боржник працює в ТОВ «ТЕВА Україна», бухгалтерія якого розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Заборгованість станом на 27.06.2014 становить 55117,22 грн.

Постановою Харківського апеляційного суду від 15.09.2021 залишено без змін рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 06.11.2020, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення аліментів за період з 27.06.2014 по 14.05.2020 - відмовлено (т.1 а.с.15-19).

Суд окремо зазначив, що оскільки 02.11.2016 син сторін ОСОБА_3 досяг повноліття, виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 - закрито. Відповідно до копії витягу з АСВП від 18.02.2020 розмір заборгованості відповідача станом на 27.06.2014 становить 55117,22 грн.

Представник позивачки у заяві про уточнення позовних вимог просив стягнути неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 15.05.2020 по 22.02.2022 (день направлення поштовою кореспонденцією позовної заяви до суду) у розмірі 55117,22 грн.

Враховуючи те, що доказів того, що зазначений розмір заборгованості змінився матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментів.

Матеріалами справи підтверджується, що на день закриття виконавчих проваджень, згідно з витягом з Автоматичної системи виконавчих проваджень від 18.02.2020, за боржником ОСОБА_1 станом на 01.01.2013 за виконавчим листом №2/5-2575 від 15.03.2005 рахується заборгованість на суму 41436,22 грн, а станом на 27.06.2014 - 55117,22 грн, та що боржник-відповідач ОСОБА_1 достеменно знав про свій батьківський обов`язок відповідно до ст.180 СК України утримувати свою спільну з позивачкою дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ним повноліття.

Так, відповідно до наявних у справі витягів з АСВП від 18.02.2020:

1. У Червонозаводському ВДВС міста Харкова ГТУЮ у Харківській області з 02.08.2013 знаходився на виконанні виконавчий лист від 15.03.2005 №2/5-2575 з виконання рішення загального суду про стягнення аліментів. Постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 29.07.2013 з передбачених п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» підстав (направлення ВД за належністю до іншого відділу ДВС), оскільки згідно з витягом з ДПС України боржник працює в ТОВ «Медзрав», бухгалтерія якого знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Кіровський р-н, м.Дніпропетровськ, пр.Кірова, 7, встановлено, що за боржником-відповідачем ОСОБА_1 рахується заборгованість зі сплати аліментів на користь позивачки ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини від заробітку щомісяця на утримання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і до досягнення ним повноліття, яка станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 становить 41436,22 грн (т.1 а.с.13);

2. У Червонозаводському ВДВС міста Харкова ГТУЮ у Харківській області з 16.01.2014 знаходився на виконанні виконавчий лист від 15.03.2005 №2/5-2575 з виконання рішення загального суду про стягнення аліментів. Постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 27.06.2014 з передбачених п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» підстав (направлення ВД за належністю до іншого відділу ДВС), оскільки згідно з витягом з ДПС України боржник працює в ТОВ «ТЕВА Україна», бухгалтерія якого знаходиться за адресою: м.Київ, прос.Бажана, 12-А, кв.8, встановлено, що за боржником-відповідачем ОСОБА_1 рахується заборгованість зі сплати аліментів на користь позивачки ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини від заробітку щомісяця на утримання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і до досягнення ним повноліття, яка станом на станом на 27.06.2014 становить 55117,22 грн (т.1 а.с.14).

Висновки суду про те, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, оскільки він у добровільному порядку не вжив заходів щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі, є обґрунтованими з огляду на таке.

Згідно зі ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а тому з урахуванням результатів розгляду справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання їхнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та звернення цього рішення до примусового виконання, слід визнати, що боржник-відповідач ОСОБА_1 достеменно знав про свій батьківський обов`язок відповідно до ст.180 СК України - утримувати свою спільну з позивачем дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд у контексті вказаної норми матеріального права надав належну оцінки наданій позивачем копії рішення Червонозаводського районного суду від 12 вересня 2001 року у справі №2-2575 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, яким встановлено, що відповідач визнав позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання їхнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку та просив розглянути справу за його відсутності, і ця обставина відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України не доказується при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті самі особи, оскільки інше не встановлено законом.

Згаданим рішенням позов було задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 1/2 частки неоподаткованого мінімуму доходів громадян, починаючи з 31.08.2001 та до його повноліття (т.1 а.с.11).

При цьому суд правильно відхилив доводи сторони відповідача про те, що ОСОБА_1 стало відомо про існування рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 12.09.2001 у справі №2-2575/2001 про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_9 лише в 2020 році, оскільки, як вбачається зі змісту цього рішення, ОСОБА_1 надав суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, з позовною заявою погодився.

Відповідно до ч.4 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, яка була чинною на день закриття виконавчих проваджень №39314044 та №41632880, у зв`язку з їх направленням ВД за належністю до іншого відділу ДВС з тих підстав, що боржник змінив місце роботи (спочатку станом на 09.08.2013 - у ТОВ «Медзрав», бухгалтерія якого знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Кіровський р-н, м.Дніпропетровськ, пр.Кірова, 7, а станом на 27.06.2014 - у ТОВ «ТЕВА Україна», бухгалтерія якого знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) - державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику.

Всупереч своєму процесуальному обов`язку, передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України, та з урахуванням обізнаності відповідача про наявність судового спору про стягнення аліментів, що вимагає від нього добросовісної процесуальної поведінки, зокрема цікавитися його наслідками через розумні проміжки часу, а також з урахуванням відсутності належних і допустимих доказів виконання відповідачем присудженого судом обов`язку зі сплати аліментів, необхідно визнати, що відповідач не спростував своєї відповідальності за виникнення вищевказаної заборгованості, яка була двічі зафіксована державними виконавцями згідно з вищевказаними витягами АСВП, та не надав належних і допустимих у розумінні ст.76 ЦПК України письмових доказів того, що він належним чином утримував свою дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає разом із позивачкою.

Наданий відповідачем на підтвердження своїх заперечень проти позову лист генерального директора ТОВ «ТЕВА Україна» від 22.09.2020 вх. №3313-HR (т.1 а.с.249) про те, що відповідач працював у Товаристві у період з 03.03.2014 по 12.06.2017 та виконавчі листи про стягнення із заробітної плати ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_10 на адресу підприємства не надходили, стягнення аліментів із заробітної плати ОСОБА_1 не проводилися, не спростовує факту виникнення вищевказаної заборгованості відповідача зі сплати аліментів у сумі 55117,22 грн станом на 27.06.2014, яка утворилася до того, як відповідач почав працювати на згаданому підприємстві.

У цьому контексті посилання представника відповідача на вищевказаний лист керівника підприємства та відомості з копії трудової книжки відповідача про те, що він був працевлаштований на час виникнення заборгованості (т.1 а.с.235-248), є безпідставними та могли б бути прийнятними лише за умови, якщо відповідач погасив згадану заборгованість, яка виникла до його працевлаштування на вказаному підприємстві, що за своїм змістом є лише припущенням. Однак відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, колегія суддів вважає недоведеними доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не мав вищевказаної заборгованості зі сплати аліментів на день закриття виконавчих проваджень, що надає позивачці право на стягнення пені.

Разом із тим, слід погодитися з іншими доводами апеляційної скарги про недоведеність розміру заборгованості за аліментами на день розгляду справи судом, яка розраховується згідно з частиною третьою статті 195 СК України державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом, та розміру пені, яка розраховується відповідно до норми ст.196 СК України, а саме: у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше ніж 100 відсотків заборгованості.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема: у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

При цьому, відповідно до практики Верховного Суду, що міститься в постанові від 03.04.2019, справа №333/6020/16-ц, правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.

Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені. Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на 1 %.

Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання. У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.

Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.

У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 %.

Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

Зазначені висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження №14-616цс18), у зв`язку із чим відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі №6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі №6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі №6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі №6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Крім того, при обрахуванні розміру пені за заборгованістю зі сплати аліментів слід приймати до уваги викладену Верховним Судом у постанові від 19 січня 2022 року у справі №711/679/21 (провадження №61-18434св21) правову позицію щодо врахування часткових платежів при наявності заборгованості за аліментами за попередні періоди, а також щодо формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості», що міститься у частині першій статті 196 СК України.

Так, Верховний Суд зазначив, що при застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини першої статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред`явлення позову чи на інший момент), то при пред`явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред`явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць.

Оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.

Наданий позивачкою розрахунок пені був виконаний стороною позивачки самостійно, без надання відповідного розрахунку заборгованості за аліментами від державного чи приватного виконавця, та належного обґрунтування сум щомісячної заборгованості, що за відсутності відомостей про неможливість самостійного отримання такого документу свідчить про невиконання позивачкою без поважних причин свого процесуального обов`язку -доведення заявлених позовних вимог в цій частині. За відсутності такого документа розрахунок позивачки про розмір заборгованості та пені, об`єктивно, належним чином не підтверджений, а наведені з цього приводу доводи позову фактично ґрунтуються на припущеннях про розмір заборгованості та пені на суму 55117,22 грн, що відповідно до норми ч.6 ст.81 ЦПК України є неприпустимим (т.1 а.с.3). Належних, достовірних та достатніх доказів про розмір заборгованості та пені на день розгляду справи або про неможливість його отримання позивачкою у державного виконавця - матеріали справи не містять, тому колегія суддів не погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про доведеність позову, який спростовується доводами скарги.

При цьому, за відсутності доказів про розмір заборгованості суд позбавлений можливості перевірити розрахунки пені, які надала позивачка. За відсутності вказаних доказів суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції слід скасувати відповідно до п.п.2-4 ч.1 ст.376 ЦПК України та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів враховує, що позивачка відповідно до п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору як позивачка у справі про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Відповідно до ч.7 ст.141 ЦПК України, у разі залишення позову без задоволення позивача, звільненого від сплати судового збору, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, а відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1480,60 грн (т.2 а.с.66), колегія суддів дійшла висновку про необхідність компенсації відповідачу понесених ним витрат зі сплати судового збору за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зінченко Дар`ї Вячеславівни задовольнити.

Рішення Немишлянського районного суду м.Харкова від 09 жовтня 2025 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - відмовити.

Компенсувати за рахунок держави ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1480,60 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 10 листопада 2026 року.

Головуючий -

В.Б. Яцина

Судді -

О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова.