Постанова № 141377251 у справі № 646/508/25 від 10.11.2026

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 646/508/25 Головуючий суддя І інстанції Іщенко О. В.

Провадження № 22-ц/818/2525/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» Романенка Михайла Едуардовича на заочне рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2025 року у справі № 646/508/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №4271648 від 27 липня 2021 року у сумі 19 033,00 грн, а також витрат зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 27 липня 2021 року в особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 подала Заявку на отримання кредиту №4271648. Ця Заява знаходиться у власному кабінеті відповідачки на офіційному вебсайті ТОВ «Мілоан».

ТОВ «Мілоан» направлено відповідачці електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого остання підтвердила прийняття умов кредитного договору №4271648 від 27 липня 2021 року, який також знаходиться в особистому кабінеті відповідачки на офіційному вебсайті ТОВ «Мілоан».

Відповідно до умов кредитного договору, до укладення договору відповідачка отримала проєкт цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомилася з усіма його умовами та правилами, що розміщені на вебсайті товариства та є невід`ємною частиною цього договору. Правила надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» розміщені для ознайомлення на офіційному вебсайті кредитодавця.

Хронологія вчинення дій щодо укладення кредитного договору у формі електронного правочину, інформація з інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Мілоан» про надсилання SMS на номер відповідачки та інформація з електронного файлу (LogFile застосування коду) щодо підтвердження підписання позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір у формі електронного правочину містяться у кредитному договорі - «Порядок укладення договору».

Як зазначено позивачем, відповідачка уклала Договір про споживчий кредит №4271648 від 27 липня 2021 року з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачці були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок у сумі 7 000,00 грн.

11 листопада 2021 року відповідно до умов Договору про відступлення прав вимоги №12Т, ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за кредитним договором №4271648 від 27 липня 2021 року на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право вимоги до відповідачки.

Згідно з Договором про відступлення права вимоги, сума боргу відповідачки перед новим кредитором становить 19 033,00 грн та складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 7 000,00 грн, заборгованості за відсотками у сумі 11 683,00 грн, заборгованості за комісійними винагородами у сумі 350,00 грн.

Позивач зазначив, що на виконання пункту 6 частини третьої статті 175 ЦПК України ним було направлено на адресу відповідачки досудову вимогу про сплату заборгованості за Договором №4271648 від 27 липня 2021 року.

Враховуючи викладені вище обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №4271648 від 27 липня 2021 року у сумі 19 033,00 грн, а також судові витрати.

Заочним рішенням Основ`янського районного суду м.Харкова від 22 грудня 2025 року у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» Романенко М.Е. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Основ`янського районного суду м.Харкова від 22 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» задовольнити у повному обсязі. Крім того, просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалено внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невідповідності висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи.

Вказує, що 27.07.2021 відповідачкою за власним волевиявленням, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «Мілоан» було подано Заявку на отримання кредиту №4271648.

Пояснює, що відповідачці було направлено електронне повідомлення (SMS) на номер телефону НОМЕР_1 , який особисто вказаний нею у Договорі про споживчий кредит №4271648 від 27.07.2021. Повідомлення містило одноразовий ідентифікатор S78228, при введенні якого відповідачка підтвердила прийняття умов Договору. Зазначений Договір також знаходиться у власному кабінеті відповідачки на офіційному вебсайті товариства.

Пояснює, що файл із зашифрованим підписом було завантажено разом із позовною заявою через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд». Водночас під час відкриття чи завантаження файлу у форматі для перегляду, а також під час його друкування зазначений підпис не відображається, що зумовлено забезпеченням конфіденційності відповідної інформації. Разом з тим, якщо завантажити та відкрити Договір у PDF-форматі, який міститься у додатках до позову, через програмне забезпечення, призначене для читання таких файлів, суд має змогу переконатися у наявності підпису та побачити одноразовий ідентифікатор як зображено на скріншоті, що додається.

Зазначає, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги належні докази, що свідчать про зарахування коштів у сумі 7 000 грн на картку відповідачки, а саме копію платіжного доручення №52257550 від 27.07.2021 та відомості про щоденні нарахування та погашення за Договором №4271648 від 27.07.2021, які підтверджують факт виконання первісним кредитором свого обов`язку із видачі кредитних коштів.

Зауважує, що відповідачка або її представник не були позбавлені можливості подати до суду первинні бухгалтерські документи на підтвердження своїх доводів щодо неотримання кредитних коштів.

Враховуючи викладене, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що кредитні кошти за Договором №4271648 від 27.07.2021 не було перераховано.

Крім того, зауважує, що умовами Договору про споживчий кредит №4271648 від 27.07.2021 сторони передбачили порядок продовження строку Договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом. Враховуючи це, вважає, що наведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору.

Разом з цим вказує, що можливість нарахування комісії за надання кредиту прямо встановлена законодавством, чинним на момент укладення Договору з відповідачкою, а тому підстав для відмови у її стягненні у суду не було.

Судові витрати апелянта складаються зі сплаченого ним судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн та орієнтовних витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн, про що зроблено заяву відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст.367, 368 ЦПК України дослідила матеріали справи, перевірила доводи апеляційної скарги, та вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а заочне рішення суду - без змін.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам заочне рішення суду відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що Договір про споживчий кредит №4271648 від 27 липня 2021 року та додатки до нього не містять візуального відображення одноразового ідентифікатора (алфавітно-цифрової послідовності), який, за твердженнями позивача, застосовувала відповідачка.

Матеріали справи не містять і доказів того, що первісний кредитор - ТОВ «Мілоан» надсилало відповідачці, а остання будь-яким способом застосувала ідентифікатор електронного підпису, пройшла ідентифікацію особи та здійснила електронний підпис через смс-повідомлення чи через підтвердження, яке надходить у формі листа до електронної пошти.

Крім того, суд вказав, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази реєстрації саме ОСОБА_1 у інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан», отримання нею логіну та паролю у цій системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що кредитний договір не може вважатися таким, що підписаний саме відповідачкою у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Також, суд критично оцінив наданий позивачем доказ на підтвердження факту перерахування кредитних коштів відповідачці у формі платіжного доручення №52257550 від 27 липня 2021 року та зазначив, що матеріали справи не містять виписки по картковому рахунку відповідачки, а тому інформація про те, що їй було перераховано відповідну суму кредитних коштів, що вона користувалася ними, зокрема розраховувалася за товари, знімала готівку в банкоматі тощо, про що свідчать відповідні операції, відсутня.

Разом з цим суд зазначив, що так як позивачем не доведено підписання саме відповідачкою індивідуальної частини Договору про споживчий кредит №4271648 від 27 липня 2021 року, перерахування та отримання нею кредитних коштів у зазначеному позивачем розмірі, то, відповідно, і право на отримання відсотків за користування кредитними коштами та комісійними винагородами у позивача не виникло.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов слід залишити без задоволення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам, та доводами скарги не спростований.

Судом встановлено, що на підтвердження вимог у позові зазначено наступне.

27 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №4271648, який підписано сторонами у електронному вигляді.

На сайті: miloan.ua ОСОБА_1 було подано Анкету-заяву на кредит №4271648, зі змісту якої вбачається, що погодженими умовами кредитування є: замовлена сума - 7 000,00 гривень, замовлений строк - 30 днів, погоджена сума - 7 000,00 гривень, погоджений строк - 30 днів, комісія за надання - 5,00 % одноразово, ставка процентів - 0,63 % за кожен день користування.

Відповідно до положень розділу 1 Договору про споживчий кредит №4271648 від 27 липня 2021 року, кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим Договором, на строк, визначений пунктом 1.3 Договору, надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у пункті 1.2 Договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно із пунктом 1.4 Договору, та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.

Сума (загальний розмір) кредиту становить 7 000,00 гривень.

Кредит надається загальним строком на 30 днів з 27.07.2021 (строк кредитування).

Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 26.08.2021.

Комісія за надання кредиту - 350,00 гривень, яка нараховується за ставкою 5,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Проценти за користування кредитом: 1 323,00 гривень, які нараховуються за ставкою 0,63 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені підпунктами 2.2, 2.3 Договору.

У пункті 2.3 кредитного договору сторони визначили порядок його пролонгації.

У Додатку №1 до Договору про споживчий кредит №4271648 від 27 липня 2024 року погоджено Графік платежів за Договором.

Додатком №2 до Договору про споживчий кредит №4271648 від 27 липня 2024 року є Паспорт споживчого креди[приховано].

У Паспорті споживчого креди[приховано] зазначено основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача: тип кредиту - кредит; сума кредиту - 7 000,00 гривень, строк кредитування - 30 днів; мета кредиту - задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника; спосіб надання кредиту - переказ на картковий рахунок.

У розділі 3 Інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача зазначено: процентна ставка - 0,63 відсотків за кожен день користування кредитом в межах строку кредитування, вказаного у пункті 1.3 Договору; стандартна (базова) ставка - 5 відсотків за кожен день користування кредитом, яка застосовується у випадку продовження строку кредитування, вказаного у пункті 1.3 Договору на стандартних (базових) умовах, згідно із пунктом 2.3.1.2 Договору; тип процентної ставки - фіксована; платежі за супровідні послуги кредитодавця, обов`язкові для укладення Договору - комісія за надання кредиту 350,00 гривень, яка нараховується за ставкою 5,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Зі змісту зазначеного вище документа встановлено, що датою надання інформації є 27.07.2021, інформація зберігає чинність та є актуальною протягом двох днів з дати надання інформації.

Як зазначив позивач, Договір про споживчий кредит №4271648 від 27 липня 2021 року та додатки до нього були підписані ОСОБА_1 у електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора.

У Договорі про споживчий кредит №4271648 від 27 липня 2021 року у графі «Позичальник» зазначено такі відомості: ОСОБА_1 , код: НОМЕР_2 , паспорт: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації (проживання): АДРЕСА_1 , телефон: НОМЕР_1 , електронна пошта не зазначена.

У Додатку №1 до Договору про споживчий кредит №4271648 від 27 липня 2021 року у графі «Позичальник» зазначено: « ОСОБА_1 », а у Паспорті споживчого креди[приховано] - «підпис споживача (електронний підпис одноразовим ідентифікатором)».

На підтвердження перерахування кредитодавцем ТОВ «Мілоан» позичальниці ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 7 000,00 гривень на виконання умов, укладеного між ними 27 липня 2021 року Договору про споживчий кредит №4271648, до матеріалів позовної заяви додано платіжне доручення №52257550 від 27 липня 2021 року, яке містить підпис уповноваженої особи та печатку ТОВ «Мілоан».

Матеріали позовної заяви також містять відомості, надані ТОВ «Мілоан», про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №52257550 за період з 27 липня 2021 року по 25 жовтня 2021 року.

Позивач також наполягає на тому, що заборгованість ОСОБА_1 становить 19 033,00 гривень, яка складається з: боргу за тілом кредиту у сумі 7 000,00 гривень, боргу за відсотками у сумі 11 683,00 гривень та боргу за пенею у сумі 350,00 гривень.

11 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено Договір відступлення прав вимоги №12Т.

У пункті 1.1 вказаного Договору сторони погодили, що на умовах, встановлених цим Договором, кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості).

ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на виконання умов Договору відступлення прав вимоги №12Т від 21 листопада 2021 року сплатило ТОВ «Мілоан» грошові кошти, що підтверджується платіжними інструкціями №1913 від 29 грудня 2021 року, №1923 від 23 грудня 2021 року, №1893 від 16 грудня 2021 року, №1855 від 09 грудня 2021 року, №1777 від 02 грудня 2021 року, №27 від 25 листопада 2021 року, №1756 від 19 листопада 2021 року та №1752 від 19 листопада 2021 року.

Згідно із Актом приймання-передачі реєстру боржників від 11 листопада 2021 року до Договору відступлення прав вимоги №12Т від 11 листопада 2021 року, згідно із вимогами Договору відступлення прав вимоги №12Т від 11 листопада 2021 року кредитор передав, а новий кредитор прийняв Реєстр боржників від 11 листопада 2021 року.

Як встановлено із витягу з додатку до Договору факторингу №12Т від 11 листопада 2021 року, до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №4271648 від 27 липня 2021 року на загальну суму 19 033,00 гривень, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 7 000,00 гривень, заборгованості за відсотками у сумі 11 683,00 гривень та заборгованості за комісією у сумі 350,00 гривень.

27 вересня 2024 року позивачем складено досудову вимогу із зазначенням підстави набуття права вимоги, суми вимоги та порядку погашення вказаної вимоги.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з вимогами статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, а також права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, який надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Порядок отримання, використання електронного підпису та накладення його на документи в Україні регулюється Законом України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Основні положення про правовий статус електронних документів та підписів також закріплені в Законі України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Отже, одноразовий ідентифікатор - це комбінація цифр і літер або лише цифр чи лише літер, яку заявник отримує електронною поштою у вигляді пароля, іноді в парі «логін -пароль», або СМС-коду, надісланого на телефон, чи іншим способом.

Однак позивач, всупереч своєму процесуальному обов`язку, не надав до суду належних і допустимих доказів, які підтверджують отримання та використання позичальником одноразового ідентифікатора при укладенні вищевказаного кредитного договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначає, яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19. До аналогічних висновків також дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19) та від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20).

Зазначений договір є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У більшості випадків умови договору приєднання розробляються товариством (у даному випадку - ТОВ «Мілоан»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, вони повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведеними до їх відома, у зв`язку з чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він був ознайомлений.

У рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України, держава захищає права споживачів.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, у тому числі кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов, оформлених однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, позивач посилався на те, що 27.07.2021 ОСОБА_1 за власним волевиявленням, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «Мілоан» було подано Заявку на отримання кредиту № 4271648.

Крім того, позивач надав до суду копію кредитного договору №4271648 від 27.07.2021, згідно з пунктом 6 якого сторони дійшли згоди, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту).

Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт товариства, мобільний додаток або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277.

Після укладення цей кредитний договір надається позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд товариства направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв`язку, наданими позичальником товариству.

Приймаючи пропозицію товариства про укладання цього кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому.

Разом з тим, із наданих суду позивачем доказів не вбачається, що відповідачка вчинила необхідну сукупність дій, спрямовану на отримання позики від ТОВ «Мілоан», а саме: зареєструвалася в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства (особистому кабінеті), яке надало таку пропозицію, отримала повідомлення від товариства (в даному випадку від ТОВ «Мілоан») із одноразовим ідентифікатором, та прийняла пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого їй позивачем одноразового ідентифікатора.

Незважаючи на посилання представника позивача на те, що відповідачці було направлено електронне повідомлення (SMS) на номер телефону НОМЕР_1 , який особисто вказаний нею у Договорі про споживчий кредит №4271648 від 27.07.2021, у матеріалах справи відсутня довідка про ідентифікацію відповідачки в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства.

У пункті 10 кредитного договору та в анкеті-заяві на кредит №4271648 від 27 липня 2021 року відсутній електронний підпис ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором.

Посилання позивача на те, що відповідачка отримала в SMS-повідомленні одноразовий ідентифікатор S78228, при введенні якого прийняла умови кредитного договору, будь-якими доказами не підтверджуються.

Колегія суддів перевірила доводи представника ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» щодо того, що підпис відповідача у договорі можна побачити, завантаживши PDF-файл договору та відкривши через програмне забезпечення, призначене для читання PDF-файлів, та встановила, що вони є безпідставними, оскільки при відкритті файлу з договором за допомогою програмного забезпечення «Adobe Acrobat» у його лівому верхньому куті дійсно міститься напис щодо його підписання відповідачкою одноразовим ідентифікатором, однак він виконаний у документі як анотація і може бути довільно доданий, змінений чи видалений. При натисканні на зазначений штамп для перевірки властивостей підпису, програма зазначає, що дійсність підпису невідома, не вдалося перевірити час підписання. При перевірці сертифікату судом отримано відомості, що недостатньо інформації для перевірки сертифіката. У форматі підпису, який підлягає перевірці за допомогою програмного забезпечення, виконаний лише підпис в.о. директора ТОВ «Мілоан» ОСОБА_2.

Таким чином, позивач не надав належних і допустимих доказів укладення договору шляхом обміну електронними повідомленнями, накладення підпису одноразовим ідентифікатором та прийняття (акцепту) умов договору.

Відповідно до ст.100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

На підтвердження укладення кредитного договору позивач надав до суду паперові копії електронних доказів.

Разом із тим зазначені документи не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту надсилання позичальнику оферти про укладення кредитного договору та її акцепту. Позивач всупереч своєму процесуальному обов`язку не надав до справи належних та допустимих доказів того, що сторони обмінялися відповідними електронними документами, і що такі документи були підписані у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до змісту Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», електронні документи, які використовуються під час укладення договору, мають містити обов`язкові реквізити, зокрема електронний підпис, який до його накладення має бути ідентифікований з особою, що його використовує, як це передбачено статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Кожний електронний документ у своєму складі містить метадані - структуровані дані, що є характеристиками описуваних сутностей електронних документів для цілей їх ідентифікації, пошуку, оцінки та управління ними, які утворюються протягом життєвого циклу відповідних електронних документів. Їх можна вважати унікальними даними, що ідентифікують цифровий документ як такий, що був створений у реальному житті відповідно до певних часових і просторових параметрів.

Метадані включають контекст, зміст, автора, дату створення, формат і технічні характеристики цифрового файлу, цифрового (електронного) документа чи іншого об`єкта у цифровій (електронній) формі. За цими властивостями можна здійснювати пошук таких документів і проводити їх верифікацію.

Існують такі визначення метаданих, що є застосовними у цій справі.

Метадані - довідкова структурована інформація, що описує, роз`яснює, дає змогу ідентифікувати, спрощує використання та управління набором даних (постанова Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №835 «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних»).

Метадані - дані про інформаційні об`єкти та їх окремі структури, що є складовими формату даних електронного документообігу, а також процеси, які відбуваються над цими інформаційними об`єктами (наказ Державного агентства з питань електронного урядування України від 07 вересня 2018 року №60 «Вимоги до форматів даних електронного документообігу в органах державної влади», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20 листопада 2018 року за №1309/32761).

З огляду на те, що позивач, всупереч своєму процесуальному обов`язку, передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України, не надав до суду першої інстанції електронних документів з їх відповідними метаданими (або їх паперових копій) на підтвердження заявлених підстав позову: щодо проходження ідентифікації та верифікації відповідачки в ІТС кредитодавця при укладенні Договору, що відповідачка має особистий кабінет на сайті кредитодавця, що вона входила до свого електронного кабінету під своїм логіном, що вона надсилала свою відповідь на електронне повідомлення про акцепт оферти, що електронний підпис - одноразовий ідентифікатор, який перед цим був сторонами узгоджений, був фактично нею використаний при підписанні електронного документа, суд першої інстанції обґрунтовано та відповідно до ст.ст.79, 80 ЦПК України вважав недоведеним факт укладення кредитного договору відповідно до положень вищевказаних законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», «Про електронну комерцію», якими врегульовано порядок укладення договорів в електронній формі.

Таким чином, у справі, що розглядається, позивачем не доведено, що одноразовий ідентифікатор було направлено відповідачці, а отже, не підтверджується факт його отримання останньою та узгодження, внаслідок цього, його використання при підписанні договору. Відповідно, відсутні належні та допустимі докази того, що відповідачка здійснила підписання кредитного договору з використанням такого одноразового ідентифікатора. У матеріалах справи відсутні документи, які б з достатньою вірогідністю свідчили про використання саме відповідачкою електронного підпису для підтвердження волевиявлення щодо укладення кредитного договору.

Матеріали справи також не містять первинних документів, які б належним чином підтверджували виконання операції з безготівкового перерахування суми кредиту на картковий рахунок відповідачки за кредитним договором.

На момент виникнення спірних правовідносин діяла Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 (далі за текстом - Інструкція №22), яка в подальшому була замінена Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163 (далі за текстом - Інструкція №163).

Відповідно до Інструкції №22, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача; платник - особа, з рахунку якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання до банку або іншої установи - члена платіжної системи документа на переказ готівки разом з відповідною сумою коштів; отримувач/одержувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу в готівковій формі; сума переказу - відповідна сума коштів, яка в результаті переказу має бути зарахована на рахунок отримувача або видана йому в готівковій формі.

Платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією №22.

На підтвердження надання відповідачці та зарахування на її банківську картку кредитних коштів у розмірі 7 000,00 грн позивачем надано суду платіжне доручення №52257550 від 27.07.2021, у якому повідомляється про зарахування 27.07.2021 суми 7 000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_4 , а отримувачем коштів зазначено ОСОБА_1 , а також відомості про щоденні нарахування та погашення за Договором №4271648 від 27.07.2021. Разом з тим, цей документ не відповідає вимогам законодавства до первинних бухгалтерських документів, які підтверджують перерахування первісним кредитором грошових коштів позичальнику. Таким документом є виписка з банківського рахунку первісного кредитора про здійснення відповідної грошової операції на користь позичальника або належний та допустимий доказ - платіжне доручення з відміткою банку про здійснення операції та іншою інформацією, передбаченою зазначеною Інструкцією №22. Надане позивачем платіжне доручення цим вимогам не відповідає.

Такий висновок ґрунтується на особливостях бухгалтерського оформлення безготівкових грошових операцій первісним кредитором у цій справі, який не є банківською фінансовою установою, а також на правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Згідно з цими висновками, кредитор зобов`язаний довести факт отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, що підтверджує наявність заборгованості та її розмір, шляхом подання первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

Проте ані з наданого позивачем платіжного доручення, ані з інших наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням обов`язкових у таких випадках стандартів бухгалтерського обліку, неможливо встановити, що відповідний переказ фактично був здійснений у безготівковій формі за рахунок грошових коштів первісного кредитора на користь відповідачки на підставі вищевказаного кредитного договору. Надані позивачем на підтвердження виконання первісним кредитором обов`язків за укладеним між сторонами кредитним договором документи не містять інформації щодо номера рахунку отримувача, а містять неповний номер картки. Також, за відсутності на них відмітки банку про здійснення відповідної грошової операції у безготівковій формі вони не є належними доказами фактичного виконання умов кредитного договору щодо передачі кредитних коштів первісним кредитором (ТОВ «Мілоан») та їх отримання позичальником ( ОСОБА_1 ), що є необхідною умовою для виникнення зобов`язань у позичальника згідно з умовами цього Договору.

Платіжне доручення, яке фактично є розпорядженням ТОВ «Мілоан» на користь надавача платіжних послуг для здійснення переказу коштів, не є належним і достатнім доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 , а зазначена в ньому інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку до таких документів. Надане позивачем платіжне доручення за відсутності в ньому відповідної відмітки банку про проведення зазначеної грошової операції не є первинним бухгалтерським документом, який фіксує здійснення платежу та є необхідним для підтвердження таких юридичних фактів. Сам по собі факт складання або подання платіжного доручення (інструкції), без підтвердження реального проведення такої операції у безготівковій формі через банківську установу, не є належним підтвердженням зарахування коштів кредитора на рахунок їх отримувача.

Зазначене відповідає змісту пункту 3.1 глави 3 Інструкції №22 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) про те, що платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Банк у договорі з платником - фізичною особою має право передбачати можливість подання цим платником платіжного доручення в довільній формі, яке має містити такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату складання і номер; прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; найменування банку платника; найменування/прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; найменування банку отримувача; суму цифрами та словами; призначення платежу; підпис платника.

Те саме стосується і відомості про щоденні нарахування та погашення за Договором №4271648 від 27.07.2021, яка є розрахунком заборгованості, поданим позивачем, оскільки він є похідним, обробленим документом, складеним на підставі первинних даних, а не первинним документом бухгалтерського обліку, у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак не може вважатися належним та достовірним доказом наявності та розміру заборгованості.

За відсутності таких первинних документів суд позбавлений можливості перевірити реальність господарських операцій, у тому числі факт отримання відповідачкою кредитних коштів, у зв`язку з чим доводи представника позивача щодо наявності заборгованості є недоведеними.

Додатки до позовної заяви без банківської виписки з особового рахунку ОСОБА_1 не підтверджують факту отримання відповідачкою кредитних коштів.

У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у справі відсутні належні докази перерахування та отримання відповідачкою кредиту в розмірі 7 000 грн за Договором про споживчий кредит №4271648 від 27.07.2021, та щодо недоведеності права вимоги у позивача за таким договором кредиту.

Посилання представника позивача на ненадання відповідачкою чи її представником жодних належних і допустимих доказів перерахування кредитних коштів не на її рахунок є безпідставним, оскільки відповідно до ст.81 ЦПК України обов`язок доказування факту укладення договору, перерахування та отримання кредитних коштів покладається на позивача. Вимога до відповідача доводити факт неотримання коштів є застосовною лише після доведення позивачем факту перерахування кредитних коштів і за своїм змістом фактично означає покладення обов`язку доказування негативного факту, що суперечить засадам цивільного судочинства та принципу змагальності сторін.

З огляду на недоведеність факту отримання відповідачкою кредитних коштів та, як наслідок, відсутність у позивача права вимоги за кредитним договором, дослідження інших доводів апеляційної скарги не має правового значення для вирішення справи.

З урахуванням того, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт укладення кредитного договору, а також зарахування кредитних коштів на картку та належність цієї картки саме відповідачці, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову та залишенням апеляційної скарги без задоволення й відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судова колегія доходить висновку, що сплачені апелянтом судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторону позивача.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» Романенка Михайла Едуардовича залишити без задоволення.

Заочне рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 10 листопада 2026 року.

Головуючий -

В.Б. Яцина

Судді -

О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук.