Постанова № 141377253 у справі № 646/9953/25 від 10.11.2026

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 646/9953/25 Головуючий суддя І інстанції Крівцов Д. А.

Провадження № 22-ц/818/3652/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Тичкової О.Ю., Маміної О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» в особі представника Білотіла Петра Петровича на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 02 березня 2026 року у справі №646/9953/25 за позовом адвоката Усенка Михайла Ігоровича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №8500208 від 28.03.2024 у розмірі 13304,01 грн, а також судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 28.03.2024 відповідач уклав з ТОВ «Мілоан» Договір про споживчий кредит №8500208 на суму 7000,00 грн. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора.

Як зазначив позивач, первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі.

Право вимоги за кредитним договором перейшло від ТОВ «Мілоан» до позивача згідно з умовами Договору відступлення прав вимоги №109-МЛ від 29.08.2024, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Відповідач свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 13304,01 грн, з яких: 5566,85 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 7387,16 грн - прострочена заборгованість за процентами; 350,00 грн - прострочена заборгованість за комісією, що стало підставою звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Салтівського районного суду м.Харкова від 02 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» Білотіл П.П. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Зазначає, що товариство належним чином та в повному обсязі виконало свої зобов`язання за кредитним договором, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, передбачені умовами кредитного договору. На підтвердження факту надання кредитних коштів позивачем до позовної заяви долучено платіжне доручення №126779692 від 28.03.2024 про перерахунок коштів у сумі 7000,00 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , номер якої зазначений в пункті 2.1 кредитного договору. Водночас відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав.

Оскільки ТОВ «Мілоан» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює діяльність з надання кредитів у позику без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи чи виписки за рахунком відповідача, а надане платіжне доручення є належним і допустимим доказом її розміру.

Наголошує, суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував положення законодавства щодо охорони банківської таємниці, які обмежують можливість позивача самостійно отримати від банку інформацію щодо належності відповідачу платіжної картки та руху коштів за відповідним рахунком. З огляду на зазначене, на підтвердження факту перерахування коштів відповідачу позивачем було надано копію платіжного доручення, відповідно до якого на платіжну картку, зазначену в кредитному договорі, здійснено переказ коштів у розмірі 7000 грн. При цьому відповідачем не було надано жодних доказів на спростування доводів позивача.

Крім того, просить поновити строк для подачі клопотання про витребування та витребувати в АТ КБ «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) інформацію про те, чи було емітовано банківську карту № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та інформацію про зарахування 28.03.2024 кредитних коштів у розмірі 7000,00 грн від ТОВ «Мілоан» на платіжну банківську картку № НОМЕР_1 згідно з кредитним договором №8500208.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст.367, 368 ЦПК України, дослідила матеріали справи, перевірила доводи апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що, встановивши факт укладення кредитного договору, підтверджений наявними у справі доказами, суд не може встановити факт зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача, а відтак - наявність або відсутність заборгованості за кредитним договором.

Суд зазначив, що надані позивачем документи не можна визнати належними та допустимими доказами на підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів у кредит від ТОВ «Мілоан», оскільки відомості про щоденні нарахування та погашення, складені ТОВ «Мілоан», та виписка з особового рахунку за кредитним договором, складена позивачем, не можуть відображати рух коштів по банківському рахунку відповідача та інформацію про операції по вказаному рахунку, зокрема інформацію про зарахування суми кредиту на банківський (картковий) рахунок відповідача, а відтак - не є первинними документами і не можуть підтверджувати наявність заборгованості та її розмір.

Також суд вказав, що у платіжному дорученні, яке було надане на підтвердження позовних вимог, не зазначена установа банку отримувача коштів, тобто відповідача. Крім того, платіжне доручення не містить будь-яких відміток банку про його виконання (підпису уповноваженого працівника банку, штампу або печатки банку тощо). За таких обставин суд дійшов висновку, що вказану платіжну інструкцію не можна визнати належним та допустимим доказом на підтвердження факту перерахування суми кредиту відповідачу.

Разом з цим суд наголосив, що будь-яких доказів того, що вказаний вище рахунок (банківська картка) належить відповідачу та саме останній є отримувачем грошових коштів, які перераховані на відповідний рахунок (картку), суду не надано.

Інших доказів на підтвердження позовних вимог позивач не надав, клопотання про витребування додаткових доказів не заявляв.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважаючи їх законними та обґрунтованими, такими, що відповідають встановленим у справі обставинам і не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Судом встановлено, що згідно з Договором про споживчий кредит №8500208 від 28.03.2024, Додатками №1, №2 та №3 до Договору, Анкетою - заявою на кредит №8500208 від 28.03.2024, укладеними між ТОВ «Мілоан» та відповідачем, довідкою про ідентифікацію, ТОВ «Мілоан» зобов`язалося передати відповідачу грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти та комісію за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Договором про споживчий кредит №8500208 від 28.03.2024 сторонами погоджені наступні умови: 1) сума кредиту - 7000,00 грн; 2) строк кредиту - 120 днів; 3) денна процентна ставка - 1,82 % річних; комісія за надання кредиту - 350,00 грн.

У Договорі про споживчий кредит №8500208 від 28.03.2024 вказаний номер карти відповідача «545708ХХХХХХ4376».

Суду надане платіжне доручення №126779692 від 28.03.2024 про перерахування ТОВ «Мілоан» на картку відповідача «545708ХХХХХХ4376» грошових коштів у розмірі 7000,00 грн.

Відповідно до укладених між позивачем і ТОВ «Мілоан» Договору відступлення прав вимоги №109-МЛ від 29.08.2024, витягу з Реєстру боржників до договору, Акту приймання - передачі Реєстру боржників від 29.08.2024, платіжної інструкції №5484, ТОВ «Мілоан» відступило позивачу право грошової вимоги заборгованості до відповідача за Договором про споживчий кредит №8500208 від 28.03.2024.

Згідно з випискою з особового рахунку, виконаною позивачем, у відповідача станом на 20.08.2025 утворилася заборгованість у розмірі 13304,01 грн, з яких: 5566,85 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 7387,16 грн - прострочена заборгованість за процентами; 350,00 грн - прострочена заборгованість за комісіями.

Суду також надана складена ТОВ «Мілоан» відомість про щоденні нарахування та погашення.

Позивачем направлялася на адресу відповідача претензія про погашення заборгованості за Договором.

Проте надані позивачем докази, а саме договір про споживчий кредит з додатками, заявка на отримання кредиту, довідка про ідентифікацію, анкета-заява на кредит, підтверджують лише факт укладення між сторонами договору про споживчий кредит та узгодження його умов, проте не можуть бути визнані належними та допустимими доказами на підтвердження факту отримання відповідачем суми кредиту.

Отже, у цій справі, констатуючи факт укладення кредитного договору, суд зазначив, що не може встановити факт зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача, а відтак - наявність або відсутність заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Встановлені судом першої інстанції обставини та висновки про укладення вищевказаного договору не оскаржуються, а тому відповідно до ст.367 ЦПК України колегія суддів їх не перевіряє.

Поряд із цим матеріали справи не містять належних і достатніх доказів видачі первісним кредитором та отримання відповідачем кредитних коштів.

Законом України «Про платіжні послуги» визначено, що безготівкові розрахунки - це перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів через надавачів платіжних послуг на підставі платіжної інструкції.

Ініціатором платіжної операції є особа, яка формує та/або подає відповідну платіжну інструкцію, а отримувачем є особа, на рахунок якої зараховуються кошти. Платіжна операція здійснюється через надавача платіжних послуг у межах визначеної законодавством платіжної інфраструктури.

Відповідно до Закону, надання фінансових платіжних послуг здійснюється банками та іншими надавачами платіжних послуг за наявності відповідного правового статусу та у встановленому законом порядку.

Таким чином, законодавством передбачено, що переказ коштів є завершеною платіжною операцією лише за умови її фактичного виконання надавачем платіжних послуг, що підтверджується відповідними даними платіжної системи.

Згідно з ч.1 ст.29 Закону країни «Про фінансові послуги та фінансові компанії» фінансова компанія - це фінансова установа, яка на підставі відповідної ліцензії має право здійснювати діяльність з надання одного або декількох з таких видів фінансових послуг: 1) надання коштів та банківських металів у кредит; 2) надання гарантій; 3) факторинг; 4) фінансовий лізинг; 5) торгівля валютними цінностями; 6) фінансові платіжні послуги з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів.

До 01 серпня 2022 року діяла Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 (далі за текстом - Інструкція №22), яка в подальшому була замінена Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163 (далі за текстом - Інструкція №163).

Відповідно до Інструкції №22, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача; платник - особа, з рахунку якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання до банку або іншої установи - члена платіжної системи документа на переказ готівки разом з відповідною сумою коштів; отримувач/одержувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу в готівковій формі; сума переказу - відповідна сума коштів, яка в результаті переказу має бути зарахована на рахунок отримувача або видана йому в готівковій формі.

Платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією №22.

Відповідно до приписів пункту 6 розділу І Інструкції №163, платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції; платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього; платник - особа, з рахунку якої ініціюється платіжна операція на підставі платіжної інструкції; сума платіжної операції - відповідна сума коштів, яка в результаті виконання платіжної операції повинна бути зарахована на рахунок отримувача або видана отримувачу в готівковій формі.

На підтвердження надання відповідачу та зарахування на його банківську картку кредитних коштів у розмірі 7000,00 грн позивачем надано суду платіжне доручення №126779692 від 28.03.2024, у якому повідомляється про зарахування 28.03.2024 суми 7000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_3 , а отримувачем коштів зазначено ОСОБА_1 , а також відомості про щоденні нарахування та погашення за Договором №8500208 від 28.03.2024 та виписку з особового рахунку за цим кредитним договором, що не відповідають вимогам законодавства до первинних бухгалтерських документів, які підтверджують перерахування первісним кредитором грошових коштів позичальнику. Таким документом є виписка з банківського рахунку первинного кредитора про здійснення відповідної грошової операції на користь позичальника, або платіжна інструкція з відміткою банку про здійснення операції та іншою інформацією, яка передбачена згаданою Інструкцією №163.

Такий висновок ґрунтується на особливостях бухгалтерського оформлення безготівкових грошових операцій первісним кредитором у цій справі, який не є банківською фінансовою установою, а також на правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Згідно з цими висновками, кредитор зобов`язаний довести факт отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, що підтверджує наявність заборгованості та її розмір, шляхом подання первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

Проте ані з наданого позивачем платіжного доручення, ані з інших наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням обов`язкових у таких випадках стандартів бухгалтерського обліку, неможливо встановити, що відповідний переказ фактично був здійснений у безготівковій формі за рахунок грошових коштів первісного кредитора на користь відповідача на підставі вищевказаного кредитного договору. Надані позивачем на підтвердження виконання первісним кредитором обов`язків за укладеним між сторонами кредитним договором документи не містять інформації щодо номера рахунку отримувача, а містять неповний номер картки. Також, за відсутності на них відмітки банку про здійснення відповідної грошової операції у безготівковій формі вони не є належними доказами фактичного виконання умов кредитного договору щодо передачі кредитних коштів первісним кредитором (ТОВ «Мілоан») та їх отримання позичальником ( ОСОБА_1 ), що є необхідною умовою для виникнення зобов`язань у позичальника згідно з умовами цього Договору.

Платіжне доручення, яке фактично є розпорядженням ТОВ «Мілоан» на користь надавача платіжних послуг для здійснення переказу коштів, не є належним і достатнім доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 , а зазначена в ньому інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку до таких документів. Надане позивачем платіжне доручення за відсутності в ньому відповідної відмітки банку про проведення зазначеної грошової операції не є первинним бухгалтерським документом, який фіксує здійснення платежу та є необхідним для підтвердження таких юридичних фактів. Сам по собі факт складання або подання платіжного доручення (інструкції), без підтвердження реального проведення такої операції у безготівковій формі через банківську установу, не є належним підтвердженням зарахування коштів кредитора на рахунок їх отримувача.

Наведені з цього приводу висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та відповідають змісту пункту 37 розділу ІІ Інструкції №163 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) про те, що платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов`язкові реквізити: 1) дату складання і номер; 2) унікальний ідентифікатор платника або найменування/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; 3) найменування надавача платіжних послуг платника; 4) суму цифрами та словами; 5) призначення платежу; 6) підпис(и) платника; 7) унікальний ідентифікатор отримувача або найменування/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; 8) найменування надавача платіжних послуг отримувача.

Вказівки щодо особливостей заповнення реквізитів платіжної інструкції, оформленої в паперовій або електронній формі (додаток до Інструкції №163 (пункт 10 розділу I)), передбачають наявність такої інформації у платіжних інструкціях, зокрема: платіжна інструкція засвідчується підписами [власноручним(ими)/електронним(ими)] уповноваженого працівника надавача платіжних послуг, який оформив платіжну інструкцію, та працівника, на якого покладено функції контролера. У разі перерахування коштів на рахунки отримувачів (фізичних та юридичних осіб), які відкриті в іншого надавача платіжних послуг, платіжна інструкція засвідчується підписом(ами) [власноручним(ими)/електронним(ими)] уповноваженого(их) працівника(ів) надавача платіжних послуг, визначеного(их) внутрішніми документами надавача платіжних послуг (п.19 Інструкції №163).

Те саме стосується і відомості про щоденні нарахування та погашення за Договором №8500208 від 28.03.2024 від ТОВ «Мілоан» та виписки з особового рахунку від ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», які є розрахунками заборгованості, поданими позивачем, оскільки вони є похідними, обробленими документами, складеними на підставі первинних даних, а не первинними документами бухгалтерського обліку, у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак не можуть вважатися належними та достовірними доказами наявності та розміру заборгованості.

За відсутності таких первинних документів суд позбавлений можливості перевірити реальність господарських операцій, у тому числі факт отримання відповідачем кредитних коштів, у зв`язку з чим доводи представника позивача щодо наявності заборгованості є недоведеними.

Крім того, неможливо встановити, чи належить зазначена картка відповідачу, а також чи зазначав він цей номер картки під час оформлення заявки або укладення кредитного договору, оскільки матеріали справи містять лише неповний (маскований) номер картки - № НОМЕР_3 .

У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у справі відсутні належні докази перерахування та отримання відповідачем кредиту в розмірі 7000,00 грн за кредитним договором №8500208 від 28.03.2024, та щодо недоведеності права вимоги у позивача за таким договором кредиту.

Додатки до позовної заяви без банківської виписки з особового рахунку ОСОБА_1 не підтверджують факту отримання відповідачем кредитних коштів.

В апеляційній скарзі зазначено також про те, що первісний кредитор є фінансовою, а не банківською установою, тому не має можливості надати первинні банківські документи. Проте колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства суд не наділений повноваженнями самостійно збирати докази у справі. Водночас позивач, всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України, не скористався своїм процесуальним правом заявити в суді першої інстанції клопотання про витребування відповідних доказів, необхідних для підтвердження обставин, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог.

Крім того, апеляційна скарга містить клопотання про поновлення строку для подання клопотання про витребування в АТ КБ «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) доказів, а саме: інформації про те, чи було емітовано банківську карту № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та інформації про зарахування 28.03.2024 кредитних коштів у розмірі 7000,00 грн від ТОВ «Мілоан» на платіжну банківську картку № НОМЕР_1 згідно з кредитним договором №8500208.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з ч.1 ст.126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч.1 ст.127 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що позивачем не було доведено наявності поважних причин пропуску строку неподання доказів до суду першої інстанції відповідно до норм ч.ч.2, 4, 8 ст.83 ЦПК України.

Вказані норми передбачають, що позивач, а також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен письмово повідомити про це суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа вчинила всі залежні від неї дії для отримання відповідного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадків, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Матеріали справи не містять даних про те, що позивач звертався зі вказаним клопотанням про витребування доказів у суді першої інстанції, а саме: інформації про те, чи було емітовано банківську карту № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та інформації про зарахування 28.03.2024 кредитних коштів у розмірі 7000,00 грн від ТОВ «Мілоан» на платіжну банківську картку № НОМЕР_1 згідно з кредитним договором №8500208

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем у клопотанні не обґрунтовано поважних причин пропуску встановленого строку для подання клопотання про витребування доказів у суді першої інстанції, а також не доведено неможливості звернення з таким клопотанням у встановлений строк.

Колегія суддів зауважує, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та рівності сторін, у тому числі щодо своєчасного заявлення клопотань та подання доказів, а кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею відповідних процесуальних дій (ст.12 ЦПК України).

З огляду на те, що позивач не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про витребування зазначених доказів та не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, суд апеляційної інстанції на підставі ч.3 ст.367 ЦПК України відмовляє у задоволенні клопотання про поновлення строку та витребування доказів.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог і, відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням ним процесуальних дій. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №755/18920/18.

Посилання представника позивача на ненадання відповідачем доказів, які б спростовували доводи позивача є безпідставним, оскільки відповідно до ст.81 ЦПК України обов`язок доказування факту перерахування та отримання кредитних коштів покладається на позивача. Вимога до відповідача доводити факт неотримання коштів є застосовною лише після доведення позивачем факту перерахування кредитних коштів і за своїм змістом фактично означає покладення обов`язку доказування негативного факту, що суперечить засадам цивільного судочинства та принципу змагальності сторін.

З урахуванням викладеного судом правильно зроблено висновок, що позивачем не доведено фактів перерахування та отримання кредитних грошей відповідачем, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення з цих підстав.

Відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, то відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Так як апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судового збору, сплаченого у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» в особі представника Білотіла Петра Петровича про поновлення строку для подання клопотання про витребування доказів - відмовити.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» в особі представника Білотіла Петра Петровича залишити без задоволення.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 02 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 10 листопада 2026 року.

Головуючий -

В.Б. Яцина

Судді -

О.Ю. Тичкова

О.В. Маміна.