Постанова № 141377255 у справі № 638/14673/25 від 10.11.2026

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/14673/25 Головуючий суддя І інстанції Хайкін В. М.

Провадження № 22-ц/818/3410/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: інших видів кредиту

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» в особі представника Гончаренко Юлії Андріївни на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року у справі №638/14673/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №4465324 від 14.02.2021 у розмірі 22 204,25 грн, а також витрат зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 14.02.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №4465324, згідно з умовами якого відповідач отримав 5 500,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом. Відповідно до графіка погашення кредиту, відповідач не здійснював платежів на погашення основної суми кредиту, сплату комісії та процентів. ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало у повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну суму. Відповідач не виконав умови кредитного договору. 27.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено Договір відступлення прав вимоги №69-МЛ від 27.05.2021. Сума заборгованості відповідача становить 22 204,25 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 4 950,00 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків - 16 649,25 грн, прострочена заборгованість за комісією - 605,00 грн, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» Гончаренко Ю.А. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Крім того, просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Посилаючись на Правила надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» (у редакції від 29.12.2020), які просить долучити до матеріалів справи, зазначає, що для отримання кредитних коштів від ТОВ «Мілоан» відповідач після реєстрації на вебсайті товариства, зазначивши свої персональні дані, заповнив анкету-заявку на отримання кредиту, у якій вказав бажані умови кредитування, свій РНОКПП, паспортні дані, номер мобільного телефону та інші персональні дані.

Вказує, що після погодження надання кредитних коштів ТОВ «Мілоан» направило проєкт договору до особистого кабінету відповідача. Ознайомившись з умовами договору, відповідач підписав його за допомогою електронного підпису шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора S13763, що передбачено статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» та статтями 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Зазначає, що Договір про споживчий кредит №4465324 було укладено 14.02.2021, тобто до набрання чинності постановою Правління Національного банку України від 03.11.2021 №113 «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)», яка набрала чинності 05.11.2021, а тому вимоги цієї постанови щодо підписання договору на момент його укладення не застосовувалися.

Пояснює, що на підтвердження позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором позивачем надано копію відповідного договору з додатками, розрахунок заборгованості та платіжне доручення, яке містить усі необхідні реквізити.

Оскільки ТОВ «Мілоан» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює діяльність з надання кредитів у позику без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи чи виписки за рахунком відповідача, а надане платіжне доручення є належним і допустимим доказом її розміру.

Наголошує, суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував положення законодавства щодо охорони банківської таємниці, які обмежують можливість позивача самостійно отримати від банку інформацію щодо належності відповідачу платіжної картки та руху коштів за відповідним рахунком. З огляду на зазначене, на підтвердження факту перерахування коштів відповідачу позивачем було надано копію платіжного доручення №39609600, відповідно до якого на платіжну картку, зазначену в кредитному договорі, здійснено переказ коштів у розмірі 5 500 грн. При цьому відповідачем не було надано жодних доказів на спростування доводів позивача.

Враховуючи викладене, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що кредитні кошти за Договором №4465324 від 14.02.2021 не було перераховано.

Судові витрати апелянта складаються зі сплаченого ним судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст.367, 368 ЦПК України дослідила матеріали справи, перевірила доводи апеляційної скарги, та вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що у Договорі про споживчий кредит №4465324 від 14.02.2021 та Анкеті-заяві на кредит №4465324 від 14.02.2021 відсутні докази підпису відповідача.

Крім того, суд зазначив, що Договір про споживчий кредит №4465324 від 14.02.2021 не містить інформації про номер картки, на яку за умовами Договору мають бути перераховані кредитні кошти, тобто позивачем не доведено, що відповідачем були отримані кредитні кошти на встановлених у кредитному договорі умовах.

Наданий позивачем документ «платіжне доручення 39609600» не засвідчує факт перерахування відповідачу коштів, адже для підтвердження перерахування коштів отримувачу такий документ повинен містити відмітку банку про його виконання. Документ, який має назву «платіжне доручення 39609600», не відповідає первинному документу, який засвідчує або може засвідчувати надання коштів відповідачу за кредитним договором. Інших квитанцій, довідок платіжних компаній, первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт перерахування ТОВ «Мілоан» коштів відповідачу, матеріали справи не містять.

За таких обставин, з огляду на недоведеність позивачем факту перерахування відповідачу кредитних коштів, а відтак і факту їх надання та фактичного користування ними відповідачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та відмовив у їх задоволенні в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам, та доводами скарги не спростований.

Судом встановлено, що на підтвердження вимог у позові зазначено наступне.

14.02.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №4465324, відповідно до якого кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим Договором, на строк, визначений п.1.3 Договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п.1.2 Договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит (п.1.1 Договору).

Пунктом 1.2 Договору визначено, що сума (загальний розмір) кредиту становить 5 500,00 грн у валюті - гривня.

Пунктом 1.3 Договору визначено, що кредит надається строком на 15 днів з 14.02.2021.

Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) - 01.03.2021 (п.1.4 Договору).

Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 1 842,50 грн в грошовому виразі та 815,00 відсотків річних у процентному значенні (п.1.5 Договору).

Комісія за надання кредиту - 605,00 грн, яка нараховується за ставкою 11,00 % від суми кредиту одноразово (п.1.5.1 Договору).

Проценти за користування кредитом - 1 237,50 грн, які нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.5.2 Договору).

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.6 Договору).

У п.6.4, 6.5 кредитного договору зазначається, що укладення товариством кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Відповідно до довідки, кредитний договір №4465324 від 14.02.2021 був підписаний відповідачем із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором S13763; дата і час відправки одноразового ідентифікатора позичальнику: 14.02.2021 о 20:13; номер телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор: [телефон приховано].

На підтвердження укладення кредитного договору позивачем надано: копію Анкети-заяви на кредит №4465324 від 14.02.2021; копію Договору про споживчий кредит №4465324 від 14.02.2021, копію довідки про ідентифікацію; паспорт споживчого кредиту.

Отже, зазначений кредитний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства в електронній формі.

На підтвердження виконання товариством зобов`язань щодо перерахування коштів за кредитним договором надано платіжне доручення №39609600 про успішне перерахування коштів за кредитним договором №4465324 у розмірі 5 500,00 грн.

27.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір відступлення прав вимоги №69-МЛ, відповідно до умов якого кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 13.06.2025 до Договору відступлення прави вимог №69-МЛ від 27.05.2021, до позивача перейшло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №4465324 від 14.02.2021 на загальну суму 22 204,25 грн, з яких: 4 950,00 грн - залишок за тілом кредиту, 16 649,25 грн - залишок за відсотками, 605,00 грн - залишок за комісією.

Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором №4465324 від 14.02.2021, заборгованість ОСОБА_1 складає 22 204,25 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 4 950,00 грн, прострочена заборгованість за відсотками - 16 649,25 грн, прострочена заборгованість за комісіями - 605,00 грн.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з вимогами статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, а також права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, який надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Порядок отримання, використання електронного підпису та накладення його на документи в Україні регулюється Законом України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Основні положення про правовий статус електронних документів та підписів також закріплені в Законі України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Отже, одноразовий ідентифікатор - це комбінація цифр і літер або лише цифр чи лише літер, яку заявник отримує електронною поштою у вигляді пароля, іноді в парі «логін -пароль», або СМС-коду, надісланого на телефон, чи іншим способом.

Однак позивач, всупереч своєму процесуальному обов`язку, не надав до суду належних і допустимих доказів, які підтверджують отримання та використання позичальником одноразового ідентифікатора при укладенні вищевказаного кредитного договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначає, яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19. До аналогічних висновків також дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19) та від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20).

Зазначений договір є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У більшості випадків умови договору приєднання розробляються товариством (у даному випадку - ТОВ «Мілоан»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, вони повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведеними до їх відома, у зв`язку з чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він був ознайомлений.

У рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України, держава захищає права споживачів.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, у тому числі кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов, оформлених однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, позивач посилався на те, що 14.02.2021 ОСОБА_1 за власним волевиявленням, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «Мілоан» було подано Заявку на отримання кредиту №4465324.

Крім того, позивач надав до суду копію кредитного договору №4465324 від 14.02.2021, згідно з пунктом 6 якого сторони дійшли згоди, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту).

Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт товариства, мобільний додаток або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277.

Після укладення цей кредитний договір надається позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд товариства направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв`язку, наданими позичальником товариству.

Приймаючи пропозицію товариства про укладання цього кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому.

Разом з тим, із наданих суду позивачем доказів не вбачається, що відповідач вчинив необхідну сукупність дій, спрямовану на отримання позики від ТОВ «Мілоан», а саме: зареєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства (особистому кабінеті), яке надало таку пропозицію, отримав повідомлення від товариства (в даному випадку від ТОВ «Мілоан») із одноразовим ідентифікатором, та прийняв пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого йому позивачем одноразового ідентифікатора.

У пункті 10 кредитного договору та в анкеті-заяві на кредит №4465324 від 14.02.2021 відсутній електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором. Такий підпис відсутній також у Графіку платежів, Паспорті споживчого кредиту та Правилах надання фінансових кредитів, на які посилається представник позивача у апеляційній скарзі.

На підтвердження доводів позивача про те, що відповідач отримав в SMS-повідомленні одноразовий ідентифікатор S13763, при введенні якого прийняв умови кредитного договору, надано лише Довідку про ідентифікацію від 12.06.2025, складену самим первісним кредитором та не погоджену з відповідачем. Проте зазначена довідка є одностороннім документом, а тому сама по собі не є достатнім доказом того, що одноразовий ідентифікатор, зазначений у цій довідці, належить саме відповідачу (позичальнику).

Суд не зобов`язаний вважати обставину доведеною лише тому, що сторона надала певні докази. Навіть якщо інша сторона не надала прямих спростувань, факт не визнається встановленим автоматично. Оцінка доказів завжди здійснюється в сукупності з метою усунення суперечностей.

Відповідно до ст.100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Оскільки усі дії по укладенню (підписанню) договору в електронній формі, як це зазначено у позові, відбулися на вебсайті кредитора, то саме він має у достатній мірі довести на підставі доказів, які відповідають визначеним у ст.ст.77-80 ЦПК України критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності. Такі докази у сукупності та взаємному зв`язку мають надавати суду змогу дійти до висновку про наявність чи відсутність обставин справи, на які спирається позивач як на підстави свого позову, та інших обставин, які входять до предмету доказування згідно з відповідною нормою права, якою врегульовані спірні правовідносини.

Колегія суддів погоджується з тим, що позивач не довів факт укладення договору шляхом обміну електронними повідомленнями, накладення підпису одноразовим ідентифікатором та прийняття (акцепту) умов договору.

Так, на підтвердження укладення кредитного договору позивач надав до суду лише паперові копії електронних доказів.

Разом із тим зазначені документи не є достатніми на підтвердження факту надсилання позичальнику оферти про укладення кредитного договору та її акцепту, оскільки вони самі по собі мають лише ілюстративний характер. Позивач всупереч своєму процесуальному обов`язку не надав до справи належних та допустимих електронних доказів того, що сторони обмінялися відповідними електронними документами, і що такі документи були підписані у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до змісту Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», електронні документи, які використовуються під час укладення договору, мають містити обов`язкові реквізити, зокрема електронний підпис, який до його накладення має бути ідентифікований з особою, що його використовує, як це передбачено статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Кожний електронний документ у своєму складі містить метадані - структуровані дані, що є характеристиками описуваних сутностей електронних документів для цілей їх ідентифікації, пошуку, оцінки та управління ними, які утворюються протягом життєвого циклу відповідних електронних документів. Їх можна вважати унікальними даними, що ідентифікують цифровий документ як такий, що був створений у реальному житті відповідно до певних часових і просторових параметрів.

Метадані включають контекст, зміст, автора, дату створення, формат і технічні характеристики цифрового файлу, цифрового (електронного) документа чи іншого об`єкта у цифровій (електронній) формі. За цими властивостями можна здійснювати пошук таких документів і проводити їх верифікацію.

Існують такі визначення метаданих, що є застосовними у цій справі.

Метадані - довідкова структурована інформація, що описує, роз`яснює, дає змогу ідентифікувати, спрощує використання та управління набором даних (постанова Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №835 «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних»).

Метадані - дані про інформаційні об`єкти та їх окремі структури, що є складовими формату даних електронного документообігу, а також процеси, які відбуваються над цими інформаційними об`єктами (наказ Державного агентства з питань електронного урядування України від 07 вересня 2018 року №60 «Вимоги до форматів даних електронного документообігу в органах державної влади», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20 листопада 2018 року за №1309/32761).

З огляду на те, що позивач, всупереч своєму процесуальному обов`язку, передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України, не надав до суду першої інстанції електронних документів з їх відповідними метаданими (або їх паперових копій) на підтвердження заявлених підстав позову: щодо проходження ідентифікації та верифікації відповідача в ІТС кредитодавця при укладенні Договору, що відповідач має особистий кабінет на сайті кредитодавця, що він входив до свого електронного кабінету під своїм логіном, що він надсилав свою відповідь на електронне повідомлення про акцепт оферти, що електронний підпис - одноразовий ідентифікатор, який перед цим був сторонами узгоджений, був фактично ним використаний при підписанні електронного документа, суд першої інстанції обґрунтовано та відповідно до ст.ст.79, 80 ЦПК України вважав недоведеним факт укладення кредитного договору відповідно до положень вищевказаних законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», «Про електронну комерцію», якими врегульовано порядок укладення договорів в електронній формі.

Колегія суддів також констатує, що саме по собі зазначення у наданих позивачем документах особистих даних відповідача, зокрема РНОКПП, паспортних даних, номера мобільного телефона за недоведеності дотримання визначеного у законі порядку укладення договору у електронній формі - не є належними і достатніми доказами цих обставин.

Таким чином, саме зазначення персональних даних відповідача у письмових доказах, які містяться в матеріалах справи, наявність яких у третіх осіб не виключається, є недостатнім для ідентифікації особи відповідача для підтвердження укладення договору відповідно до зазначених умов кредитного договору.

Таким чином, у справі, що розглядається, позивачем не доведено, що одноразовий ідентифікатор було направлено відповідачу, а отже, не підтверджується факт його отримання останнім та узгодження, внаслідок цього, його використання при підписанні договору. Відповідно, відсутні належні та допустимі докази того, що відповідач здійснив підписання кредитного договору з використанням такого одноразового ідентифікатора. У матеріалах справи відсутні документи, які б з достатньою вірогідністю свідчили про використання саме відповідачем електронного підпису для підтвердження волевиявлення щодо укладення кредитного договору.

Матеріали справи також не містять первинних документів, які б належним чином підтверджували виконання операції з безготівкового перерахування суми кредиту на картковий рахунок відповідача за кредитним договором.

На момент виникнення спірних правовідносин діяла Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 (далі за текстом - Інструкція №22), яка в подальшому була замінена Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163 (далі за текстом - Інструкція №163).

Відповідно до Інструкції №22, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача; платник - особа, з рахунку якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання до банку або іншої установи - члена платіжної системи документа на переказ готівки разом з відповідною сумою коштів; отримувач/одержувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу в готівковій формі; сума переказу - відповідна сума коштів, яка в результаті переказу має бути зарахована на рахунок отримувача або видана йому в готівковій формі.

Платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією №22.

На підтвердження надання відповідачу та зарахування на його банківську картку кредитних коштів у розмірі 5 500,00 грн позивачем надано суду платіжне доручення №39609600 від 14.02.2021, у якому повідомляється про зарахування 14.02.2021 суми 5 500,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , а отримувачем коштів зазначено ОСОБА_1 , а також відомості про щоденні нарахування та погашення за Договором №4465324 від 14.02.2021 та виписку з особового рахунку за цим кредитним договором. Разом з тим, ці документи не відповідають вимогам законодавства до первинних бухгалтерських документів, які підтверджують перерахування первісним кредитором грошових коштів позичальнику. Таким документом є виписка з банківського рахунку первісного кредитора про здійснення відповідної грошової операції на користь позичальника або належний та допустимий доказ - платіжне доручення з відміткою банку про здійснення операції та іншою інформацією, передбаченою зазначеною Інструкцією №22. Надане позивачем платіжне доручення цим вимогам не відповідає.

Такий висновок ґрунтується на особливостях бухгалтерського оформлення безготівкових грошових операцій первісним кредитором у цій справі, який не є банківською фінансовою установою, а також на правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Згідно з цими висновками, кредитор зобов`язаний довести факт отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, що підтверджує наявність заборгованості та її розмір, шляхом подання первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

Проте ані з наданого позивачем платіжного доручення, ані з інших наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням обов`язкових у таких випадках стандартів бухгалтерського обліку, неможливо встановити, що відповідний переказ фактично був здійснений у безготівковій формі за рахунок грошових коштів первісного кредитора на користь відповідача на підставі вищевказаного кредитного договору. Надані позивачем на підтвердження виконання первісним кредитором обов`язків за укладеним між сторонами кредитним договором документи не містять інформації щодо номера рахунку отримувача, а містять неповний номер картки. Також, за відсутності на них відмітки банку про здійснення відповідної грошової операції у безготівковій формі вони не є належними доказами фактичного виконання умов кредитного договору щодо передачі кредитних коштів первісним кредитором (ТОВ «Мілоан») та їх отримання позичальником ( ОСОБА_1 ), що є необхідною умовою для виникнення зобов`язань у позичальника згідно з умовами цього Договору.

Платіжне доручення, яке фактично є розпорядженням ТОВ «Мілоан» на користь надавача платіжних послуг для здійснення переказу коштів, не є належним і достатнім доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 , а зазначена в ньому інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку до таких документів. Надане позивачем платіжне доручення за відсутності в ньому відповідної відмітки банку про проведення зазначеної грошової операції не є первинним бухгалтерським документом, який фіксує здійснення платежу та є необхідним для підтвердження таких юридичних фактів. Сам по собі факт складання або подання платіжного доручення (інструкції), без підтвердження реального проведення такої операції у безготівковій формі через банківську установу, не є належним підтвердженням зарахування коштів кредитора на рахунок їх отримувача.

Зазначене відповідає змісту пункту 3.1 глави 3 Інструкції №22 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) про те, що платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Банк у договорі з платником - фізичною особою має право передбачати можливість подання цим платником платіжного доручення в довільній формі, яке має містити такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату складання і номер; прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; найменування банку платника; найменування/прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; найменування банку отримувача; суму цифрами та словами; призначення платежу; підпис платника.

Те саме стосується і відомості про щоденні нарахування та погашення за Договором №4465324 від 14.02.2021 та виписки з особового рахунку від ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», які є розрахунками заборгованості, поданими позивачем, оскільки вони є похідними, обробленими документами, складеними на підставі первинних даних, а не первинними документами бухгалтерського обліку, у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак не можуть вважатися належними та достовірними доказами наявності та розміру заборгованості.

За відсутності таких первинних документів суд позбавлений можливості перевірити реальність господарських операцій, у тому числі факт отримання відповідачем кредитних коштів, у зв`язку з чим доводи представника позивача щодо наявності заборгованості є недоведеними.

Додатки до позовної заяви без банківської виписки з особового рахунку ОСОБА_1 не підтверджують факту отримання відповідачем кредитних коштів.

Крім того, неможливо встановити, чи належить зазначена картка відповідачу, а також чи зазначав він цей номер картки під час оформлення заявки або укладення кредитного договору, оскільки матеріали справи містять лише неповний (маскований) номер картки - № НОМЕР_1 .

У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у справі відсутні належні докази перерахування та отримання відповідачем кредиту в розмірі 5 500 грн за Договором про споживчий кредит №4465324 від 14.02.2021, та щодо недоведеності права вимоги у позивача за таким договором кредиту.

В апеляційній скарзі зазначено також про те, що первісний кредитор є фінансовою, а не банківською установою, тому не має можливості надати первинні банківські документи. Проте колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства суд не наділений повноваженнями самостійно збирати докази у справі. Водночас позивач, всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України, не скористався своїм процесуальним правом заявити в суді першої інстанції клопотання про витребування відповідних доказів, необхідних для підтвердження обставин, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог і, відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням ним процесуальних дій. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №755/18920/18.

Посилання представника позивача на ненадання відповідачем жодних належних і допустимих доказів перерахування кредитних коштів не на його рахунок є безпідставним, оскільки відповідно до ст.81 ЦПК України обов`язок доказування факту укладення договору, перерахування та отримання кредитних коштів покладається на позивача. Вимога до відповідача доводити факт неотримання коштів є застосовною лише після доведення позивачем факту перерахування кредитних коштів і за своїм змістом фактично означає покладення обов`язку доказування негативного факту, що суперечить засадам цивільного судочинства та принципу змагальності сторін.

З огляду на недоведеність факту отримання відповідачем кредитних коштів та, як наслідок, відсутність у позивача права вимоги за кредитним договором, дослідження інших доводів апеляційної скарги не має правового значення для вирішення справи.

З урахуванням того, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт укладення кредитного договору, а також зарахування кредитних коштів на картку та належність цієї картки саме відповідачу, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову та залишенням апеляційної скарги без задоволення й відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судова колегія доходить висновку, що сплачені апелянтом судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторону позивача.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» в особі представника Гончаренко Юлії Андріївни залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 10 листопада 2026 року.

Головуючий -

В.Б. Яцина

Судді -

О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук.