Постанова № 141377259 у справі № 646/5675/25 від 10.11.2026

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 646/5675/25 Головуючий суддя І інстанції Демченко І. М.

Провадження № 22-ц/818/1016/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: надання послуг

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Тичкової О.Ю., Маміної О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2025 року, у справі №646/5675/25 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» про визначення суми заборгованості та зобов`язання укласти договір про реструктуризацію, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2025 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , у загальному розмірі 76 116,62 грн, яка складається: 74 949,17 грн - за послугу з постачання теплової енергії за період з 01.03.2016 по 30.04.2025; 1 029,00 грн - за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 по 30.04.2025; 104,37 грн - за послугу з постачання гарячої води за період з 01.03.2016 по 30.04.2025; 34,08 грн - за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 по 30.04.2025; інфляційні втрати у сумі 2 206,18 грн; 3 % річних у сумі - 830,19 грн.

Позовна заява мотивована тим, що протягом 2016-2025 років КП «Харківські теплові мережі» як теплопостачальна організація надає відповідачу послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за вищевказаною адресою, за якою зареєстроване його постійне місце проживання.

У порушення взятих на себе зобов`язань відповідач не здійснює оплату за надані послуги в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості у вищевказаному розмірі, яку просив стягнути позивач на його користь, а також понесені судові витрати у розмірі 2 512,02 грн.

Крім того, 01.07.2025 до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до КП «Харківське теплові мережі», у якій він просив визначити суму боргу за опалення в межах строку позовної давності, застосувавши ст.257 ЦПК України, та зобов`язати укласти договір про реструктуризацію на визначену судом суму боргу.

Ухвалою Основ`янського районного суду м.Харкова від 13 серпня 2025 року об`єднано в одне провадження первісний позов КП «Харківські теплові мережі» та зустрічний позов ОСОБА_1 , які були розглянуті судом по суті.

Рішенням Основ`янського районного суду м.Харкова від 10 вересня 2025 року позов КП «Харківське теплові мережі» було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість у розмірі 76 116,62 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визначення суми заборгованості та зобов`язання укласти договір про реструктуризацію відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку в подальшому доповнив, в якій просить скасувати рішення Основ`янського районного суду м.Харкова від 10 вересня 2025 року; у задоволенні позовної заяви КП «Харківські теплові мережі» - відмовити; зустрічну позовну заяву, подану ним, - задовольнити. Крім того, просить судові витрати покласти на КП «Харківські теплові мережі» та відшкодувати йому витрати у справі.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та незастосуванням норм матеріального права, які підлягали застосуванню.

1. Зазначає, що спір між сторонами стосується не визнання чи заперечення наявності боргу та обов`язку його сплатити, а порядку його погашення. Зокрема, КП «Харківські теплові мережі» наполягало на повній і негайній сплаті заборгованості, тоді як апелянт просив укласти договір реструктуризації з погашенням боргу частинами відповідно до погодженого графіка за умови одночасної сплати поточних платежів. На його думку, така можливість передбачена низкою законів України, однак КП «Харківські теплові мережі» всупереч вимогам чинного законодавства відмовило в задоволенні відповідного звернення.

Вказує, що чинним законодавством України передбачено можливість реструктуризації заборгованості за житлово-комунальні послуги, зокрема абзацом 4 частини 4 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII, частиною 2 статті 1 та статтею 4 Законів України №5 54-IV і №498-V.

Стверджує, що Закони № 554-IV та № 498-V не втратили чинності, оскільки Верховна Рада України 17 травня 2011 року внесла до них зміни, не скасувавши їх і не визнавши нечинними. На думку апелянта, обмеження стосуються лише 60-місячного строку розстрочення заборгованості, утвореної станом на визначені цими законами дати, тоді як інші положення залишаються чинними та становлять правову основу реструктуризації заборгованості. Посилається на стенограму пленарного засідання Верховної Ради України від 17 травня 2011 року, що міститься в матеріалах справи, а також на практику укладення відповідних договорів КП «Харківські теплові мережі», підтверджену розміщеним на його офіційному сайті бланком договору.

Вважає, що суд першої інстанції, відмовивши у застосуванні зазначених норм, фактично позбавив його як споживача передбаченого законом права на укладення договору реструктуризації та звільнив КП «Харківські теплові мережі» від виконання законодавчих вимог. Вказує, що такі дії суду суперечать статті 75 Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року у справі №1-6/2002, оскільки суди не уповноважені скасовувати, змінювати чи обмежувати дію законів України.

Крім того, зазначає, що відповідно до частини 9 статті 5 Закону України №1730-VIII КП «Харківські теплові мережі» було зобов`язане укласти з ним договір реструктуризації заборгованості, оскільки підприємство уклало три відповідні договори з НАК «Нафтогаз України» на загальну суму 278 112 554,97 грн зі строком дії з 03.08.2023 по 31.07.2030, що підтверджується довідкою НАК «Нафтогаз України», а він звернувся із заявою про реструктуризацію від 01.08.2024. При цьому умови реструктуризації для споживача в частині строків не можуть бути гіршими за умови, передбачені договорами підприємства. Посилається на доводи, викладені у відзиві та зустрічній позовній заяві, і вважає неправомірною відмову суду розглянути їх із мотивів, що відповідні положення закону є його суб`єктивною думкою. Такі дії розцінює як порушення процесуального законодавства та посилається на пункт «а» частини 1 статті 106 Закону України №1402-VIII і частину 1 статті 352 ЦПК України.

Також вказує на неврахування судом правових позицій Верховного Суду у справах № 910/6139/20 від 02 червня 2021 року та № 916/1423/18 щодо можливості судового захисту права на укладення договору. Зазначає, що всупереч цим правовим висновкам суд першої інстанції визнав неналежним способом захисту зобов`язання сторони укласти договір, пославшись на статтю 16 ЦК України.

2. Зазначає, що відповідно до статей 256, 257 та частини 3 статті 267 ЦК України загальна позовна давність становить три роки, а про її застосування сторона повинна заявити до ухвалення рішення судом. Вказує, що перебіг позовної давності на період карантину у зв`язку з COVID-19 було продовжено Законом України №540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому вважає безпідставним поширення відповідних правових наслідків на період з 12 березня 2020 року до 02 квітня 2020 року. З огляду на це зазначає, що за межами позовної давності перебуває заборгованість у розмірі 8963,33 грн, що підтверджується квитанціями КП «Харківські теплові мережі» за квітень 2017 року та наданими суду розрахунками, і яку він просив виключити із загальної суми боргу.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у застосуванні позовної давності та стягнув заборгованість за період, який виходить за межі встановленого законом трирічного строку. Також заперечує висновок суду про переривання позовної давності внаслідок здійснення споживачем платежів у жовтні та грудні 2016 року, оскільки, на його думку, на момент такого платежу строк позовної давності вже сплив.

Додатково посилається на правовий висновок Верховного Суду у справі №6-43цс17 від 22 березня 2017 року, згідно з яким сплата за поточне споживання житлово-комунальних послуг сама собою не перериває позовної давності, та зазначає, що КП «Харківські теплові мережі» не надало доказів сплати боргу в межах позовної давності.

Крім того, вказує на суперечність мотивів рішення суду, який, зазначивши, що позовна давність застосовується за наявності підстав для задоволення позовної вимоги, задовольнив первісний позов, проте відмовив у застосуванні позовної давності. Вважає таку відмову неправомірною.

3. Зазначає, що суд першої інстанції, відмовивши в застосуванні Законів України №2189-VIII, №554-IV, №498-V та №1730-VIII, безпідставно послався на статті 626 і 627 ЦК України як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог. Вказує, що відповідно до статей 6, 627 та 628 ЦК України свобода договору обмежується обов`язковими положеннями актів цивільного законодавства, від яких сторони не можуть відступати. Вважає, що суд, визнавши частину 9 статті 5 Закону №1730-VIII його суб`єктивною думкою, неправомірно звільнив КП «Харківські теплові мережі» від передбаченого законом обов`язку укласти договір реструктуризації. Стверджує, що вимоги зустрічного позову відповідають положенням ЦК України та підлягають задоволенню.

4. Зазначає, що на виконання частини 4 статті 263 ЦПК України та з урахуванням правового висновку Верховного Суду у справі № 577/3125/15-ц від 04 вересня 2019 року до зустрічної позовної заяви було додано компромісний проєкт договору реструктуризації заборгованості.

Вказує, що запропонований компроміс передбачає реструктуризацію всієї заборгованості станом на 01.05.2025 у розмірі 67153,29 грн, за винятком заборгованості, на яку поширюється позовна давність, строком на 60 місяців із щомісячною сплатою 1119,62 грн та одночасною оплатою поточних нарахувань. При цьому апелянт погоджується на скорочення строку реструктуризації, а свою позицію підтримує і в апеляційній скарзі.

У разі відмови КП «Харківські теплові мережі» від запропонованого компромісу просить зобов`язати підприємство реструктуризувати заборгованість станом на 01.06.2021 у розмірі 43010,08 грн на 84 місяці відповідно до частини 9 статті 5 Закону №1730-VIII, а решту заборгованості за період з 01.06.2021 по 01.05.2025 у розмірі 24143,21 грн - відповідно до Закону №554-IV на строк, визначений судом.

В доповненні до апеляційної скарги зазначає, що КП «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості, не виконавши передбаченого законодавством обов`язку щодо укладення договору реструктуризації. Просить суд надати оцінку дотриманню КП «Харківські теплові мережі» встановлених законом передумов звернення до суду та врахувати це під час вирішення питання про задоволення первісного позову.

Крім того, ОСОБА_1 подав до суду клопотання, у яких просив врахувати під час розгляду справи правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 15 квітня 2026 року у справі №361/12236/24, згідно з якою задоволення вимог за зустрічним позовом у такому разі виключає можливість задоволення первісних вимог. Також просив під час апеляційного розгляду справи застосувати положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів відповідно до ст.ст.367, 368 ЦПК України перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги й дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно з п.п.1-4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду у повній мірі не відповідає в частині розміру заборгованості, яку необхідно стягнути з відповідача.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував за надані послуги, внаслідок чого станом на 01.05.2025 утворилася заборгованість у розмірі 76 116,62 грн, що підтверджується наданою суду відомістю нарахувань та оплати за послуги з теплопостачання. Докази звернення відповідача в установленому законодавством порядку з претензіями щодо надання житлово-комунальних послуг неналежної якості в матеріалах справи відсутні.

Суд зазначив, що відповідно до пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими відповідно до законодавства, у строки, визначені відповідними договорами.

Крім того, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат на суму нарахувань за кожен місяць за період до лютого 2022 року, визначивши їх розмір у сумі 2 206,18 грн та 830,19 грн відповідно.

Суд зазначив, що позивач звернувся до суду з позовом 16.06.2025, а перебіг позовної давності щодо кожного щомісячного платежу за період з 01.03.2016 по грудень 2021 року припадав на період дії карантину в Україні. У зв`язку із цим дійшов висновку, що позовна давність щодо стягнення заборгованості за вказаний період, а також нарахувань відповідно до статті 625 ЦК України не спливла.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 суд дійшов висновку про безпідставність вимоги ОСОБА_1 щодо визначення суми заборгованості за комунальні послуги, надані КП «Харківські теплові мережі», у межах строку позовної давності, оскільки така вимога не ґрунтується на законі.

Стосовно вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання КП «Харківські теплові мережі» укласти договір реструктуризації заборгованості, що утворилася в межах строку позовної давності, суд зазначив, що законодавством не передбачено обов`язку надавачів житлово-комунальних послуг укладати такі договори на визначених споживачем умовах. Вважав, що відповідні правовідносини регулюються виключно на договірних засадах, а зобов`язання сторони укласти договір на певних умовах не є передбаченим статтею 16 ЦК України способом захисту та суперечить поняттю договору, визначеному частиною 1 статті 626 ЦК України.

Також суд визнав необґрунтованими посилання ОСОБА_1 на Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», зазначивши, що доводи щодо обов`язку КП «Харківські теплові мережі» укласти договір реструктуризації, зокрема на умовах споживача, є суб`єктивним тлумаченням законодавства та не відповідають предмету правового регулювання цього Закону.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості, що підлягає стягненню, виходячи з наступного.

З огляду на фактичне споживання ОСОБА_1 послуг, наданих КП «Харківські теплові мережі», відповідно до пункту 4 частини 2 статті 11 ЦК України між сторонами виникли правовідносини з надання та отримання житлово-комунальних послуг, внаслідок чого у ОСОБА_1 виникло грошове зобов`язання з їх оплати, якому кореспондує право кредитора вимагати сплати коштів відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги є індивідуальним споживачем.

Згідно з п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Матеріалами справа підтверджується та судовим розглядом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 23.12.1998 №1407 КП «Харківські теплові мережі» (код ЄДРПОУ 31557119) визначено виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води в житловому фонді комунальної власності територіальної громади м.Харкова.

З довідки з Реєстру територіальної громади м.Харкова від 16.06.2025 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований ОСОБА_1 , отже він є споживачем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води за цією адресою, оскільки будинок має єдину централізовану систему опалення.

Згідно з розрахунком станом на 01.04.2025 по особовому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому за вищевказаною адресою, утворилася заборгованість у розмірі 76 116,62 грн.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої зобов`язання з оплати послуг теплопостачання, сплачуючи за них несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість перед КП «Харківські теплові мережі».

Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

КП «Харківські теплові мережі» здійснило подачу теплової енергії ОСОБА_1 по о/р № НОМЕР_1 у повному обсязі.

Щодо спливу позовної давності та розміру заборгованості в цих межах, колегія суддів зазначає, що наведені у апеляційній скарзі ОСОБА_1 аргументи щодо перебігу трирічного строку позовної давності ґрунтуються на чинних нормах матеріального права та підтверджуються матеріалами справи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України з 12 березня 2020 року введено карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України №530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21 (провадження №61-5238св22), від 19 квітня 2023 року у справі №199/782/21 (провадження №61-1323св23), від 31 травня 2023 року у справі №938/632/20 (провадження №61-16716св21).

З цього випливає, що у разі закінчення строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину.

Верховний Суд у постанові від 06.12.2023 у справі №212/10834/21 зробив такий висновок: «з урахуванням пункту 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року».

Законом України від 15.03.2022 №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо строків позовної давності, зокрема розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п.19, який з-поміж іншого передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності, встановлені ст.ст.257-259 ЦК України.

Відповідно до п.19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (в редакції Закону №3450- IX від 08.11.2023), у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102 IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Правовий режим воєнного стану, запроваджений з 24.02.2022, неодноразово продовжувався відповідними указами Президента України.

Отже, виходячи з положень п.п.12 та 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, оскільки карантин розпочався на території України з 12.03.2020, а воєнний стан з 24.02.2022, можна зробити висновок про те, що загальна позовна давність була продовжена 12.03.2020 на період дії карантину, та призупинила свій перебіг з 24.02.2022 на період дії воєнного стану.

З урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за період з 02.04.2017 по 30.04.2025. За вказаний період у межах позовних вимог розмір заборгованості, згідно з розрахунком, наданим КП «Харківські теплові мережі», становить 66 149,09 грн.

Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов`язань щодо оплати наданих КП «Харківські теплові мережі» житлово-комунальних послуг, за період з 01.03.2016 по 30.04.2025 у нього утворилася заборгованість. Однак, враховуючи те, що з відповідними позовними вимогами підприємство звернулося до суду лише 16.06.2025, колегія суддів дійшла висновку, що КП «Харківські теплові мережі» не довело наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом у частині вимог за період з 01 березня 2016 року по 01 квітня 2017 року. Відтак вимогу КП «Харківські теплові мережі» про стягнення заборгованості за цей період заявлено поза межами позовної давності, у зв`язку з чим сума заборгованості за цей період, відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, не підлягає стягненню у зв`язку зі спливом позовної давності про застосування якої було заявлено ОСОБА_1 .

Крім того, як вбачається з відомості, КП «Харківські теплові мережі» здійснювалося нарахування плати за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води сукупно до 31.12.2021. До цього часу у відомості заборгованість за воду, відповідно до графи «17», становила 0 грн, а з 01.01.2022 по 30.04.2025 заборгованість за послугу з централізованого опалення та постачання гарячої води відображено у графах 16 (74 949,17 грн) та 17(104,37 грн) окремо (а.с.13-14).

З урахуванням того, що заборгованість за період з 01 березня 2016 року по 01 квітня 2017 року не підлягає стягненню, слід вирахувати суму заборгованості за цей період згідно з до відомістю (74 949,17 - 8800,08) = 66 149,09 грн.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо визначених ним сум, які підлягають стягненню.

Таким чином, наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованості за надані послуги, але в межах позовної давності: за період з 02.04.2017 по 30.04.2025 у розмірі 66 149,09 грн., тобто у меншому розмірі, ніж вирішив суд першої інстанції.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, неналежне виконання, (ст.610 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено, що КП «Харківські теплові мережі» надавало ОСОБА_1 послуги з теплопостачання, які він отримував та від яких у встановленому законом порядку не відмовлявся, у зв`язку з чим у нього виник обов`язок щодо їх оплати.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював оплату за отримані послуги, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка, відповідно до розрахунку КП «Харківські теплові мережі», на час розгляду справи залишалася непогашеною.

При цьому ОСОБА_1 визнав заборгованість за період з 02.04.2017 по 30.04.2025.

Згідно з ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. У спірних правовідносинах обов`язок ОСОБА_1 як споживача щомісяця оплачувати надані КП «Харківські теплові мережі» послуги передбачений частинами 1 та 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Отже, щодо заборгованості, яка виникла в межах трирічного строку позовної давності та існувала станом на 02 квітня 2020 року - день набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX, тобто за зобов`язаннями зі строком виконання починаючи з 02 квітня 2017 року, позовна давність не спливла. Отже, заборгованість ОСОБА_1 , яка підлягає врахуванню з огляду на наведені вище обставини та правове регулювання, визначається за період з квітня 2017 року по квітень 2025 року та, згідно з розрахунком, наданим КП «Харківські теплові мережі» до суду першої інстанції, становить 66 149,09 грн.

Таким чином, враховуючи те, що на всій території України було запроваджено карантин до 30 червня 2023 року, а під час дії карантину строки, визначені статтею 257 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину, то період заборгованості з 02 квітня 2017 року по 30 квітня 2025 року включно перебуває у межах трирічного строку позовної давності, який припинявся з 02.04.2020, а тому слід визнати, що доводи скарги знайшли своє часткове підтвердження та частково спростовують висновки суду першої інстанції.

Також, КП «Харківські теплові мережі» заявлено вимоги про стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних.

Статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.

Правом вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних кредитор наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

За змістом ч.2 ст. ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання

Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18).

05.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №206 «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», яка набрала чинності 06.03.2022 і застосовується з 24 лютого 2022 року. Абзац 1 п.1 згаданої Постанови встановлює, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Інфляційні втрати та три відсотки річних нараховані за період з березня 2019 року по листопад 2021 року, тобто в межах строку позовної давності.

Крім того, на момент розгляду справи ОСОБА_1 не виконав зазначеного грошового зобов`язання та не надав доказів на підтвердження протилежного. З огляду на це апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність у КП «Харківські теплові мережі» права відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України на стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про небажання КП «Харківські теплові мережі» укладати з ним договір реструктуризації заборгованості колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зобов`язання укласти договір реструктуризації, здійснити перерахунок плати за комунальні послуги та списати заборгованість за їх оплату не передбачено чинним законодавством як самостійний спосіб захисту порушеного права.

Так, спірні правовідносини в частині укладення такого договору врегульовані Законом України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію» та Типовим договором, затвердженим Кабміном від 29 березня 2017 року №222.

Згідно з п.3 ч.1 ст.3 ЦК України, загальною засадою цивільного законодавства є свобода договору. Відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, спонукання до укладення договору можливе у випадках, передбачених законами України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які полягають у тому, що ні Законом України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію», ні будь-якими іншими законами України не передбачено надавачами житлово-комунальних послуг обов`язку з укладення договорів про реструктуризацію боргу за комунальні послуги, та укладення такого договору на певних умовах, адже такі правовідносини регулюються між сторонами виключно на договірних засадах.

Суд не вправі зобов`язати одну із договірних сторін укласти договір з іншою стороною на певних умовах; такий спосіб захисту не передбачений ст.16 ЦК України та суперечить основоположному поняттю договору, визначеному ч.1 ст.626 ЦК України.

Посилання ОСОБА_1 на положення Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» №1730-VIII від 03 листопада 2016 року на підтвердження обов`язку КП «Харківські теплові мережі» укласти договір реструктуризації заборгованості, у тому числі на запропонованих ним умовах, колегія суддів відхиляє, оскільки зміст наведених норм не свідчить про покладення на підприємство такого обов`язку та не надає споживачеві права вимагати укладення відповідного договору на власних умовах. Отже, наведені ОСОБА_1 доводи ґрунтуються на помилковому розумінні змісту та правового призначення відповідних положень закону.

Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту положень статей 11, 15 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів встановлений ст.16 ЦК України, якою не передбачено захист порушеного права особи у спосіб зобов`язання укласти договір.

Крім того, як вбачається з відповіді КП «Харківські теплові мережі» на запит ОСОБА_1 , підприємством розроблено договір реструктуризації заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, укладення якого здійснюється за умови відсутності судового рішення щодо заборгованості за відповідний період та сплати споживачем визначеної частини суми заборгованості (30 %) на дату укладення договору.

Отже, наведена відповідь свідчить про те, що підприємство передбачає можливість укладення договорів реструктуризації заборгованості за дотримання встановлених умов, однак сама по собі не підтверджує наявності у КП «Харківські теплові мережі» безумовного обов`язку укласти такий договір з ОСОБА_1 , зокрема на запропонованих ним умовах.

Проте, виходячи з того, що судом першої інстанції було помилково визначено розмір заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , без застосування позовної давності, колегія суддів доходить висновку, що відповідно п.п.3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а позовні вимоги - частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.141, 263, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2025 року змінити.

Позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість у розмірі 67 316,54 грн, з яких:

за період з 01.04.2017 по 30.04.2025 у сумі 66 149,09 грн за послугу з постачання теплової енергії;

за період з 01.06.2022 по 30.04.2025 у розмірі 1 029,00 грн за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання теплової енергії;

за період з 01.01.2022 по 30.04.2025 у розмірі 104,37 грн за послугу з постачання гарячої води;

за період з 01.06.2022 по 30.04.2025 у розмірі 34,08 грн за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання гарячої води,

а також стягнути з ОСОБА_1 інфляційні витрати у сумі 2 206,18 грн та 3% річних у сумі 830,19 грн.

В іншій частині позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги залишити без задоволення.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 10 листопада 2026 року.

Головуючий -

В.Б. Яцина

Судді -

О.Ю. Тичкова

О.В. Маміна.