Постанова № 141377283 у справі № 619/3428/25 від 10.11.2026

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року

м. Харків

справа № 619/3428/25

провадження № 22-ц/818/4782/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

позивач - Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 01 червня 2026 року в складі судді Овсяннікова В.С.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, в якій просила розстрочити виконання рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 01 червня 2026 року у цивільній справі №619/3428/25 про стягнення з неї заборгованості за спожиту електричну енергію.

В обґрунтування заяви зазначено, що у лютому 2026 року вона зверталася до Стягувача з пропозицією реструктуризації боргу. На той момент її фінансові можливості дозволяли здійснювати виплати у більшому обсязі. Проте ПрАТ «Харківенергозбут» свідомо проігнорувало таку заяву та заблокувало отримання кореспонденції від заявниці, чим унеможливило мирне вирішення спору.

Пояснила, що через бездіяльність стягувача та подальше тривале відключення її будинку від електроенергії (з 28.01.2026), фінансовий стан заявниці значно погіршився. Наразі вона вимушена витрачати більшу частину пенсії на придбання бензину для генератора, щоб забезпечити потреби дитини (12 років) та матері - особи з інвалідністю 1 групи. Має обмежені доходи, окрім статусу пенсіонера, вона перебуває у складних обставинах взаємовідносин з ПФУ, який виплачує їй заборгованість мізерними частинами (по 100-108 грн на місяць).

Заявниця вказала, що вона розпочинає самостійне погашення боргу у доступному їй на сьогодні розмірі - 500 грн на місяць.

До заяви додала такі документи: довідку від 24.10.2023 про взяття на облік ВПО, відповідно до якої місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ; свідоцтво про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; копію паспорта ОСОБА_2 ; зворотню сторінку довідки МСЕК; скріни листування заявниці; платіжні інструкції, відповідно до яких ОСОБА_1 на рахунок ПрАТ «Харківенергозбут» перераховувала грошові кошти 09.04.2026 у розмірі 500 гривень.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 01 червня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду у цивільній справі №619/3428/25 за позовом ПрАТ «Харківенергозбут» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію - відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що заявницею не наведено виняткових обставин, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на її незаконність і необґрунтованість, просить про її скасування та про ухвалення нового рішення, яким задовольнити її заяву та розстрочити виконання рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 02.10.2025 року про стягнення заборгованості, а саме рівними посильними частинами по 500 грн, або встановити інший посильний щомісячний платіж на розсуд суду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції проігнорував докази про скрутне матеріальне становище заявниці.

Зокрема, ОСОБА_1 вказує про те, що на її утриманні знаходиться мати - інвалід 1 групи, що потребує постійного медичного догляду, 12 річна донька, а також син, який навчається на контрактній основі.

Апелянт зазначає, що можливості сплатити заборгованість у розмірі 90000 гривень одноразовим платежем вона не має, у зв`язку з чим просить розстрочити виконання вказаного зобов`язання.

Вказує, що оскільки в матеріалах справи є докази її добровільних виплат заборгованості, то вказаний факт виключає її зі списку злісних неплатників та ставить під великий сумнів законність та доцільність відкриття виконавчого провадження як такого.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Передбачене статтями 12, 13, 49 ЦПК України право сторін на подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості щодо обставин, які мають значення для вирішення справи, кореспондується з обов`язком суду сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Так, відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 02.10.2025 року у справі № 619/3428/25, позов ПрАТ «Харківенергозбут» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію було задоволено. З ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Харківенергозбут» стягнуто заборгованість за електричну енергію, що утворилася за адресою: АДРЕСА_2 , за період часу з 01.11.2022 по 01.03.2025 у розмірі 90 025 (дев`яносто тисяч двадцять п`ять гривень) 20 копійок, також стягнуто витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 гривень та судові витрати на отримання інформації з Державного реєстру речових прав у розмірі 75,00 гривень.

Постановою Харківського апеляційного суду від 03.02.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 02.10.2025 року залишено без змін.

Рішення набрало законної сили 03.02.2026.

ОСОБА_1 подала заяву про розстрочення виконання рішення суду.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно з ч.ч. 3-5 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Право на звернення до суду із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду передбачене також ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо).

Отже, закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для відстрочення чи розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Системне тлумачення положень ст. 435 ЦПК України і ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що відстрочення виконання судового рішення може бути застосовано судом лише у виключних випадках, оскільки рішення суду підлягає обов`язковому виконанню у повній мірі в строк і порядку, передбачених чинним законодавством. Підставою для застосування вказаних норм є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі №796/43/2018, від 19.06.2019 року у справі № 2-55/10.

Водночас, обов`язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.06.2021 року у справі №9901/598/19.

Окрім того, під час вирішення питання про відстрочення, розстрочення виконання рішення суду обов`язково мають враховуватися також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто стягувача.

Так, згідно з положеннями ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

ЄСПЛ у своїй практиці акцентує увагу на тому, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Тобто, довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправданим за конкретних обставин справи.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у справі об`єктивних даних про виняткові обставини, які на теперішній час перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють або роблять його неможливим, з наявністю яких ст. 435 ЦПК України, пов`язує можливість здійснити розстрочення виконання судового рішення.

Посилання боржниці на скрутне матеріальне становище не підтверджено належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 ЦПК України. Той факт, що ПФУ виплачує ОСОБА_1 заборгованість по 100-108 грн на місяць, сам по собі не свідчить про відсутність у заявниці інших джерел доходів чи про неможливість виконання судового рішення взагалі.

Крім того, як вбачається з апеляційної скарги, ОСОБА_1 обґрунтовує необхідність розстрочення виконання рішення здійсненням догляду за матір`ю та свекрухою.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується самою ОСОБА_1 , свекруха останньої мешкає за іншою адресою і не веде з нею спільного господарства. Чинне ж сімейне та цивільне законодавство України визначає чіткий перелік осіб, між якими виникають аліментні зобов`язання та обов`язок щодо взаємного утримання. Апелянткою не надано належних та допустимих доказів того, що витрати на утримання особи, яка мешкає окремо, є її прямим та невідворотним юридичним обов`язком, який має пріоритет перед виконанням судового рішення на користь стягувача.

З приводу догляду ОСОБА_1 за матір`ю, то колегія суддів зазначає, що сам по собі факт наявності інвалідності у члена сім`ї чи здійснення догляду за ним не звільняє особу від виконання майнових зобов`язань перед стягувачем і не свідчить автоматично про повну неможливість чи надмірну утрудненість виконання судового рішення.

Що стосується знаходження на утриманні апелянта сина студента, колегія суддів наголошує, що утримувати дітей, які навчаються до 23 років, згідно сімейного законодавства є обов`язком батьків за наявності у них можливості надавати такій дитині матеріальну допомогу.

ОСОБА_1 не було надано переконливих фінансових розрахунків, які б свідчили про те, що її доходи після здійснення життєво необхідних витрат є недостатніми для погашення заборгованості у розумні строки, а запропонований нею варіант розстрочення реально гарантує виконання рішення.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що судове рішення щодо стягнення коштів підлягає виконанню згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження» та інших нормативних актів, якими визначено порядок та черговість стягнення з врахуванням майнового стану боржника і не лише одноразовим платежем.

Належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у ОСОБА_1 інших доходів, відсутності рухомого та нерухомого майно, за рахунок якого вона може отримувати доходи, заявницею надано не було.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку, розстрочення виконання судового рішення не буде відповідати балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з дотриманням співмірності негативних наслідків для стягувача з інтересом боржника.

Розстрочка, відстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим, однак заявник таких доказів суду не надала.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги слід визнати необґрунтованими, так як дані доводи не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а фактично зводяться до обґрунтувань апеляційної скарги тими ж обставинами, що і у заяві про розстрочення виконання судового рішення та переоцінки доказів, яким надана належна правова оцінка судом першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, а доводи викладені у апеляційній скарзі висновки суду не спростовують, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду - залишити без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 01 червня 2026 року, - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина