Постанова № 141377454 у справі № 320/33657/24 від 10.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/33657/24 суддя першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року у справі № 320/33657/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт) звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач, ДПП), у якому з урахуванням уточненої позовної заяви від 18 липня 2024 року просив суд:

- визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції з проведення службового розслідування, призначеного наказом від 09.08.2023 № 1609, строк якого продовжено наказом від 22.08.2023 № 1724, за фактом неналежної організації процедури тимчасового затримання транспортних засобів працівниками Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, за результатами якого складено висновок службового розслідування від 06.09.2023, затверджений начальником Департаменту патрульної поліції 06.09.2023;

- визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції зі складання висновку службового розслідування від 06.09.2023;

- визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції із затвердження висновку службового розслідування від 06.09.2023;

- зобов`язати Департамент патрульної поліції вчинити дії зі здійснення належного опитування ОСОБА_1 та надання йому можливості надати пояснення щодо предмета та обставин зазначеного службового розслідування;

- зобов`язати Департамент патрульної поліції вчинити дії зі складання та затвердження висновку зазначеного службового розслідування із здійсненням належного опитування ОСОБА_1 та наданням йому можливості надати пояснення щодо предмета та обставин службового розслідування.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Підставою для відмови у задоволенні позову суд першої інстанції визначив те, що, незважаючи на недоведеність відповідачем вжиття заходів щодо забезпечення права позивача на надання пояснень, за результатами службового розслідування дисциплінарне стягнення до позивача не застосовувалося у зв`язку з його звільненням зі служби в поліції за власним бажанням, а висновок службового розслідування лише фіксує встановлені обставини, не є рішенням суб`єкта владних повноважень і не породжує для позивача юридичних наслідків.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що дії з призначення, проведення та оформлення результатів службового розслідування мають підготовчий характер щодо можливого застосування дисциплінарного стягнення, а спеціальне законодавство не передбачає механізму повторного проведення службового розслідування з тих самих підстав, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення як вимог про визнання дій протиправними, так і похідних від них вимог про зобов`язання вчинити дії.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неповне дослідження матеріалів справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що суд першої інстанції, правильно встановивши факт неповідомлення його про проведення службового розслідування та невжиття відповідачем заходів для забезпечення його права на надання пояснень, безпідставно не визнав такі дії протиправними.

На думку апелянта, предметом оскарження є не висновок службового розслідування як такий, а дії відповідача з проведення службового розслідування, складання та затвердження висновку з порушенням встановленої процедури, які за доктриною «плодів отруєного дерева» зумовлюють протиправність усієї процедури та її результату.

Апелянт також стверджує, що констатація у висновку службового розслідування факту вчинення ним дисциплінарного проступку є першим етапом притягнення до дисциплінарної відповідальності, а тому порушує його права та законні інтереси незалежно від того, що наказ про застосування дисциплінарного стягнення не видавався.

Крім того, ОСОБА_1 зауважив на тому, що спірні правовідносини є публічно-правовими, а не цивільно-правовими, що колізії закону мають тлумачитися на користь особи з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» та постанови Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23, а також що відповідач не довів правомірності своїх дій, як того вимагає частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Не погоджуючись з вимогами апеляційної скарги, відповідач у відзиві зазначив, що оскаржувані дії є складовими внутрішньої дисциплінарної процедури, Дисциплінарний статут Національної поліції України передбачає оскарження саме дисциплінарних стягнень, а висновок службового розслідування, за результатами якого стягнення до позивача не застосовувалося, не породжує для нього правових наслідків, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 240/10485/19.

У відповіді на відзив позивач підтримав доводи апеляційної скарги та додатково зазначив, що до затвердження висновку службового розслідування в день його звільнення відповідач мав достатньо часу для відібрання в нього пояснень, а постанова Верховного Суду у справі № 240/10485/19 не є релевантною до спірних правовідносин.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2026 апеляційну скаргу позивача призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 з 07.11.2015 по 06.09.2023 проходив службу в Департаменті патрульної поліції, а до 15.02.2023 обіймав посаду заступника начальника управління - начальника відділу моніторингу та аналітичного забезпечення управління патрульної поліції у місті Києві ДПП.

Наказом ДПП від 04.09.2023 № 1144 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за власним бажанням на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 06.09.2023.

Наказом ДПП від 09.08.2023 № 1609 призначено службове розслідування у формі письмового провадження з метою перевірки фактів можливих неправомірних дій окремих працівників управління патрульної поліції у місті Києві ДПП, установлених під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 4202210[телефон приховано] за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України.

Наказом ДПП від 22.08.2023 № 1724 строк проведення службового розслідування продовжено на 15 календарних днів відповідно до частини третьої статті 26 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

06.09.2023 начальником ДПП затверджено висновок службового розслідування, у якому зазначено, що в діях позивача установлено порушення вимог пункту 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 2 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, підпункту 2.2.27 пункту 2.2 розділу 2 посадової інструкції, затвердженої наказом ДПП від 28.04.2020 № 787, однак, зважаючи на звільнення позивача зі служби в поліції наказом ДПП від 04.09.2023 № 1144 о/с, вирішено обмежитися цим.

Наказ про застосування до позивача дисциплінарного стягнення за результатами службового розслідування не видавався, що учасниками справи не заперечується.

Матеріали справи не містять доказів пропозиції позивачу надати пояснення, направлення йому виклику для надання пояснень чи вчинення відповідачем інших дій, спрямованих на забезпечення участі позивача у службовому розслідуванні.

Як зазначає позивач, про проведення службового розслідування та його результати йому стало відомо з листа ДПП від 27.06.2024.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду і, за результатами розгляду справи, у задоволенні позову було відмовлено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Водночас відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, перевірка рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, здійснюється адміністративним судом не абстрактно, а з метою захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача, тому обов`язковою умовою надання судового захисту є наявність такого порушення.

Сталою є правова позиція, відповідно до якої обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, а порушення має бути реальним і стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (постанова Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16).

При цьому у постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 Верховний Суд виснував, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону № 580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону, а підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Дисциплінарний статут Національної поліції України, затверджений Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.

Згідно з абзацом другим преамбули Дисциплінарного статуту дія цього Статуту поширюється на поліцейських, осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, співробітників Служби судової охорони та осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які повинні неухильно додержуватися його вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку, має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку.

За змістом частин першої, другої статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського, що проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Частиною першою статті 18 Дисциплінарного статуту передбачено, що під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій.

Відповідно до пунктів 4, 10, 11 частини першої статті 19 Дисциплінарного статуту у висновку за результатами службового розслідування зазначаються, зокрема, пояснення поліцейського щодо обставин справи, висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.

Частиною сьомою статті 19 Дисциплінарного статуту визначено, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту.

Згідно з частиною першою статті 21 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу.

Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану визначено розділом V Дисциплінарного статуту, яким Статут доповнено згідно із Законом України від 15.03.2022 № 2123-IX.

Відповідно до частини першої статті 26 Дисциплінарного статуту у період дії воєнного стану службове розслідування проводиться з дотриманням вимог цього Статуту з урахуванням особливостей, визначених цим розділом, призначається та проводиться у формі письмового провадження.

За результатами службового розслідування уповноважена особа складає висновок, а службове розслідування вважається завершеним у день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка його заміщує, висновку за результатами службового розслідування (частини п`ята, шоста статті 26 Дисциплінарного статуту).

Частинами першою, другою статті 27 Дисциплінарного статуту передбачено, що під час проведення службового розслідування уповноважена особа зобов`язана запропонувати поліцейському або іншій особі, обізнаній з обставинами вчинення дисциплінарного проступку, надати пояснення, а у разі відсутності поліцейського на службі - викликати його для надання пояснень у визначений цією статтею спосіб.

Відповідно до частини першої статті 29 Дисциплінарного статуту у разі встановлення за результатами службового розслідування в діях поліцейського дисциплінарного проступку видається письмовий наказ про застосування до нього одного з видів дисциплінарного стягнення з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною четвертою статті 31 Дисциплінарного статуту гарантовано право поліцейського оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що службове розслідування є процедурою збирання, перевірки та оцінки матеріалів про можливий дисциплінарний проступок поліцейського, результатом якої є висновок, що містить, зокрема, оцінку наявності або відсутності в діянні поліцейського дисциплінарного проступку та пропозицію щодо виду дисциплінарного стягнення.

Водночас дисциплінарна відповідальність поліцейського реалізується шляхом застосування до нього дисциплінарного стягнення, яке оформлюється письмовим наказом уповноваженого керівника, і саме такий наказ створює для поліцейського правові наслідки та є предметом оскарження, зокрема в судовому порядку.

Таким чином, висновок службового розслідування є підставою для прийняття уповноваженим керівником рішення про застосування дисциплінарного стягнення, однак сам по собі не змінює правового статусу поліцейського, не покладає на нього обов`язків і не позбавляє його прав.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 240/10485/19 з посиланням на постанови від 29 листопада 2019 року у справі № 808/965/17 та від 10 лютого 2021 року у справі № 640/9600/20, відповідно до яких акт службового розслідування є службовим документом, який фіксує факт проведення службового розслідування і є носієм доказової інформації, не породжує обов`язкових юридичних наслідків, а зафіксовані в ньому обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб`єкта владних повноважень, в основу яких покладено зазначені в ньому висновки.

Аналогічно у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 813/2250/17 Верховний Суд зазначив, що висновок службового розслідування не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує правові наслідки для особи, а слугує доказовою базою для подальшого рішення уповноваженої особи.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про нерелевантність постанови Верховного Суду у справі № 240/10485/19, оскільки в зазначеній справі позивач так само оскаржував дії щодо проведення службового розслідування та затвердження його акта, в якому зроблено висновок про допущені ним порушення, посилаючись, серед іншого, на невідібрання в нього пояснень, а Верховний Суд виходив з того, що за відсутності рішення, прийнятого за результатами розгляду такого акта, оскаржувані дії не породжують для позивача прав, обов`язків чи негативних наслідків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, службове розслідування стосовно позивача проводилося в період дії воєнного стану з 09.08.2023 по 06.09.2023, тобто тоді, коли позивач проходив службу в поліції, а висновок за його результатами затверджено в день звільнення позивача зі служби.

Відповідач, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності своїх дій, не надав доказів виконання вимог статті 27 Дисциплінарного статуту щодо пропозиції позивачу надати пояснення чи його виклику для надання пояснень, а посилання відповідача на неможливість опитати позивача у зв`язку з його звільненням не узгоджується з тим, що позивач перебував на службі протягом усього строку проведення службового розслідування.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недотримання відповідачем процедури забезпечення права позивача на надання пояснень під час службового розслідування.

Разом з тим, недотримання суб`єктом владних повноважень процедури, що передує прийняттю рішення, саме по собі не утворює самостійного предмета судового захисту, якщо така процедура не завершилася прийняттям рішення, яке створює для особи правові наслідки.

Процедурні порушення, допущені під час службового розслідування, підлягають оцінці судом під час перевірки законності наказу про застосування дисциплінарного стягнення, в основу якого покладено висновок службового розслідування, оскільки саме такий наказ визначає юридичні наслідки для поліцейського.

У цій справі такий наказ не видавався і не міг бути виданий, оскільки на день затвердження висновку службового розслідування позивача звільнено зі служби в поліції за власним бажанням, а дія Дисциплінарного статуту відповідно до абзацу другого його преамбули поширюється на поліцейських.

Крім того, висновком службового розслідування констатовано порушення позивачем обов`язків за посадою, яку він обіймав до 15.02.2023, тоді як частиною першою статті 21 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше шести місяців з дня вчинення дисциплінарного проступку, тобто на день затвердження висновку цей строк уже сплив.

Отже, висновок службового розслідування від 06.09.2023 не став і не міг стати підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення, не змінив обсягу його прав та обов`язків як особи, яка припинила службу в поліції, і не створив для нього інших юридичних наслідків.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що констатація у висновку службового розслідування факту вчинення дисциплінарного проступку є першим етапом притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки Дисциплінарний статут пов`язує притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності з виданням наказу про застосування дисциплінарного стягнення (частина сьома статті 19, частина перша статті 29), а не зі складанням чи затвердженням висновку службового розслідування.

Не заслуговують уваги й доводи апелянта про те, що за такого підходу особа фактично позбавляється права на судовий захист, адже, як зазначив Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 240/10485/19, обставини, зафіксовані за результатами службового розслідування, не мають обов`язкової сили та можуть бути спростовані судом у разі спору про законність рішення, в основу якого їх буде покладено.

Посилання ОСОБА_1 на доктрину «плодів отруєного дерева» колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки ця доктрина, відображена, зокрема, у статті 87 Кримінального процесуального кодексу України, стосується оцінки допустимості доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав і свобод людини, та не створює самостійної підстави для судового захисту в адміністративному судочинстві за відсутності рішення суб`єкта владних повноважень, яке порушує права позивача.

Не можна погодитися і з доводами апелянта про наявність колізії, яка має тлумачитися на користь особи, оскільки норми Дисциплінарного статуту, що визначають правову природу висновку службового розслідування, порядок застосування дисциплінарних стягнень та їх оскарження, є чіткими й не допускають неоднозначного тлумачення.

Принцип тлумачення закону на користь особи, на який посилається апелянт, застосовується за наявності неоднозначності або колізії правового регулювання, якої у спірних правовідносинах колегія суддів не встановила.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року (заяви № 23759/03 та № 37943/06) ухвалено з приводу неоднозначності податкового законодавства в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому викладені в ньому підходи не є релевантними до спірних правовідносин.

Не спростовують висновків суду першої інстанції й доводи апелянта щодо розподілу обов`язку доказування, оскільки передбачений частиною другою статті 77 КАС України обов`язок відповідача доводити правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності не звільняє суд від з`ясування того, чи порушують оскаржувані дії права, свободи або законні інтереси позивача, і не замінює собою цієї обов`язкової умови судового захисту.

Колегія суддів також зауважує, що висновок суду першої інстанції про обрання позивачем неналежного способу захисту ґрунтується на відсутності юридичних наслідків оскаржуваних дій для позивача та не містить висновку про належність спору до юрисдикції іншого суду, тому доводи апелянта про публічно-правовий характер спірних правовідносин не впливають на правильність вирішення справи.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача опитати позивача, повторно скласти та затвердити висновок службового розслідування, то ці вимоги є похідними від вимог про визнання дій протиправними, які не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до частини шостої статті 26 Дисциплінарного статуту службове розслідування вважається завершеним у день затвердження висновку за його результатами, а позивач з 06.09.2023 не є особою, на яку поширюється дія Дисциплінарного статуту, тому повторне проведення службового розслідування стосовно нього не може призвести до виникнення, зміни чи припинення його прав та обов`язків, а отже, не забезпечить ефективного відновлення прав, про порушення яких стверджує позивач.

Інші доводи апеляційної скарги та відповіді на відзив зводяться до незгоди з оцінкою, наданою судом першої інстанції, і не спростовують висновку про відсутність порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача оскаржуваними діями відповідача.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року у справі № 320/33657/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року у справі № 320/33657/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова