Постанова № 141377469 у справі № 620/9394/25 від 10.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/9394/25 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Кучма А.Ю..

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 04 липня 2025 року № 280 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років та зобов`язати призначити пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», здійснивши відповідні виплати за минулий час.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що має необхідний страховий стаж та календарну вислугу років для призначення пенсії, тоді як відмова відповідача, зумовлена розбіжністю у написанні прізвища в одному з документів, є протиправною.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, оформлене протоколом від 04 липня 2025 року № 280.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 26 червня 2024 року та виплатити виниклу заборгованість.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права.

Апелянт зазначає, що в атестаті від 19 липня 1980 року № 371 прізвище позивача зазначено як « ОСОБА_2 », тоді як у паспорті - « ОСОБА_2 ». На переконання відповідача, така розбіжність унеможливлює однозначну ідентифікацію особи та врахування відповідного документа під час призначення пенсії.

Крім того, відповідач вважає, що суд першої інстанції, зобов`язавши призначити пенсію, фактично перебрав на себе повноваження пенсійного органу щодо перевірки документів, установлення стажу та вирішення питання про призначення пенсії.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу в Державній прикордонній службі України.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01 червня 2022 року № 1008-ОС позивача звільнено з військової служби.

На момент звільнення календарна вислуга років позивача становила 12 років 10 місяців 11 днів, пільгова вислуга - 6 років 1 місяць 2 дні, загальна вислуга з урахуванням пільгового обчислення - 18 років 11 місяців 13 днів.

Наказом від 24 квітня 2025 року № 409-ОС внесено зміни до наказу від 01 червня 2022 року № 1008-ОС та зазначено, що трудовий стаж позивача становить 21 рік 5 місяців 21 день, а вислуга років для призначення пенсії - 34 роки 4 місяці 2 дні.

Адміністрація Державної прикордонної служби України листом від 16 червня 2025 року направила до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подання та документи для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262-XII.

За результатами розгляду поданих документів відповідач прийняв рішення, оформлене протоколом від 04 липня 2025 року № 280, про відмову у призначенні пенсії.

Підставою для відмови визначено розбіжність у написанні прізвища заявника в атестаті від 19 липня 1980 року № 371, виданому Замглайським ТУ-19, та паспорті громадянина України.

Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові засади пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, визначено Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262-XII пенсія за вислугу років призначається визначеним цією нормою категоріям осіб у разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, за наявності страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або інша передбачена законом служба.

Отже, для призначення пенсії за наведеною нормою необхідною є сукупність трьох умов: досягнення встановленого віку на день звільнення зі служби, наявність не менше 25 років страхового стажу та не менше 12 років 6 місяців календарної вислуги на відповідній службі.

Як убачається з матеріалів справи, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_3 та був звільнений із військової служби 01 червня 2022 року, тобто на момент звільнення досяг 60-річного віку.

Календарна вислуга років позивача становить 12 років 10 місяців 11 днів, що перевищує встановлену законом мінімальну тривалість військової служби.

Крім того, відповідно до наказу від 24 квітня 2025 року № 409-ОС трудовий стаж позивача становить 21 рік 5 місяців 21 день.

Ураховуючи, що зазначений трудовий стаж є окремим від періоду військової служби та ці періоди не збігаються, їх загальна тривалість становить 34 роки 4 місяці 2 дні, що відповідає відомостям, зазначеним в уточненому наказі.

Таким чином, за умови зарахування зазначених періодів до страхового стажу позивач має необхідну його тривалість для призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262-XII.

При цьому матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач відмовив у призначенні пенсії через недостатність страхового стажу, календарної вислуги років або недосягнення позивачем встановленого законом віку.

Єдиною підставою прийняття оскаржуваного рішення стала розбіжність у написанні прізвища в атестаті від 19 липня 1980 року № 371 та паспорті громадянина України.

Оцінюючи правомірність такої підстави відмови, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-XII затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1.

Зазначений Порядок передбачає подання заяви про призначення пенсії разом із документами, необхідними для вирішення питання про наявність права на пенсійне забезпечення.

Водночас обов`язок перевірки поданих документів не означає, що будь-яка формальна неточність у них безумовно позбавляє особу права на призначення пенсії.

За змістом частини другої статті 2 КАС України адміністративні суди перевіряють, чи прийняті рішення суб`єктів владних повноважень, зокрема, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень передбачає необхідність урахування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення питання, та належної оцінки наданих особою документів у їх сукупності.

У цій справі відповідач установив розбіжність у написанні прізвища позивача в одному з документів, однак не навів обставин, які б свідчили про належність відповідного атестата іншій особі, недостовірність його змісту або відсутність у позивача стажу, необхідного для призначення пенсії.

Натомість уповноваженим органом Державної прикордонної служби України оформлено та направлено документи для призначення пенсії позивачу, а уточненим наказом від 24 квітня 2025 року № 409-ОС визначено відповідні показники стажу.

Колегія суддів ураховує, що розбіжність у написанні прізвища « ОСОБА_2 » та « ОСОБА_2 » сама по собі не є достатньою підставою для висновку про належність документа різним особам.

При цьому необхідність перевірки документа не звільняє пенсійний орган від обов`язку вжити передбачених законодавством заходів для з`ясування обставин, які мають значення для призначення пенсії.

Порядок № 3-1 передбачає можливість дооформлення документів, отримання додаткових відомостей та повідомлення заявника або уповноваженого органу про необхідність усунення недоліків.

Отже, за наявності сумнівів щодо належності атестата позивачу відповідач мав оцінити подані документи в сукупності та використати передбачені законодавством механізми уточнення відповідних відомостей.

Натомість відмова у призначенні пенсії виключно з мотивів різного написання прізвища, без належного обґрунтування того, чому така розбіжність унеможливлює встановлення права на пенсію, не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності рішення суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів наголошує, що реалізація особою права на пенсійне забезпечення не може ставитися в залежність від усунення формальних недоліків документів, якщо наявні докази в їх сукупності дозволяють установити юридично значущі обставини.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 04 липня 2025 року № 280.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості однозначної ідентифікації позивача фактично повторюють мотиви оскаржуваного рішення пенсійного органу та не спростовують установлених судом першої інстанції обставин.

Щодо тверджень апелянта про вихід суду першої інстанції за межі своїх повноважень шляхом зобов`язання відповідача безпосередньо призначити пенсію колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Отже, адміністративний суд не обмежений виключно можливістю зобов`язати суб`єкта владних повноважень повторно розглянути заяву особи.

У разі встановлення наявності всіх передбачених законом умов для прийняття рішення на користь позивача суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти відповідне рішення.

У спірних правовідносинах повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії не є дискреційними в частині вирішення питання про надання чи ненадання пенсії особі, яка відповідає встановленим законом вимогам.

За наявності передбачених законом умов орган Пенсійного фонду України зобов`язаний призначити пенсію, а не вирішувати це питання на власний розсуд.

Ураховуючи встановлені обставини щодо віку позивача, тривалості його календарної військової служби та загального стажу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262-XII.

Такий спосіб захисту спрямований на ефективне поновлення порушеного права позивача та не свідчить про підміну судом повноважень пенсійного органу.

Щодо визначення судом першої інстанції дати призначення пенсії - 26 червня 2024 року - колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 50 Закону № 2262-XII пенсія за минулий час у разі несвоєчасного звернення призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Пунктом 11 розділу I Порядку № 3-1 передбачено, що днем звернення за призначенням пенсії є день подання до органу, який призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами, а в разі пересилання заяви та документів поштою - дата їх відправлення уповноваженим органом (структурним підрозділом).

Як установлено у справі, Адміністрацією Державної прикордонної служби України 16 червня 2025 року направлено до відповідача подання та документи для призначення позивачу пенсії за вислугу років, включно із заявою позивача про її призначення.

Таким чином, з урахуванням дати направлення документів пенсія за минулий час могла бути призначена в межах дванадцятимісячного періоду, що передував зверненню.

При цьому позивач набув необхідного віку та був звільнений із військової служби ще 01 червня 2022 року, тобто до початку зазначеного періоду.

Суд першої інстанції зобов`язав призначити пенсію з 26 червня 2024 року, що перебуває в межах дванадцяти місяців, які передували направленню документів 16 червня 2025 року.

Відтак визначена судом першої інстанції дата не суперечить установленому статтею 50 Закону № 2262-XII обмеженню щодо призначення пенсії за минулий час.

Крім того, позивачем рішення суду першої інстанції в частині визначення початкової дати призначення пенсії не оскаржено, а апеляційна скарга відповідача не містить доводів, які б свідчили про неправомірність призначення пенсії саме з 26 червня 2024 року.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для зміни рішення суду першої інстанції у зазначеній частині.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів наявності достатніх правових підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії виключно через розбіжність у написанні його прізвища в одному з документів.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне вирішення спору по суті.

Згідно зі статтею 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, а доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованості його висновків, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

А.Ю. Кучма