Постанова № 141377482 у справі № 620/10148/25 від 10.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/10148/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марія ДУБІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за зазначений період із застосуванням січня 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідачем у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року не в повному обсязі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення внаслідок неправильного визначення місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін.

На переконання позивача, оскільки останнє підвищення посадових окладів відповідної категорії осіб до березня 2018 року відбулося у січні 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294, саме цей місяць повинен застосовуватися для обчислення індексації грошового забезпечення за спірний період.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів.

Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням січня 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум та з виплатою компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління ДСНС України у Чернігівській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема положень Порядку №1078 та постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013.

Апелянт зазначає, що до внесення змін до Порядку №1078 визначення базового місяця здійснювалося з урахуванням підвищення постійних складових грошового забезпечення, а тому застосування раніше визначених базових місяців відповідало чинному на той час законодавству.

На думку відповідача, постанова №1013 не передбачає перегляду базових місяців, визначених до 01 грудня 2015 року, та не встановлює обов`язку застосовувати січень 2008 року до всіх наступних періодів індексації.

Крім того, апелянт посилається на положення пункту 6 Порядку №1078 щодо здійснення індексації в межах фінансових ресурсів бюджетів, а також заперечує проти покладення на нього обов`язку щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу в органах та підрозділах Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

У період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року позивачу здійснювалося нарахування індексації грошового забезпечення без застосування січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів.

З матеріалів справи, зокрема листа відповідача від 27 серпня 2025 року №70 45 1-2022/70 45-01/2, вбачається, що відповідач обґрунтовував здійснений розрахунок застосуванням раніше визначеного базового місяця та відсутністю, на його думку, правових підстав для його перегляду після внесення змін до Порядку №1078 постановою №1013.

Вважаючи такий порядок нарахування індексації протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що з 01 грудня 2015 року законодавець змінив механізм визначення місяця підвищення доходу для цілей проведення індексації, пов`язавши його виключно з підвищенням тарифної ставки (посадового окладу).

Оскільки у спірний період підвищення посадових окладів відповідної категорії осіб не відбувалося, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність застосування січня 2008 року для обчислення індексації грошового забезпечення позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю та своєчасне одержання винагороди за працю.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначає Закон України від 03 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Статтями 4 та 6 Закону №1282-XII визначено умови проведення індексації грошових доходів населення та загальні засади обчислення її розміру.

Механізм проведення індексації визначено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).

Пунктом 2 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексація грошового забезпечення здійснюється в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

При цьому визначальне значення для вирішення цього спору має правове регулювання порядку визначення місяця підвищення доходу, яке зазнало істотних змін у грудні 2015 року.

Так, у редакції пункту 5 Порядку №1078, чинній до 01 грудня 2015 року, базовим місяцем для проведення індексації міг визнаватися місяць, у якому відбулося підвищення грошових доходів населення, зокрема внаслідок збільшення їх постійних складових.

Відповідно, до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 визначення базового місяця здійснювалося з урахуванням індивідуальних змін розміру грошового забезпечення особи.

Однак постановою №1013 внесено зміни до Порядку №1078, які застосовуються з 01 грудня 2015 року.

Зазначеними змінами запроваджено інший механізм визначення місяця підвищення доходу для цілей проведення індексації.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у редакції, чинній у спірний період, у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається таке підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифних ставок (окладів).

Водночас у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір такого підвищення.

Таким чином, починаючи з 01 грудня 2015 року, визначальним для обчислення індексу споживчих цін є саме місяць підвищення тарифної ставки (посадового окладу), а не будь-яке збільшення загального розміру грошового забезпечення.

Зазначене свідчить про зміну правового підходу до визначення місяця підвищення доходу, який більше не залежить від індивідуальних змін інших складових грошового забезпечення конкретної особи.

Отже, після 01 грудня 2015 року підвищення надбавок, доплат, премій та інших складових грошового забезпечення без одночасного підвищення посадового окладу не є підставою для зміни місяця підвищення доходу.

Такий висновок узгоджується також із положеннями пункту 10-2 Порядку №1078, яким передбачено, що для працівників, прийнятих на роботу, переведених на іншу роботу, а також в інших визначених цим пунктом випадках обчислення індексу споживчих цін здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Таким чином, після запровадження нового механізму індексації визначальне значення має підвищення посадового окладу за відповідною посадою, а не індивідуальні обставини проходження служби.

Колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 січня 2008 року, було встановлено схеми посадових окладів відповідних категорій осіб.

Наступне нормативне підвищення посадових окладів відбулося з 01 березня 2018 року у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Отже, за відсутності іншого нормативного підвищення посадових окладів відповідної категорії осіб у період з січня 2008 року по лютий 2018 року саме січень 2008 року є місяцем підвищення посадових окладів для обчислення індексу споживчих цін.

При цьому колегія суддів ураховує, що позивач проходив службу в органах та підрозділах ДСНС України, а тому при вирішенні спору необхідно враховувати особливості правового статусу осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.

Відповідно до статті 125 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру.

Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту здійснюється відповідно до законодавства та підлягає індексації на загальних підставах, визначених Законом №1282-XII і Порядком №1078.

Таким чином, спеціальний характер проходження служби цивільного захисту не виключає застосування до відповідного грошового забезпечення механізму індексації, передбаченого законодавством.

Аналогічний підхід щодо визначення місяця підвищення посадових окладів для цілей індексації викладено Верховним Судом у постанові від 30 травня 2023 року у справі №380/3632/21.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що після внесення змін до Порядку №1078 постановою №1013 визначення місяця підвищення доходу залежить від підвищення тарифної ставки (посадового окладу), а не від зміни інших складових грошового забезпечення.

Верховний Суд зазначив, що за умови підвищення посадових окладів у січні 2008 року та відсутності їх наступного нормативного підвищення до березня 2018 року місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року є січень 2008 року.

При цьому застосування іншого базового місяця, визначеного внаслідок збільшення окремих складових грошового забезпечення до грудня 2015 року, не відповідає новому механізму проведення індексації.

Колегія суддів ураховує наведені висновки Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності у постанові №1013 положень про перегляд раніше визначених базових місяців, колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно, постанова №1013 не містить окремого припису про необхідність перерахунку індексації грошового забезпечення за періоди, що передували 01 грудня 2015 року.

Однак зазначена обставина не має визначального значення для вирішення цього спору, оскільки позивач не ставить питання про перегляд правильності проведення індексації за періоди до 01 грудня 2015 року.

Предметом спору є правомірність визначення місяця підвищення доходу для проведення індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, тобто після набрання чинності новими правилами індексації.

Застосування до зазначеного періоду положень пункту 5 Порядку №1078 у редакції постанови №1013 не є наданням нормативно-правовому акту зворотної дії в часі.

Навпаки, це є застосуванням нормативного регулювання, чинного на момент виникнення відповідних правовідносин.

Той факт, що до 01 грудня 2015 року відповідач правомірно міг застосовувати інший базовий місяць, визначений у зв`язку зі збільшенням постійних складових грошового забезпечення, не означає можливості його подальшого застосування всупереч зміненим правилам індексації.

Отже, доводи апелянта про неможливість застосування січня 2008 року через відсутність у постанові №1013 спеціального припису про перегляд раніше визначених базових місяців ґрунтуються на неправильному тлумаченні законодавства.

Колегія суддів також звертає увагу, що застосування нового механізму індексації з 01 грудня 2015 року не передбачає повторного визначення правомірності всіх попередніх нарахувань.

Воно лише встановлює правила, за якими повинна проводитися індексація грошового забезпечення в наступних періодах.

Тому посилання відповідача на відсутність у постанові №1013 положень про перегляд базових місяців за минулі періоди не спростовує права позивача на належне нарахування індексації за 2016- 2018 роки.

При цьому визначення місяця підвищення посадового окладу для цілей проведення індексації не належить до дискреційних повноважень відповідача.

Положення Порядку №1078 визначають конкретні юридичні умови, за яких змінюється місяць підвищення доходу, а тому відповідач не наділений правом самостійно обирати такий місяць залежно від власного розсуду.

Таким чином, за встановлених обставин справи відповідач був зобов`язаний застосовувати січень 2008 року як місяць підвищення посадових окладів для обчислення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Стосовно доводів апеляційної скарги про проведення індексації в межах фінансових ресурсів бюджетів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню.

При цьому проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Водночас наведені положення визначають джерела фінансування індексації та порядок забезпечення відповідних видатків, однак не скасовують установленого законом права особи на отримання належної індексації грошового забезпечення.

Індексація є однією з державних гарантій щодо оплати праці та грошового забезпечення, спрямованою на підтримання купівельної спроможності доходів населення в умовах інфляції.

Недостатність бюджетного фінансування не може сама по собі бути підставою для невиконання державним органом установленого законом обов`язку щодо нарахування та виплати належних особі сум.

Інше тлумачення ставило б реалізацію гарантованого законом права особи у залежність від обсягу бюджетних асигнувань, передбачених відповідному державному органу.

Отже, посилання апелянта на особливості бюджетного фінансування не спростовують висновків суду першої інстанції щодо протиправності ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у належному розмірі.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44).

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується, зокрема, особам рядового і начальницького складу ДСНС України, а також особам, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами, які утримують відповідні категорії осіб, за рахунок коштів, що є джерелом їх доходів.

Згідно з пунктами 4 та 5 Порядку №44 виплата компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з такого забезпечення.

Крім того, відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення відповідних категорій осіб у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів таких осіб.

Отже, правовою підставою для виплати компенсації є утримання податку з доходів фізичних осіб із сум грошового забезпечення, право на які особа набула під час проходження служби.

Індексація грошового забезпечення є складовою належних особі грошових виплат, а тому її нарахування та виплата з утриманням податку з доходів фізичних осіб зумовлює застосування механізму компенсації, передбаченого Порядком №44.

При цьому право на таку компенсацію не залежить від того, чи здійснюється виплата належних сум своєчасно, чи на виконання судового рішення про поновлення порушеного права.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 27 липня 2023 року у справі №380/813/22.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити виплату компенсації сум податку з доходів фізичних осіб одночасно з виплатою належної позивачу індексації грошового забезпечення.

Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Окремо колегія суддів ураховує, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення виникли у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX до статті 233 КЗпП України внесено зміни, якими змінено правове регулювання строків звернення до суду з вимогами щодо належних працівникові виплат.

Водночас питання застосування зазначених змін до вимог про виплату грошового забезпечення за періоди до 19 липня 2022 року було предметом розгляду Верховного Суду.

У постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати Касаційного адміністративного суду сформулював правовий висновок, відповідно до якого до правовідносин щодо стягнення належної заробітної плати (грошового забезпечення) за період до 19 липня 2022 року підлягають застосуванню положення частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до внесення змін Законом №2352-IX.

Зазначена редакція передбачала право особи на звернення до суду з вимогами про стягнення належних сум оплати праці без обмеження будь-яким строком.

При цьому судова палата відступила від раніше сформованих висновків Верховного Суду щодо застосування тримісячного строку звернення до суду до вимог про перерахунок індексації грошового забезпечення за 2016- 2018 роки лише з огляду на звернення особи до суду після 19 липня 2022 року.

У справі, що розглядається, позивачем заявлено вимоги щодо індексації грошового забезпечення за період, який повністю передував 19 липня 2022 року.

За таких обставин до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 233 КЗпП України у попередній редакції, яка не встановлювала строкового обмеження для звернення до суду з відповідними вимогами.

Отже, звернення позивача до суду у вересні 2025 року не свідчить про пропуск установленого законом строку судового захисту порушеного права.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі відповідачем не доведено наявності правових підстав для застосування іншого місяця підвищення доходу замість січня 2008 року при проведенні індексації грошового забезпечення позивача за спірний період.

При цьому посилання відповідача на раніше визначені базові місяці, положення постанови №1013 та особливості бюджетного фінансування не спростовують установленого законодавством обов`язку здійснювати індексацію грошового забезпечення відповідно до чинного у спірний період правового регулювання.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції встановив обставини проходження позивачем служби, визначив характер спірних правовідносин, дослідив порядок нарахування індексації грошового забезпечення та надав належну правову оцінку застосуванню відповідачем місяця підвищення доходу.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться переважно до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення положень законодавства, що регулює порядок проведення індексації грошового забезпечення.

Водночас такі доводи не спростовують установлених судом обставин справи та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин адміністративної справи, підтверджених доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки аргументам учасників справи.

За приписами статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи встановлені обставини справи, положення законодавства, що регулює спірні правовідносини, та наведені правові висновки Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність передбачених статтею 317 КАС України підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

Отже, апеляційна скарга 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

А.Ю. Кучма