Постанова № 141377487 у справі № 320/30587/25 від 10.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/30587/25 суддя першої інстанції: Кочанова П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі № 320/30587/25 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - позивачі) звернулися з позовною заявою до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - апелянт, відповідач-1, Департамент) та Київської міської ради (далі - відповідач-2, Київрада), у якій просили суд:

- визнати протиправним рішення Департаменту про відмову у передачі земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:75:085:0299 у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оформлене листом від 07.04.2025 № 057-4507;

- зобов`язати Київраду та Департамент відповідно до частини другої статті 118 Земельного кодексу України у місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:75:085:0299 в натурі (на місцевості) та передати її у власність позивачів пропорційно часткам у праві власності на житловий будинок, а саме: ОСОБА_1 - 5/8, ОСОБА_2 - 3/8.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року позовну заяву задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту, оформлене листом від 07.04.2025 № 057-4507; зобов`язано Департамент відповідно до частини другої статті 118 Земельного кодексу України затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:75:085:0299 в натурі та передати її у власність позивачів пропорційно часткам у праві власності на житловий будинок. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Підставою для часткового задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що земельна ділянка була надана первісному забудовнику в постійне користування, а право користування нею перейшло до позивачів разом із правом власності на розташований на ній житловий будинок у силу закону, тому вимога Департаменту надати рішення про передачу земельної ділянки в користування саме позивачам не ґрунтується на законі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до Київради, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності поданого Департаментом проєкту рішення Київрада позбавлена можливості вирішити питання про передачу земельної ділянки у власність.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Департамент звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач-1 зазначає про те, що відповідно до додатка 3 до рішення Київради від 20.04.2017 № 241/2463 до заяви обов`язково додаються копії документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою, однак жоден із поданих позивачами документів не підтверджує наявності такого права саме в них.

Крім того, апелянт зауважив на тому, що архівні рішення 1946 та 1953 років не дають змоги чітко визначити межі, місцезнаходження та умови землекористування, а договір про право забудови від 20.11.1946 був укладений строком на п`ятдесят років, припинив дію 20.11.1996 і не підтверджує переходу права користування земельною ділянкою до спадкоємців забудовника, а відтак і до позивачів.

Окремо апелянт наголошує, що суд першої інстанції не врахував меж компетенції органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, унаслідок чого покладений судом обов`язок фактично спонукає до вчинення дій поза межами наданих повноважень.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.08.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу з Київського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з вимогами апеляційної скарги, позивачі у відзиві зазначили, що право користування спірною земельною ділянкою перейшло до них у силу закону внаслідок набуття права власності на житловий будинок, а ні Земельний кодекс України, ні рішення Київради від 20.04.2017 № 241/2463 не вимагають, щоб документ, який посвідчує право користування, був виданий саме на ім`я заявника.

Позивачі також звернули увагу на те, що доводи про неможливість визначити межі та місцезнаходження земельної ділянки не були підставою оскаржуваного рішення, а сама земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі з присвоєнням їй кадастрового номера.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.10.2026 апеляційну скаргу Департаменту призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразово, а саме із заявами від 12.01.2021, 09.08.2021 та 08.12.2021, зверталися до Київради з питанням передачі їм у власність земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:75:085:0299, розташованої на АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка), пропорційно часткам у праві власності на житловий будинок: ОСОБА_1 - 5/8, ОСОБА_2 - 3/8.

До заяв було додано, зокрема, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Листами від 22.01.2021 № 057-057/КО-28-211 та від 27.08.2021 № 057-057/КО-1986-23353 Департамент повідомляв позивачів про необхідність усунення зауважень технічного характеру, а листом від 17.01.2022 № 05702-831 - про відсутність належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують перебування земельної ділянки в їх користуванні.

Надалі позивачі звернулися до Київради із заявою від 18.03.2025, до якої додатково долучили, серед іншого, архівний витяг з рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради депутатів трудящих від 29.03.1946 № 14/7, архівний витяг з протоколу № 14 засідання цього виконавчого комітету від 29.03.1946, архівну копію рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 01.12.1953 № 2343, архівні копії рішень про перейменування вулиць, нотаріальні копії договорів дарування від 12.02.2002 № 918 та від 10.11.2008 № 10425, свідоцтва про право на спадщину від 02.12.2009 № 4-2719, ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 29.01.2020 у справі № 759/14999/17 та інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.03.2025 № 417144096.

Листом від 07.04.2025 № 057-4507 Департамент повідомив позивачів, що зауваження, викладені в листі від 17.01.2022 № 05702-831, не враховано, оскільки в матеріалах відсутні документи, що підтверджують право користування позивачів земельною ділянкою, а саме копії рішень уповноважених органів про передачу їм земельної ділянки в користування, яка надавалася в користування до 15.03.1991.

Судом першої інстанції також установлено, і це не спростовано апелянтом, що згідно з архівними рішеннями 1946-1953 років у постійне користування ОСОБА_3 було передано конкретну земельну ділянку за № 20 (раніше - № 22), на якій забудовником на підставі договору про право забудови від 20.11.1946 збудовано житловий будинок.

Право власності на зазначений житловий будинок унаслідок низки правочинів та спадкувань перейшло до позивачів, що відповідачами не заперечується.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів зазначає, що на виконання частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною першою статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення позивачів із заявою від 18.03.2025) передбачено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

До заяви додається розроблена відповідно до Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

Згідно з частиною другою статті 118 ЗК України у випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.

Отже, закон прямо поширює спрощену процедуру безоплатної приватизації на земельну ділянку, на якій розташований жилий будинок, що належить заявникові на праві власності, і не пов`язує її застосування з наявністю окремого рішення органу влади про надання такої ділянки в користування саме цьому заявникові.

Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За приписами пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад і здійснюється виключно на їх пленарних засіданнях.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 461/11571/15-а, зазначивши, що учасником земельних відносин та повноважним суб`єктом на прийняття рішень у сфері земельних відносин у межах міста, зокрема щодо затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, є відповідна міська рада.

З метою врегулювання процедури реалізації прав на землю із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва рішенням Київради від 20.04.2017 № 241/2463 затверджено Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві (далі - Порядок).

Пунктом 4 рішення Київради від 20.04.2017 № 241/2463 Департамент уповноважено, зокрема, затверджувати технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) шляхом надання відповідного висновку, окрім технічної документації, якою передбачається передати земельну ділянку у власність, оренду чи постійне користування.

Відповідно до пункту 5.2 Порядку якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельної ділянки, на якій розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано, така технічна документація розробляється на замовлення власника житлового будинку без надання дозволу Київради.

Згідно з пунктами 5.10-5.13 Порядку заява про приватизацію земельної ділянки разом із доданими документами передається до Департаменту для підготовки висновку, проєкту рішення Київради про приватизацію земельної ділянки та пояснювальної записки до нього, після погодження якого в порядку, передбаченому Регламентом Київради, це питання виноситься на розгляд сесії Київради.

Таким чином, повноваження Департаменту в межах процедури, передбаченої статтею 118 ЗК України, полягають у перевірці поданих документів, підготовці висновку та проєкту рішення Київради, тоді як затвердження технічної документації із землеустрою, якою передбачається передача земельної ділянки у власність, та прийняття рішення про таку передачу належать до виключної компетенції Київради.

Надаючи оцінку підставі, з якої Департамент відмовив позивачам, колегія суддів враховує, що оскаржуваним листом від 07.04.2025 № 057-4507 позивачам фактично поставлено в обов`язок подати рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки в користування саме їм.

Разом з тим, законодавство, яке діяло протягом усього періоду існування спірних правовідносин, послідовно закріплювало принцип переходу права на земельну ділянку разом із правом власності на розташовані на ній будинок, будівлю чи споруду.

Так, статтею 30 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 № 561-XII (у редакції, чинній до 01.01.2002) передбачалося, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, а при переході права власності на жилий будинок до кількох власників земельна ділянка за неможливості її поділу переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

Частиною другою статті 120 ЗК України (у редакції Закону України від 05.11.2009 № 1702-VI, чинній до 28.10.2021) було встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічний підхід закріплено у статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а з набранням 28.10.2021 чинності Законом України від 02.02.2021 № 1174-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об`єкта нерухомості» перехід права на земельну ділянку при набутті права власності на розміщений на ній об`єкт нерухомого майна відбувається одночасно з переходом права на такий об`єкт.

Водночас частиною другою статті 1225 ЦК України визначено, що до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 наголосила на фундаментальному значенні принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Своєю чергою, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 16 березня 2020 року у справі № 675/2372/16-ц зазначила, що норми статей 377 ЦК України, 120 ЗК України встановлюють єдність юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель і споруд, у тому числі в разі спадкування.

Поряд із цим пунктом «е» частини першої статті 141 ЗК України набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, віднесено до підстав припинення права користування земельною ділянкою попереднього користувача, що разом із наведеними нормами свідчить не про припинення землекористування як такого, а про його перехід до нового власника будинку.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 дійшла висновку, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 22 червня 2020 року у справі № 922/2155/18 зазначив, що існування права постійного користування земельною ділянкою не залежить від наявності чи відсутності державного акта, який лише посвідчує таке право.

Крім того, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 02 липня 2025 року у справі № 569/13445/20 з урахуванням пункту 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» та пункту 7 розділу X «Перехідні положення» ЗК України виснував, що громадяни, які мали в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Земельного кодексу Української РСР 1990 року, зберігають права на користування ними до оформлення у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Застосовуючи наведені норми та правові висновки до спірних правовідносин, колегія суддів зауважує, що земельну ділянку було надано ОСОБА_3 в постійне користування ще в 1946 році, тобто до 15.03.1991, а отже, саме такий документ, на відсутність якого послався Департамент у листі від 07.04.2025 № 057-4507, позивачі до заяви долучили.

Натомість вимога щодо того, щоб рішення про надання земельної ділянки в користування було прийняте саме щодо позивачів, суперечить наведеним приписам статті 30 Земельного кодексу Української РСР, статті 120 ЗК України, статей 377, 1225 ЦК України, які пов`язують перехід права користування земельною ділянкою з переходом права власності на розташований на ній житловий будинок, а не з прийняттям нового рішення органу влади щодо кожного наступного власника.

Пункт 4 додатка 3 до рішення Київради від 20.04.2017 № 241/2463, на який посилається апелянт, також не містить вимоги про те, щоб документ, який посвідчує право користування земельною ділянкою, був виданий на ім`я заявника, а будь-яке інше його тлумачення звужувало б зміст права, гарантованого частиною першою статті 118 ЗК України, що є неприпустимим для акта органу місцевого самоврядування.

Не спростовують такого висновку й доводи апелянта про припинення 20.11.1996 дії договору про право забудови від 20.11.1946, оскільки право користування земельною ділянкою виникло на підставі рішення виконавчого комітету про надання її в постійне користування, тоді як зазначений договір визначав умови здійснення забудови, яку було фактично завершено.

Крім того, апелянтом не надано доказів прийняття компетентним органом рішення про припинення права користування земельною ділянкою чи її вилучення з будь-якої з підстав, установлених земельним законодавством, а сама лише обставина закінчення строку договору про право забудови такою підставою не є.

З огляду на викладене безпідставними є й доводи апелянта про те, що земельна ділянка не увійшла до складу спадщини, оскільки право користування нею переходило до спадкоємців і набувачів не як самостійний об`єкт, а в силу закону разом із правом власності на житловий будинок.

З приводу посилання апелянта на неможливість визначити межі, місцезнаходження та умови землекористування на підставі архівних рішень, колегія суддів звертає увагу на те, що ця обставина не була підставою відмови, викладеною в листі від 07.04.2025 № 057-4507.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас за частиною четвертою статті 77 КАС України суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

До того ж межі земельної ділянки визначено технічною документацією із землеустрою, а сама земельна ділянка сформована відповідно до статті 79-1 ЗК України та зареєстрована в Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номера [номер приховано]:75:085:0299, що підтверджується доданим до заяв витягом.

Колегія суддів також ураховує, що відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність забороняється, проте положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), до яких належать позивачі.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність рішення Департаменту, оформленого листом від 07.04.2025 № 057-4507, та наявність підстав для його скасування, а доводи апеляційної скарги в цій частині його не спростовують.

Водночас, перевіряючи обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права та правильність вирішення позовних вимог до Київради, які з ним нерозривно пов`язані, колегія суддів, керуючись частиною другою статті 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, зазначає таке.

Покладаючи на Департамент обов`язок затвердити технічну документацію із землеустрою та передати земельну ділянку у власність позивачів, суд першої інстанції послався на частину другу статті 118 ЗК України, однак не врахував, що суб`єктом, уповноваженим приймати рішення про затвердження такої документації та передачу земельної ділянки комунальної власності у власність, є відповідна рада, що прямо визначено статтею 122 ЗК України, пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Більше того, пунктом 4 рішення Київради від 20.04.2017 № 241/2463, яке суд першої інстанції сам навів у мотивувальній частині рішення, технічну документацію, якою передбачається передача земельної ділянки у власність, прямо виключено з кола документації, затвердження якої віднесено до повноважень Департаменту.

За таких обставин покладений на Департамент обов`язок передати земельну ділянку у власність виходить за межі його компетенції, не може бути виконаний у спосіб, передбачений законом, а отже, не забезпечує ефективного відновлення порушеного права позивачів.

З тих самих підстав помилковим є й висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до Київради. Обов`язок у місячний строк прийняти рішення про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову частиною другою статті 118 ЗК України покладено безпосередньо на орган, уповноважений передавати земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до статті 122 цього Кодексу, тобто на Київраду.

Порядок, затверджений рішенням Київради від 20.04.2017 № 241/2463, визначає внутрішню організацію підготовки питання до розгляду на пленарному засіданні ради і не може ставити реалізацію права, гарантованого законом, у залежність від того, чи підготує виконавчий орган ради проєкт відповідного рішення. Відсутність такого проєкту, зумовлена саме протиправною відмовою Департаменту, не звільняє Київраду від виконання обов`язку, встановленого частиною другою статті 118 ЗК України, і не може мати негативних наслідків для позивачів.

Отже, покладення обов`язку на неуповноважений орган і відмова у задоволенні позовних вимог до органу, наділеного відповідною компетенцією, є проявами одного й того самого неправильного застосування судом першої інстанції статей 118, 122 ЗК України та пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Усунення цієї помилки, на яку по суті вказує й сам апелянт, посилаючись на вихід суду за межі компетенції Департаменту, відповідно до частини другої статті 308 КАС України охоплює рішення суду першої інстанції в обох зазначених частинах.

Окрім цього, відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, а в іншому разі суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Верховний Суд у постанові від 09 травня 2024 року у справі № 580/3690/23 виклав правовий висновок, згідно з яким зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення можливе лише як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що позивачем дотримано всіх визначених законом умов для отримання позитивного результату, та за умови відсутності в суб`єкта владних повноважень дискреції. Для цього суд має почергово встановити, що позивач на момент звернення забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення та що зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно розглянути звернення є недоцільним з огляду на безальтернативність рішення, яке може бути прийняте за встановлених обставин.

Разом з тим у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 400/1350/19 Верховний Суд виснував, що умови, за яких орган місцевого самоврядування відмовляє у затвердженні документації із землеустрою, визначені законом, а за їх відсутності такий орган зобов`язаний її затвердити, оскільки має лише один варіант правомірної поведінки, тому відповідні повноваження не є дискреційними. Застосування способу захисту у вигляді зобов`язання прийняти рішення на користь позивача вимагає з`ясування судом того, чи виконано позивачем усі визначені законом умови та чи відсутні визначені законом підстави для відмови. При цьому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та виключати подальше звернення особи до суду за захистом цього права.

Так, як уже зазначалось, спірна земельна ділянка перебуває в користуванні позивачів, право якого перейшло до них у силу закону разом із правом власності на розташований на ній житловий будинок, зареєстрованим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розроблено ТОВ «Інститут незалежної експертної оцінки» 01.09.2020, на її підставі земельну ділянку сформовано та 21.12.2020 зареєстровано в Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номера [номер приховано]:75:085:0299, площею 0,0831 га, з цільовим призначенням 02.01 «Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»; обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані. Площа земельної ділянки не перевищує норми безоплатної передачі, встановленої пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України для міст (не більше 0,10 га).

Крім того, колегія суддів враховує, що Департамент розглядав заяви позивачів, починаючи з січня 2021 року, неодноразово. Зауваження технічного характеру, викладені в листах від 22.01.2021 та 27.08.2021, у подальших листах від 17.01.2022 № 05702-831 та від 07.04.2025 № 057-4507 не повторювалися, а єдиною підставою відмови Департамент визначив відсутність рішення про надання земельної ділянки в користування саме позивачам, яку судом визнано протиправною. Жодних інших обставин, які за законом перешкоджали б затвердженню технічної документації та передачі земельної ділянки у власність, зокрема невідповідності документації вимогам законодавства, містобудівній документації чи реалізації позивачами права на безоплатну приватизацію земельної ділянки за цим видом використання (частина четверта статті 116 ЗК України), відповідачі ні в оскаржуваному рішенні, ні під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не наводили, а матеріали справи доказів існування таких обставин не містять.

З урахуванням частин другої та четвертої статті 77 КАС України, які покладають на суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення та позбавляють його можливості посилатися на обставини, що не були покладені в основу оскаржуваного рішення, колегія суддів не вбачає визначених законом підстав для відмови позивачам, а отже, у Київради за встановлених обставин відсутній вибір між кількома правомірними варіантами поведінки.

Колегія суддів звертає увагу, що в зазначеній постанові у справі № 580/3690/23 Верховний Суд також звернув увагу на те, що суд, за загальним правилом, не уповноважений перевіряти наявність усіх підстав для прийняття рішення, якщо суб`єкт владних повноважень цього не здійснив. Однак у тій справі відповідач за наслідками розгляду заяви не прийняв жодного рішення, і наявність передбачених законом підстав для призначення виплати ним не перевірялася взагалі. Натомість у цій справі Департамент неодноразово розглядав заяви позивачів по суті, висловлював зауваження до технічної документації, які в подальшому не повторював, і зрештою визначив єдину підставу відмови, а виконання решти умов, необхідних для прийняття рішення, підтверджується наявними в матеріалах справи документами, зокрема відомостями Державного земельного кадастру. Крім того, у тій самій постанові Верховний Суд визнав передчасними доводи суб`єкта владних повноважень про інші підстави відмови, які не були покладені в основу його рішення, що узгоджується з наведеними приписами частини четвертої статті 77 КАС України.

Колегія суддів ураховує й те, що позивачі намагаються оформити право власності на земельну ділянку під належним їм житловим будинком з 12.01.2021, тобто понад п`ять років, протягом яких їхні заяви неодноразово поверталися з різних підстав. За таких обставин зобов`язання лише повторно розглянути заяву є недоцільним у розумінні наведеного висновку Верховного Суду, оскільки не забезпечило б реального відновлення порушеного права, а створило б передумови для нового кола адміністративних процедур і судових спорів, що не узгоджується з вимогами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципом «належного урядування», який, як неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини (зокрема, у рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», заява № 29979/04), вимагає від державних органів діяти вчасно, у належний і послідовний спосіб, особливо коли йдеться про майнові права особи.

Тож належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачів є зобов`язання Київради затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передати земельну ділянку у спільну часткову власність позивачів відповідно до їхніх часток у праві власності на житловий будинок: ОСОБА_1 - 5/8, ОСОБА_2 - 3/8.

Водночас позовна вимога про зобов`язання Департаменту затвердити технічну документацію та передати земельну ділянку у власність позивачів задоволенню не підлягає, оскільки вирішення цих питань до компетенції Департаменту не належить.

Стосовно вимоги про встановлення місячного строку для вчинення зазначених дій колегія суддів зазначає, що строк прийняття відповідного рішення визначено безпосередньо частиною другою статті 118 ЗК України, а порядок виконання судового рішення врегульовано процесуальним законом і законодавством про виконавче провадження, що свідчить про відсутність підстав для окремого визначення такого строку.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції в іншій частині.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 317 КАС України).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та обґрунтовано визнав протиправним і скасував рішення Департаменту, однак неправильно застосував норми матеріального права, поклавши обов`язок затвердити технічну документацію із землеустрою та передати земельну ділянку у власність позивачів на Департамент і відмовивши в задоволенні позовних вимог до Київради, що є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення в цих частинах і ухвалення в цих частинах нового рішення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі № 320/30587/25 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі № 320/30587/25 в частині зобов`язання Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у відповідності до частини 2 статті 118 Земельного кодексу України затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:75:085:0299 в натурі та передати її у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пропорційно часткам у праві власності на житловий будинок, а також у частині відмови в задоволенні позовних вимог до Київської міської ради - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Київську міську раду затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0831 га з кадастровим номером [номер приховано]:75:085:0299, розташованої на АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та передати цю земельну ділянку у спільну часткову власність ОСОБА_1 (5/8 частки) та ОСОБА_2 (3/8 частки).

У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) затвердити технічну документацію із землеустрою та передати земельну ділянку у власність позивачів, а також у задоволенні інших позовних вимог до Київської міської ради - відмовити.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі № 320/30587/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова