Постанова № 141377504 у справі № 320/14098/25 від 10.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/14098/25 суддя першої інстанції: Сас Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 у справі № 320/14098/25 за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Державного бюро розслідувань (далі - апелянт, відповідач, ДБР), у якій просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з обчислення та встановлення стажу служби особам рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, який дає право на отримання доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, оформлене протоколом від 12.03.2025 № 8дск, про відмову в зарахуванні ОСОБА_1 до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби в податковій міліції з 28.08.2008 по 30.10.2018;

- зобов`язати Державне бюро розслідувань зарахувати до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стаж служби ОСОБА_1 в податковій міліції з 28.08.2008 по 30.10.2018.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 позовну заяву задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з обчислення та встановлення стажу служби особам рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, оформлене протоколом від 12.03.2025 № 8дск, зобов`язано ДБР зарахувати до стажу служби (роботи) в ДБР, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стаж служби позивача в податковій міліції з 28.08.2008 по 30.10.2018.

Підставою для задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що чинним на час проходження позивачем служби законодавством статус осіб, які проходили службу в податковій міліції, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а тому така служба охоплюється пунктом 3 частини другої статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» та підлягає зарахуванню до стажу служби в ДБР.

Суд також виходив з того, що факт проходження позивачем служби в податковій міліції у спірний період відповідач не заперечував, а єдиною підставою відмови став помилковий висновок про відсутність правових підстав для такого зарахування.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ДБР звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що частина друга статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» містить вичерпний перелік видів служби та періодів роботи, які зараховуються до стажу служби, а служба в податковій міліції у цьому переліку відсутня.

Апелянт наголошує, що підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції про механізм реалізації норм законодавства щодо встановлення доплати за вислугу років та обчислення стажу служби (роботи), який дає право на доплату за вислугу років працівникам ДБР, затвердженої наказом ДБР від 08.10.2021 № 524 (далі - Інструкція № 524), до такого стажу віднесено лише періоди, визначені частиною другою статті 78 зазначеного Закону, та час служби в ДБР на посадах рядового і начальницького складу.

Крім того, апелянт зауважив на тому, що органи державної податкової служби ніколи не були підпорядковані Міністерству внутрішніх справ України, служба в них не є службою в органах внутрішніх справ, а законодавство про статус ветеранів та пенсійне забезпечення, на яке, на думку апелянта, послався суд першої інстанції, регулює вислугу років для призначення пенсії, а не стаж служби, що дає право на доплату за вислугу років. На підтвердження своєї позиції апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 520/2067/19.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2026 відкрито апеляційне провадження та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Не погоджуючись з вимогами апеляційної скарги, ОСОБА_1 у відзиві зазначив, що статтями 24, 26 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та пунктами 353.1, 356.1 Податкового кодексу України порядок проходження служби та гарантії соціального захисту осіб начальницького і рядового складу податкової міліції прирівнювалися до встановлених для органів внутрішніх справ, що відповідно до сталої практики Верховного Суду свідчить про тотожність правового статусу такої служби.

На думку позивача, постанова Верховного Суду у справі № 520/2067/19 не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки стосувалася зарахування до стажу служби в поліції часу навчання у вищому навчальному закладі до призначення на посаду, а не періоду служби в податковій міліції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2026 апеляційну скаргу відповідача призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

З 28.08.2008 по 30.10.2018 ОСОБА_1 перебував проходив службу у податковій міліції, зокрема:

- з 28.08.2008 по 05.11.2012 - курсант Національного університету державної податкової служби України;

- з 05.11.2012 по 23.05.2013 - слідчий відділення розслідування кримінальних справ слідчого відділу Державної податкової служби у Рівненській області;

- з 24.05.2013 по 08.07.2014 - слідчий з особливо важливих справ, а з 08.07.2014 по 08.12.2014 - старший слідчий з особливо важливих справ другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Рівненській області;

- з 08.12.2014 по 18.08.2016 - старший слідчий з особливо важливих справ слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Рівненській області;

- з 19.08.2016 по 30.10.2018 - старший слідчий з особливо важливих справ слідчого управління фінансових розслідувань Офісу великих платників податків ДФС.

З 02.11.2018 позивач проходить службу в ДБР на посадах начальницького складу, йому присвоєно спеціальне звання «майор Державного бюро розслідувань».

12.03.2025 позивач звернувся до ДБР з рапортом № 17/10-10-01/76 щодо зарахування стажу служби в податковій міліції з 28.08.2008 по 30.10.2018 до стажу служби (роботи) в ДБР, який дає право на доплату за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.

Рішенням Комісії з обчислення та встановлення стажу служби особам рядового та начальницького складу ДБР, оформленим протоколом від 12.03.2025 № 8дск, позивачу відмовлено у такому зарахуванні.

Як зазначає сам апелянт, Комісія встановила, що в матеріалах особової справи позивача наявні документи, які підтверджують його службу в органах податкової міліції у період з 28.08.2008 по 30.10.2018, однак дійшла висновку, що частина друга статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» такої служби не передбачає.

Не погоджуючись з такою відмовою, ОСОБА_1 звернувся до суду і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові основи організації та діяльності ДБР визначено Законом України від 12.11.2015 № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон № 794-VIII), відповідно до частини першої статті 1 якого ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Згідно з частинами першою, другою статті 14 Закону № 794-VIII до працівників ДБР належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР. Служба в ДБР є державною службою особливого характеру.

Частиною першою статті 19 Закону № 794-VIII визначено, що держава забезпечує соціальний захист працівників ДБР відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону № 794-VIII особи рядового і начальницького складу ДБР користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Частиною другою статті 20 Закону № 794-VIII передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу ДБР поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

За змістом пункту 2 частини третьої та частини шостої статті 20 Закону № 794-VIII складовою заробітної плати працівників ДБР є щомісячна доплата за вислугу років, розмір якої залежить від тривалості стажу.

Колегія суддів зауважує, що положення про поширення на осіб рядового і начальницького складу ДБР умов грошового забезпечення, передбачених для працівників Національної поліції, міститься саме в частині другій статті 20, а не в частині другій статті 19 Закону № 794-VIII, як помилково зазначив суд першої інстанції. Однак така неточність не вплинула на правильність вирішення спору по суті.

Підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 524 визначено, що до стажу служби, що дає право на отримання доплати за вислугу років та додаткову оплачувану відпустку, зараховуються періоди, визначені частиною другою статті 78 Закону України «Про Національну поліцію», та час проходження служби в ДБР на посадах, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу.

Отже, як законодавець, так і сам відповідач для визначення стажу служби осіб рядового і начальницького складу ДБР відсилають до частини другої статті 78 Закону України «Про Національну поліцію». Наведене сторони не заперечують, а тому спір зводиться до того, чи охоплюється служба в податковій міліції пунктом 3 частини другої статті 78 цього Закону.

Частиною першою статті 78 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) передбачено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Відповідно до частини другої статті 78 Закону № 580-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до стажу служби в поліції зараховуються:

1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;

2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;

3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;

4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;

5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;

6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Правовий статус податкової міліції на початку періоду служби позивача визначався Законом України від 04.12.1990 № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон № 509-XII), який втратив чинність на підставі Закону України від 05.07.2012 № 5083-VI.

Відповідно до статті 19 Закону № 509-XII податкова міліція складалася із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діяли у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснювала контроль за додержанням податкового законодавства, виконувала оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Частиною першою статті 24 Закону № 509-XII було встановлено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.

Статтею 26 Закону № 509-XII передбачалося, що держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей, на яких поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20- 23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Надалі Законом України від 05.07.2012 № 5083-VI Податковий кодекс України (далі - ПК України) доповнено розділом XVIII-2 «Податкова міліція», положення якого (у редакції, чинній до 25.09.2021) регулювали проходження позивачем служби у подальший період.

Згідно з пунктом 348.1 статті 348 ПК України податкова міліція складалася із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діяли у складі відповідних контролюючих органів, і здійснювала контроль за додержанням податкового законодавства, виконувала оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Пунктом 353.1 статті 353 ПК України визначалося, що особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 356.1 статті 356 ПК України держава гарантувала правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей, на яких поширювалися гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20- 23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Крім того, преамбулою Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV, дію цього Статуту було поширено, зокрема, на осіб начальницького складу податкової міліції.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що впродовж усього періоду служби позивача законодавець прирівнював порядок проходження служби, дисциплінарний режим та гарантії соціального і правового захисту осіб податкової міліції до відповідних елементів правового статусу осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналогічний підхід послідовно застосовує і Верховний Суд. Так, у постанові від 07.10.2020 у справі № 826/16143/18 Верховний Суд погодився з висновком про тотожність правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в органах податкової міліції, зазначивши, що для вирішення питання про зарахування спірного стажу визначальними є не підпорядкування відповідного органу, а суть діяльності особи, виконувані нею функції та статус такої служби за законодавством, чинним на час її проходження.

Такий висновок підтримано, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.08.2021 у справі № 440/1564/20, від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20, від 22.12.2022 у справі № 380/8659/20.

У постанові від 20.04.2026 у справі № 460/1349/24 Верховний Суд підтвердив цю позицію та вказав, що періоди служби в органах податкової міліції підлягають зарахуванню до стажу служби в поліції на підставі пункту 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VIII, оскільки за своїм правовим статусом така служба прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ.

У цій же постанові Верховний Суд відхилив доводи про вичерпність переліку, визначеного частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII, як такі, що ґрунтуються на формальному тлумаченні цієї норми без урахування її системного зв`язку із законодавством, яке визначало правовий статус податкової міліції.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, доводи апелянта про відсутність служби в податковій міліції у переліку, визначеному частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки суперечать наведеним висновкам Верховного Суду.

Так само безпідставним є посилання апелянта на непідпорядкованість органів державної податкової служби Міністерству внутрішніх справ України, адже, як зазначено вище, вирішальне значення має не відомча належність органу, а правовий статус служби, визначений законом.

Колегія суддів також враховує, що підпункт 2.2.2 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 524 не встановлює самостійного переліку періодів, а відсилає до частини другої статті 78 Закону № 580-VIII. Відтак застосування цього підпункту з урахуванням правильного тлумачення норми закону, до якої він відсилає, зумовлює висновок про обов`язок зарахування спірного періоду.

З приводу доводів апелянта про безпідставне застосування законодавства про статус ветеранів та пенсійне забезпечення колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не обґрунтовував свого висновку нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» чи порядком обчислення вислуги років для призначення пенсії, а застосував пункт 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VIII у системному зв`язку з нормами, що визначали статус податкової міліції.

Згадування судом першої інстанції Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» мало місце лише в межах викладу змісту статті 26 Закону № 509-XII як підтвердження поширення на осіб податкової міліції гарантій, встановлених для органів внутрішніх справ.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що стаж служби, який дає право на надбавку (доплату) за вислугу років, і вислуга років для призначення пенсії є різними правовими категоріями. Саме такий підхід викладено в постановах Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 520/903/19 та від 20.04.2026 у справі № 460/1349/24. Однак зазначене розмежування не спростовує висновку суду першої інстанції, який ґрунтується не на пенсійному законодавстві, а на частині другій статті 78 Закону № 580-VIII.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 520/2067/19 колегія суддів не приймає до уваги, позаяк предметом спору в тій справі було зарахування до стажу служби в поліції часу навчання у вищому навчальному закладі до призначення на посаду, а не періоду служби в податковій міліції, тобто правовідносини в цій справі та у справі, на яку посилається апелянт, не є подібними.

Колегія суддів звертає увагу, що спірний період охоплює також час перебування позивача з 28.08.2008 по 05.11.2012 курсантом Національного університету державної податкової служби України.

Верховний Суд у постанові від 19.11.2019 у справі № 520/903/19 дійшов висновку, що час навчання у вищому навчальному закладі не зараховується до стажу служби в поліції, оскільки частина друга статті 78 Закону № 580-VIII такого періоду не передбачає.

Разом з тим у цій справі відповідач, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, під час розгляду рапорту позивача сам установив наявність в особовій справі документів, що підтверджують службу позивача в органах податкової міліції за весь період з 28.08.2008 по 30.10.2018, а відмову обґрунтував виключно відсутністю, на його думку, правових підстав для зарахування служби в податковій міліції як такої.

Характер зазначеного періоду як служби в податковій міліції відповідач не оспорював ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі, доказів протилежного не надав. Відповідно до частини першої статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними, а таких підстав колегія суддів не встановила.

За таких обставин підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги, передбачених частиною другою статті 308 КАС України, колегія суддів не вбачає.

Стосовно обраного судом першої інстанції способу захисту колегія суддів зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки факт служби позивача в податковій міліції у спірний період відповідачем установлено, а зарахування такої служби до стажу є обов`язком, прямо визначеним законом, а не дискреційним повноваженням, суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав відповідача зарахувати спірний період до стажу служби позивача.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою, що не є підставою для скасування рішення.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 у справі № 320/14098/25 за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 у справі № 320/14098/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова