Постанова № 141377511 у справі № 580/4245/26 від 10.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/4245/26 суддя першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ПАН-АВТО» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у справі № 580/4245/26 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПАН-АВТО» до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАН-АВТО» (далі - позивач, апелянт, ТОВ «ПАН-АВТО») звернулося з позовною заявою до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДПС у Черкаській області), у якій просило суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 лютого 2026 року № 2026/23-00-07-05-01, яким ТОВ «ПАН-АВТО.» зменшено від`ємне значення суми податку на додану вартість на 133 621 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що починаючи з 21 травня 2025 року автозаправний комплекс позивача було передано в оренду для фактичної експлуатації орендарем, а тому висновки контролюючого органу про завищення позивачем від`ємного значення з податку на додану вартість у декларації за листопад 2025 року на 133 621 грн є обґрунтованими, а спірне податкове повідомлення-рішення - правомірним.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТОВ «ПАН-АВТО» звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає про те, що суд першої інстанції звів предмет доказування до встановлення факту передачі об`єкта в оренду з 21 травня 2025 року, однак не перевірив, чи мав контролюючий орган законні підстави визначати базу оподаткування податком на додану вартість у розмірі, відмінному від договірної вартості орендної послуги.

На переконання апелянта, розмір орендної плати погоджено сторонами поетапно з урахуванням ступеня готовності об`єкта до використання за призначенням, а Податковий кодекс України не наділяє контролюючий орган повноваженнями самостійно визначати ціну господарської операції за власною розрахунковою моделлю «амортизація + рентабельність».

Крім того, апелянт зауважив на тому, що показники рентабельності можуть застосовуватися лише в межах правил трансфертного ціноутворення до контрольованих операцій, якими спірні операції не є, а відповідач не надав жодних доказів невідповідності договірної ціни рівню звичайних (ринкових) цін.

Також позивач вказує, що новозбудований автозаправний комплекс введено в експлуатацію лише 28 червня 2025 року, а тому відповідно до пункту 29 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» амортизація цього об`єкта могла нараховуватися не раніше липня 2025 року, тоді як контролюючий орган урахував її з 21 травня 2025 року, а суд першої інстанції не дослідив і не оцінив первинні документи, що підтверджують ці обставини.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Черкаського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з вимогами апеляційної скарги, ГУ ДПС у Черкаській області у відзиві зазначило, що суд першої інстанції правильно оцінив обставини справи та застосував норми права, оскільки з 21 травня 2025 року об`єкт основних засобів було передано в оренду для фактичної експлуатації, а розрахунок вартості послуг оренди, здійснений під час перевірки, свідчить про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість на 133 621 грн.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2026 апеляційну скаргу позивача призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

На підставі наказу ГУ ДПС у Черкаській області від 30 грудня 2025 року № 3427-п проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ПАН-АВТО» з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні у податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2025 року від 17 грудня 2025 року № [номер приховано] від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до бюджетного відшкодування в сумі 7 500 000 грн.

За результатами перевірки складено акт від 16 січня 2026 року № 608/23-00-07-05-01/35500883 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 201.1 статті 201, абзацу «в» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

На думку контролюючого органу, зазначені порушення призвели до заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на 133 621 грн, у тому числі за травень 2025 року - на 13 055 грн, за червень 2025 року - на 36 535 грн, за липень 2025 року - на 35 483 грн, за серпень 2025 року - на 36 126 грн, за вересень 2025 року - на 5 387 грн, за листопад 2025 року - на 7 035 грн, та до завищення на ту саму суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 02 лютого 2026 року № 2026/23-00-07-05-01, яким позивачу зменшено від`ємне значення суми податку на додану вартість на 133 621 грн.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ТОВ «ПАН-АВТО» здійснило будівництво автозаправного комплексу за адресою: Кіровоградська область, Кропивницький район, с. Соколівське, вул. Шевченка, 79А, на земельній ділянці комунальної власності площею 0,4976 га, яку позивач використовує на підставі договору оренди землі від 25 серпня 2009 року.

Будівельні роботи виконувалися на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 23 травня 2024 року №та договору підряду від 25 квітня 2024 року № 24/04-24, укладеного з ПП «АРТ-САЛОНБУД», а витрати на будівництво протягом жовтня 2024 року - червня 2025 року обліковувалися позивачем на рахунку 15 «Капітальні інвестиції» (субрахунок 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів»).

Акт готовності об`єкта до експлуатації зареєстровано 22 квітня 2025 року (реєстраційний номер АС01:6231-7657-6657-1735), а право власності позивача на будівлю загальною площею 311,5 кв. м зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 червня 2025 року.

Згідно з актом № 1 здачі-приймання виконаних робіт від 27 червня 2025 року (форма № КБ-2в) автозаправний комплекс оприбутковано на рахунку 10 «Основні засоби» (субрахунок 103 «Будинки та споруди») у сумі 28 599 396,73 грн та введено в експлуатацію з 28 червня 2025 року відповідно до наказу від 28 червня 2025 року № 10 та акта введення в експлуатацію основних засобів від 28 червня 2025 року № 000000001.

Для нарахування амортизації цього об`єкта позивач застосовує прямолінійний метод, а строк корисного використання становить 25 років.

Водночас 21 травня 2025 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «АТП ОЙЛ 2020» укладено договір оренди № 01/2105, за яким автозаправний комплекс з обладнанням, службовими приміщеннями та замощенням загальною площею 760,2 кв. м передано орендарю за актом приймання-передачі від 21 травня 2025 року.

За даними Єдиного реєстру податкових накладних позивач за операціями з оренди автозаправного комплексу склав і зареєстрував податкові накладні на обсяг постачання 9 677,42 грн (у тому числі податок на додану вартість 1 612,90 грн) за період з 21 по 31 травня 2025 року, по 30 000 грн (у тому числі податок на додану вартість 5 000 грн) за червень, липень, серпень і вересень 2025 року та по 215 000 грн (у тому числі податок на додану вартість 35 833,33 грн) за жовтень і листопад 2025 року, а також окремі податкові накладні на відшкодування орендарем комунальних витрат.

Крім того, у жовтні та листопаді 2025 року позивач склав і зареєстрував податкові накладні, отримувачем у яких є товариство з обмеженою відповідальністю «НЕОН ГРУП», за операціями з оренди вантажного сідлового тягача та напівпричепів-цистерн.

Не заперечуючи реальності орендних операцій та їх відображення позивачем у податковому обліку, контролюючий орган самостійно визначив «вартість послуг оренди основних засобів» як суму амортизації, податку на нерухоме майно, плати за землю, комунальних витрат, заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, збільшену на показник рентабельності за видом діяльності КВЕД 68.20 (11,89 відсотка за травень і червень 2025 року та 11,61 відсотка за липень - листопад 2025 року).

На визначену у такий спосіб величину відповідач нарахував податок на додану вартість за ставкою 20 відсотків, порівняв його із сумою податку, задекларованою позивачем, а різницю кваліфікував як заниження податкових зобов`язань.

Не погоджуючись з цим, ТОВ «ПАН-АВТО» звернулося до суду і, за результатами розгляду справи у задоволенні позову було відмовлено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються ПК України. Зокрема, цим Кодексом визначається вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Операції з надання майна у користування за договором оперативної (операційної) оренди є постачанням послуг, а базою оподаткування податком на додану вартість орендної послуги є її договірна вартість без урахування податку на додану вартість, на що вказав Верховний Суд у постанові від 28 січня 2021 року у справі № 822/42/16.

Порядок визначення бази оподаткування податком на додану вартість встановлений статтею 188 ПК України.

Згідно з абзацами першим і другим пункту 188.1 статті 188 ПК України (у редакції, чинній у травні - листопаді 2025 року) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Отже, загальним правилом визначення бази оподаткування є договірна вартість операції, а мінімальну межу бази оподаткування закон пов`язує лише з трьома критеріями: ціною придбання - для придбаних товарів/послуг, звичайною ціною - для самостійно виготовлених товарів/послуг та балансовою (залишковою) вартістю - для операцій з постачання необоротних активів.

Послуга з оренди автозаправного комплексу, який належить позивачу на праві власності, надається ним самостійно, тому мінімальною базою оподаткування за такою операцією може бути виключно звичайна ціна відповідної послуги.

Критерій «балансова (залишкова) вартість» стосується операцій з постачання самих необоротних активів, тобто передачі права власності на них, і до операцій з надання таких активів у користування за договором оренди не застосовується.

Сума амортизаційних відрахувань, податку на нерухоме майно, плати за землю, витрат на оплату праці та комунальних витрат, як і будь-яка інша сукупність витрат платника податку, збільшена на умовний показник рентабельності, жодного із зазначених критеріїв не утворює.

Колегія суддів враховує, що до 31 грудня 2015 року абзац другий пункту 188.1 статті 188 ПК України передбачав, що база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а Законом України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII цей критерій замінено звичайними цінами.

Саме на редакції пункту 188.1 статті 188 ПК України, чинній у 2015 році, ґрунтувався висновок Верховного Суду у постанові від 28 січня 2021 року у справі № 822/42/16 про можливість порівняння орендної плати з сумою амортизаційних відрахувань, у зв`язку з чим цей висновок не може бути застосований до спірних правовідносин, які виникли у 2025 році.

Поняття «звичайна ціна» установлене підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України як ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Аналізуючи наведені норми, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 березня 2024 року у справі № 200/773/20-а дійшов висновку, що ціна господарської операції, визначена сторонами у договорі, за загальним правилом та допоки не доведено зворотне, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

У цій же постанові судова палата зазначила, що обов`язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на контролюючий орган, а питання ділової мети продажу за ціною, нижчою від ринкової, може досліджуватися лише після того, як контролюючий орган у належний спосіб встановить, що договірна ціна дійсно не відповідає ринковій.

Крім того, судова палата наголосила, що після зміни редакції пункту 188.1 статті 188 ПК України посилання контролюючого органу на обов`язковість урахування собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг під час визначення бази оподаткування не відповідає положенням податкового законодавства.

Єдиним винятком із презумпції відповідності договірної ціни рівню ринкових цін є операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 ПК України, а згідно з критеріями, встановленими підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України, такими операціями є операції з нерезидентами, тоді як спірні операції здійснено між резидентами України.

Отже, для висновку про заниження бази оподаткування за операцією з постачання самостійно виготовленої послуги контролюючий орган повинен спростувати презумпцію відповідності договірної ціни рівню ринкових цін належними, допустимими та достатніми доказами, які відображають рівень цін, що склався на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) послуг у порівнянних економічних (комерційних) умовах.

Як убачається з акта перевірки та відзиву на апеляційну скаргу, контролюючий орган не встановлював рівня ринкових цін на послуги з оренди автозаправних комплексів чи іншої порівнянної нерухомості, не досліджував договорів оренди ідентичних (однорідних) об`єктів, не залучав інформації уповноважених державних органів, звітів суб`єктів оціночної діяльності чи інших об`єктивних даних про ринок відповідних послуг.

Натомість відповідач визначив розмір орендної плати, який, на його думку, мав бути встановлений сторонами договору, виходячи з витрат позивача на утримання об`єкта, збільшених на показник рентабельності, джерело та порядок визначення якого в акті перевірки не наведено.

Такий розрахунок за своєю суттю відтворює витратний підхід до ціноутворення, який ПК України передбачає лише для контрольованих операцій у межах статті 39 цього Кодексу, а також фактично повертає мінімальну базу оподаткування до рівня собівартості послуги, що було виключено з пункту 188.1 статті 188 ПК України з 01 січня 2016 року.

Колегія суддів наголошує, що власні витрати орендодавця не свідчать про рівень ринкової ціни орендної послуги, оскільки на формування такої ціни впливають, зокрема, попит, стан і ступінь готовності об`єкта до використання, строк оренди, розподіл між сторонами витрат на утримання майна та інші умови договору.

Контролюючий орган не стверджував, а матеріали справи не містять доказів того, що позивач і ТОВ «АТП ОЙЛ 2020» є пов`язаними особами, що умови договору оренди є фіктивними або що фактично отримана позивачем орендна плата відрізняється від відображеної у податкових накладних.

Сам по собі факт передачі автозаправного комплексу орендарю з 21 травня 2025 року, на якому наголошує відповідач, зумовлює виникнення у позивача податкових зобов`язань за операціями з оренди з урахуванням правил пункту 187.1 статті 187 ПК України, однак не впливає на розмір бази оподаткування, яку позивач визначив і задекларував виходячи з договірної вартості орендної послуги.

З огляду на викладене, презумпція відповідності погодженої сторонами орендної плати рівню звичайних цін відповідачем не спростована, що свідчить про відсутність підстав для збільшення бази оподаткування за спірними операціями понад їх договірну вартість.

Відповідно до частини 2 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів звертає увагу й на те, що розрахунок контролюючого органу не відповідає встановленим ним же обставинам і не може вважатися достовірним навіть з точки зору обраної відповідачем методики.

Так, відповідно до пункту 29 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об`єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Відповідач в акті перевірки сам встановив, що автозаправний комплекс до червня 2025 року обліковувався як капітальні інвестиції, а до складу основних засобів зарахований і введений в експлуатацію з 28 червня 2025 року, однак включив до розрахунку амортизацію за травень (пропорційно 11 дням) і червень 2025 року, тобто за період, коли об`єкт ще не мав статусу основного засобу.

При цьому розмір щомісячної амортизації, врахований відповідачем (159 869,33 грн, а за листопад 2025 року - 303 979,45 грн), не узгоджується з первісною вартістю автозаправного комплексу 28 599 396,73 грн та встановленим строком його корисного використання 25 років, а пояснень щодо складу об`єктів, вартість яких покладено в основу розрахунку, та причин збільшення амортизації у листопаді 2025 року майже вдвічі акт перевірки не містить.

Крім того, з наведених в акті перевірки та відтворених у відзиві даних убачається, що показник «сума ПДВ, задекларована платником», з яким відповідач порівнював розраховану ним суму податку, за жовтень і листопад 2025 року включає податкові зобов`язання не лише за операціями з оренди автозаправного комплексу, а й за операціями з оренди транспортних засобів ТОВ «НЕОН ГРУП», які до спірного об`єкта оренди не стосуються. Хоча за своїм арифметичним наслідком така помилка не збільшує, а зменшує визначену відповідачем суму заниження, вона свідчить про те, що контролюючий орган зіставляв розраховану ним величину не з податковими зобов`язаннями за конкретною операцією з оренди автозаправного комплексу, а з показником, сформованим без розмежування різних господарських операцій, тому результат такого зіставлення не може вважатися належним визначенням бази оподаткування за спірною операцією.

Наведені обставини додатково підтверджують, що визначена відповідачем сума заниження податкових зобов`язань ґрунтується на припущеннях, а не на доведених у встановленому порядку фактах.

Верховний Суд у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 804/76/15 та від 11 вересня 2018 року у справі № 815/6105/17 зазначив, що обставини, які входять до предмета доказування у конкретній справі, не можуть бути ширшими, ніж ті, що встановлені в акті перевірки та покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Отже, суд не може самостійно відшукувати за контролюючий орган інші підстави для донарахування податкових зобов`язань, ніж ті, що зафіксовані в акті перевірки, або змінювати методику, застосовану відповідачем.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач цього обов`язку не виконав, оскільки не довів ні невідповідності договірної ціни орендної послуги рівню звичайних цін, ні правомірності застосування до спірних операцій витратної моделі визначення бази оподаткування.

Натомість суд першої інстанції, обмежившись констатацією факту передачі автозаправного комплексу в оренду з 21 травня 2025 року, не з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а саме: чи спростована контролюючим органом презумпція відповідності договірної ціни рівню звичайних цін, чи передбачений законом застосований відповідачем спосіб визначення бази оподаткування та чи є достовірним здійснений ним розрахунок.

Крім того, суд першої інстанції помилково зазначив, що позивачем протиправно відносилися витрати до складу податкового кредиту, тоді як акт перевірки і спірне податкове повідомлення-рішення стосуються не податкового кредиту, а нібито заниження податкових зобов`язань унаслідок заниження бази оподаткування, а посилання суду на підпункт 138.3.1 пункту 138.3 статті 138 ПК України, який визначає порядок розрахунку амортизації для цілей оподаткування податком на прибуток, до спірних правовідносин з податку на додану вартість не застосовується.

Поза увагою суду першої інстанції залишилися й доводи позивача щодо моменту набуття автозаправним комплексом статусу основного засобу та початку нарахування амортизації, яким суд не надав жодної оцінки.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до повторення змісту акта перевірки та наведених вище висновків суду першої інстанції і не спростовують встановлених колегією суддів обставин та наведених правових висновків.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 317 КАС України).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, та неправильно застосував норми матеріального права, зокрема пункт 188.1 статті 188 та підпункт 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України, що призвело до неправильного вирішення спору та свідчить про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ПАН-АВТО» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у справі № 580/4245/26 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПАН-АВТО» до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у справі № 580/4245/26 - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ПАН-АВТО» до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Черкаській області від 02 лютого 2026 року № 2026/23-00-07-05-01.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова