Постанова № 141377517 у справі № 320/17956/25 від 10.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/17956/25 суддя першої інстанції: Білоноженко М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 320/17956/25 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Національної поліції України (далі - апелянт, відповідач, НПУ), у якому просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача, які стосуються недотримання норм статті 19 Закону України «Про звернення громадян» під час розгляду звернення позивача, зареєстрованого 27 січня 2025 року за вхідним № О-2381/ез, щодо необ`єктивної та невсебічної перевірки звернення, ігнорування невідкладного вжиття заходів для припинення неправомірних дій, невиявлення і неусунення причин та умов, які сприяли порушенням, незабезпечення поновлення порушених прав та реального виконання прийнятих у зв`язку із заявою чи скаргою рішень, невирішення питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, та невжиття заходів для усунення причин, що породжують звернення позивача;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути скаргу позивача, зареєстровану 27 січня 2025 року за вхідним № О-2381/ез, з повним дотриманням норм статті 19 Закону України «Про звернення громадян», зокрема в частині забезпечення поновлення порушених прав та вирішення питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Національної поліції України, які стосуються недотримання норм статті 19 Закону України «Про звернення громадян» під час розгляду звернення позивача, зареєстрованого 27 січня 2025 року за вхідним № О-2381/ез, та зобов`язано Національну поліцію України повторно розглянути цю скаргу з урахуванням висновків суду. В іншій частині позову відмовлено.

Підставою для часткового задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що висновок відповідача про неконкретизованість скарги є необґрунтованим, оскільки з її змісту вбачається незгода позивача з ненаправленням йому копії постанови про закриття кримінального провадження № 1202002[телефон приховано].

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів відправлення позивачу листа слідчого відділення від 29 серпня 2022 року № 5874/214/2022 та способу його відправлення, а до копії цього листа не додано постанову про закриття кримінального провадження, що свідчить про недоведеність надіслання позивачу копії зазначеної постанови.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Національна поліція України звернулася з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що розгляд скарги позивача доручено Головному слідчому управлінню Національної поліції України, за результатами перевірки складено довідку від 24 лютого 2025 року, а позивачу у встановлений законом строк надано відповідь, яка містить вичерпні відомості щодо порушених питань та роз`яснення порядку оскарження постанови про закриття кримінального провадження.

Крім того, апелянт зауважив на тому, що незгода позивача зі змістом відповіді не може вважатися порушенням його права на належний розгляд звернення, а листи слідчого відділення з копіями постанов про закриття кримінальних проваджень надсилалися позивачу простими поштовими відправленнями.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу з Київського окружного адміністративного суду.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2026 апеляційну скаргу відповідача призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 26 січня 2025 року надіслав на електронну адресу Національної поліції України скаргу, яку зареєстровано 27 січня 2025 року за вхідним № О-2381/ез.

У цій скарзі позивач оскаржував дії заступника начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - ГУНП у Вінницькій області) - начальника слідчого управління щодо неналежного розгляду його скарги про ненадання слідчим відділення поліції № 1 Жмеринського районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області копії постанови про закриття кримінального провадження № 1202002[телефон приховано].

Позивач також просив зобов`язати посадових осіб ГУНП у Вінницькій області надати йому копію зазначеної постанови та притягнути винних осіб до відповідальності.

Розгляд скарги доручено Головному слідчому управлінню Національної поліції України (далі - ГСУ НПУ) резолюцією заступника Голови Національної поліції України - начальника кримінальної поліції від 27 січня 2025 року.

За результатами перевірки, проведеної ГСУ НПУ на підставі інформації та копій документів, отриманих від слідчого управління ГУНП у Вінницькій області, складено довідку від 24 лютого 2025 року, у якій викладені позивачем відомості визнано такими, що не підтвердилися.

Зокрема, перевіркою встановлено, що кримінальне провадження № 1202002[телефон приховано], відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 лютого 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 Кримінального кодексу України, закрито 18 серпня 2022 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Кримінальне провадження № 4202102[телефон приховано] закрито за результатами досудового розслідування 17 січня 2024 року.

Також установлено, що копії постанов про закриття зазначених кримінальних проваджень направлено позивачу листами слідчого відділення від 29 серпня 2022 року № 5874/214/2022 та від 17 січня 2024 року № 310/214/2024, а рішення про закриття кримінальних проваджень органами прокуратури та судом не скасовано.

Попередні скарги позивача від 17 грудня 2024 року щодо ненадсилання йому копій постанов про закриття кримінальних проваджень розглянуто слідчим управлінням ГУНП у Вінницькій області з наданням відповідей від 24 грудня 2024 року № 66031-2024 та № 66034-2024.

Листом ГСУ НПУ від 24 лютого 2025 року № 28581-2025 позивача повідомлено про результати розгляду скарги, до листа додано копії супровідних листів слідчого відділення, а також роз`яснено порядок оскарження постанови про закриття кримінального провадження, передбачений частиною шостою статті 284, статтями 303, 306 КПК України, та право на звернення до суду відповідно до статті 16 Закону України «Про звернення громадян».

Зазначену відповідь ОСОБА_1 отримав засобами поштового зв`язку 18 березня 2025 року, що ним не заперечується.

Не погоджуючись зі змістом відповіді, позивач звернувся до суду і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено частково.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів зазначає, що на виконання частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів урегульовано Законом України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР), який застосовується в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону № 393/96-ВР скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Частиною першою статті 16 Закону № 393/96-ВР передбачено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

За приписами частини першої статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов`язок органу, до якого надійшла скарга, полягає в її розгляді в межах компетенції, перевірці викладених у ній фактів, прийнятті рішення та письмовому повідомленні заявника про результати перевірки і суть прийнятого рішення, а у разі визнання скарги необґрунтованою - у роз`ясненні порядку оскарження такого рішення.

Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2020 року у справі № 813/4351/16 зазначив, що саме по собі надання будь-якої відповіді у визначені законом строки не є повним і належним виконанням обов`язку суб`єкта владних повноважень, оскільки істотною умовою такої відповіді є її належне обґрунтування і вирішення поставлених у зверненні питань з урахуванням його суті.

Разом з тим, у постанові від 7 травня 2021 року у справі № 420/3445/19 Верховний Суд виснував, що незгода позивача зі змістом наданої йому відповіді не свідчить про порушення відповідачем Закону № 393/96-ВР.

Отже, предметом судового контролю у спорах цієї категорії є дотримання суб`єктом владних повноважень визначеної Законом № 393/96-ВР процедури розгляду звернення, зокрема компетентність органу, строк розгляду, повнота перевірки викладених у зверненні фактів і вмотивованість відповіді, а не досягнення заявником бажаного для нього результату.

Водночас, визначаючи межі такого контролю, необхідно враховувати, що згідно зі статтею 12 Закону № 393/96-ВР дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений, зокрема, кримінальним процесуальним законодавством.

Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 822/2852/17 наголосив, що норми Закону № 393/96-ВР не поширюються на скарги та заяви, порядок розгляду яких встановлений спеціальними законами, а розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування за правилами статей 303-309 КПК України здійснюється слідчим суддею.

Аналогічно, у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.006060 Верховний Суд дійшов висновку, що надання органом поліції відповіді на заяву, яка стосувалася кримінального провадження, з посиланням на Закон № 393/96-ВР не змінює суті таких правовідносин, оскільки дії і рішення за результатами її розгляду можуть бути оскаржені лише в порядку, визначеному КПК України.

Частиною шостою статті 284 КПК України передбачено, що копія постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору, а така постанова може бути скасована прокурором, зокрема, за скаргою заявника, потерпілого, поданою протягом десяти днів з моменту отримання ними її копії.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 303 КПК України рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження може бути оскаржене заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, а згідно з частиною першою статті 306 КПК України такі скарги розглядаються слідчим суддею місцевого суду.

При цьому за частиною першою статті 304 КПК України, якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.

Таким чином, обов`язок надіслати заявнику копію постанови про закриття кримінального провадження є процесуальним обов`язком слідчого, дізнавача, який виникає в межах кримінального провадження та регулюється нормами КПК України, що передбачають і спеціальні механізми захисту прав заявника.

З огляду на те, що строк оскарження такої постанови обчислюється з дня отримання її копії, неотримання позивачем копії постанови, на яке він посилається, не позбавляє його можливості реалізувати право на оскарження цього процесуального рішення в порядку, визначеному КПК України.

Надаючи оцінку обставинам цієї справи, колегія суддів зазначає, що скаргу позивача подано в порядку підлеглості до вищого органу, розглянуто ГСУ НПУ та не передано для розгляду посадовій особі, дії якої оскаржувалися.

З метою перевірки викладених у скарзі фактів ГСУ НПУ отримало інформацію та копії документів від слідчого управління ГУНП у Вінницькій області, за результатами вивчення яких встановило направлення позивачу копій постанов про закриття кримінальних проваджень, відсутність рішень про їх скасування, а також розгляд попередніх скарг позивача від 17 грудня 2024 року з наданням йому відповідей.

Про результати перевірки позивача письмово повідомлено листом від 24 лютого 2025 року № 28581-2025, тобто в межах строку, встановленого частиною першою статті 20 Закону № 393/96-ВР, з наданням копій документів, на підставі яких зроблено відповідні висновки.

У відповіді також роз`яснено порядок оскарження постанови про закриття кримінального провадження та право позивача на звернення до суду, що відповідає вимогам статті 19 Закону № 393/96-ВР.

За таких обставин відповідь відповідача не має формального характеру, ґрунтується на перевірці обставин, на які посилався позивач, і містить висновок щодо суті порушеного ним питання, яке полягало в ненаданні йому копії постанови про закриття кримінального провадження № 1202002[телефон приховано].

Колегія суддів погоджується з тим, що зазначення у відповіді про неконкретизованість оскаржуваних дій працівників ГУНП у Вінницькій області повною мірою не узгоджується зі змістом скарги, з якої вбачається предмет незгоди позивача.

Однак таке формулювання саме по собі не свідчить про нерозгляд скарги по суті, оскільки обставину, з якою позивач пов`язував як неналежний розгляд його попередньої скарги, так і вимогу про притягнення посадових осіб до відповідальності, було перевірено, а висновок про те, що наведені ним відомості не підтвердилися, доведено до його відома.

З приводу вимоги ОСОБА_1 про вирішення питання щодо відповідальності посадових осіб колегія суддів враховує, що відповідний обов`язок, визначений статтею 19 Закону № 393/96-ВР, пов`язаний із встановленням за результатами розгляду скарги факту допущеного порушення.

Оскільки перевіркою відповідача такого порушення не встановлено, підстави для вирішення питання про притягнення посадових осіб до відповідальності були відсутні.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 7 травня 2020 року у справі № 813/1230/17 зазначив, що положення Закону № 393/96-ВР не передбачають обов`язку керівника державного органу повідомляти заявників про притягнення посадових осіб відповідного органу до дисциплінарної відповідальності.

Натомість суд першої інстанції, визнаючи дії відповідача протиправними, фактично надав оцінку не процедурі розгляду НПУ скарги позивача у 2025 році, а належності виконання слідчим у 2022 році процесуального обов`язку, передбаченого частиною шостою статті 284 КПК України.

Такий підхід не узгоджується зі статтею 12 Закону № 393/96-ВР та наведеними правовими висновками Верховного Суду, оскільки дотримання слідчим вимог кримінального процесуального закону щодо надіслання копії постанови про закриття кримінального провадження не є предметом доказування в адміністративній справі про оскарження дій органу поліції щодо розгляду звернення громадянина.

З цих же підстав колегія суддів не погоджується з посиланням суду першої інстанції на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2021 року у справі № 520/421/20, та на інші наведені ним постанови.

У зазначеній справі Верховний Суд визначав належні докази надіслання відповіді на звернення з метою встановлення дотримання строку її надання, тоді як у цій справі факт отримання позивачем відповіді відповідача встановлено і не оспорюється.

Суд першої інстанції застосував цей висновок до надіслання процесуального документа у кримінальному провадженні, тобто до правовідносин, які за суб`єктним складом, предметом правового регулювання та підставами виникнення не є подібними до тих, у яких його було сформульовано.

З огляду на викладене доводи апелянта щодо способу надіслання позивачу листів слідчого відділення у 2022 та 2024 роках не потребують окремої оцінки, оскільки ці обставини стосуються виконання процесуальних обов`язків у кримінальному провадженні та не входять до предмета доказування у цій справі.

Крім того, зобов`язання відповідача повторно розглянути скаргу «з урахуванням висновків суду», які стосуються недоведеності надіслання позивачу копії постанови слідчим, фактично покладає на НПУ обов`язок вирішити в порядку Закону № 393/96-ВР питання, що регулюється КПК України, у зв`язку з чим такий спосіб захисту не може бути визнаний належним та ефективним.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів вважає, що відповідач цей обов`язок виконав і довів, що під час розгляду скарги позивача діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом № 393/96-ВР, обґрунтовано та своєчасно.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, неправильно застосувавши статті 12, 19 Закону № 393/96-ВР, а його висновки не відповідають обставинам справи.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 317 КАС України).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору та свідчить про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 320/17956/25 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 320/17956/25 в частині визнання протиправними дій Національної поліції України, які стосуються недотримання норм статті 19 Закону України «Про звернення громадян» під час розгляду звернення ОСОБА_1 , зареєстрованого 27 січня 2025 року за вхідним № О-2381/ез, та зобов`язання Національної поліції України повторно розглянути цю скаргу з урахуванням висновків суду - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправними дій під час розгляду звернення, зареєстрованого 27 січня 2025 року за вхідним № О-2381/ез, та зобов`язання повторно розглянути скаргу - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова