Постанова № 141377536 у справі № 620/3605/26 від 10.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/3605/26 Суддя першої інстанції: Падій В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Кравченка Є.Д.,

суддів: Осіпової О.О., Златіна С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 104250025286 від 27.02.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.09.1991 по 01.11.1992 та з 01.11.1992 по 30.08.1996;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20.02.2026 та провести відповідні виплати.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для її звернення до суду.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 104250025286 від 27.02.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи, з 02.09.1991 по 01.11.1992 та з 01.11.1992 по 30.08.1996, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.09.1991.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20.02.2026.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області і на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, апелянт зазначив, що записи про звільнення з роботи з 01.11.1992 по 30.08.1996 у трудовій книжці позивача зроблено з порушенням вимог Інструкції №58, а саме: неможливо ідентифікувати відтиск печатки, у зв`язку з чим немає підстав для зарахування періодів роботи з 02.09.1991 по 01.11.1992 та з 01.11.1992 по 30.08.1996 за даними трудової книжки, що безпідставно не взято судом до уваги. Документи на підтвердження спірних періодів роботи позивачем надані не були.

Крім того, апелянт зазначив про те, що відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 02.10.2024 у справі № 500/551/23, проживання у відповідній зоні в період з моменту аварії по 31 липня 1986 року є саме додатковою умовою. А основною, яка дає право на зниження пенсійного віку, є факт постійного проживання та (або) роботи особи у відповідній зоні протягом встановленого періоду ідо 01 січня 1993 року. При цьому, згідно наданих позивачем документів до проживання в зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано період відповідно до довідки від 19.11.2002 №128, оскільки не зазначено населений пункт, в якому проживала позивач, та довідка не містить підстави видачі. Згідно диплому від 29.06.1991 у період з 01.09.1986 по 29.06.1991 позивач навчалася в м. Києві, яке не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю, що безпідставно не взято до уваги судом першої інстанції. Місце навчання та/або роботи нерозривно пов`язане з постійним місцем проживання особи, а відтак навчання поза зоною посиленого радіологічного контролю спростовує факт постійного проживання позивача в такій зоні у спірні періоди.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу і витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Від позивача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просить суд апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Чернігівській області залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року, справу призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією посвідчення (категорія 4) серії НОМЕР_2 , виданого Київською обласною радою 01.03.1995.

Позивач, у віці 56 років звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Заява позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області та рішенням від 27.02.2026 №104250025286 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, оскільки не підтверджено факт проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 не менше 4 років. Також зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 02.09.1991 по 01.11.1992, з по 30.08.1996 відповідно до трудової книжки від 02.09.1991, оскільки не читаються печатки, якими завірені записи про звільнення з роботи.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у оскаржений період, а також суд не встановив жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці позивача. Тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що наявне у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання останнього у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше чотирьох років надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Відтак суд дійшов висновку про наявність у позивача права для зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи та на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Частиною першою статті 4 Закону №1058-VІ унормовано, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Абзацом другим пункту 13 Прикінцевих положень Закону № 1058-VІ обумовлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про прокуратуру» та цього Закону, призначається одна пенсія за вибором особи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі № 796-ХІІ, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.

Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені у статті 55 Закону № 796-XII, частиною першою якої перебачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII встановлено, зокрема, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зменшення пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є:

1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу;

2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993;

3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

Статтею 44 Закону №1058-VI визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно зі ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;

55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;

56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;

56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;

57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;

57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;

58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;

58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;

59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;

59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;

60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Починаючи з 1 січня 2028 року, у разі наявності 40 і більше календарних років страхового стажу, пенсія за віком призначається незалежно від віку.

Отже, умовами набуття права на пенсію є досягнення віку та розмір страхового стажу.

Як свідчать встановлені обставини спору, позивач на дату звернення за призначенням пенсії на підставі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» досягла 56 річного віку.

На виконання положень Закону № 1058-ІV постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 2.7 Порядку № 22-1 визначений перелік документів для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Житомирською або Київською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»);

Приписами пункту 2.22 Порядку № 22-1 унормовано, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

Відповідно до п.4.2 вказаного Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:

ідентифікує заявника (його представника);

надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;

реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;

уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування;

проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;

з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;

повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;

сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;

надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;

повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;

видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;

повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Отже, відповідач наділений правом перевіряти надані особою документи для призначення пенсії та вірного її обчислення а у разі недостатності - письмово повідомити про ті документи, яких не вистачає.

Згідно з п.4.3 Порядку не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Колегія суддів зауважує, що крім наявності посвідчення, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, обов`язковою умовою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ є ще проживання/робота у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше 4 років.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 11.11.2024 у справі № 460/19947/23 та від 02.10.2024 у справі № 500/551/23.

Зі змісту оспорюваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області від 27.02.2026 № 104250025286 слідує, що відповідачем зазначено, що до періоду проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю не враховано період відповідно до довідки від 19.11.2002 № 128, оскільки не зазначено населений пункт в якому проживала заявниця та довідка не містить підстав видачі.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи довідки № 128 від 19.11.2002, виданої Рокитнянським районним виробничим управлінням житлово-комунального господарства ОСОБА_1 , вона дійсно проживала та була прописана за адресою: АДРЕСА_1 з 17.02.1976 року по 21.06.1996 рік. Посвідчення ІV категорії потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС серії НОМЕР_3 згідно протоколу від 1.03.95 оформлене в Рокитнянській селищній раді.

Крім того, зазначені відомості відображені у довідці №81 від 11.10.2005 виданій КП «Виробниче управління житлово-комунального господарства смт. Рокитне». При цьому, зазначено підставу видачі довідки - згідно карточки прописки.

З огляду на вказане, колегія суддів констатує, що довідка від 19.11.2002 № 128 дійсно не містить підставу її видачі, однак аналогічна довідка за № 81 від 11.10.2005 містить підставу її видачі, як і містить відомості щодо періоду проживання позивача у проміжок часу з 17.02.1976 по 21.06.1996 за адресою по АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 11 Закону № 796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:

особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 14 Закону № 796-ХІІ для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Частинами третьою- четвертою статті 15 Закону № 796-ХІІ унормовано, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Згідно із частинами першою- третьою статті 65 Закону № 796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Як було встановлено судом першої інстанції, відповідно до відомостей посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Київською обласною радою 01.03.1995, ОСОБА_1 має статус громадянина, який постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).

Згідно пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (далі - Порядок № 51) особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.

Пунктом 10 Порядку № 51 передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.

Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах, зокрема, від 22.03.2018 (справа № 588/538/16-а), від 23.05.2018 (справа №398/3509/16-а), від 22.01.2019 (справа №295/1087/17), від 15.01.2021 (справа № 520/7846/17), від 08.06.2022 (справа № 805/3752/18-а) та в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішення цієї справи.

Отже, незначні недоліки у довідці № 128 від 19.11.2002, виданій КП «Виробниче управління житлово-комунального господарства смт. Рокитне», зокрема як то не зазначення населеного пункту де проживала позивач, а саме смт. Рокитне) за наявності відповідного посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, не позбавляють позивача права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, як то передбачено статтею 55 Закону № 796-XII.

Також у оспорюваному рішення відповідач зазначив, що відповідно до диплому від 26.09.1991 в період з 01.09.1989 по 26.09.1991 заявниця навчалась в м. Київ.

Так, відповідно до відомостей диплома від 29.06.1991 серія НОМЕР_4 , виданого Київським державним педагогічним інститутом ім. О. Горького, ОСОБА_1 у 1986 році поступила, а у 1991 році закінчила курс інституту та їй присвоєно звання вчителя.

При цьому, навчання позивача у вказаний період у зазначеному навчальному закладі за наявності відповідних довідок, виданих Управлінням житлово-комунального господарства смт. Рокитне про проживання позивача та реєстрацію місця проживання у зазначеному населеному пункті - АДРЕСА_1 у проміжок часу з 17.02.1976 по 21.06.1996, не унеможливлює проживання позивача за місцем її реєстрації АДРЕСА_1 з огляду на територіальну наближеність зазначених населених пунктів.

Відтак, висновки відповідача про відсутність у позивача права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку у зв`язку з непідтвердженням проживання у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років є безпідставними, а позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до ст. 55 Закону № 796-ХІІ.

Щодо правомірності незарахування періодів роботи позивача згідно із трудовою книжкою: з 02.09.1991 по 01.11.1992 та з 01.11.1992 по 30.08.1996 (оскільки не читаються печатки, якими завірені записи про звільнення з роботи) колегією суддів встановлено таке.

Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Дослідивши трудову книжку ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 колегією суддів встановлено, що позивач:

- 02.09.1991 призначена на посаду вихователя групи продовженого дня Луб`янської неповної середньої школи;

- 01.11.1992 звільнена з посади вихователя групи продовженого дня Луб`янської неповної середньої шкоди у порядку переведення на посаду вчителя історії Рокитнянської СШ №3;

- 01.11.1992 призначена на посаду вчителя історії Рокитнянської середньої школи №3 порядком переводу;

- 30.08.1996 звільнена з посади вчителя історії Рокитнянської середньої школи №3 в порядку переводу в Білоцерківську середню школу №3.

Отже, у трудовій книжці позивача наявні записи про прийняття на роботу та звільнення з роботи за спірні періоди з 02.09.1991 по 01.11.1992 та з 01.11.1992 по 30.08.1996, посилання на відповідні накази та відбитки печаток, однак які на копії документа наявного у суду дійсно погано впізнавані.

Варто зазначити, що проставлені печатки установ, де працювала позивач, які погано впізнавані, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні певного періоду трудової діяльності до страхового стажу позивача з огляду на наступне.

Так, згідно із підпунктом 2.4 пункту 2 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Аналіз вищенаведених положень дозволяє дійти висновку, що відповідальним за заповнення трудової книжки, у тому числі внесення до неї записів та поставлення печаток є підприємство роботодавець.

Колегія суддів наголошує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Аналогічний правовий висновок був сформований Верховним Судом у постанові від 30.09.2021 по справі № 300/860/17.

Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 127/9055/17.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для будь яких обмежень особи. Обов`язковою умовою для призначення пенсії за віком є необхідний вік та стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відтак, враховуючи сукупність поданих пенсійному органу документів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 27.02.2026 № 104250025286 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та наявність підстав для його скасування.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи, з 02.09.1991 по 01.11.1992 та з 01.11.1992 по 30.08.1996, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.09.1991.

Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України, суд на підставі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, беручи до уваги, що пенсійним органом було протиправно відмовлено у призначенні пенсії позивачу зі зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20.02.2026.

На переконання колегії суддів, зобов`язання органу призначити позивачу пенсію з дати виникнення права на пенсію, з огляду на дотримання позивачем строку звернення із заявою про призначення пенсії, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. Більше того, суд звертає увагу, що жодних інших перешкод та/або недотримання процедури звернення із заявою про призначення пенсії, аніж вирішених в судовому порядку, відповідачами не наведено, а тому суд дійшов висновку, що позивачем виконані всі передбачені законодавством умови для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема щодо підтвердження періоду проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю не менше років станом на 01.01.1993, досягнення необхідного віку (55 років), наявності відповідного страхового стажу (37 років).

Такий спосіб захисту матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не є втручанням у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачами під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не було встановлено інших підстав для відмови у призначенні пенсії, ніж досліджені та спростовані судом під час розгляду справи.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд прийшов до вичерпних юридичних висновків на підставі встановлених фактичних обставин справи та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі № 620/3605/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Є.Д. Кравченко

Судді: О.О. Осіпова

С.В. Златін